Слабкий і ще слабший. Чому Шахтар був битий на Велодромі

Поразка від поразки різниться. Коли в минулому розіграші Ліги Європи, у 1/8 фіналу «Шахтар» вилетів від «Феєнорда», вилетів із тріском, ми могли констатувати не лише цей тріск, а й закономірність перемоги нідерландської команди. Тому що вона виявилася сильнішою. Причому сильнішою і з погляду мислення футболістів, і з погляду тренерського мислення.

Свою дуель Арне Слоту Ігор Йовічевіч програв. Програв начисто, чого вже там. Було дуже боляче і прикро програвати, пропускаючи сім м'ячів, але заради справедливості можна було спробувати себе заспокоїти, мовляв, це не стільки «Шахтар» поганий, скільки хороший «Феєнорд».

Після нинішнього вильоту донеччан із єврокубків заспокоювати себе нема чим. Відмазок, подібних до минулорічних, зараз немає. Від слова зовсім. Тому що нинішній «Марсель» ні з погляду мислення футболістів, ні з погляду тренерського мислення не був сильнішим. «Олімпік» зараз – розібрана, розбалансована команда, без царя в голові. Її можна було брати голими руками.

Як на мене, то торішній «Ренн», з яким «гірники» зійшлися минулого року на цій же стадії плей-оф ЛЄ, був у рази сильнішим за теперішній «Марсель». Але тоді донеччани зуміли пройти французький бар'єр. Завдяки не в останню чергу морально-вольовим і удачі, та все ж. Зараз я не можу назвати хоча б одну адекватну якість, завдяки якій «Шахтар» збирався пройти «Марсель».

Більше того, я можу назвати ще менше адекватних якостей, завдяки яким колишній асистент головного тренера «Феєоорда» збирався вийти до 1/8 фіналу. Не шукайте їх, цих якостей. Бо їх просто не було.

***

«Шахтар» дуже агресивно поводився у нинішню зимову паузу. Окрім викинутих на новачків близько тридцяти мільйонів євро, балакучі голови донецького клубу – Палкін, Срна та Пушич – не раз і не два наголошували на необхідності посилення команди, вихід її на новий рівень. А тренер ще й проголосив боротьбу за титули на всіх фронтах.

У цю саму зимову паузу «Шахтар» планомірно, цілеспрямовано й ґрунтовно готувався саме до протистояння із «Марселем». З тим «Марселем», який цієї зими потрапив у глибоку кризу. Цьому «Марселю» було глибоко по барабану протистояння із «Шахтарем». У нього і без того було проблем безліч.

І ось у такій майже ідеальній ситуації, яка може випасти раз на десять років, «Шахтар» примудрився скласти лапки. Маріно Пушич примудрився скласти лапки.

Якась внутрішня тривога, невідповідність очікуванням, погане передчуття відчувалося особисто в мене вже після першого поєдинку. У Гамбурзі. Але тоді я відігнав подалі всі ці погані думки. Сподіваючись, що у поєдинку у відповідь Пушич зі своїми підопічними проведуть роботу над помилками. І заженуть той «Марсель» за «Велодром».

Погане передчуття вкотре мене не підвело. «Шахтар» не зробив і дещиці того, що мав зробити. Не говорячи вже про те, що нічого не зробив Маріно Пушич. Чи маєте ви план, містере Фікс? Та ніфіга у вас нема.

Якщо було завдання почати гру агресивно, повести в рахунку, то чому ж тоді хвилини з п'ятнадцятої цей план викинули за непотрібністю кудись подалі? Адже все виходило: домінували, тиснули, перекушували. Суперник, який не знає, на якому він світі – одного тренера звільнили, іншого лише призначили – тупо пішов у відмову. Після гола Судакова цього суперника треба було добивати.

Але «Шахтар» чомусь не почув запах крові. Чомусь вирішив, що справа у капелюсі. Принаймні мені так здається. Бо я не можу пояснити – від слова зовсім – те, як «гірники» почали грати після м'яча Судакова. Навіщо треба було зупинятись? Навіщо слід було віддавати ініціативу? Для чого треба було віддавати м'яч?

Але навіть після того, як Обамеянг зрівняв рахунок, «Шахтар» мав купу часу, щоб позитивно для себе вирішити підсумок цього поєдинку. Щоб перебудуватися, оклигати, отямитися. Однак, за рахунок чого донеччани збиралися це зробити, я так і не зрозумів. Я так і не побачив.

***

Я побачив інше: безпорадність Пушича на тренерській лаві. Чому так – я не знаю. Після того, що цей тренер зробив із «Барселоною», я почав його вважати майстром. І очевидно більш кваліфікованим наставником, ніж Йовічевіч.

Але після матчу на «Велодромі» я свою думку засовую кудись глибоко, назад. Приблизно туди, де слова Палкіна про Кевіна як «зірку світового рівня».

Пробачте, але я не побачив, за рахунок чого Пушич збирався переграти свого підстаркуватого опонента. Якщо Степаненко не готовий після травми – а він таки не готовий – чому тоді не випустити Криськіва, котрого награвали на позиції Тараса на турецьких зборах?

Якщо Степаненко поглибив травму, то чому його замінили аж на 84 хвилині?

Чому в цій грі ми так і не побачили Кевіна, цю «зірку світового рівня»? Чому всі чотири заміни були зроблені вже після того, як рахунок став 3:1 на користь господарів, і змінити ситуацію ні часу, ні можливостей не було? Хіба всі ці примітивні питання мають задаватися тренеру-новатору? Чи хоча би просто кваліфікованому тренеру?

Окрім безпорадності Пушича, у другому таймі я побачив і безпорадність його підопічних. Я не знаю, що в даному випадку з чого випливає, що є причина, а що є наслідком. Я просто констатую, що футболісти «Шахтаря» у матчі на «Велодромі» зі своєю «опортуністичною грою» (так її назвав сам Пушич; теж мені, марксист знайшовся) напомилялися на рік уперед.

І ще я знаю, що виправдань за цей поєдинок для них бути не може. Тих виправдань, що були за поразку від «Феєнорда».

Цього разу все набагато гірше.