Двадцять років по тому. 7 найдорожчих трансферів зими в УПЛ сезону-2003/04

Зимове вікно сезону-2023/24 в українській Прем'єр-лізі обіцяє бути досить насиченим. Як мінімум, на рівні чуток у вітчизняний чемпіонат преса різних країн сватає чимало цікавих футболістів, та й покинути нашу лігу можуть деякі її визнані зірки.

Втім, великої кількості витрат на ринку УПЛ все ж таки чекати не варто. Тому завжди знайдеться час згадати та проаналізувати минулі трансфери вітчизняних клубів. В якості об'єкту для ностальгії ми звично звернулися до рубрики «Двадцять років по тому», та пропонуємо освіжити в пам'яті ключові угоди клубів УПЛ, які відбулися у зимове трансферне вікно сезону-2003/04…

7. Олександр Амісулашвілі

Сума угоди: 650 тисяч євро
Маршрут трансферу: «Динамо» Тбілісі → «Динамо» Київ

Грузинський центрбек Олександр Амісулашвілі переїхав з тбіліського «Динамо» до київського на тлі значних успіхів на батьківщині. У 2003 році футболіст став чемпіоном та володарем Кубка Грузії, а незадовго до цього дебютував у національній команді цієї країни. В Києві на Амісулашвілі, вочевидь, робили ставку як на послідовника Кахи Каладзе, проте повторити неймовірно успішну кар'єру свого співвітчизника Олександр так і не зумів.

Усього за «Динамо» Київ Амісулашвілі провів лишень два поєдинки в рамках Кубка України. Згодом «біло-сині» намагалися влаштувати молодого футболіста в оренду в інший колектив, сподіваючись, що там Амісулашвілі розкриє увесь свій потенціал, але цього так і не сталося. Після виступів за «Дніпро» та «Таврію» Олександр на правах короткострокових оренд пограв у росії за «шинник» та «спартак» з нальчика, а влітку 2007 року київському клубу пощастило домовитися із «червоно-білими» про повноцінний продаж грузинського легіонера за 400 тисяч євро.

У «спартаку» з нальчика Амісулашвілі став одним з лідерів команди, що дозволило йому в 2010 році переїхати до турецького «Кайсеріспору», де дуже грамотно розпорядилися кадровим активом, й продали грузинського захисника всього через шість місяців після підписання назад у росію амбітному та багатому «краснодару», який відвалив за Амісулашвілі 3 мільйони євро. Згодом Олександр змінював клуби вже виключно на правах вільного агента: «крилья совєтов», «Інтер» Баку, «Каршияка», «Динамо» Тбілісі. У лавах останнього Амісулашвілі в сезоні-2015/16 ще раз став чемпіоном Грузії, а потім завершив активні виступи.

Зараз 41-річний Олександр Амісулашвілі є помічником головного тренера молодіжної збірної Грузії. Із січня 2021-го він допомагає Рамазу Сванадзе.

6. Сергій Корніленко

Сума угоди: 1,5 мільйони євро
Маршрут трансферу: «динамо» мінськ → «Динамо» Київ

У ті роки керівництво та селекціонери київського «Динамо», очевидно, ще продовжували перебувати на хвилі ентузіазму та вважали, що на пострадянському просторі можна знайти достатню кількість дуже талановитих та майстерних виконавців. Однак приклади Кахи Каладзе, Олександра Хацкевича та Валентина Белькевича виявилися поодинокими, й поставити «на потік» подібного роду кадрову політику «біло-синім» так і не вдалося.

Переїзд Сергія Корніленка у січні 2004 року з мінська до Києва був викликаний визначною результативністю форварда у чемпіонаті білорусі. Зокрема, у вищій лізі-2003 Корніленко забив 18 м'ячів у 29 поєдинках, чим допоміг мінському «динамо» посісти третє місце, а сам разом із Геннадієм Близнюком з «гомеля» став найкращим бомбардиром турніру. У Києві тоді якраз встигли розчаруватися у нігерійці Лакі Ідахорі, котрий був відправлений у «Ворсклу», й підшукували тямущого партнера-конкурента для Максима Шацьких.

