Від Тарделлі до Верратті: символічна збірна зірок на ім’я Марко

Нещодавно колега з Нідерландів на моє запитання «що робиш» відповів: «Відзначаємо 40-річний ювілей дебюту Марко ван Бастена в національній збірній». Позаздривши змозі так проводити час і вислухавши від співбесідника слова підтримки України, подякував на надихальному слові й занурився в Мережу. Й справді, на початок вересня 1983-го припав дебют легендарного форварда в складі помаранчевих. А невдовзі по тому, 21 вересня 1983 р. ван Бастен і відкрив лік своїм голам за збірну. За кілька днів читаю новину: Марко Верратті продовжить кар’єру в Катарі, а тепер уже колишній одноклубник італійця по ПСЖ Кіліан Мбаппе пише душевний пост про людські та ігрові якості Верратті. Й поруч новина: зірковий новачок ПСЖ Марко Асенсіо вибув через травму до кінця вересня.

Схоже, гравці на ім’я Марко – колишні й чинні – дотепер у тренді. Й народилася в мене ідея скласти з них символічну збірну. Зіркова команда вийшла, сповнена чемпіонів світу та Європи й володарів численних єврокубків! І багато в чому футболісти на ім’я Марко були унікальними.

Воротар: Марко Баллотта (народився в 1964 р.).

Можна довго шукати аналоги ігрової кар’єри Баллотти в світовій футбольній історії. Когось віддалено подібного до нього, може, й реально відкопати в історичних хроніках, однак для цього слід докласти неймовірних зусиль. Чемпіон Італії, мультиволодар Кубка Італії, Кубка кубків і Суперкубка УЄФА (в складі різних клубів), Баллотта в 44-річному віці ще виходив на поле в серії А, в 43-річному віці грав у Лізі чемпіонів. Маючи близько 45 років, перекваліфікувався в… нападника, забивши за клуб «Калькара Самоджа» чверть сотні голів! У клубах нижчих дивізіонів виходив на поле навіть у віці за 50. Запам’ятався мені Баллотта за матчем Ліги чемпіонів у Києві в 1999 р. Тоді динамівці, хай як намагалися, проте не змогли зрештою пробити досвідченого кіпера «лаціалі». З усіма складними завданнями Баллотта того вечора впорався, потягнувши навіть підступний і потужний удар Сергія Реброва.

Захисники: Марко Антоніу (народився в 1951 р.), Марко Матерацці (народився в 1973 р.), Марко Кассетті (народився в 1977 р.).

Ліворуч у захисті – бразильський чемпіон світу-1970 Марко Антоніу. Він здобув титул у 19-річному віці, будучи дебютантом збірної. Тогоріч у Мексиці молодик з’явився на полі в двох матчах: проти румунів вийшов на заміну на 57-й хвилині (фаворити насилу виграли 3:2, а в складі суперників виокремлювався гостротою… Мірча Луческу) та відіграв повну гру проти перуанців (4:2 на користь Пеле та компанії). Певно, юнак зіграв би більше матчів, коли би не пошкодження, яке він дістав за кілька днів до старту чемпіонату. За словами радянського журналіста, відомого прихильника бразильського футболу Ігоря Фесуненка, Марко Антоніу «прославився вмінням… атакувати, він володів надзвичайною витривалістю, гарним ривком, вміло підключався до атак».

Марко Антоніу грав у збірній упродовж усіх 1970-х рр. і дістався «бронзи» Кубка Америки в 1979 р. У 1970-х рр. його двічі визнавали кращим лівим захисником Бразилії. На клубному рівні дограв майже до половини 1980-х рр. За межами футбольного поля уродженець Сантуса мовби поставив перед собою мету долучитися до всіх людських пороків. Й ігроманія, й пристрасть до алкоголю, й залежність від наркотиків, і справжнє колекціонування жіночих сердець, і збитковий бізнес (сонячні окуляри не мали успіху в споживачів). Та з віком, зрештою, осадився, вилікувався від наркозалежності. Не те, щоб доконала Гнідка дорога негладка, а просто якось подорослішав, хоча й відбулося це вже у віці 50+.

У центрі захисту – так само чемпіон світу, проте чи не найсуперечливіша постать з усіх, хто володіє цим званням. Марко Матерацці ввійшов до футбольної історії безецним провокатором Зінедіна Зідана. Прихильники таланту великого француза шпетять на всі заставки, буквально вергають стонадцять громів в італійця й дотепер, хоча й від франко-італійського фінального герцю спливло вже 17 років. Однак мало хто твердить про ігрові якості Матерацці. А цей жорсткий захисник знав свою оборонну справу, чого вже там: вміло обирав позицію, чудово грав головою, був неабияк тактично обізнаним тощо.

