Провал. За гамбурзьким рахунком

Здається мені, джентльмени, що то була комедія. Навіщо такий собі Міроші в основі на лівому фланзі захисту? Чому так довго не замінювали Сікана? Чому не знайшлося місця на полі найкращим гравцям «Шахтаря» на старті УПЛ – Криськіву і Бондаренку? У що взагалі намагався грати ван Леувен?

Подібних «чому» після фінального свистка матчу «Шахтар» – «Порту», зіграного в Гамбурзі, у мене назбиралося не менше десятка. Чесно кажучи, подумав, що на мої каверзні та їдкі шпильки проллє світло головний тренер «Шахтаря» на післяматчевій прес-конференції, але після того, як послухав ван Леувена, питань стало ще більше.

Читайте також:

Дракони знову не по зубах. Шахтар у Гамбурзі програв Порту

Крім того, лише утвердився в думці, що нинішній головний тренер «гірників» у плані емоцій, драйву, харизми поступається своєму попереднику. Причому поступається не лише емоційною складовою. Йовічевіч при всій його безладності знаходив у собі сили і сміливість визнавати свої помилки і брати провину на себе. Ван Леувен подібними якостями похвалитися поки що не може.

«Було прикро», «є різниця в якості» - ось, власне, і все, що міг вичавити з себе голландський тренер після дощенту програного матчу. Матчу, після якого всім нам однозначно слід сказати нашому чемпіону «дякую» за те, що не програли з більш разючою різницею в рахунку.

Я чудово розумію, чому було в літнє міжсезоння проведено рокірування на тренерському містку «помаранчево-чорних». Я здогадуюсь, чим Йовічевіч не догодив Ахметову. І чим президента «гірників» підкупив колишній головний тренер «Зорі».

В особі екс-керівника своєї академії «Шахтар» шукав сталості, шукав системності, класу, зрештою. Усього цього у тренерському досьє Йовічевіча справді не було.

Однак, отримавши бажану класику в особі ван Леувена, «Шахтар» геть-чисто втратив те, що давав команді хорватський тренер минулого сезону. Ігор заряджав, мотивував, налаштовував. У той час як Патрік – лише споглядач. Антична статуя, яку практично неможливо вивести з рівноваги. І яку ніхто не посадить, бо пам'ятник!

Напевно, це чудова якість для головного тренера. Але в конкретному випадку вона неповноцінна.

***

Тепер у цьому контексті кілька слів хотілося б сказати про останню за ліком трансферну кампанію чинного чемпіона України.

Якщо минулого сезону донецький клуб був явно захоплений зненацька (в принципі, всі наші клуби через відомі причини опинилися в екстремальних умовах), через що й робив ухил на кількість, купуючи, в першу чергу, українських футболістів, то ось зараз як охарактеризувати селекційний нахил «Шахтаря», я навіть не знаю.

Купувалися насамперед молоді, зелені, необстріляні гравці. Легіонери. Не говоритиму, що сумнівної якості. Скажу так: під перспективу. Причому не найближчу.

Але в підсумку вийшло так, що багато з цих пташенят, що не оперилися, змушені затикати дірки в стартовому складі. І якщо на рівні УПЛ подібні експерименти проходять якщо і не на ура, то цілком безболісно через показову неміч опонентів, то ось на першому ж серйозному супернику «Шахтар», використовуючи ті самі експерименти, обпікся.

І в даному випадку не можу не запитати: а що, влітку не було видно проблем у центрі захисту, на лівому фланзі оборони, у центрі нападу? Я сам відповім: та було, звичайно ж, адже в клубі на відповідних позиціях сидять люди, які знають свою справу.

Але чому тоді як рятівна соломина в центр захисту купується престарілий центрбек, пріоритетом якого начебто був чемпіонат Індонезії? Чому не викупили контракт Михайличенка? Що, Азаров краще чи, пробач Господи, Міроші? Чому так і не знайшли якісного форварда? Та хай хоча б Русина?

Навряд чи хтось із клубу мені виразно зможе відповісти на ці запитання. З іншого боку, я сміливо можу судити про якість новобранців за формою танзанійського (!) ноунейма, який, виявляється, за профілем і не захисник, а атакуючий півзахисник. Мені здається, цей Новатус Дісмас стане таким собі узагальнюючим ім'ям. Громовідводом. Ритуальною жертвою «Шахтаря», принесеною футбольним богам, казна чому.

Вибачте, але на мій суб'єктивний погляд, нинішній «Шахтар» із «правильним» тренером поки що виглядає набагато прозаїчніше, дрібніше і менш цікаво, ніж «Шахтар» каденції «неправильного» Йовічевича.

Від того «Шахтаря» я мав повне право чекати не лише каверзи, а й подвигу. А від цього «Шахтаря» я за визначенням чекаю лише на констатацію.

Констатую: «Шахтар» боротиметься із «Антверпеном» за третє місце у групі. В кращому випадку.

Зараз донецька команда не настільки «малохольна», щоб вимагати від неї неможливого.

Хоча й можливого від неї зараз вимагати складно.