Клуб диктатора Румунії: перемога 18:0, безглуздий стадіон та Дан Петреску

Сьогодні, на тлі повномасштабної фази російсько-української війни, що триває вже третій рік, у нашому суспільстві, принаймні є надія, майже не залишилося людей, які вважають, що спорт може існувати поза політикою. Подібні тези спеціально закладалися у голови неосвічених людей несумлінними політиками з метою їх банального обдурювання за допомогою таких рис характеру як азарт, прагнення співпереживати за результати улюблених команд або спортсменів.

У якийсь момент обдурений натовп ставав елементом колосальних маніпуляцій, і його можна було починати використовувати так, як це було необхідно комусь із можновладців. Однак і навколо самих диктаторів їхні прихильники нерідко створювали щось абсолютно штучне та нежиттєздатне лише з однією метою – догодити керівнику, виявитися «ближчим до тіла», а разом з тим – і до «годівниці».

Цікава історія, яка підтверджує усі озвучені вище тези, трапилася наприкінці минулого сторіччя в сусідній Румунії, коли цією країною керував тиран і диктатор Ніколае Чаушеску.

Диктатура в Румунії

Ніколае Чаушеску прийшов до влади в Румунії у 1965 році після смерті від раку колишнього фактичного керівника країни Георге Георгіу-Дежа. На той момент поява на самісінькій вершині такої персони як Чаушеску вважалася чимось тимчасовим, оскільки сильніші та впливовіші постаті у румунській політиці в результаті війни кланів так і не ризикнули вдатися до рішучих дій, й зійшлися на кандидатурі Ніколае – мовляв, цим «вискочкою» можна буде легко керувати ззовні. Втім, дуже скоро усі, хто так вважав за це й поплатилися: комусь пощастило просто втратити роботу і владу, а хтось й зовсім розпрощався із життям…

У той час Румунія формально входила до так званого соціалістичного табору, який довкола себе після завершення Другої світової війни сколотив СРСР. Однак після приходу Чаушеску до влади румуни активно почали співпрацювати із Заходом, де вважали, що молодий та прогресивний (як це виглядало на той момент) лідер здатний відірвати Румунію від «совка» й у перспективі зробити союзником цивілізованої Європи. Для цього західні країни та США почали активно виділяти Чаушеску кредити, і в якийсь момент економіка Румунії буквально розквітла, а життя місцевого населення перетворилося якщо вже й не на казку, то на щось украй близьке до цього.

Однак у 1980 році Чаушеску несподівано вирішив розвернутися від Заходу у бік СРСР, внаслідок чого європейці та американці природно зажадали від Румунії повернення усіх боргів, що накопичилися. Йшлося про 9,4 мільярдів доларів, що на ті часи було колосальною сумою для аж ніяк не найбільшої держави на європейському континенті. В Румунії почалася політика надзвичайно суворої економії: населенню в будинках і квартирах дозволялося мати лише по одній робочій лампочці, багато комунальних послуг надавалися за графіком, а телебачення працювало лише кілька годин на день, і на ньому крутили виключно полум'яні промови диктатора. Власне кажучи, у цей момент в країні почалася масштабна економічна криза, яка згодом призвела до революції, повалення, а незабаром і розстрілу Чаушеску, який відбувся на Різдво 1989 року…

Клуб з малої батьківщини

Ніколае Чаушеску народився в румунському містечку Скорнічешть, площа якого становить близько 170 квадратних кілометрів, а населення ледве перевищує позначку у 10 тисяч осіб. Це абсолютно нічим не примітний населений пункт навіть в наші дні, про який за межами Румунії якщо хтось і чув, то виключно в аспекті біографії диктатора.

На момент народження Чаушеску Скорнічешть й зовсім являв собою заштатне село, яке в певний момент було буквально стерте з лиця землі, аби на його місці було збудоване щось на кшталт сучасного невеликого містечка, під яке з Бухареста було прокладено спеціальну 100-кілометрову автомагістраль, щоб диктатор Ніколае міг із комфортом відвідувати «малу батьківщину», коли в нього виникне таке бажання.

Подейкують, що за часів правління Чаушеску у Скорнічешті можна було купити практично усе. Навіть в період гострої кризи, коли у Бухаресті не вистачало безлічі товарів, в тому числі й першої необхідності, на батьківщині диктатора запаси провізії та решти практично не закінчувалися. Більше того, для місцевого населення потрібно було створити й комфортні умови для проведення дозвілля, і одним із таких «культурних заходів» став футбол.

