Перший шанс для Пушича, останній – для Луческу?

Третього листопада відбудеться матч, який є головною вивіскою вітчизняного футболу. У Києві, на стадіоні імені Лобановського, «Динамо» прийме «Шахтар».

Через відомі та зрозумілі причини всеукраїнське дербі зараз втратило колишнє забарвлення, колишній градус. І навіть колишню принциповість. Але все одно саме протистояння динамівців та «гірників» є візитною карткою не лише УПЛ, а й двох провідних вітчизняних клубів.

До першого в нинішньому сезоні класичного суперники підійшли аж ніяк не синхронними шляхами. Скоріше, манівцями. Аж надто різні зараз «долі» двох українських гегемонів, надто різні їхні завдання на даний момент, надто неоднаково сприймають вони навколишню реальність.

Шахтар: перебудова перебудови з правом на помилку

Могла б вийти унікальна ситуація, за якої наставниками команд в українському класико були два яскраві представники «гірників» - колишній тренер «Шахтаря», а нині керманич «Динамо» Мірча Луческу, і колишній підопічний румунського фахівця в донецькій команді, він же спортивний директор «гірників» і минулого туру УПЛ – виконувач обов'язків головного тренера «Шахтаря» - Даріо Срна.

Але долею була уготована інша роль, і протистояння «батька і сина», вибачте, вчителя та учня по різні боки барикад не відбулося.

Срна провів лише один поєдинок як тимчасовий тренер «Шахтаря» - проти ЛНЗ. Його команда здобула впевнену за рахунком перемогу 3:0. Після матчу Даріо двічі нагадував тезу про повернення «шахтарського футболу», хоча, на мій суб'єктивний погляд, «шахтарським» футболом у тій грі й не пахло.

Проте донеччанам вдалося здобути візуально просту перемогу, і, знаючи про наявність саме тренерських амбіцій у Срни, особисто мені здавалося, що хорват затримається на тренерському містку «гірників».

Але цього не сталося. Вже на наступний після гри з ЛНЗ календарний поєдинок – проти «Барселони» в рамках групового етапу чемпіонської Ліги – «Шахтар» як головний тренер вивів Марино Пушич – колишній асистент головного тренера «Феєнорда» Арне Слота.

Пушич – креатура саме Срни. Виявилось, що переговори з боснійським хорватом були у розпалі ще до старту поєдинку проти ЛНЗ. Власне, на Марино представники донецького клубу вийшли відразу після несподіваної відставки ван Леувена. І, наскільки я можу судити з уривчастої інформації, Пушич погодився на переїзд в Україну одразу.

Цікавий, а може і показовий факт: «Шахтар» дуже хотів отримати як головного тренера саме Арне Слота, чинного наставника роттердамського клубу. Але 45-річний фахівець відмовився. І тоді «гірники» переключили свій інтерес на помічника Слота. Ну, хоч когось, головне – із «Феєнорда».

Чому саме звідти? Подейкують, що цей нідерландський клуб дуже імпонує президентові «Шахтаря». Ринат Ахметов вважає його майже зразковим з погляду співвідношення «ціна – якість». Трансферна політика, стратегія, розвиток, уміння відшукувати таланти в режимі порівняно невеликого бюджету – усі ці та інші якості топового нідерландського клубу, який давно втратив елітний статус на континентальній арені, власник донецького клубу напевно хотів би прищепити і у своїй вотчині.

У підсумку вдалося «відхопити» лише колишнього помічника головного тренера «Феєнорда». Хто такий Марино Пушич, ми нещодавно розповідали в окремому дописі. Повторюватися не бачу сенсу.

Читайте також:

Маріно Пушич: втікав від війни, був тактичним невігласом, плакав на ток-шоу

Але, з іншого боку, скласти цілісний тренерський портрет Пушича все одно дуже складно. Тому що, крім роботи асистентом у «Феєнорді», значними досягненнями цей фахівець не вирізняється. Не говорячи вже про досвід самостійної роботи.

