Без ЛЧ, але з ЛЄ. Все одно дякую, Шахтар

Не завжди запам'ятовується лише останнє. Іноді важливим є весь шлях, а не тільки кінцева зупинка. Деколи навіть якщо ти не встиг в останній вагон, доля все одно трохи пізніше віддячить. Хоча б за старання.

«Шахтар» в останній вагон поїзда, що відходить, під назвою «плей-оф Ліги чемпіонів», не потрапив. Туди потрапив «Порту».

Читайте також:

Фестиваль голів на Драгау. Шахтар поступився Порту

Дуже схожа ситуація сталася з «гірниками» минулого сезону, коли до останнього туру вони сперечалися з «Лейпцигом» за друге місце у групі. Тоді також не склалося: в останній грі німці розбили донецьку команду.

Цього разу розгрому вдалося уникнути. Поєдинок вийшов конкурентним, видовищним, а подекуди навіть веселим. Але все одно перемога «Порту» закономірна та заслужена.

Багато разів говорив ще до матчу, що гра проти португальського гранда для «помаранчево-чорних» буде в рази складніша, ніж обидва матчі проти «Барселони». Повторюся ще раз: це справді правда.

«Порту» грає в дуже компактний, агресивний, а місцями і жорсткий футбол. У грі цієї команди щось залишилося від незабутнього Моурінью – кричуща різкість, що контрастує з в'язкістю. Якщо ця команда забиває першою, то дуже складно перевернути з нею гру. Якщо взагалі можливо.

«Шахтар» чудово розумів, куди потрапив, і з ким він має зіграти. Це у першому матчі проти португальського віце-чемпіона наш чемпіон виглядав хлопчиком для биття. Недаремно наставник «драконів» Сержіу Консейсао назвав тодішніх «гірників» «районною командою». І водночас віддав належне «Шахтарю» за Пушича.

Мені важко сказати, чи зумів би «Шахтар» відібрати очки у «Порту» у гамбурзькій грі, якби командою вже тоді керував Пушич. Та хоч би Срна, аби не ван Леувен. Та сьогодні, в принципі, це вже й не важливо. Але те, що донеччани виглядали тоді просто смішно, це очевидно.

Зараз, повторюся за тим самим Консейсао, «Шахтар» виглядає дуже боєздатною одиницею. І свою боєздатність він наочно продемонстрував і в останній грі групового циклу ЛЧ. Але всього цього виявилося замало, щоб вирішити поставлене завдання.

***

Перед початком поєдинку на офіційному сайті «Шахтаря» поєдинок на «Драгау» для донецької команди позиціонувався як «головний матч року». Якщо виходити з турнірних резонів, то, безперечно, так воно і було.

Але якщо говорити по суті, тобто про гру як таку, то особисто я, ви вже вибачте, так і не побачив, що на футбольному полі гравці нашої команди «вмирали», своєю кров'ю і потом малюючи історію «головного матчу року» .

Насправді все виявилося – знову-таки, особисто для мене – набагато тривіальніше. У стартовий відрізок матчу «Шахтар» спробував своїм миготінням у передачах вивести суперника з рівноваги, змусити того розкритися. Але не вдалося. Від слова «зовсім».

І не вийшло не стільки через те, що було обрано неправильну тактику (з цим, як мені здається, був порядок), а через те, що далеко не всі футболісти «Шахтаря» здатні таку тактику підтримувати на плаву, не кажучи вже про те, щоб її втілювати в потрібний результат.

Те, що ахіллесовою п'ятою нинішнього «Шахтаря» є захист, зокрема його центральний плацдарм, було сказано-переказано. Зайвий раз поширюватися із цього приводу не бачу сенсу.

Проте не відзначити слабку гру донецьких центрбеків, особливо Бондаря, не можу. Якщо Ракицькому не вистачало швидкості ще з молодих нігтів, то у Бондаря вона є. Інша річ, якихось інших чеснот у нього не проглядається.

І на тлі обох центральних захисників «Шахтаря» 40-річний центральний захисник «Порту» Пепе виглядає справжнім велетнем. Власне, ось і вся різниця між «Шахтарем» та «Порту».

Водночас хотілося б кілька слів сказати і про нинішнього голкіпера «Шахтаря». Як на мене, то Різник поряд із Бондарем – найслабша ланка команди. До рівня Пятова чи Трубіна колишній вартовий воріт «Ворскли» поки що не дотягує. І з цим теж треба змиритись. І щось робити.

Не порадував мене у цьому «матчі року» ще один футболіст «Шахтаря» – Георгій Судаков. І саме в зв'язку з цим говорити про закономірність не доводиться, бо Жора – головний талант атакуючої ланки «гірників», який привчив усіх нас до високого рівня домагань. Але не цього разу.

Безумовно, «мокаючи» когось, я водночас зобов'язаний віддати належне тим, хто на це заслужив. Насамперед мова має йти про Сікана. Хлопець вкотре довів, що є головним форвардом цьогорічного «Шахтаря».

Непоганий матч провів Степаненко, на рівні був Зубков. Власне, на цьому все. Інші – нижче свого рівня.

Ось і виходить, що «Шахтар» на «Драгау» провів поєдинок не видатний, м'яко кажучи. Скоріше, середній, якщо говорити за фактом.

І якщо говорити об'єктивно, то з такою грою, особливо у захисті, претендувати на перемогу у «головному матчі року» фактично нереально.

Проте, у відсутності старання чи бажання я в жодному разі не можу дорікати «гірникам». Швидше, я повторю за Пушичем: «попри поразку, я все одно пишаюся командою».

І ця гордість поширюється набагато ширше останньої гри групового етапу. Власне, на всі матчі, крім стартового поєдинку. Набрати дев'ять очок у такій непростій групі, до кінця претендувати на весну у Лізі чемпіонів й здобути путівку у весну Ліги Європи – це хороший результат. Особливо на тлі єврокубкових «успіхів» решти наших повпредів.

Однак, водночас, змушений визнати, що для нинішнього «Шахтаря» третє місце у групі ЛЧ – це стеля. Стрибнути вище не дозволяє власний рівень. І вищий рівень опонентів.

Тому все до колік справедливо. Хоча від усвідомлення цього не стає легше.