Корніленко відіграв за «Динамо» лише у другій половині сезону-2003/04, відзначившись двома забитими м'ячами у 9 матчах УПЛ. Потім в київській команді відбулася зміна головного тренера – Михайличенка на Сабо, – що для білоруського форварда стало початком кінця кар'єри у Києві. Корніленко був відпущений у оренду в «Дніпро», де зумів розкритися і влітку 2005 року його викупили за 300 тисяч євро.

У 2008-му «Дніпро» продав білоруса за 400 тисяч євро в «томь», і практично всю частину професійної кар'єри, що залишилася, Корніленко відіграв на території країни-агресора. Виняток становила лише друга половина сезону-2010/11, коли білоруса в оренду взяв англійський «Блекпул», за який Сергій зіграв тільки 6 поєдинків. Кар'єру футболіста Корніленко завершив влітку 2019 року, а за кілька місяців після цього став спортивним директором «крильєв совєтов». У лютому 2021 року білорус відновив виступи на полі, але зробив це лише для того, аби провести свій прощальний поєдинок в рамках офіційного матчу, після чого вже остаточно повісив бутси на цвях.

Наразі 40-річний Корніленко продовжує виконувати функції спортивного директора «крильєв совєтов». Зокрема, влітку 2021 року він допомагав клубу із самари підписати екс-лідера півзахисту «Зорі» Дмитра Іванісеню, який знецінив свою репутацію своїми «пригодами на болотах» та відсутністю виразної реакції на початок повномасштабної війни росії проти України.

3-5. Яя Туре

Сума угоди: 2 мільйони євро
Маршрут трансферу: «Беверен» → «Металург» Донецьк

Яя Туре опинився в Україні багато в чому випадково. Влітку 2003 року його представники на чолі із Дмитром Селюком активно працювали щодо працевлаштування футболіста в лондонський «Арсенал», однак у якийсь момент стало зрозуміло, що івуарієць не зможе приєднатися до табору «канонірів» до свого брата Коло, оскільки не отримає дозволу на роботу.

В результаті на початку 2004 року Селюк працевлаштував Туре у донецький «Металург», який заплатив за ще відверто маловідомого на той момент африканця 2 мільйони євро. В Україні високий та дуже потужний Яя провів лише півтора роки. Він швидко став одним з лідерів «Металурга», однак чомусь не зацікавив ані «Динамо», ані «Шахтар», скаутські відділи яких фокусували свою увагу на інших напрямках діяльності.

Влітку 2005 року «Металург» продав Туре в «Олімпіакос» за 2,7 мільйони євро, а вже за рік греки відпустили івуарійця до «Монако» за вдвічі більшу суму – 5,5 мільйонів. Ще через дванадцять місяців, влітку 2007-го, Туре став футболістом «Барселони», а у 2010-му за 30 мільйонів євро переїхав до «Манчестер Сіті», який тільки-но починав створювати свій «проект мрії» за гроші шейхів з ОАЕ.

Туре вдалося вибудувати феноменальну кар'єру. Він двічі ставав чемпіоном Іспанії з «Барселоною» та тричі – чемпіоном Англії з «Манчестер Сіті», вигравав Лігу чемпіонів з каталонцями та Кубок африканських націй зі збірною Кот-д'Івуару. Чотири рази поспіль (у 2011, 2012, 2013 та 2014 роках) Яя визнавався Африканським футболістом року. Кар'єру футболіста Туре завершив на початку 2020 року у китайському клубі «Циндао Хуанхай», який виступав у другому дивізіоні системи футбольних ліг Піднебесної.

В лютому 2021 року Яя Туре розпочав тренерську кар'єру. Символічно, що вона також пов'язана з Україною та клубом із Донецька. Цього разу івуарієць півроку провів на посаді асистента головного тренера «Олімпіка», а наразі 40-річний Яя входить до тренерського штабу італійця Роберто Манчіні у національній збірній Саудівської Аравії.

3-5. Маріс Верпаковскіс

Сума угоди: 2 мільйони євро
Маршрут трансферу: «Сконто» → «Динамо»

Якщо в особі Сергія Корніленка керівники та селекціонери «Динамо» бачили фізично потужного форварда для підсилення першої команди, то ось латиш Маріс Верпаковскіс мав стати таким собі другим Сергієм Ребровим – спритним, технічним, швидким й таким, що вміє забити ударом майже із будь-якої дистанції. Усі ці якості Маріс демонстрував на батьківщині, де перед трансфером у «Динамо» встиг стати триразовим чемпіоном країни та дворазовим володарем Кубка у лавах «Сконто».