Праворуч у захисті – уродженець Брешії, багаторічний оборонець «Роми» Марко Кассетті. У його нагородній колекції – два Кубки та один Суперкубок Італії. У другій половині нульових Кассетті відіграв кілька матчів за національну збірну, однак до переможного складу «Скуадри Адзурри» на мундіалі-2006 його залучено не було. Гравці на кшталт Кассетті, як на мне, й формують той міцний підмурок, на якому тримається загальна снага серії А: працьовиті, фізично витривалі, універсальні й напрочуд цілеспрямовані.

Півзахисники: Марко Асенсіо (народився в 1996 р.), Марко Верратті (народився в 1992 р.), Марко Тарделлі (народився в 1954 р.), Марко Ройс (народився в 1989 р.).

Ліворуч у півзахисті – зона відповідальності Марко Асенсіо. Вихованцю «Мальйорки» й багаторічному лівому вінгеру «Реала» – 27. Цьогоріч він долучився до зіркового ПСЖ, однак, на жаль, дістав травму у вересневій сесії національних збірних, і поки що не може виявити свої чесноти в Парижі. В складі «Реала» він тричі здіймав над головою Кубок за перемогу в Лізі чемпіонів, тричі – Суперкубок УЄФА (до слова, неоднораз забивав у вирішальних матчах за трофеї), чотири рази ставав переможцем клубного чемпіонату світу. Має в своїй колекції й срібну олімпійську медаль (відзначився переможним голом у півфіналі проти японців). Марко Асенсіо – шульга, проте за потреби цілком може зіграти й на правому фланзі, однак органічно себе почуває, безумовно, саме ліворуч.

В опорній зоні – Марко Верратті. Прудкий, невисокій італієць своїм нещодавно укладеним катарським контрактом, схоже, підбив риску під європейською кар’єрою. В складі ПСЖ він виборов добрячих три десятки трофеїв. Є чинним чемпіоном Європи в складі «Скуадри Адзурри». Неабияка техніка, помножена на чудове бачення поля та справжню пристрасть у грі, – звитяжний мікс уродженця Пескари. Шкода от лише, що, будучи аж ніяк не застарим за футбольними мірками (лише 30!), він вирішив позбавити себе радощів європейського клубного футболу, зазіхнувши на масну катарську кістку добробуту (аж ніяк не погордував азійським напрямком!).

Праворуч у півзахисті – легендарний італійський чемпіон світу-1982 Марко Тарделлі. В знаковому матчі світового футболу – Італія – Бразилія на мундіалі-82 в Іспанії – Тарделлі, як на мене, був однією з головних дійових осіб. Усі пам’ятають гольові здобутки Паоло Россі в тій грі й упевненість, яку вселяв у партнерів Діно Дзофф (щоправда, в тій грі він зіграв небезпомилково), а от Тарделлі відзначають, як на мене, незаслужено мало. А саме він регулярно годував вправними пасами італійського бомбардира. Й боровся, на шкодуючи себе. На жаль, одразу після третього, як згодом з’ясувалося, вирішального гола Россі, за чверть години до фінального свистка Марко змушений був покинути поле через травму, на що скаржився на післяматчевій прес-конференції наставник італійців Енцо Беарзот. Однак згодом алленаторе не шкодував компліментів на адресу медичної групи «Скуадри Адзурри», адже завдяки їх роботі Тарделлі зміг зіграти й у півфіналі, й у фіналі. Ба більше, у вирішальному матчі відзначився голом, влучно пробивши лівою ногою з-за меж штрафного майданчика. Ну, й на клубному рівні тосканець виграв практично все: 5 разів ставав чемпіоном Італії, здіймав над головою і Кубок чемпіонів, і Кубок Кубків, і Кубок УЄФА та й, зрештою, пару разів Кубок Італії. Одна з ключових фігур «Ювентуса» другої половини 1970-х – першої половини 1980-х рр.

Марко Ройс уже більш як десяток років багато в чому визначає гру дортмундської «Боруссії». Корінний дортмундець, він має любов фанів (обіцянка ніколи не грати в «Баварії», дана свого часу Ройсом, – солодкава музика для них), капітанську пов’язку, медалі за дві звитяги в Кубку й за три – в Суперкубку Німеччини, бронзову нагороду Euro-2012. Однак, на жаль, значущими тріумфами як на клубному рівні («Срібна салатниця» була минулого сезону так близько!), так і на рівні збірної похизуватися не може. Куди більше в його колекції індивідуальних відзнак (зокрема двічі ставав футболістом року в Німеччині). Розташую Ройса під нападниками.

Нападники: Марко Ді Вайо (народився в 1976 р.), Марко ван Бастен (народився в 1964 р.), Марко Сімоне (народився в 1969 р.).

