Син Маркевича пояснив рішення виїхати до Іспанії після вторгнення рф

Колишній тренер «Маріуполя» Остап Маркевич відповів на критику Миколи Павлова, який минулого року звинуватив тренерський штаб азовців у боягузливій поведінці та втечі команди з розташування команди в Туреччині.

– Напевно, ви чули слова Павлова в контексті «Маріуполя» про капітана, який має корабель залишати останнім. Як ви це сприймали?
– Мені, по-перше, дивно було чути ці коментарі. Бо людина взагалі не була там, не перебувала на місці, не могла й не може дати конструктивний аналіз того, що там відбувалося. Втеча? Як можна назвати це втечею, якщо я зібрав команду десь 3 березня (десь тиждень ми вже були там) та оголосив про своє рішення. Як це можна назвати втечею? Це раз.

Друге. Знаєте, якщо хлопцям потрібна була моя допомога в плані психології чи підтримки – це дуже добре. Якщо вони на мене образилися – це для мене, як тренера, це як комплімент звучить. Бо якби їм було все одно, що я поїхав звідти – оце для мене було б набагато гірше.

В цей складний час я вирішив, що маю бути десь у пригоді. Бо мій народ страждав у цей момент, я хотів бути чимось корисним. Мені не було задоволенням сидіти в 5-зірковому готелі та просто дивитися в інтернеті, що відбувається. Я вважав, що це неправильно. Хоча я так само наполягав, це була моя ініціатива, щоб команда лишилася в Туреччині. І завдяки Ользі Ігнатенко, яку я привів у клуб для організації зборів, команда жила півтора місяці в тому готелі безкоштовно. Тобто, за них платила турецька федерація. Зробив все для того, щоб команда там залишилася. І ми залишили там 9 осіб з тренерського штабу, персонал, які наглядали за хлопцями. От і все.

Взагалі не планував коментувати це. Але якщо поставили питання, звісно, що… Можливо, це дасть якесь розуміння того, що відбувалося. Був тяжкий час, були емоції. Думаю, кожен, хто згадає перші дні війни, поставиться з розумінням. Так, планував їхати в Україну. Але пізніше так склалися обставини, що поїхав до своєї сім'ї в Іспанію. І там так само займалися справами, які допомагали Україні та українцям. Це його думка. Нехай вона залишиться з ним.

– Розповідали, що у момент, коли ви про все дізналися, футболісти «Маріуполя» вже отримали посадкові талони на руки. Ви вже готові були вилітати в Україну.
– Були в аеропорту, так. Ми вже здали всі речі в багаж, були в транзитній зоні, чекали на літак. З'явився працівник аеропорту та сказав, що ми нікуди не вилітаємо. Для мене був шок, коли дізнався, що бомблять Україну. Я не вірив, що він [путін] це зробить, бо це для нього буде самогубством. В принципі це й реалізувалося зараз. Неможливо було завоювати таку країну, як Україна. Неможливо, жодній країні світу це не під силу.

Коли були в аеропорту, нам пропонували їхати автобусом в Україну. Я сказав, що це неможливо, бо в нашій команді було дуже багато молодих хлопців, 17-18 років. Я був відповідальним за них. І я сказав, що ні. Просто не розумів, що відбувається в Україні, не знав, як далі розвиватимуться події. Тих хлопців, яких мені довірили батьки, вирішили, що лишимося в Туреччині. Таким було рішення, – розповів Маркевич.