В чемпіонаті Латвії-2003 Верпаковскіс забив 22 м'ячі у 25 поєдинках, що допомогло «Сконто» вигідно продати форварда в Україну. У вітчизняній Прем'єр-лізі Маріс не зміг показати такої визначної результативності, але в цілому виглядав досить непогано. За три роки у «Динамо» він допоміг киянам один раз стати чемпіонами країни, а у сезоні-2004/05 зіграв за «біло-синіх» на груповій стадії Ліги чемпіонів, відзначившись 1 забитим м'ячем (у ворота «Реала») в 5 поєдинках.

В певний момент у кар'єрі Верпаковскіса почався спад, а боси «Динамо» не встигли передбачити цю подію та продати Маріса у закордонний чемпіонат з вигодою для клубу. В результаті прибалтієць на правах оренди пограв за «Хетафе», «Хайдук» та «Сельту», а влітку 2009-го перебрався в «Ерготеліс» на правах вільного агента. У 2014-му Верпаковскіс повернувся на батьківщину, де через рік став чемпіоном країни у лавах «Лієпаї», а на початку 2016-го оголосив про завершення активних виступів.

Після закінчення кар'єри футболіста Верпаковскіс став президентом «Лієпаї», а у листопаді 2018 року перейшов на посаду виконавчого директора клубу «Ризька футбольна школа», або скорочено РФШ. За останні три сезони цей колектив двічі ставав чемпіоном Латвії і роль 44-річного Маріса в успіхах клубу, як пишуть прибалтійські експерти, дуже значна.

3-5. Клебер

Сума угоди: 2 мільйони євро
Маршрут трансферу: «Сан-Паулу» → «Динамо»

Бразильський форвард Клебер на прізвисько «Гладіатор» опинився в Україні на початку 2004 року й коштував власникам «Динамо» 2 мільйони євро. Цього молодого на той момент нападника селекціонери «біло-синіх» пригледіли на чемпіонаті світу серед молодіжних команд-2003, на якому юні бразильці стали тріумфаторами, а вирішальний м'яч у фіналі проти іспанців (1:0) забив Фернандіньо, котрий згодом також опинився в УПЛ, але у лавах «Шахтаря» й став легендою донецького клубу.

Клеберу стати легендою «Динамо» не пощастило, хоча в цілому він виступав досить непогано та був вкрай неприємним опонентом для захисників будь-якої команди. В УПЛ у Клебера було реноме футболіста, який не гребував симуляціями та провокаціями. Про не найкращі якості характеру бразильця згодом розповідали й деякі його екс-партнери – зокрема, Артем Мілевський згадував, як Клебер підбіг до Георгія Пеєва й ударом зі спини розбив болгарину обличчя.

Втім, це не завадило Клеберу зіграти 105 матчів за «Динамо», у яких він відзначився 36 забитими м'ячами та 6 результативними передачами. На початку лютого 2009 року київський клуб відпустив бразильця до «Крузейро», так і не розкривши подробиці того трансферу. Фактично до самісінького кінця кар'єри Клебер продовжував грати на батьківщині – за «Крузейро», «Палмейрас», «Греміо», «Васко да Гама» та «Курітібу», але жодних серйозних трофеїв так і не виграв.

Наприкінці 2018 року Клебер відбув до США, де один сезон відіграв за «Остін Боулд» – команду з USL (другий дивізіон у тамтешній «футбольній екосистемі» після MLS). Після цього Клебер завершив активні виступи та повернувся на батьківщину, але не побажав пов'язувати подальше життя із футболом. На даний момент Клеберу 40 років, і про нього не так часто чути у новинах, хоча якщо такі й потрапляють у пресу, то, як правило, пов'язані із якимись скандальними ситуаціями – зокрема, у вересні минулого року ЗМІ інформували, що екс-форвард «Динамо» побив людей на автозаправці на околиці Сан-Паулу.

