Марта КОСТЮК: «Досі не розумію, що ці гравці тут роблять»

Українська тенісистка Марта Костюк на післяматчевій пресконференції після перемоги над Еліною Аванесян у третьому раунді Australian Open (2:6, 6:4, 6:4) прокоментувала результат матчу і зміну у ставленні до російсько-української війни з боку організаторів і журналістів.

- Сьогодні був дуже напружений матч. Вона була ближчою до перемоги, ніж я думала. Я дійсно вирвала перемогу з її рук. Дуже, дуже задоволена сьогоднішньою перемогою. Не думаю, що це мій найкращий виступ, але я думаю, що перемога важлива.

Я хотіла б грати сьогодні більш агресивно, але був тиск, тому що я не була аутсайдером, як у матчі проти Мертенс. Я не знала, чого очікувати. Надаю перевагу атакувальному тенісу і завжди працюю над агресивною грою, а не над оборонною, але я відчуваю, що є матчі, в яких потрібно просто вистояти і пройти далі. Дуже рада, що в мене є така можливість, бо раніше мені здавалося, що якщо я не граю достатньо агресивно, то це провал. Так діяти нелегко, тому що я точно не агресивна гравчиня, як Рибакіна чи всі ці біг-хіттери. Це просто не моя природна гра. Це не моя індивідуальність.

- Минулого року проходив великий збір коштів для України. Зараз я не думаю, що чув, щоб хтось вимовляв це слово. Як ви думаєте, люди в тенісі забули про війну?
- На жаль, так. Я поважаю журналістів, але є деякі, які мені справді не подобаються. Я думаю, що це був спосіб не те щоб скрасити ситуацію в Україні, а скоріше зробити так, щоб вона весь час була як екстрена новина. Їм потрібна драма. Їм потрібні були новини. Їм потрібен був весь цей накал пристрастей між гравцями. Війна все ще триває. Люди, як і раніше, гинуть щодня. Я досі не розумію, що всі ці гравці тут роблять.

Я розумію, що в кожного свої проблеми, і кожен зосереджений на своєму. Я думаю, що я тут для того, щоб постійно нагадувати всім, що це все ще триває, і це має бути зупинено. Це ненормально, що це відбувається. Уся моя сім'я зараз у Києві. Моя мама надсилає мені відео, коли над їхнім будинком пролітають ракети. Я дивлюся це. Для мене неймовірно, що це все ще триває, а минуло вже майже два роки. Мені здається, що Захід намагається все замовчати, поменше говорити про це, нічого не загострювати.

Але насправді, в тій реальності, в якій я живу, все дуже далеко від завершення. Останні два роки ми просто перебуваємо в режимі виживання. Люди зараз неймовірно пригнічені і втомилися. Я не відчуваю, що це скоро припиниться, і не відчуваю, що хтось щось із цим робить. Я просто відчуваю, що хтось отримує з цього величезну вигоду, а ми просто перебуваємо тут.

Я намагаюся робити все, що в моїх силах, змагаюся і намагаюся досягти успіху. Наприкінці дня я озираюся навколо, і мені здається, що все це не так вже й важливо. Це всього лише тенісний матч. Це всього лише тенісний турнір. А там, зовні, справжнє життя. Люди, про яких я забуваю.

Так, на жаль, це більше не екстрені новини, тому журналістам це нецікаво. Це не драма. Навіщо говорити про це, якщо немає драми?