Від Дашкова до Бєсєдіна: символічна збірна уродженців Харківщини в Динамо

26 cічня виповнюється 100 років від дня народження легендарного капітана київського «Динамо» початку 1950-х Федора Дашкова. Федір Федорович – яскравий вихованець харківського футболу. Свого часу він проторував шлях до Києва багатьом своїм землякам, які зробили істотний внесок у внутрішні та міжнародні звитяги динамівського клубу. Згадаймо, як це було, й розташуємо харківських киян на віртуальному полі за схемою 4–3–3 (хоча й 4–2–4 в цьому контексті виглядала би органічно). Щоправда, декому доведеться ситуативно змінити ігрове амплуа.

Воротар: Ігор Кутепов (народився в 1965 р.)

Уродженець селища з назвою Первомайський Ігор Кутепов (якраз у рік його народження воно дістало статус райцентру) перейшов до київського «Динамо» з «Металіста» останнього року існування Радянського Союзу. Як згадував сам кіпер в одному з інтерв’ю, до Києва його запросив особисто Валерій Лобановський. Конкуренція за місце у воротах? Не без того. Жидков, Мартінкенас – майстровиті воротарі. Однак Кутепов на полі доводив свою перевагу. В складі «Динамо» він двічі поспіль ставав чемпіоном України, вигравав національний кубок, упевнено провівши фінальний матч проти «Карпат» (пропустив лише з пенальті під завісу гри). Мені особисто серед голкіперських чеснот Кутепова запам’яталася його майже безпомилкова гра на виходах. Сам Ігор, до слова, стверджував в одному з інтерв’ю, що «гра на виходах – найскладніший елемент гри воротаря». Саме так – із грою слів – це й було надруковано в одній із газет тогочасся. А ще пригадую матч 7 листопада 1993 р. в Києві між динамівцями й «Чорноморцем». На трибунах тодішнього Республіканського обговорювали трагічну смерть тренера гандбольного київського «Спартака» Ігоря Турчина, кияни швидко забили два голи, а по тому якийсь німець із перших рядів нижнього ярусу палко закликав одеситів до атакувальних дій. Та всі намагання гостей Ігор Кутепов звів нанівець. Надто мені запам’яталося інтерв’ю Кутепова, розміщене в програмці до того матчу. Специфіка його в тому, що бесіду вела гандбольна воротарка Світлана Морозова, а назву діалог мав таку: «Між нами, воротарями…». Привід для інтерв’ю – визнання Кутепова кращим гравцем «Динамо» в жовтні того року. Так ось Кутепов у тій розмові зізнається: якби мав змогу все почати спочатку, то обрав би інше амплуа, й що іноді йому сняться ті пропущені м’ячі, в яких є його провина. Друге – це свідчення відповідальності й того, що Кутепов сумлінно працював на футбольному полі. А перше… Не знаю, як склалося би на іншій позиції, однак в усякому разі його воротарська кар’єра вийшла доволі успішною.

Захисники: Костянтин Фомін (1903–1964), В’ячеслав Хруслов (народився в 1962 р.), Борис Деркач (1964–2019), Володимир Безсонов (народився в 1958 р.)

Уродженець Харкова Костянтин Фомін – на своєму законному місці: лівого захисника. Невисокий, жорсткий, цупкий, коренастий, він володів усіма відомими способами відбору м’яча й вирізнявся новаторством, чи не першим у СРСР опанував гру в підкаті, відзначався і фірмовим ударом із розворотом корпусу ледь не на 180 градусів. І така ігрова стилістика стала його фірмовою ознакою. Зробив свій внесок у «срібло» киян у першому клубному чемпіонаті СРСР навесні 1936 р. Взяв зокрема участь у пам’ятному матчі проти ленінградської «Червоної Зорі»: на виїзді кияни звитяжили з рахунком 7:2. Прикметно, що саме Костянтин Васильович став першим футболістом – заслуженим майстром спорту в УРСР. Щоправда, як свідчать очевидці, випробування цим званням він не пройшов, адже новоспечений ЗМС став вельми зарозумілим і дістав сумнівну славу чи не найбрутальнішого гравця в радянському футболі.