Проте «Шахтар» саме на Пушичі зупинив свій вибір. Про інтерес президента «гірників» до всього, що стосується «Феєнорда», було сказано вище. Але щось мені підказує, що, якби зараз у нашій країні була спокійніша ситуація, «гірники» знайшли б собі «більш просунутого» тренера.

Під керівництвом Пушича «Шахтар» провів два матчі. У Лізі чемпіонів – проти «Барселони» та у Кубку України – проти «Вікторії». І обидва матчі за визначенням не можуть бути показовими. І не лише через те, що вони проведені новим наставником «помаранчево-чорних» у режимі «з коліс». Швидше тому, що рівень опонентів не дає можливість всеосяжно судити про тренерську майстерність Марино, бо перший суперник – на голову сильніший за його нинішню команду, а другий – на голову слабший.

Ось і виходить, що справжнім мірилом спроможності Пушича стане гра проти «Динамо».

Заради об'єктивності треба визнати, що за десяток днів прищепити команді «свій» футбол нереально. І в даному випадку фігура Пушича не відіграватиме роль громовідводу чи цапа-відбувайла. Зрозуміло, що навіть у разі невдачі Марино буде/будуть шанси на виправлення ситуації. Навряд чи його поженуть із клубу після першого ж гіпотетичного провалу.

І в цьому контексті ситуація дуже відрізняється від ситуації з нинішнім наставником «Динамо», про що йтиметься далі.

Закінчуючи тему Пушича, ризикну припустити, що раптова (за фактом, а не насправді) відставка ван Леувена майже напевно має піти на користь чинному чемпіону України. Півзахисник «гірників» Георгій Судаков нещодавно порадував одкровенням, що, мовляв, за п'ятнадцять хвилин Пушичу вдалося пояснити своїм новим підопічним те, що ван Леувену не вдалося за кілька місяців.

Зрозуміло, що Жора перебільшує. Як відомо і те, що команда не сприймала вже колишнього наставника.

Зараз прийшов більш зрозуміліший, більш імпульсивний, більш «заряджений» тренер. І хоча б на емоційному рівні донецька команда має підбадьоритися. Як мінімум у мотивації, у настрої донеччани не програють киянам. А це вже багато.

А ось про те, в який саме футбол гратиме «Шахтар» Пушича проти «Динамо», зараз говорити складно. Можна стверджувати, що «гірники» відмовляться від вертикальної гри та довгих діагоналей, що культивувалося ван Леувеном, на користь коротшого розіграшу м'яча, що вже було помітно за двома попередніми поєдинками.

І ключовим аспектом у цьому випадку буде півзахист. Степаненко, Бондаренко, Судаков, Зубков, Криськів – середня лінія «Шахтаря» зараз виглядає краще, ніж динамівська. І якщо Пушич зуміє достукатися до своїх провідних футболістів, зуміє їх правильно «розташувати», він може розраховувати на успіх у своєму прем'єрному українському класико.

Динамо: світла в кінці тунелю не видно

Спочатку все виглядало так, що «Динамо», розчищаючи шлях до чемпіонства, свідомо відмовляється від боротьби на інших фронтах. Я далекий від думки, що «біло-сині» навмисно програли «Бешикташу» у плей-оф Ліги Конференцій, а «Оболоні» – у Кубку України. Однак те, що в цих поєдинках підопічні Луческу не пнулися зі шкіри – факт.

Враховуючи далеко не наймонолітніший склад київської команди, не найміцнішу фінансову стійкість київського клубу, обрану тактику можна було вважати якщо і не оптимальною на даний момент, то, як мінімум, дуже прагматичною.

Особливо – на тлі розмов про те, що Мірча Луческу наприкінці нинішнього сезону точно покине Київ і нарешті піде на заслужений відпочинок. І румунський фахівець дуже хоче піти красиво. Піти переможцем. Для цього і «відсікалися» всі «зайві» турніри.