У 1972 році в Скорнічешті було створено футбольну команду під назвою «Олт», а в 1975 році у населеному пункті було зведено ультрасучасний за тими мірками стадіон «Віїторул». Примітно, що арена могла вмістити 30 тисяч глядачів, що майже удвічі перевищувало кількість корінного населення Скорнічешті, й виглядало як повна нісенітниця.

Сам Ніколае Чаушеску не був великим фанатом футболу (хоча вважається, що диктатор активно підтримував столичний «Стяуа», який у 1986 році несподівано переграв «Барселону» та став переможцем Кубка європейських чемпіонів), але деякі його родичі були в захваті від цієї гри. Відомо, що на створенні футбольної команди «Олт» наполіг Васіле Барбулеску, зять Чаушеску, який бачив у цьому рішенні чудовий спосіб підвищити престиж місцевості, яка була рідною для румунського диктатора.

Свій перший матч «Олт» провів у четвертому дивізіоні в 1973 році. Команді довелося грати на полі, де місцеві жителі раніше годували та випасали свою худобу. У перервах між матчами стійки воріт продовжували використовуватись населенням для прив'язування корів та коней, через що питання з будівництвом спеціалізованої арени постало дуже швидко.

Швидке просування Олта в еліту

У 1978 році президентом «Олта» був призначений 32-річний функціонер Думітру Драгомир, який встиг здобути в Румунії славу дуже винахідливого та старанного керівника. Однак із командою зі Скорнічешті Драгомир перевершив сам себе.

Функціонер прибув до клубу наприкінці сезону, коли «Олт» боровся за вихід у другий дивізіон. В останньому турі для вирішення завдання на чемпіонат команді з «малої батьківщини» Чаушеску потрібно було обіграти свого суперника з дуже великим рахунком, але проблема полягала в тому, що «Алюмініу Слатіна», з якою «Олту» й треба було зіграти, достроково вилетіла у нижчу лігу, а тому просто перестала виходити на поле, отримуючи технічні поразки з рахунком 0:3.

Це не влаштовувало Драгомира, якому потрібен був значно більший рахунок. В результаті президент «Олта» наказав знайти півтора десятка молодих хлопців у найближчому селі, які в побуті працювали конюхами, теслями та доярами, щоб перевдягнути їх у футболки «Алюмініу Слатіни» й забезпечити «оригінальними» посвідченнями гравців.

У фінальному турі «Олт» грав паралельно зі своїми конкурентами. Оскільки інтернету на той час ще не існувало, для оперативного реагування на результат в паралельному матчі було створено спеціальний «ланцюжок інформаторів», який складався з поліцейських. Ті створили спеціальні пости, які розміщувалися один від одного на відстані не більше 30 кілометрів, щоб міг працювати радіозв'язок. Завдання було одне: щойно змінювався рахунок у опонентів, керівники «Олта» мали про це дізнаватися, аби мати змогу діяти відповідно до ситуації.

У перерві один з поліцейських неправильно почув інформацію. Йому здалося, що рахунок у паралельному матчі був 9:0 на користь конкурента «Олта», хоча насправді в тій грі було лише 2:0. Через паніку футболісти зі Скорнічешті поспішили наколотити у ворота конюхів, теслярів та доярів аж 18 м'ячів, вважаючи, що цього точно виявиться достатньо. У паралельному поєдинку боротьба виявилася куди більш спортивною, і опонент «Олта» виграв лише із рахунком 2:1, а тому «циркова вистава» від підопічних Драгомира виявилася зайвою та відверто комічною…

Кадри та досягнення Олта

В 1983 році «Олт» досяг свого найвищого місця у розіграшах елітарного дивізіону чемпіонату Румунії. Команда зі Скорнічешті фінішувала на четвертому місці, набравши однакову кількість очок з «Корвінулом» із Хунедоари (по 39), який виявився третім. За іронією долі, пробитися у єврокубки з третьої позиції цього разу «Олту» не дала якраз та сама горезвісна різниця м'ячів: у «Корвінула» вона була +22, а у команди з батьківщини Чаушеску – лишень +7. Влаштовувати ще одне шоу у вигляді матчу а-ля 18:0 боси «Олта» вже не наважилися, хоча Драгомир мав славу дуже хороброї людини, якщо навіть не сказати відчайдушної.

Подейкують, що із самим Чаушеску Драгомир зустрічався особисто тільки один раз у житті. Це сталося, коли диктатор відвідував один з місцевих заводів, а потім вирішив заїхати додому до місцевого партійного керівника, куди також покликали і президента «Олта». За кілька годин до цього, як згодом згадував сам Драгомир, його трирічний син проявив впертість та відмовився дарувати квіти дружині Чаушеску, бо хотів, щоб його підпустили до самого Ніколае, але цього не сталося. Коли президенту «Олта» повідомили, що його викликають на вечерю до подружжя Чаушеску, функціонер подумав, що зараз почнеться щось погане, пов'язане саме із цим «квітковим» інцидентом.

