Франц, ми сумуємо в тиші, і утримуємося від будь-яких питань

Дідьє Дешам залишився сам. Спочатку пішов великий бразилець Маріо Загалло, який виграв чемпіонат світу і як гравець, і як тренер. Тепер ось не стало найкращого німецького футболіста в історії – Франца Беккенбауера, який провернув той самий трюк.

Боляче усвідомлювати, що зі смертю великих відходять і відходять епохи. І залишаються одиниці, які втілюють справжній, чоловічий, олдскульний та неглянцевий футбол.

Новину про смерть великого Кайзера озвучила його сім'я. «Мій чоловік і наш батько, Франц Беккенбауер, мирно помер уві сні, в оточенні своєї сім'ї». Наприкінці цього короткого повідомлення було сказано: «Ми просимо вас сумувати в тиші і утримуватися від будь-яких питань».

Не складно здогадатися, що «будь-які» питання можуть стосуватися винятково причин смерті. Геніальному німцю було 78 років – не критичний вік. Однак останнім часом він дуже хворів.

Вперше про проблеми зі здоров'ям Кайзера стало відомо 2015-го. Тоді помер його син Стефан. Франц переніс інфаркт. І з того часу почав повільно згасати. Він переніс кілька операцій на серці. Додалися й інші болячки – хвороба Паркінсона та деменція. Мав рацію колись Де Голль, який стверджував, що старість – це велика корабельна катастрофа…

Однак усі ми, весь футбольний світ, який якщо й не бачив його наживо на полі чи на тренерській лаві, але в будь-якому разі все одно чув про нього, пам'ятатимемо цю людину не старцем, прикутим до ліжка, а елегантним, світлим і підтягнутим футбольним Імператором, що змінив назавжди не лише німецький футбол, а й футбол загалом.

Читайте також:

Бразильський титан, що пішов останнім. Пам'яті Маріо Загалло

***

Сьогодні складно, майже неможливо уявити, що колись були такі часи, що в Німеччині, саме – в Мюнхені – «Баварія» не була ні популярною, ні відомою. Вона стала такою лише з Беккенбауером.

Франц є вихованцем «Мюнхена 1906» - відомого у Баварії клубу у 50-60-х роках минулого століття. Але цей клуб не мав грошей на розвиток дитячої академії, і «Мюнхен 1906» домовився про передачу своїх найкращих вихованців найкрутішому на той час клубу з баварської столиці – «Мюнхену 1860». Серед інших перейти до «60-х» мав і Франц Беккенбауер.

Але в очному матчі між «06-ми» і «60-ми» Франц отримав від суперника кулаком в обличчя. І після гри був настільки злий на суперників, що відмовився переходити до крутішого «Мюнхена». Він з кількома одноклубниками подався в «Баварію», амбіції якої тоді сягали не дуже далеко (м'яко кажучи).

Батьки Франца, дізнавшись про таке рішення сина, спочатку збунтувалися: як можна було «Мюнхен 1860» проміняти на якусь там «Баварію»! Та й взагалі, їхній син мав стати страховим агентом, навіщо йому цей футбол. І, знову-таки, ця безрідна «Баварія», яку навіть не запросили до Бундесліги, організованої 1963 року.

Але незабаром батьки Франца помітно охолонули: їхній син виявляв незвичайні футбольні здібності. Франца помітили і запросили до молодіжної збірної Німеччини.

Але дебют у німецькій молодіжці міг і не відбутися. Не через спортивні причини. Одна молода особа звинуватила Беккенбауера у «неналежній поведінці». Вона була вагітна від Франца, а він не збирався одружуватися. Ображена дівчина дійшла до керівництва німецького футболу, добиваючись «бану» для Франца. Керівництво підтримало молоду фрау, але за футболіста заступився головний тренер молодіжки Крамер. Мовляв, ми не маємо права втратити головну футбольну надію Німеччини.

І надію не втратили.

А стосовно Беккенбауера та жінок… Вони його любили. Він їх також. Офіційно він був одружений тричі, мав п'ятьох дітей. А скільки він був одружений «неофіційно», одному йому відомо.

Сини не пішли стопами великого батька: футболістами не стали. Але все одно прізвище Беккенбауер у німецькому футболі залишилося і після смерті великого Франца. Його онук Лука професійно грає у футбол. Щоправда, не на високому рівні. На кілька поверхів нижче: захищає кольори «Вакера» з Бурхгаузена.

Франц захищав кольори «Баварії» та збірної Німеччини. І там, і там він був капітаном. Став ватажком у майже юному віці – у 23 роки.

У цей час він виграв свій перший чемпіонат Німеччини. «Баварія» розправляла крила, починала довгий шлях до статусу рекордмайстера. З 1972 по 1974 роки Франц разом зі своєю командою тричі поспіль ставав чемпіоном Німеччини. У ці роки «Баварія» панувала й у Кубку чемпіонів. Видобувши його три сезони поспіль, мюнхенці назавжди залишили цей приз у своєму музеї.

На рівні збірної Німеччини досягнення Кайзера ще вагоміше. Його перший чемпіонат світу – 1966 року. Там, на полях Англії, Беккенбауер був одним із найкращих. Якщо бути точним – одним із двох найкращих. Другим після Боббі Чарльтона, збірна якого (Англія) і стала тріумфатором Мундіалю. Німці посіли друге місце.