2. Ігор Дуляй

Сума угоди: 4 мільйони євро
Маршрут трансферу: «Партизан» → «Шахтар»

В Україну опорний півзахисник Ігор Дуляй, який є вихованцем академії «Партизана», перебирався на початку 2004 року вже як досвідчений виконавець. За 24-річного на той момент легіонера донецький клуб заплатив 4 мільйони євро, й на шість сезонів практично закрив усі питання з приводу цієї позиції, навіть незважаючи на відхід згодом у лави «зеніта» анатолія тимощука.

Усього за «Шахтар» Дуляй провів 196 матчів (6 голів, 2 асисти) і широко використовувався Мірчею Луческу у системі ротації. За необхідності організації більш суворої роботи на оборону румунський наставник випускав в основі Дуляя, Левандовськи чи Хюбшмана, коли ж потрібно було сфокусуватися на створенні моментів, на полі з'являвся один «руйнівник», який підтримував двох атакувальних хавбеків – Матузалема, Елано, Жадсона, Фернандіньо, який дуже успішно працював як на оборону, так і на атаку.

Із «Шахтарем» Дуляй став 4-разовим чемпіоном України, 2-разовим володарем Кубка та Суперкубка країни, але ключовий свій трофей з «гірниками» виборов за підсумками сезону-2008/09. Ним став Кубок УЄФА, причому у тому змаганні Дуляй зіграв 5 поєдинків, в тому числі 8 хвилин – у фінальній битві із «Вердером» у Стамбулі.

У 2010 році Дуляй на правах вільного агента залишив «Шахтар» й чотири сезони, що залишилися, до самого завершення кар'єри грав за «Севастополь». Влітку 2015-го Ігор повернувся до «Шахтаря», де увійшов вже до тренерського штабу молодіжки «гірників», потім допомагав Паулу Фонсеці у першій команді, а влітку 2019-го залишив Україну, відбувши на батьківщину. Там Ігор спочатку також був асистентом головного тренера у «Партизані», але у 2022 році розпочав самостійну кар'єру наставника, очоливши «Телеоптік».

З кінця лютого 2023-го Дуляй, якому зараз 44 роки, є головним тренером «Партизана». Цю команду молодий фахівець до зимової паузи у сербському чемпіонаті-2023/24 привів на першому місці в турнірній таблиці й тепер спробує зробити чемпіоном вперше за останні шість років, протягом яких беззмінним тріумфатором першості була «Црвена Звезда».

1. Чіпріан Маріка

Сума угоди: 5 мільйонів євро
Маршрут трансферу: «Динамо» Бухарест → «Шахтар»

Чіпріана Маріку селекціонери «Шахтаря» пригледіли у бухарестському «Динамо». На момент його переїзду до Донецька головним тренером «гірників» ще був Бернд Шустер, робота якого зрештою виявилася незадовільною, і вже після звільнення німця біля керма «Шахтаря» з'явився Мірча Луческу. Під керівництвом співвітчизника Маріка поступово доріс до статусу гравця основного складу, почав забивати важливі м'ячі в єврокубках, у тому числі й у Лізі чемпіонів, хоча визначною результативністю ніколи за період кар'єри в Україні так і не вирізнявся.

За право підписати Маріку «Шахтар» заплатив 5 мільйонів євро, з яких 1,5 мільйони пішли до кишені футболіста, оскільки така опція була прописана у контракті форварда з «Динамо» Бухарест. Через три із половиною роки «гірники» продали румунського нападника в «Штутгарт» за 7 мільйонів євро. Втім, реалізувати себе у німецькій Бундеслізі Маріка так і не зумів, провівши лише один успішний сезон. Згодом Чіпріан розповідав журналістам, що після Румунії та України виявився не готовим до такого жорсткого стилю гри, який був притаманний більшості команд Бундесліги.

У 2013 році Маріка залишив Німеччину та перебрався до іспанського «Хетафе», але там затримався лише на сезон. Згодом румунський форвард виступав також за турецький «Коньяспор», а догравати повернувся на батьківщину, де у 2016 році в «Стяуа» й повісив бутси на цвях. По суті, після відходу з «Шахтаря» жодних висот та лаврів Чіпріан так і не здобув.

Наразі 38-річний Маріка залишається у футболі. Він не побажав йти у тренери, натомість є одним із акціонерів (має близько 10% акцій) румунського «Фарула», ключовою фігурою у керівництві якого є легендарний Георге Хаджі.