Насправді ж, в цьому аспекті все обійшлося, але Ніколае Чаушеску несподівано попросив Драгомира розповісти йому якийсь анекдот про себе, який є популярним серед населення!

«Він дуже наполягав», – розповідав пізніше Драгомир. «Тому я розповів анекдот про те, як Ніколае Чаушеску, Леонід Брежнєв (тодішній лідер СРСР – прим. авт.) та Річард Ніксон (тодішній лідер США – прим. авт.) застрягли на кораблі. Під час прийому їжі вони почали сперечатися, хто сміливіший: росіяни, американці чи румуни. Щоб довести свою правоту, Брежнєв наказав одному зі своїх хлопців, Альоші, стрибнути за борт і повернутися із двома акулами, озброївшись лише одним мечем. Альоша стрибнув у воду та приніс двох акул, хоч це й вартувало йому руки. Ніксон попросив свого хлопця на ім'я Джон добути трьох акул, використовуючи тільки ніж. Джон втратив руку й ногу, але притягнув трьох акул. Після цього настала черга Чаушеску. Той розбудив свого хлопця Булу, який спав: «Давай-но, Було, маю два леза для гоління, принеси мені п'ять акул». Була опустив палець у воду й завмер. Потім він сказав: «Ні, бос, вода занадто холодна». При цьому уся команда корабля почала аплодувати сміливості Були, який наважився відмовити лідеру своєї країни, тому й було вирішено, що румуни все ж таки найхоробріші».

Та витівка обійшлася Драгомиру, незважаючи на негативну реакцію з боку дружини Чаушеску. Сам Ніколае, почувши анекдот, лише посміхнувся, махнув рукою та продовжив вечеряти, перебуваючи у гарному настрої.

Щодо відомих футболістів, які виступали за «Олт», то тут варто зазначати, що в клубу так і не запрацювала академія, яка б давала йому таланти. З цієї причини «Стяуа», «Динамо» та багато інших румунських клубів мали на правах оренди постачати в команду зі Скорнічешті своїх молодих виконавців. Зокрема, за «Олт» встигли пограти екс-бек «Челсі» Дан Петреску, екс-хавбек «Кельна» та «Вольфсбурга» Дорінел Мунтяну, а також екс-форвард «Тоттенхема» Іліє Думітреску.

Повний крах

У 1985 році місцеві керівники, намагаючись ще більше догодити Чаушеску, почали будувати для «Олта» ще більш сучасний та місткий стадіон. Однак румунський диктатор, як розповідали поінформовані джерела, абсолютно не знав про цю витівку, й жодного разу не відвідав місце будівництва аж до свого розстрілу.

«Олт» також не зіграв на новій арені жодного матчу, а в 1990 році завершилася ера перебування цієї команди у еліті румунського футболу. Після розправи над диктатором, у Румунії почали масово позбуватися усілякої його спадщини. В поле зору футбольних чиновників потрапили дві команди найвищого дивізіону – «Олт» та «Вікторія» Бухарест. Обидві пов'язували безпосередньо з Чаушеску та його родичами, а тому під час зимової паузи у чемпіонаті-1989/90 «Олт» та «Вікторію» фактично усунули з турніру – у всіх матчах, що залишилися до кінця сезону, цим командам зараховували технічні поразки (0:3).

«Вікторія» Бухарест в 1990 році припинила існування і з того часу такого клубу більше не існує, а ось «Олт» згодом переродився, й продовжує свою діяльність і зараз. Щоправда, команда зі Скорнічешті виступає лише на аматорському рівні, а її стадіон переживає відверто депресивний період своєї історії.

Наразі частину трибун стадіону «Віїторул» переобладнано під квартири, у яких мешкають малозабезпечені сім'ї, а решта перебуває без належного догляду та фактично розвалюється, перебуваючи в аварійному стані. Із часом фактична місткість арени знизилася до 25 тисяч глядачів, потім – до 18 тисяч, а станом на 2017 рік стадіон, як оцінювалося, не міг вмістити більш ніж 13,5 тисяч вболівальників, хоча й ця цифра виглядає, м'яко кажучи, сумнівною.

Сьогодні футбольна команда «Олт» Скорнічешть – це, свого роду, лишень пережиток минулого, та ще один яскравий приклад того, наскільки недовговічною є спадщина полеглих тиранів, як би останнім не хотілося протилежного і чого б вони не прагнули своїми відверто звіриними та нелюдськими методами правління…