У 1972 році німці виграли чемпіонат Європи, здолавши у фіналі збірну СРСР. Точніше, не здолавши, а розгромивши її – 3:0.

За оцінками одного з моїх старших колег, який бачив гру по телевізору, ту збірну Німеччини неможливо було переграти. Саме той Бундестім він вважає найкращою національною командою в історії. А він, повірте, багато чого побачив за своє життя.

1974 року німці стали чемпіонами світу, прибравши у фіналі ще одну велику команду – Голландію на чолі з Міхелсом. І з Кройффом у складі. Тотальний футбол нідерландців було знищено універсальним футболом Німеччини. І ключову роль у цьому футболі відіграв Кайзер.

Щодо цього прізвиська – «Кайзер». Є дві версії, і яка з них правильна – навіть прискіпливі німці не знають.

За однією версією Беккенбауер став «Кайзером» після того, як сфотографувався в Австрії на тлі пам'ятника імператора Франца Йосипа. За другою версією, під час фінального поєдинку Кубка Німеччини, 1969 року, «Баварія» Франца грала проти «Шальке». І Беккенбауер повністю «з'їв» лідера «кобальтових» Лібуде, якого називали «Королем Вестфалії». Короля міг здолати лише Імператор. На німецький зразок – Кайзер.

У 1972 та 1976 роках Беккенбауер став володарем головної індивідуальної нагороди у світовому футболі – отримав свої «Золоті м'ячі». Він досі залишається єдиним захисником – дворазовим володарем цього трофею.

***

За рахунок чого Франц досяг таких немислимих вершин? Він просто здійснив революцію у тодішньому футболі, повністю змінивши функції ліберо – вільного захисника.

Раніше футбольні амплуа були справжнім прокрустовим ложем для гравців. Якщо ти захисник, то маєш грати саме в захисті. І так далі.

Франц починав нападником. Але потім, ще в ранньому віці, його перевели в півзахист. Але й там він довго не затримався: був відправлений до центру захисту. Причому не на місце центрбека, а на місце ліберо – останнього футболіста, який розташовувався перед голкіпером.

Початкова функція ліберо – функція чистильника. Але Франц цю функцію змінив та розширив. Значно змінив та розширив. Він надихнувся грою знаменитого італійського захисника Факетті, що діяв номінально на лівому фланзі захисту, але по суті виконуючи функції бровочника, який фактично відповідав за весь лівий фланг.

Беккенбауер і у «Баварії», і у збірній Німеччини відповідав не лише за позицію ліберо. Він майстерно страхував партнерів, але завдяки феноменальному баченню поля та техніці починав, розганяв атаки. А часто й завершував їх. Він став першим захисником у футболі, який значно розширивши «ареал» свого амплуа. По суті, в ієрархії світового футболу він досі залишається найкращим оборонцем. І навряд чи хтось найближчим часом зможе його посунути з Олімпу.

Німці його обожнювали. По-справжньому. Але й ненавиділи його теж по-справжньому, коли 1977 року він за «довгим доларом» поїхав до США, до «Космоса», команди, за яку виступав його ідол Пеле.

Кайзера таврували на Батьківщині за «зраду», перестали викликати до збірної. 1982 року він повернувся до Німеччини. Але вже не в «Баварію», а в «Гамбург», з яким теж виграв Бундеслігу. Після цього провів ще один сезон у Штатах, а потім завершив кар'єру.

Його одразу ж покликали тренувати збірну Німеччини. Він довго не погоджувався. Але все одно поступився під тиском. У 1986 він був одним із наставників Бундестім, хоча й не мав ліцензії. На ЧЄ-1988 він офіційно очолював німецьку національну команду. Від нього чекали дива – перемоги на Євро. Але його команда поступилася у півфіналі Голландії. І Франц вкотре відчув на собі, що від любові до ненависті – лише один крок. А то й менше.

Проте йому вдалося всидіти на своїй посаді. І не дарма. У 1990 році Беккенбауер на чолі своєї збірної став чемпіоном світу – другою в історії футболу людиною, яка виграла Мундіаль і як футболіст, і як тренер.

Потім він недовго очолював «Баварію», вигравши з нею Кубок УЄФА та Бундеслігу.

Потім він довгі роки був почесним (і не лише) президентом мюнхенського клубу, послом мюнхенського клубу у футбольному світі. Та й німецької футбольної спілки теж.

Завдяки імені та зусиллям Франца Німеччина 2006-го виграла тендер на право проведення ЧС-2006. Хоча в тій історії все-таки було щось не зовсім чисте: Кайзера звинувачували в корупції.

А у 2016-му його було оштрафовано комітетом з етики ФІФА за відмову співпрацювати у розслідуванні корупції при отриманні Мундіалів росією та Катаром.

Але ми все одно запам'ятаємо його за інше. За футбол. За внесок у футбол. За революцію у футболі. За перетворення схоластичної, загалом, гри на справжнє мистецтво.

Франц, ми сумуємо в тиші, і утримуємося від будь-яких питань…