СІМЧУК: «На ОІ-2002 грала найсильніша збірна України в історії»

Тренер та директор школи «Сокола» Костянтин Сімчук розповів про виступ збірної України у хокейному турнірі ОІ-2002.

– Олімпіада-2002 досі, мабуть, є найвищим піком для українського хокею. Ми там стали десятими. А якби перемогли білорусів, то увійшли б у вісімку…

– У мене є міркування, де ми недопрацювали в цій грі, але залишу їх при собі. Безперечно, то була найсильніша збірна України в історії. Єдиний раз тоді одночасно в збірній зібралися Дмитро Христич, Ігор Чібірєв, Руслан Федотенко, Сергій Варламов, Олексій Понікаровський. Також то був пік кар’єри нашого покоління гравців – Сергія Климентьєва, Вадима Шахрайчука, Дмитра Толкунова.

…Тоді тренерський штаб вже рахувався з думкою окремих гравців. Скажімо, з Валерієм Ширяєвим, за плечима якого була велика кар’єра. Той же Шахрайчук хоч був молодим (27 років), уже проявляв лідерські риси. З ним рахувалися. Напередодні церемонії відкриття Олімпіади тренери запитали хокеїстів: «Виходимо на стадіон чи ні?» Ми вирішили йти. А білоруси, враховуючи, що наступного дня матч з нами, відкриття пропустили. Можливо, це вплинуло. Навіть не фізично, а психологічно: білоруси були ліпше сконцентровані і перемогли 1:0. Єдину шайбу, коли суперники мали подвійну більшість, закинув Олег Микульчик. «Метелик» мені прилетів. Я не бачив шайби після подвійного рикошету і пропустив її. Ми мали багато моментів, але не реалізували жодного.

Як на мене, рішення про участь у відкритті тренери мали приймати самостійно. Але не хочу говорити, що тренерський штаб винен у поразці. То була наша спільна помилка. Лідери теж могли сказати: «Пропускаємо». Але тоді ми керувалися емоціями, вирішили, що відкриття Олімпіади – то раз на все життя. Крім того, давайте дивитися, куди в Солт-Лейк-Сіті дійшли білоруси. Вони посіли четверте місце. Так, не без великої долі вдачі – ми всі пам’ятаємо шайбу від червоної лінії, яку шведський воротар Томмі Сало пропустив від Владіміра Копатя – та все ж. Для нас білоруси завжди біли незручними. За винятком одного-двох чемпіонатів світу, коли наші лідери були на піку, ми їм програвали. Іноді – крупно.

Читайте також:

Костянтин СІМЧУК: «У 19 років став директором, але уві сні ловив шайби»

– Наступних двох суперників – збірні Швейцарії і Франції – Україна здолала доволі переконливо. Мабуть, за підсумками Олімпіади-2002 до наших хокеїстів не було б жодних питань, якби не поразка 2:9 у матчі за дев’яте місце команді Латвії. Що тоді сталося?

– Як би банально це не звучало, латвійці виявилися більшими професіоналами. Суперники готувалися до матчу з нами, тоді як ми, розуміючи, що наступного дня від’їзд, вирішили піти на закупки. Анатолій Богданов дозволив нам походити по магазинах зранку до обіду, в день гри. «Ну, все, нам п…ць», – почувши це, ми переглянулися з Шахрайчуком. Наш совковий менталітет повів нас по магазинах.

Ту гру починав Ігор Карпенко. Після 0:3 він приїхав на лавочку і каже: «Костю, йди». Я поїхав у ворота, не будучи достатньо сконцентрованим. Після 0:6 повертаюся і говорю Карпенку: «Ігоре, давай тепер ти». «Я не піду», – відповів Карпенко. Я повернувся і втягнув. Мов губка, ще три шайби.

Олімпіада 2002. Хокей. Попередній раунд