Запоріжці за Динамо: уродженці козацького краю – в столиці

Рівно рік тому, 17 квітня 2023 р. пішов із життя Павло Шкапенко, півзахисник/нападник київського «Динамо» і збірної України 1990-х. Сумна річниця спонукала мене згадати імена видатних земляків Павла, які в різні футбольні епохи зробили внесок у звитяги київського «Динамо» на внутрішній і на міжнародній аренах. Команда київських запоріжців вийшла славетна, годі й казати!

Один із переможців ПСЖ!

Воротар Станіслав Богуш (народився в 1983 р.)

Станіслав народився в Запоріжжі й є вихованцем СДЮШОР «Металург». Власне, саме кольори «Металурга» він і захищав змолоду й до 24-річного віку. Надалі надійшла пропозиція з Києва, на яку Станіслав пристав. І ситуативно навіть виграв конкуренцію в самого «вічно першого» Олександра Шовковського. В єврокубках дебютував у київській грі з московським «Спартаком», що само собою є знаковим. 783 хвилини поспіль залишав свої ворота в недоторканності в матчах чемпіонату України. Ба навіть ставав кращим гравцем місяця (жовтень 2008 р.) в чемпіонаті України! Олександр Шовковський у своїй книжці «Все в твоїх руках» зізнавався, що тоді намислив йти з «Динамо». Хай там як, а Богуш провів вдалий сезон за «Динамо». Його було визнано найкращим воротарем України 2008 р. за однією з версій. 2008 р. дебютував й у складі національної збірної, відігравши насухо проти норвежців в товарняку. В складі «Динамо» став чемпіоном країни й дістався півфіналу Кубка УЄФА. В двох чвертьфінальних матчах того розіграшу проти ПСЖ залишив свої ворота в недоторканності. З позицій сьогодення взагалі виглядає як фантастика-очинва! Півфінали єврокубка проти «Шахтаря»? Хтозна, яким був би результат, коли б грав Шовковський. Тодішній наставник киян Юрій Сьомін казав роки по тому: «Надав перевагу Богушу, тому що він весь час грав». Й Шовковський писав, що «розуміє мотиви його рішення». Надалі Стас дістав важку травму й на високий рівень вже не повернувся.

Максим Коваль більше часу провів у «Динамо», ставав навіть кращим воротарем чемпіонату України, однак «золото» з командою так і не вигравав, не кажучи вже про досягнення чемпіонських раундів єврокубків. Саме тому я й надав перевагу Богушу, хоча, звісно, питання дискусійне, й інші версії заслуговують на розгляд. Був у «Динамо» й ще один кіпер, який народився на Запоріжжі. Уродженець Мелітополя Леонід Клюєв зіграв кілька матчів у чемпіонському сезоні-1961. Як зазначав основний воротар «Динамо» тогочасся Олег Макаров: «Ми багато чого чекали від молодого воротаря Леоніда Клюєва… Проте слід сказати, що… він не затримався в «Динамо», хоча весь сезон сумлінно «відстояв» за дубль і кількараз виступав в основному складі. Мені особисто здається, що він перспективний спортсмен і що йому просто в нас не пощастило. Таке теж трапляється». А свій голкіперський хист більшою мірою Клюєв виявив у складі «Зорі».

Розширити зону гри!

Захисники: Віктор Матвієнко (1948–2018), Віктор Каплун (народився в 1958 р.), Євген Хачеріді (народився в 1987 р.), Володимир Горілий (народився в 1965 р.)

«Легкість, з якою Віктор Матвієнко мчав лівим флангом, прострілював уздовж воріт, а іноді й сам завершував атаки, спричиняла захват і здавалася на перший погляд природним даром. Хист Матвієнка безсуперечний, але йому довелося пролити не одне відро поту й не одну годину просидіти в класі біля дошки з намагніченими фігурками футболістів, перш як з’явилася можливість готувати його до тієї гри, яку він демонстрував у кращих своїх матчах… Матвієнко з радістю сприйняв завдання розширити зону гри», – так писав Валерій Лобановський про свого вихованця. Уродженець Запоріжжя був важливим складником першої команди-зірки Лобановського 1970-х рр. Долучився до всіх чемпіонств «Динамо» тієї декади (а їх було чотири), виграшу Кубка СРСР в 1974 р., а також завоюванню Кубка кубків і Суперкубка УЄФА в 1975 р.