Хоча В’ячеслав Хруслов і народився в Харкові, проте за «Металіст» пограв лише на схилі ігрової кар’єри. Шлях до «Динамо» в нього був вельми тернистим: через «Маяк» із рідного міста, житомирське «Полісся», сумський «Автомобіліст». У «Динамо» він дебютував аж у 30-річному віці. Став у столичному клубі чемпіоном і володарем Кубка України. Прикметно, що пройшов шлях від нападника (на початку занять футболом) до оборонця. На жаль, травми не дали йому змоги сповна виявити свої таланти в складі «Динамо».

Борис Деркач – людина трагічної долі. Злети й падіння супроводжували його впродовж усього життя. «Золотий дубль» із київським «Динамо» в 1990 р. і зв’язок із бандитами в Угорщині, тюремне ув’язнення та спроба втечі, добування терміну вже в Україні й дострокове звільнення за хорошу поведінку, створення родини, народження дітей, повернення в футбол й ігроманія, розлучення та пілігримство за довгою валютою до Малайзії, падіння на саме дно, злигодні-сіромацтво та повернення до України й зокрема до рідного Харкова, безпритульність і годування баглаїв і, зрештою, смерть, імовірно від плевриту – карколомний сюжет, вартий серіалу. А в київському «Динамо» він запам’ятався винятковим виконанням стандартів, ставши, за висловом одного з динамівських уболівальників, «предтечею Алієва» на цій ниві.

Володимир Безсонов – справжня легенда «Динамо», 6-разовий чемпіон СРСР. Універсал з універсалів, він так само пройшов шлях від передньої лінії до лінії оборони. Майже півтора десятки років віддав «Динамо» як гравець. Попри численні травми, він наполегливо торував собі шлях до футбольних вершин і дізнав смаку футбольної слави. Володимир Васильович і поза футбольним полем є рішучою, принциповою людиною, здатною на вчинок. Чого варті лише його вихід із рядів КПРС у 1988-му та участь у Територіальній обороні під час нинішньої війни! Ну, а афоризми Безсонова – це окремий і вагомий внесок у футбольну лексику.

Півзахисники: Сергій Малько (народився в 1953 р.), Віктор Рогозянський (1913–1980), Петро Паровишніков (1907–1981)

Уродженець Песочина – найбільшого серед передмість Харкова – Сергій Малько в половині 1970-х захищав спершу кольори «Металіста», а надалі – «Дніпра». В 1978 р. перейшов до київського «Динамо». Певно, здібний півзахисник затримався би в команді Валерія Лобановського на довший час, проте домашні матчі того сезону кияни стали проводити в Харкові, й спокуса повернутися на батьківщину для майже 25-річного хлопця виявилася непереборною.

Уродженець найбільшого обласного центру України Віктор Рогозянський грав за «Динамо» в другій половині 1940-х, у повоєння (а сам Віктор Дмитрович був учасником Другої світової війни, мав бойові нагороди). Непростий час зокрема й для «Динамо». У 1946-му Рогозянський відзначився голом у ворота сталінградського «Трактора», який допоміг киянам здобути виїзну звитягу 3:2. Ближче до кінця 1940-х перейшов до харківського «Локомотиву», де й закінчив ігрову кар’єру.

Петро Паровишніков був нападником, однак розташую його на правому фланзі півзахисту. Вихованець харківського футболу на зорі кар’єри захищав кольори клубів із вельми екзотичними назвами «Горець», «Комета», надалі була «Холодна гора», яка базувалася в однойменному районі Харкова, згодом – харківське «Динамо». А з 1933 р. грав у київському «Динамо». Хтось із газетярів свого часу назвав символічним переїзд Паровишнікова до Києва практично водночас із перебазуванням столиці республіки з Харкова на береги Дніпра. Як і Костянтин Фомін, Петро Гаврилович доклався до «срібла» «Динамо» в першому союзному чемпіонаті. А незабаром, як згодом згадували очевидці, саме Фомін переконав Паровишнікова повернутися разом до Харкова.