Обираючи між Ді Вайо та Арнаутовичем, зробив вибір на користь італійця. Все ж таки уродженець Риму більш забивний (італійські медійники підрахували, що його пересічна результативність становила 0,38 гола за матч, натомість в Арнаутовича – менш як 0,3) та, як на мене, технічніший форвард. Ді Вайо діставався вищих бомбардирських щаблів у серії А, відігравав важливу роль у «Пармі», «Ювентусі», «Валенсії» (долучився до звитяги в Суперкубку УЄФА), «Болоньї», та й у MLS вже наприкінці ігрової кар’єри виявив свій голеадорський хист. На жаль, в його активі не надто багато матчів за національну збірну, все ж таки програвав конкуренцію знаним італійським нападникам початку ХХІ ст. Нині Ді Вайо працює на посаді спортивного директора «Болоньї», зокрема камера неоднораз вихоплювала його під час нещодавнього виїзного матчу россо-блу у Вероні. Прикметно, що посадовець болонського клубу про Арнаутовича, права на якого нині належать саме 7-разовому чемпіону Італії (себто «Болоньї»), відгукується винятково компліментарно. Щось на кшталт: «Марко дуже важливий для нас».

Дієго Марадона вважав Марко ван Бастена «найелегантнішим футболістом у світі». Британський журналіст і письменник Марк Райан називав його «щедрим на голи бомбардиром». Фабіо Капелло ще більш компліментарний: «Марко ван Бастен був найвеличнішим гравцем із тих, кого я тренував». Неоднораз голеадор з Утрехта, або просто Сан-Марко забивав голи в акробатичних стрибках або фантастичними ударами злету (його м’яч у фіналі Euro-88 у ворота команди Валерія Лобановського дотепер перед очима!). Три «Золоті м’ячі» й безліч інших індивідуальних нагород, титул чемпіона Європи, неодноразові тріумфи в Кубку чемпіонів і Суперкубку УЄФА – кар’єра начебто суперова. Однак, коли востаннє ти виходиш на поле в 28 років, то певне відчуття недореалізованості все ж таки не полишає. Неабияке вміння в кліп ока зорієнтуватися в ігровій ситуації та знайти найкраще продовження (або часто-густо завершення) атаки – відмітна риса ван Бастена-форварда. Колись Арріго Саккі, наставник ван Бастена в «Мілані», наочно продемонстрував своїм підопічним, що організація дістане звитягу над кількістю. Й на тренуванні воротар Галлі, а також Тассотті, Мальдіні, Костакурта й Барезі впродовж 15-ти хвилин не пропустили жодного м’яча від 10-ти гравців, зокрема й від Гулліта з ван Бастеном. Отже, буде лад – буде й успіх. І ван Бастен засвоїв цей урок на все життя!

Марко Сімоне, або Пітер Пен (саме таке прізвисько закріпилося за невисоким прудконогим форвардом, ще тим пронозою) був помітною постаттю в «Мілані» першої половини 1990-х. Він багато чого виграв на клубному рівні (неоднораз Лігу чемпіонів, Суперкубок УЄФА, Міжконтинентальний кубок, чемпіонат Італії, чимало чого навигравав й у Франції у складі ПСЖ і «Монако»), однак у збірній Італії його кар’єра, на жаль, не склалася. Певно, в першій половині 1990-х в Італії було чимало вправних форвардів саме його типу. Проте технічний, швидкий, винахідливий гравець дуже цінувався, наприклад, таким знаним фахівцем, як Фабіо Капелло. Однак сам Сімо на адресу алленаторе казав суперечливе: «Капелло в нас майже як Бог. Він не дає всім рівного шансу». Після цих слів Сімоне грав у команді Капелло дедалі менше. Та тут річ не в суто ігрових чеснотах. Хай там як, а у визначенні «зірка «Мілана»», що його дав Сімоне вже згадуваний Марк (майже Марко!) Райан, – жодного перебільшення!

***

Дослідники мають різні версії походження ім’я Марко. Дехто вважає, що воно пішло від латинського слова, що в перекладі означає «молоток». Відтак носії цього імені мають бути міцними й стійкими. Інша теорія – від імені Бога війни Марса. А тут, певно, йдеться по снагу, мужність і войовничість. Погодьтеся, згадані футболісти мають усі перелічені якості, хоча водночас і Богами футбольної війни назвати їх було би заголосно. Хтось виграв більше, хтось менше (а чимало з фігурантів цієї символічної команди ставало чемпіонами світу або Європи!), та честолюбністю ніхто з них обділений не був. Фахівці, які вивчають зв’язок особистих рис із людським ім’ям, наголошують, що люди, яких звуть Марко, мають такі характеристики: егоїзм, самолюбство, воля, прагматизм, лідерські якості тощо. Певно, не всі з них є однозначно позитивними, однак чимало футболістів, які діставалися вершин, переліченим набором ознак володіють. Зокрема й хлопці, яких звуть Марко.

Олексій РИЖКОВ