От же ж, Блінд!

Твердячи про секрети успіхів на старті нинішнього сезону Ла Ліги донедавна скромної «Жирони», оглядачі виокремлюють кілька складових. Більшість не скнариться на компліменти на адресу наставника жиронців Мічела: мовляв, це – яскравий представник нової генерації ентренадорів! Наші співвітчизники здіймають на прапор український вектор (й зокрема Віктора!) селекції червоно-білих: мовляв, Віктор Циганков та Артем Довбик змусили каталонських провінціалів повірити в себе. Дехто виокремлює талановитість бразильців, зокрема Савіу. Інший наголошує на майстерності аргентинського кіпера Пауло Гассаніги. Всі перелічені чинники – залікові, й про кожен можна поговорити окремо й вельми ґрунтовно.

Однак сьогодні хочу загострити увагу на наявності в складі команди Мічела не зірки, що сходить, а гравця, що свого часу виблискував у «Манчестер Юнайтед», дізнав із «червоними дияволами» смаку завоювання євротрофею (в фіналі Ліги Європи підопічні Жозе Моурінью обіграли рідний для нашого героя «Аякс»), дуже добре знає, яке воно, національне чемпіонство («Аякс»!), а зі своєю національною збірною здобувся до медалей за 3-тє місце на світовому форумі. Йдеться про Дейлі Блінда. Гравців із подібним бекграундом у складі «Жирони» більше немає (назагал гравців своїх національних збірних у рядах одного з лідерів Ла Ліги лише четверо, хай як це парадоксально!), а його роль у потужному старті червоно-білих, як на мене, дещо применшено. Креативники часто-густо панують над руйнівниками, що тут поробиш. Якщо ти в пробоєвих рядах, то екзальтоване вболівальництво апріорі звертає на тебе більше уваги. Та менше з тим…

Якщо подивитися на криву оцінок Дейлі Блінда на sofascore.com, то можна побачити цікаву скачкоподібну закономірність: представник Країни тюльпанів куди краще грає вдома, ніж у гостях. Навіть за матч проти «Реалу», за який деякі оглядачі шпетили ветерана надто дошкульно-образливо (мовляв, не той уже Дейлі, не встигає за прудконогими молодиками «вершкових»!), він дістав оцінку 6,9. Так, під час голів у ворота «Жирони» десь не вистачило йому кмітливості (Хоселу й Орельєн Чуамені виявлялися куди метикуватішими), однак кількараз завдяки своїй тактичній грамотності й чуттю на небезпеку він рятував ворота своєї команди. Програючи в швидкості куди молодшому опоненту, хай там що, а не припиняв боротьби й таки завадив Джуду Біллінгему вийти сам на сам с кіпером і завдати потужного удару по воротах «Жирони», а однораз міг розраховувати й на пенальті у ворота мадридців, коли влучив м’ячем у руку Хоселу. В усякому разі твердження, що Дейлі провалив гру проти команди Карло Анчелотті, є все ж таки перебільшенням. Практично в усіх матчах чемпіонату Дейлі відіграв від дзвінка до дзвінка, лише в матчі проти «Вільярреала» вийшов на заміну ближче до фінального свистка. Й робота на полі легіонера з Нідерландів – якнайсумлінніша!

На зорі своєї кар’єри Дейлі грав винятково на позиції центрального захисника, опісля поступово перейшов ближче до лівого флангу, в «Жироні» тяжіє до нього (хоча за початковою розстановкою відіграв лівого захисника лише проти «Мальйорки», в інших випадках закривав позицію лівого центрального захисника), що є логічним, адже Дейлі – шульга (однак коли п’ять років тому робив хет-трик у складі «Аякса» у ворота клубу «Де Графсхап», то забивав і лівою, і правою, зокрема й ударами здалеку). Та й зріст 180 см у сучасному футболі все ж таки більше пасує фланговому, ніж центральному оборонцю. Ще чотири роки тому ринкова вартість Блінда становила 25 млн євро, нині ж ледь перевищує 3-мільйонну позначку. Тому посприяло запалення серцевого м’яза, що трапилося з ним наприкінці 2019 р. Запаморочення, яке виникло раптово, по ходу одного з матчів Ліги чемпіонів, мало вельми серйозні наслідки. Довелося робити операцію. Футболісту встановили підшкірний кардіовертер-дефібрилятор. Під час одного з товариських передсезонних матчів уже в 2020 р. серцевий дефібрилятор тимчасово вимкнувся, й Блінд, схопившись за серце, впав на газон. Проте невзабарі зміг самостійно покинути поле й був замінений. А в 2021 р., вже будучи у віці за 30, вибув більш як на два місяці через розрив синдесмозу (це – нерухоме фіброзне з'єднання, в якому поверхні кісток зв'язані між собою сполучною тканиною). Та, попри всі ці негаразди, зрештою, Блінд знайшов у собі сили пролонгувати своє життя як гравця у великому футболі. Чого-чого, а впертості й духовитості йому не позичати!