Уродженець Запоріжжя Віктор Каплун став чемпіоном СРСР у складі «Динамо» в 1980 р. Того сезону зайшов мені в пам’ять його гол у ворота «Нефтчі» в домашньому матчі киян: після подачі Леоніда Буряка Каплун влучно пробив головою. Ну, й звісно, переможний (і вкрай важливий з огляду на вперту боротьбу за чемпіонство!) гол Каплуна ближче до кінця чемпіонату в Донецьку так само головою, от лише подачу того разу здійснював Володимир Веремєєв. А 1981 р. Каплуна було відраховано з «Динамо» з формулюванням «за порушення спортивного режиму».

Динамівський етап кар’єри уродженця Мелітополя (починав у тамтешньому «Олкомі», до речі, й дебютував за «Динамо» в кубковому матчі проти «Олкома») Євгена Хачеріді дотепер перед очима. Надійність у захисті, бездоганна гра на другому поверсі, вміння читати гру, вправні дії у відборі й водночас нервозність на футбольному полі, суперечки із суддями, прагнення щось довести тим, кому нічого не доведеш, годі й намагатися («Я – за справедливість!» – як девіз життя Євгена). Надто мені запам’ятався післяматчевий пенальті у виконанні Євгена в славнозвісній серії у фіналі Кубка України 2015/2016 рр. «Йде бити Євген Хачеріді. Й забиває. Ми виходимо вперед 5:4», – так описує той епізод Олександр Шовковський, а далі СаШо відбив удар гірника Олександра Гладкого, й у киян вийшло витягти надскладну серію пенальті, по ходу якої здавалося, що шансів на звитягу вже немає. Назагал у київському доробку Євгена 3 чемпіонства, 2 національні кубки й 3 Суперкубки України.

Володимир Горілий мав стосунок до другої зіркової команди Валерія Лобановського 1980-х рр. Він народився в смт Васильківка на Запоріжжі, однак ази футбольної науки вивчав у Криму. Горілий зміг зібрати в «Динамо» повну колекцію медалей чемпіонату СРСР: «золото» 1986 р., «срібло» 1988 р., «бронзу» 1989 р., здіймав над головою і Кубок СРСР у 1987 р. (вийшов на заміну в 2-му таймі феєричного фіналу проти мінських одноклубників!). Взяв участь й у просуванні «Динамо» до півфіналу Кубка чемпіонів у сезоні-1986/87 (грав зокрема й у чвертьфіналі проти «Бешикташу», й у півфіналі проти «Порту»).

«Золотий» «Серебро»

Півзахисники: Володимир Бражко (народився в 2002 р.), Петро Тищенко (1925–2012), Павло Шкапенко (1972–2023), Віктор Серебряніков (1940–2014)

Уродженець Запоріжжя Володимир Бражко – втілення динамівської сучасності. Саме його було пошановано лаврами головного героя непростого виїзного двобою киян в Олександрії. Саме він забив переможний м’яч, виявивши наполегливість у відборі, вдало обігравшись із Миколою Шапаренком і невідпорно пробивши правий верхній кут воріт (нагадаю, що голом у ворота «Олександрії» Бражко відзначився й у першому колі, схоже, що в динамівського опорника з’являється «улюблена» команда). Щоправда, сам Володимир у післяматчовому коментарі скромно зазначив, що не може виділяти себе – «усі старалися, віддавалися на полі на 110%». Не збавляти обертів, динамівський таланте!

Ще один динамівець, народжений в Запоріжжі, Петро Тищенко репрезентує інший історичний період. У складі «Динамо» він завойовував срібні медалі ще 1952 р. (це після того, як пройшов Другу світову війну й був пошанований 15-ма бойовими нагородами). Так, у Києві він здебільшого грав у захисній лінії (Олег Макаров писав, що Тищенко разом із партнерами «створили міцну лінію оборони»), проте вряди-годи діяв і на позиції опорника. Захисну лінію вкомплектовано. Відтак виокремлю для Петра Григоровича роль другого опорника в цій символічній команді.

До речі, в контексті опорників, народжених у козацькому краї, скажу, що багаторічний капітан «Динамо» Сергій Сидорчук, на жаль, не може бути залучений до символічної команди київських запоріжців, адже народився в кримському Джанкої, хоча ази футболу вивчав у Запоріжжі.

У пам’яті вболівальників 6-разовий чемпіон України Павло Шкапенко залишився як автор одного з голів у ворота «Барселони» в найпрестижнішому єврокубку в сезоні-1993/94 (до слова, в матчах чемпіонату України того сезону Шкапенко відзначився 12 разів). А в додинамівський період своєї кар’єри він став автором одного з перших хет-тріків в історії чемпіонатів України: у футболці запорізького «Металурга» тричі розписався у воротах вінницької «Ниви». Вже в сезоні-1992/93 забивав за «Динамо» в Донецьку «Шахтарю» головою, певно, в своєму фірмовому стилі. Пам’ятаю просте, проте промовисте визначення, яке дав Шкапенку один з олдскульних київських фанатів: «Паша Шкапенко – Людина!»

