Реванш із нюансом: «бронза» Анни Музичук

Підбиваючи підсумки чи не найголовнішої шахової події року, скажу, що вона залишила в мене навіть не двояке, а якесь, що називається, чималояке враження. Як на мене, цей турнір був сповнений суперечностей, і це мало вияв як за шахівницями, так і поза ними.

Українці

У мене склалося стійке враження, що жіноча сітка була продумана так, щоб мінімізувати участь українок на завершальних етапах. Для Анни Музичук, Анни Ушеніної, Марії Музичук, Анастасїї Рахмангулової було визначено секцію 2, з якої лише одна наша шахістка могла дістатися чвертьфіналу. Зрештою, в дербі Анн сильнішою виявилася Музичук, Марія перемогла Анастасію, а в родинному протистоянні звитягу на тайбрейку виборола старша сестра. Натомість знакових «нейтрашек» (Олександру Горячкіну, Катерину Лагно, Поліну Шувалову) розвели по різних секціях і подалі від рейтинг-фаворитки китаянки Цзюй Веньцзюнь, її співвітчизниці ексчемпіонки світу Тань Чжун’ї чи, приміром, знаних представниць Індії Гампі Конеру та Харіки Дронаваллі. Зелена вулиця для співачок од президенту ФІДЕ Аркадію Дворковичу й нинішньому російському режиму назагал! Переконаний, що інший розподіл дівчат за секціями посприяв би й більшому представництву України в чемпіонських раундах. Менше з тим, звитяжиця українських дербі Анна Музичук у чвертьфіналі у впертій боротьбі подолала спротив німкені Елізабет Петц. Українка мала всі шанси обіграти свою німецьку подругу й без тайбрейку, та в технічно виграшному слоновому ендшпілі, маючи зайвого пішака, зійшла з переможного шляху. А на тайбрейку в тому чвертьфіналі коїлося щось шалене! Те, власне, що до вподоби нейтральним глядачам і поціновувачам шахового драматизму, й те, що не надто тішить палких вболівальників і тренерів учасниць. Спершу Анна поступилася білими (розкрити замкнену позицію краще вийшло в німкені), та змогла взяти реванш чорними (вправно й поступово нарощуючи позиційну перевагу). Надалі ситуація дістала дзеркальне відбиття: вже українка спершу виграла чорними (слон виявився кращим від коня у відкритій позиції), а опісля програла білими (надто вже багато дозволила двом турам суперниці). По тому переможно для себе використала незрозумілий маневр ферзя суперниці білими й із позиції сили запропонувала нічию у виграному ендшпілі чорними.

Певно, чимало сил Анна віддала в чвертьфінальному двобої, і певною мірою в півфіналі проти болгарки Нургюл Салімової це далося взнаки. Хоча спершу знов вийшло реваншуватися на тайбрейку за поразку білими. Проте надалі 20-річна висхідна зірка з Болгарії довела свою перевагу виграшем білими й нічиєю з позиції сили (партія практично була виграна, але сенсу наполягати на перемозі саме в ній не було) чорними.

А от у двобої за 3-тє місце проти своєї давньої кривдниці Тань Чжун’ї Анна виявила свої неабиякі шахові чесноти й взяла реванш за болючу поразку в фіналі чемпіонату світу за нокаут-системою 6-річної давнини в Тегерані. Китаянка припустилася помилки в цейтноті якраз на 40-му ході, й наша співвітчизниця бездоганно скористалася наданим шансом. Маючи чорні фігури, Музичук так само мала перевагу впродовж партії, проте зрештою розмінами спростила позицію і без зайвих ускладнень пришвартувалася в нічийній гавані. Отже, «бронза» й путівка до претендентського турніру – в Анни Музичук.

