Монзуль – бос українського арбітражу: плюси та мінуси для нашого футболу

20 лютого українські вболівальники отримали достатньо обнадійливу новину. Те, про що раніше пліткували в неформальних колах, нарешті стало реальністю: новим головою комітету арбітрів Української асоціації футболу стала 42-річна арбітр ФІФА Катерина Монзуль. Причому для більшості шанувальників вітчизняного футболу першим плюсом у цій новині став не скільки прихід Монзуль на нову для неї посаду, скільки звільнення з неї колишнього керівника Лучано Лучі, адже 74-річний італієць за довгі роки в українському футболі встиг, м'яко кажучи, набриднути усім: від простих фанатів до керівників клубів та своїх прямих підлеглих. Зрештою, вже давно є секретом Полішинеля те, з якою зневагою Лучі ставився до багатьох у вітчизняному футболі, а це навряд чи допустимо для людини, яка обіймає таку відповідальну посаду в ієрархії УАФ.

Новий президент УАФ Андрій Шевченко, за що варто віддати йому належне, вирішив не чіплятися за горезвісну «спадщину П'єрлуїджі Колліни», й сказав Лучі вельми зрозуміле цьому фахівцеві «arrivederci». Подейкують, що питання про те, кого обрати наступником італійця на порядку денному стояло зовсім недовго, адже кандидатура, яка влаштовувала практично усіх, була більш ніж очевидною – Катерина Монзуль.

Проте призначення Монзуль на посаду боса українських арбітрів має, як це часто буває, як свої плюси, так і певні мінуси. Про найбільш очевидні з них давайте поговоримо прямо зараз…

Найбільш жирний плюс від приходу Монзуль полягає, безумовно, в завершенні «епохи Лучі». Після скандального італійця Катерина виглядає на чолі українського арбітражу ледь не ідеальним з іміджевої точки зору рішенням Андрія Шевченка. По суті, новий керівник УАФ логічно не став винаходити велосипед, й довірив кураторство над рефері тому члену цієї гільдії, до якого за останні роки був абсолютний мінімум претензій.

Імідж в Катерини Монзуль в українському футболі практично ідеальний, наскільки це слово може бути взагалі застосовним до суддів, природа діяльності яких полягає в ухваленні рішень у спірних ситуаціях. З квітня 2016 року Монзуль працює на поєдинках української Прем'єр-ліги, а згодом почала залучатися й до обслуговування матчів міжнародного футболу серед чоловіків як на рівні національних збірних, так і в клубних турнірах (зокрема, Ліги Європи).

Головним недоліком у системі роботи Монзуль в полі її критики називають надмірну «залежність» Катерини від VAR. Рефері з Харкова дійсно любить уточнити свої рішення, якщо є така можливість, за допомогою технічних засобів, на що інколи витрачається якась частина часу, проте зрештою Монзуль точно ніхто не може називати упередженим рефері.

Подібна принциповість та жага до прийняття максимально вивірених та точних рішень буде колосальним плюсом для Монзуль у статусі функціонера. Якщо на футбольному полі при перегляді VAR ще може губитися якась динаміка футболу (хоча говорити про це в аспекті нинішнього рівня більшості команд УПЛ, м'яко кажучи, не зовсім правильно), то в «кабінетних іграх» усі дії та рішення просто повинні бути кришталево чесними, чистими й зрозумілими для переважної більшості футбольної громадськості. Саме ця обставина, є надія думати, зробить із Монзуль в рази кращого керівника українським арбітражем, аніж ним був Лучано Лучі.

Також велику надію на покращення ситуації в українському арбітражі дали перші рішення Монзуль, підтримані УАФ. Найближчим часом, зокрема, для наших суддів планується запровадження перевірок на поліграфі (так званому «детекторі брехні»), а ще – призначення арбітрів на поєдинки проводитиметься за допомогою системи жеребкування. Теоретично це має допомогти суттєво знизити «проблемність» суддівського питання у всіх професійних лігах нашого футболу, хоча повністю виключити «людський фактор», на жаль, не зможе.

Поки що незрозуміло й те, чи продовжуватиме Монзуль активну роботу в полі. За деякими даними, перехід Катерини на функціонерську роботу означає її де-факто прощання з кар'єрою арбітра, але також є відомості, що харків'янка продовжить бути в колишньому ремеслі, хоч і приділятиме йому значно менше часу. Як би там не було, а це питання, в якому «зарито» одночасно і плюс, і мінус від призначення Монзуль босом вітчизняного арбітражу. Адже, з одного боку, ми потенційно втрачаємо топового діючого рефері (навіть якщо Катерина продовжить судити, то, вочевидь, робитиме це у значно менших обсягах, аніж раніше), але з іншого – отримуємо перспективного функціонера, здатного докорінно змінити потворну систему імені Лучано Лучі.

Одним з головних викликів для Монзуль вже найближчим часом стане, звісно ж, і медійна доступність українських арбітрів. Цікаво, яку позицію в цьому питанні обере Катерина: чи прикриється статутами попередників, чи спробує змінити ситуацію та дозволить (а, можливо, навіть зобов'яже?) суддям спілкуватися з журналістами до і після поєдинків з метою роз'яснення тих чи інших резонансних рішень.

Прозорість взагалі йшла під першим номером у списку пріоритетів Андрія Шевченка, коли той обіймав посаду президента Української асоціації футболу. Також там був і пункт щодо підготовки фахівців, і нинішнє призначення Монзуль, хочеться вірити, є першими кроками у реалізації цих обіцянок.

Головний мінус в історії із призначенням Монзуль босом українського арбітражу полягає, мабуть, лише в тому, що відтепер Катерині доведеться відповідати не тільки за себе, а й за численних колег із суддівського цеху, що може дуже швидко зіпсувати репутацію харків'янки. Раніше Монзуль вдавалося вигідно виділятися на фоні більшості інших вітчизняних рефері саме якістю прийняття самостійних рішень. На полі у статусі головного арбітра Катерина відповідала лише за себе, а тепер на її плечі лягає відповідальність за усіх суддів в українському професійному футболі.

Умовно кажучи, якщо у якійсь з професійних вітчизняних ліг начудить якийсь арбітр, претензії будуть вже не лише до нього, а й до керівництва комітету арбітрів. І ось тут Монзуль доведеться налагодити таку систему роботи, аж до серйозних санкцій до тих, хто нездатний через певні обставини якісно судити матчі, щоб до рішень керівного органу УАФ не виникало майже жодних питань (не забуваємо, що за бажання роздмухати з мухи слона можна навіть там, де це, начебто, неможливо).

Як би там не було, але прямо зараз перехід Монзуль на нову роботу бачиться для вітчизняного футболу таким собі «ковтком свіжого повітря». Після методів Лучі в українському арбітражі вже давно потрібно було не просто відкрити вікна на провітрювання, а й банально знімати усі старі рами, замінивши їх новими – настільки непрезентабельно загалом виглядали рівень та якість українського арбітражу.

Чи вдасться Катерині Монзуль вивести українських рефері на новий рівень та дати поштовх для розвитку усієї системи вітчизняного суддівства? Відповідь на це запитання ми дізнаємося через якийсь час, а поки що давайте просто полегшено зітхнемо від того факту, що в нас просто з'явилася хоча б якась надія на краще…