Для цього і був гучний камбек Ярмоленка. Власне, саме для цього і було досягнуто негласного для публіки компромісу між Суркісами та Луческу. Власники клубу не тиснуть на тренера, але й не вкладають у нових гравців, тренер команди не вимагає новачків, обіцяючи наявними силами здобути жаданий титул.

При такому розкладі обидві сторони залишаються задоволені одна одною, ніхто не робить різких рухів, і наприкінці сезону бронзова статуя Луческу, яка десь пилиться в загашниках київської дачі Ахметова, непомітно перекочовує в загашники Конча-Заспи.

Однак, починаючи з жовтня, в алгоритмі, що влаштовував усі сторони, намітився збій. З перших турів чемпіонату країни «Динамо» взяло непоганий темп. Незважаючи на зяючу дірку в центрі захисту, куди часом відрядили навіть «майбутнього зятя» Ігоря Суркіса – Крістіана Біловара, атакуюча ланка «біло-синіх» регулярно робила різницю.

Невисокий клас опонентів зі стартових турів, креатив Ярмоленка, феєрія Бражка – усі ці та інші фактори дозволяли команді Луческу грати за бразильською схемою – «ми все одно заб'ємо вам більше, ніж ви нам».

Але Ярмола зламався, Бражко надто молодий, щоб бути стабільним, дірка в центрі захисту нікуди не поділася, а одного Буяльського надто мало, щоб тягти динамівський віз. Та й суперники з УПЛ пристосувалися до динамівської манери гри. Крім того, волею календаря, далі опоненти підібралися зовсім не боязкого десятка.

Загалом з десятого туру «Динамо» почало стрімко втрачати висоту. Поразка від «Полісся», програш «Дніпру-1», нічия з «Колосом». І за втраченими очками «Динамо» вже не лідер. Вже програє і «Кривбасу», і «Шахтарю».

Але навіть не це головне. Головне те, що, на мій погляд, Луческу не справляється із побудовою «нової» команди. Його виправдання після невдач – це формені відмазки. Не менше. Якщо раніше, минулого сезону, Мірча постійно нарікав на відтік легіонерів і складності логістики, то в нинішньому сезоні його фішкою стала розмова про «молоду команду».

Цю тезу він постійно вклинює у свої післяматчеві репліки. Хоча за фактом і той самий «Шахтар», не кажучи вже про «Рух», є молодшими командами, якщо говорити про середній вік.

До того ж безпосередньо молодих гравців Луческу мало використовує. Щоб хтось із юніорів справді отримав реальний шанс (крім Бражка), такого немає.

Виходить парадоксальна ситуація. «Молода» команда насправді не така й молода, хоча Луческу про це трубить на кожному кроці. За відсутності Ярмоленка «біло-сині» не виблискують креативом, скочуючись в безодню сірості. Захисні порядки команди – просто жах: 15 пропущених м'ячів у дев'яти матчах (наразі 14-а у таблиці «Зоря» пропустила на два голи менше). Підсилювати гру – як зі стартових хвилин, так і з лави – банально немає ким. Та й тренерська майстерність Луческу кудись зникла.

І хоча він продовжує використовувати лише одну мантру – про молоду команду, не виключено, що після можливої невдачі у грі проти «Шахтаря» румун заспіває про те, що команді кров із носа потрібні нові гравці, а їх йому не купують.

Такий сценарій бачиться цілком можливим. Хоча реалістичнішим бачиться інший стан речей. Швидше за все, Луческу й надалі розігруватиме карту «молодості» своїх підопічних, не порушуючи джентльменські угоди з Суркісами, сподіваючись благополучно дістатися до фінішу сезону.

Однак, якщо Мірча і цього разу програє, я не виключаю, що його дні в «Динамо» будуть злічені. Принаймні майбутній поєдинок проти «Шахтаря» станом на сьогодні бачиться останнім шансом для Луческу виправити ситуацію.