Як програти битву, але виграти війну

21 березня 2024 року в рамках півфіналу плей-оф Євро-2024 збірна Боснії і Герцеговини продемонструвала найкращу свою гру у цій кампанії – відборі на чемпіонат Європи. Найкращу і загалом, і за тренера Саво Мілошевича.

Збірна України продемонструвала одну із найгірших своїх ігор у цій кампанії. Гірше було, мабуть, лише у дебюті відбору - проти збірної Англії на виїзді. Але це Англія, віце-чемпіон Європи і просто одна з найсильніших збірних світу в режимі прямо зараз. А це Боснія та Герцеговина, яка посіла передостаннє місце у своїй відбірковій групі, програвши сумарно Люксембургу 1:6. Якщо бути гранично чесним та об'єктивним, то саме господарі більше заслуговували на вихід у фінал плей-оф.

Читайте також:

Неприємні складнощі. Україна у вольовому стилі здолала Боснію і Герцеговину

Проте у фінал плей-оф Євро-2024 вийшла саме наша національна команда.

Гру в Зениці хочеться скоріше забути. Тому що те, чим займалися до хвилини 85 наші футболісти, грою назвати не можна. Головний тренер нашої команди Сергій Ребров сказав після матчу, що його тренерський штаб був готовий до того, що Саво Мілошевич вирішить зіграти у три центральні захисники – вперше в іпостасі наставника БіГ. На мою думку, Сергій Станіславович лукавив. Його збірна виявилася не готовою до такої манери гри суперника.

Але не лише до цього вона виявилася не готовою. Боснійці протягом майже всього матчу перевершували нас у грі без м'яча, у мотивації, в умінні гнути свою лінію. І терпіти.

Мені особисто дуже неприємний цей Саво Мілошевич, цей кацапський апологет, але його слова про те, що «ми їх повністю нейтралізували за 80-85 хвилин, і у них не було і напівмоментів», - чиста правда. І це слід визнати. Як і те, що впродовж майже всієї зустрічі цей Саво Мілошевич перегравав нашого Сергія Реброва.

Так, я знаю, що причини такої непереконливої гри криються не лише у фантастичному настрої боснійців, їхній вдалій тактиці, проти якої наша збірна ніколи не вміла грати, слизькому газоні. У нас справді випали два ключові гравці. У нас справді дуже молода збірна: найстарші – 27-річні Матвієнко та Зінченко. У нас двоє дебютантів – Бражко та Гуцуляк.

Але ж ми грали явно не проти найсильнішого опонента. Ми грали проти мотивованого, але посереднього опонента, який має колосальні проблеми – і кадрові, і ментальні. Проти опонента, який з точки зору і техніки, і загального рівня був нижчим за нас. Виразно нижче.

І якщо нам не обігравати такі команди, як Боснія та Герцеговина, то на Євро-2024 нам робити нічого.

Єдина наша світла пляма у грі у Зениці – вихід на заміну Романа Яремчука. Особисто мені здавалося, що він мав вийти на поле раніше. Та що там: мені здавалося, що Ребров просто помилився, випустивши в основі саме Довбика, а не Яремчука. Те, що ігрова, а може, й психологічна форма Романа зараз краща, ніж у його головного конкурента за місце в основі «синьо-жовтої» збірної, всі ми з нашим тренерським штабом включно побачили наприкінці поєдинку. З одного боку – тінь колись забивного нападника. А з іншого – мотивований, заряджений нападник, який ніби випив порцію озвірину.

Саме такі й мали грати у Зениці. Всі такі. З боку суперника такі усі й були. З нашого – не всі.

Власне, і після фінального свистка я не змінив своєї думки щодо помилки Сергія Станіславовича. Проте формально Ребров має на руках вагомі козирі, якщо стверджуватиме, що не помилився з вибором основного нападника, адже Довбик, незважаючи на те, що майже весь матч простояв на полі у пошуках м'яча, забив переможний гол.

Адже переможців не судять. Ребров за бажання взагалі може сказати, що саме таким і був план на гру: втомити опонента, а потім і замінами, зокрема, його добити.

Нехай буде й так. Мені зараз найменше хочеться зловтішатися і пащекувати. Не хочу і применшувати значення нашої перемоги. Особливо в такий складний для нашої країни час. Ось у цьому Ребров правий – «ця гра показала характер наших гравців та нашої нації».

Я чіпляюся лише тому, що дуже хочу, щоб гра в Зениці для нашої команди, і в першу чергу для нашого тренерського штабу, стала наукою. Те, що Ребров кваліфікований тренер – поза сумнівом. Номінально домашні матчі проти чемпіонів та віце-чемпіонів Європи це вкотре підтверджують.

Але клас команди, рівень її домагань найбільш ємно проявляється саме в таких матчах, де потрібно брати «свої» очки. Прагматично брати. Цинічно доводячи свою перевагу.

Поки що так грати команді Реброва не вдається. Матч проти збірної Боснії та Герцеговини це красномовно підтвердив. Як і попередні матчі – проти Мальти та Північної Македонії.

Однак і ті поєдинки, і останній за ліком показали, що і наш тренер, і його підопічні мають характер. Є бажання вигризати перемоги зубами. Ці пацани мають яйця.

Значить не все так погано.