Нападники: Федір Дашков (1924–1987), Артем Бєсєдін (народився в 1996 р.), Павло Віньковатов (1921–1987)

Федору Дашкову капітанська пов’язка пішла на користь. В сезоні-1951 він відзначався забитими м’ячами однораз на два матчі, з’явилася в нього така собі пожадливість до голів. Швидкість, вміння навзаводи ухвалити, може, й просте, натомість незрідка слушне рішення на полі були основними його ігровими чеснотами. Нестача метикуватості на футбольному полі? За тими часами це не виглядало такою геть уже поганою рисою. Метикуватості додавав його партнер по нападу й земляк-харків’янин Павло Віньковатов, який дебютував у «Динамо» 19-річним юнаком ще в 1941-му, а наприкінці 1940-х тричі поспіль ставав кращим бомбардиром киян. У суголоссі із тим часом і прізвисько таранного форварда – «Танк». Мав славу людини, яка серйозно ставилася до спортивного режиму (в ті роки – неабияка рідкість). Зробив вагомий внесок у «срібний» успіх киян у сезоні-1952. Зокрема забив дуже важливий гол на виїзді московським одноклубникам – конкурентам за місця на п’єдесталі, а в підсумку київські гості виграли той двобій із великим рахунком 3:0. Абсолютно унікальний матч дует харківських киян видав у сезоні-1951. Тоді московських автозаводців команда зі столиці України перемогла на їх полі з рахунком 5:3, а Дашков і Віньковатов відзначилися «дублем» кожний! До слова, вже в домашньому матчі з тими самими автозаводцями тогоріч Дашков зробив хет-трик, а сама гра принесла нічийний результат – 4:4. Хет-трик у виконанні Дашкова побачила й 60-тисячна київська торсида трохи згодом у матчі проти московського клубу ВМС (загальний рахунок – 4:0). На той самий сезон припав і найкращий матч Віньковатова в складі київського «Динамо»: наші земляки на радість 50-тисячній авдиторії звитяжили в домашньому двобої із ленінградським одноклубниками 3:0, а всі три м’ячі – авторства Павла Івановича.

Суперечливим вийшов київський етап кар’єри Артема Бєсєдіна. Злети й падіння, демонстрація жаги боротьби й гольового чуття і тривала безгольова посуха, дотравмовий нестрах на полі й підсвідома страхота від можливого рецидиву після тривалого відновлення, допінгове ембарго й сподівання на перезапуск кар’єри. Наче, знедавна ще гравець збірної, а нині – десь у засланні в не найфутбольнішій країні (щоправда, став чемпіоном у складі свого нинішнього клубу та відзначився голом у так званому матчі-скудето). На жаль, важка травма, одержана Артемом на Euro-2020(21) в матчі проти шведів, схоже, унеможливила його дальше зростання. Хоча дуже хотів би помилитися.

***

«А що це за хлопчисько з копною неслухняного волосся?» – з такого запитання почався діалог двох завсідників (попри всі епідемії-заборони!) матчів динамівської молодіжки кілька років тому. «Кирило Пашко приїхав до нас із Харкова», – почулося у відповідь. Талановиті харків’яни продовжують наполегливо стукати в двері основної команди київського «Динамо». Й щиро сподіваюся, що перспективна юнь із першої столиці невзабарі вголос заявить про себе. Як там написав майбутній очільник українського футболу Андрій Шевченко в соцмережах: «Харків. Незламне місто сильних та вільних людей». Влучне визначення, годі й казати! А сучасним спадкоємцям слави Дашкова, Віньковатова, Безсонова є що продемонструвати широкому футбольному загалу. Уважно стежитимемо за їх зростанням. Хтозна, може, з часом і дорівняємо їх до легенд.