Кращі роки позаду? Цьому, звісно, не заперечиш, проте обсяг роботи, який виконує Дейлі, все одно величезний. І в сучасній «Жироні» такі трударі вітаються. Пазл іменитості й титулованості, в складі каталонського клубу якраз і заповнює Блінд. Хоча об’єктивно й не дотягує за клубними звитягами до батька – Данні Блінда, який є одним із небагатьох футболістів в історії популярної гри, котрі вигравали й Лігу чемпіонів, й Кубок Кубків, й Кубок УЄФА, й Cуперкубок УЄФА, й Міжконтинентальний кубок.

Помітив ще одну цікаву деталь: якнайкраще Дейлі грає там, де має 17-й номер на футболці. Достоту легенда №17? Матчі за збірну на медальному для помаранчевих мундіалі-2014 – виняток, проте не в клубному контексті. На його футболці виблискувала п’ятірка! Дейлі відіграв тоді в усіх матчах мало не від свистка до свистка. У бразильській мундіальній коломийці «Ораньє» він відігравав свою важливу партію. Його замінили лише під час двобою за 3-тє місце з «пентакампеонами» хвилин за 20 до фінального свистка (під оплески нідерландського фанства), коли європейці впевнено вели в рахунку, й долю «малого фіналу» було вирішено. До слова, в тій грі Блінд забив 2-й, багато в чому вирішальний гол, і, що характерно, правою ногою, переклавши м’яч зі зручнішої для себе, шульги, лівої. Були в його біографії 23-й номер (не надто успішний закороткий період у «Баварії»), й нетривала історія з 15-м номером у МЮ (опісля все ж таки повернувся до звичного 17-го), й 18-й у «Гронінгені» на початках ігрової кар’єри. Та, зрештою, завше повертався до щасливої для себе 17-ки. Й вона йому не зраджувала!

Вже не пам’ятаю, хто з колег запропонував називати гравців збірної Нідерландів, які не ставали чемпіонами Європи або віцечемпіонами світу, «малими голландцями» за аналогією з мистецтвознавством. Титулованці, або «великі голландці», власне, дотепер в усіх на вустах, а я дбайливо зберігаю брелок із зображеннями Руда Гулліта та Марко ван Бастена, придбаний далекого 1989 р. на речовому ринку в болгарському курортному містечку Помор’є під час свого найпершого подорожування за кордон. Та мистецтвознавці, характеризуючи живописців Країни тюльпанів ХVII ст. як малих, аж ніяк не мали на увазі невелике значення тих митців або їх невисоку виконавську майстерність. Йшлося про малий розмір полотен і камерність сюжетів, що характеризують буденну повсякденність. Я би розширив те визначення для нідерландців-футболістів. Не лише не пошановані вищим європейським титулом або світовим відзначенням за 2-ге місце, а й хлопці, які після манчестерів-баварій ідуть догравати в скромні клуби у віці добре за 30. Й ось якось виходить так, що саме в цих клубах знаходять свою другу молодість. Дейлі Блінд – характерний приклад цього. Ба більше, інколи стається так, що з їх приходом (хай і не завдяки суто їх приходу, та все ж….) скромняги зазіхають на високі щаблі турнірних таблиць чемпіонатів великої п’ятірки, виборсуючись із тенет повсякденності. А «Жирона» цьогорік, попри поразку від «Реала» (згідно з xG, команди наче й награли на 2:2, та от реальний рахунок – на користь «Реала»), попри підкреслено не зухвалу риторику Мічела (мовляв, головне – залишитися в еліті й на наступний сезон), зазіхає. Ще й як зазіхає, стаючи на герць із визнаними грандами! Яка ж тут камерність сюжету!

…Для «малих голландців» характерне тонке нюансування деталей. А в царині уваги до деталей Блінд завдяки своєму досвіду – визнаний майстер.

Олексій РИЖКОВ