У відкритій секції чудово зіграв Василь Іванчук. Наш легендарний гросмейстер, багаторічний лідер збірної України послідовно переграв чилійця Кристобаля Енрікеса Вільягру (тайбрейк, де знову було доведено, що слон кращий за коня у відкритій позиції, та продемонстровано слушність послідовного нагромадження матеріальної переваги у вигляді зайвих пішаків чорними), китайського семисотника Вей І (Василь Михайлович використав собі на користь незрозумілий маневр ферзя опонента в мітельшпілі), турка Вахапа Шанала (після низки нічиїх Іванчук провів потужну атаку на короля суперника, яка привела до виграшу якості й, зрештою, і партії назагал). Та в 1/8 фіналу невблаганна турнірна сітка підкинула Іванчукові супротивника у вигляді найсильнішого шахіста планети Магнуса Карлсена. Проти норвежця аргументів у нашого гросмейстера, на жаль, не знайшлося. Менше з тим, вихід до цієї стадії турніру, як на мене, цілком можна вважати успіхом.

Руслан Пономарьов переграв німця Дмітрія Коларса та в’єтнамця Ле Куанг Льєма (фаворитом вважався саме азійський шахіст), та, на жаль, не знайшов, що протиставити угорцю Ференцу Беркешу. Спершу два слони в ендшпілі виявилися куди сильнішими за туру, а в 2-й партії Руслан так і не зміг свою мікроскопічну позиційну перевагу перетворити на щось більше.

Інші представники й представниці України зіграли, певно, нижче своїх можливостей. Різноманітні причини цьому, звісно, можна знайти завжди, та найголовнішою була та залишається війна, яку зухвалі агресори ведуть проти нашої країни. На жаль, за таких умов думки зокрема й у шахістів часто-густо сновигають десь далеко від шахівниці.

Відкриття

В жіночій секції безумовним відкриттям стала переможниця Ані Музичук болгарка Нургюл Салімова. Уродженці невеличкого села Крепча (трохи більш як 1200 осіб проживає в цьому населеному пункті!) – лише 20. Нургюл має турецькі корені. В шахи вона грає з 4-річного віку (навчив дідусь). Свого часу ставала чемпіонкою Старого Світу U-8 та U-12, а також чемпіонкою всього світу U-12. У 14-річному віці в Плевені стала чемпіонкою Болгарії серед дорослих.

Цього разу в Баку Нургюл вийшла до фіналу, сподіявши тим самим справжню сенсацію. Певно, чимало оглядачів нині задає собі питання: це стрибок вище голови чи вагома заявка на майбутнє, ґрунтовне входження до шорт-листа фавориток світових змагань? Гарантувати, що такий високий рівень болгарська вродливиця демонструватиме всечасно, звісно, не можна. Все ж таки, вона ще перебуває в юному віці, й зчаста її перевесники стабільністю похизуватися не можуть. Однак те, що це великий талант, – безсумнівно! Звісно, в півфіналі я палко вболівав за нашу співвітчизницю, та не відзначити неабиякий шаховий хист болгарки й не визнати, що вона була кращою, я не можу. Вміння терпіти, здобувати мізерну позиційну перевагу й трансформувати її, зрештою, в перемогу, різноплановість (й в ускладненнях, й у простіших позиціях Нургюл себе почуває комфортно) – грані її шахового обдаровання. Шкода, що в неї не вийшло звитяжити у фіналі, однак путівка до турніру претенденток у талановитої юнки є, а шахових амбіцій – хоч греблю гати!

У відкритій секції якнайкраще себе виявив Ніджат Абасов. Не лише рідні стіни, а й непересічний шаховий талант допомогли надії шахового Азербайджану вистрілити на Кубку світу, стати автором вельми шумкої сенсації. 28-річний бакинець, на відміну від Салімової, народився у місті з великими шаховими традиціями й зростав у країні, де мудрій грі приділяють чималу увагу. Натомість він, як і Нургюл, є чемпіоном своєї країни 2017 р. Не можна сказати, що його злет був таким самим вертикальним, як і в Нургюл. Він ішов до шахових вишин не скажу, що зовсім уже неквапом, але не надто форсуючи події. Прикметно, що першим із турнірів, після якого про нього заговорили, став змаг в українському Харкові в 2009 р. – Меморіал Мацкевича. У 14-річному віці гість з Азербайджану поділив 1–2-ге місця, вигравши 6, звівши внічию 3 й не програвши жодної партії. Того самого року на Меморіалі Найдорфа у Варшаві він виграв яскраву партію в індійського шахіста Крішнана Шашикірана. Рекомендую, до речі, продивитися цю партію. Зтроїти важкі фігури по вертикалі f – краса неабияка. Особливість Абасова – потужна гра в рідних стінах. Свого часу він чудово зіграв і на турнірі «Баку оупен» у 2017 р. (надто мені прийшлася до душі його перемога над білорусом Кирилом Ступаком, азербайджанець методично вишукував вади позиції чорних у французькому захисті й, зрештою, домігся свого), й ось тепер, на домашньому Кубку світу. Тут у нього запам’яталися звитяжні партії проти Гірі (білими переграв Аніша в ферзевому гамбіті) та Фабіано Каруани в матчі за 3-тє місце (який тиск створив на короля чорних!). Щоправда, перемігши Каруану в класиці в 1-й партії, надалі нав’язати боротьбу потужному супротивнику Абасов не зміг. Менше з тим, цей турнір він може записати до свого активу.