«Дуга Серебрянікова» – таку назву дістали оповиті легендами штрафні у виконанні ще одного уродженця козацького краю – Віктора Серебрянікова. М’яч, посланий «Серебром» за високою траєкторією, наближаючись до воріт, різко знижувався й залітав у ворота, застукавши зненацька кіперів. Таким от побитом Віктор Петрович й увійшов до футбольної історії. У такий спосіб він забив, що називається, ровту та ще й малий возик голів. Типові приклади «дуги» – гол у ворота віденської «Аустрії» на полі суперників в матчі Кубка європейських чемпіонів сезону-1969/70, й м’яч у ворота «Фіорентини» в Києві під час того самого розіграшу. «Завжди технічно грав… Віктор Серебряніков. Із приходом до «Динамо» він не справив на нас особливого враження був надто метушливим, незрідка потрапляв у полон до м’яча. Та раптом все зайве кудись зникло. Серебряніков став чудовим партнером для Базилевича та Каневського», – зазначав Олег Макаров.. 5 разів «Серебро» ставав чемпіоном СРСР, двічі здіймав над головою Кубок України. А в 1969 р. київського запорожця було визнано Гравцем року в Україні. Ну, й увійшов до світових історичних хронік як перший гравець, якого замінили у фінальних стадіях чемпіонатів світу: 31 травня 1970 р. в матчу Мексика – СРСР замість Серебрянікова на поле вийшов Анатолій Пузач.

Андрій Цуріков, Андрій Оберемко, Денис Олейник – усім цим хлопцям чогось не вистачило, щоб сповна виявити свої ігрові чесноти в складі «Динамо». Більшою мірою вони асоціюються з іншими клубами.

Високий урожай Хмеля

Нападники: Віталій Хмельницький (1943–2019), Микола Каштанов (народився в 1938 р.),

«Справжнім партнером» називав уродженця Тимошівки Оріхівського району Віталія Хмельницького Анатолій Бишовець і додавав «Ми розуміли одне одного з напівслова». 20 листопада 1967 р. в чемпіонському матчі проти «Зеніта» Хміль (прізвисько, яким київські вболівальники нагородили свого улюбленця) був головною дійовою особою. Він і забив сам (встиг на добивання після потужного удару Анатолія Пузача в поперечину), й відзначився асистом (перебуваючи в непоганій позиції, менше з тим, віддав пас на Валерія Поркуяна, який не схибив). Зрештою, Віталій Григорович зібрав непоганий нагородний урожай: 4 золоті медалі чемпіона СРСР, двічі здобував союзний кубок.

Вихованець запорізького футболу Микола Каштанов захищав кольори «Динамо» в чемпіонському сезоні-1961. Олег Макаров називав Каштанова «другим реактивщиком команди», згадуючи про гол форварда у ворота Льва Яшина. Той гол став результатом стрімкого відриву Каштанова (неабиякий погін – його козир!) й несильного, проте підступного удару тоді, коли Яшин не очікував на таку зухвалість від київського запорожця.

Альтернатива в нападі? На жаль, у Сергія Косиріна так і не вийшло реалізувати себе саме в «Динамо». Відтак й особливих варіантів немає. Хіба перевести Шкапенка до нападу, а півзахист підсилити кимось із перелічених вище уродженців Запорізької області.

Тому що послідовні

Складаючи запорізьку динамівську збірну, помітив, що в ній послідовно представлені гравці 50-х, 60-х, 70-х, 80-х, 90-х, нульових, 10-х і 20-х рр. Такий безперервний ланцюжок поколінь не траплявся мені в жодній символічній збірній всечасся. Себто в кожному десятиріччі ось уже впродовж 70-ти років запоріжці мають у динамівському складі бодай одного свого вправного представника. 2020-ті нині в розповні. Й здається мені, що самим лише Володимиром Бражком, який уже й дебютував у національній збірній, попри зовсім юний вік, запоріжці в «Динамо» о цій декаді не обмежаться. А, виявивши себе в складі столичного клубу, можна й попрямувати за Дунай (як тут не згадати оперу на 3 дії Семена Степановича Гулака-Артемовського!) – підкоряти футбольну Європу.

Олексій РИЖКОВ