Чи стане 18-річний Рамешбабу Прагнанандха через деякий час найсильнішим у світі? Принаймні таку будучину йому пророкує чимало шахових оглядачів: мовляв, рано чи пізно цей хлопець стане чемпіоном планети. Я би так не квапився з прогнозами, проте й заперечувати шахову снагу уродженця Ченнаї не стану. Так, нині він слабший за Карлсена, однак той факт, що в півфіналі він переграв самого Каруану, догравши з ним мало не до мату (американець здався за 1 хід до ганебної для себе розв’язки, а мат був би напрочуд красивий – за допомогою двох ферзів), – демонстрація видатних можливостей Рамешбабу. Прагнанандха тричі ставав чемпіоном світу в категоріях U-8, U-10 й U-18. Цілком можливим є і дальший крок нагору. В усякому разі в турнірі претендентів він виглядатиме якщо й не явним фаворитом, то принаймні одним із таких. Безперечно те, що індійський самоцвіт виблискуватиме й надалі, а батьківщина мудрої гри наче переживає чергову шахову молодість. Адже не жарти ж: рівно половина чвертьфіналістів у відкритій секції репрезентували Індію. В усякому разі самотувати найближчим часом на великих шахових турнірах індійцям не доведеться!

Переможці

Звісно, для російської пропагандистської машини перемога Александри Горячкіної – найжаданіший подарунок. У державі-терористі геть забули про нейтральний статус і всіляко підкреслювали, що перемогу здобула російська шахістка. На тому, чому «російська шахістка» виступає без прапора своєї країни навіть на змаганнях, які проводить федерація з російським керівництвом на чолі, ті самі пропагандисти уваги не акцентують.

Звісно, не заперечиш, що Горячкіна виявила жагу до перемоги у фіналі, адже мала всі шанси програти в 2-й фінальній партії Салімовій і залишитися 2-ю, однак вистояла, а на тайбрейку переграла менш досвідчену супротивницю. Однак факт є фактом: якась не надто складна сітка була в Александри дорогою до чвертьфіналу. Далі – так: й проти Дронаваллі, й проти Тань Чжун’ї слід було докласти чимало зусиль, і вона виявилася шахово сильнішою за супротивниць.

Якщо чесно, то щодо переможця у відкритій секції якихось сумнівів не мав. Маг є Маг! Як красиво Магнус Карлсен збудував матову сітку з двох коней і тури в 1-й партії тайбрейку проти Прагнанандхи! А чорними виграти на замовлення в норвежця – річ безнадійна. Карлсен, таке враження, не надто напружуючись, ще раз довів свою окремішність у сучасних шахах. І хай хто там матиме офіційний титул чемпіона світу в класиці, шахістом номер один є нині й, певно, залишатиметься в найближчому майбутньому норвежець.

***

За часів повномасштабної війни ми часто-густо стали підкреслювати, що сила-силенна російських шахістів (ледь на півтори сотні!) перейшли під прапори інших країн, однак якось мало твердимо про наші втрати. А ситуація в цьому контексті неабияк непокоїть. Чи не втратимо ми через війну, може, математично, не більшу, та за значущістю саме для нас вагомішу частину наших шахових надій? Невеселі думки з цього приводу мене останнім часом не полишають.

Олексій РИЖКОВ