Колос, ЛНЗ, Інгулець та інші: як корелюють урожай із футболом?

«Політвідділ» із Ташкентської області, нікопольський «Колос», ланчхутська «Гурія», «Колхозчі» з Ашхабада тощо – доволі відомі в колишньому СРСР клуби. Їхнє існування уможливлене, як тоді казали, «успіхами в соціалістичному будівництві», а – іншослів’ям – тим, що на місцях знайшлися футбольні організатори-ентузіасти, які соціально-спортивну складову підняли на принципово новий рівень і розвинули футбольні (й не лише футбольні, приміром, «Політвідділ» мав і доволі потужну жіночу команду з хокею на траві) клуби на базі радянських колгоспів. Та все ж це не був надто вже високий рівень, адже з командами великих міст, які зчаста, хай допевна й формально, але репрезентували потужні промислові підприємства, вони конкурувати не могли. Нині ситуація кардинально інша, більшою мірою сприятливіша для успіху «сільських» колективів, однак на заваді цьому може стати кілька підводних каменів.

«…Через 15 хвилин вирушаймо», – бусик, організований головою потужного колгоспу (як тоді казали, «колгоспу-мільйонера») на Житомирщині, був сповнений уболівальницького люду так, що й вуж голови не встромить. Мета поїздки – відвідування чергового єврокубкового двобою київського «Динамо» в половині 1980-х на Республіканському стадіоні столиці України. Йшлося про півфінал тріумфального для динамівців Кубка кубків у сезоні-1985/86 проти празької «Дукли». Й поїхав бусик під скандувальний супровід агрономів-механізаторів у напрямку столиці України. А після чергової перемоги улюбленців із великим рахунком щасливі й не надто тверезі колгоспники-вболівальники близько опівночі дісталися рідного села, де святкування знакової футбольної звитяги продовжили з односельцями, які не змогли вибратися до Золотоверхого.

Невдовзі соціалістична модель господарювання на селі відійшла в минуле. Замість колгоспів на авансцену вийшли агрофірми, колишні голови самі, а подеколи з підтримкою нащадків приватизували сільськогосподарські підприємства. Їхні заступники, головні агрономи, головні інженери та головні зоотехніки подалися у фермери, й українське село зажило по-новому. Не одразу нові економічні взаємини дали зиск, все ж таки давалася взнаки радянська ментальність, однак згодом, за якусь часину агротехнології відшліфували, новітні підходи опанували, економіку ретельно прорахували, широкими експортними можливостями не стали нехтувати, й полився на гречкосіїв дощолий злата-срібла. Заробивши якусь копійчину (благо, кон’юнктура на світовому ринку продовольства давала таку можливість), аграрії стали озиратися довкола в пошуках ефективного вкладання живої гривні. Й ось ті господарники, які споряджали вболівальницькі бусики в 1980-х до Києва, замислилися над тим, чи не запалити повноцінне футбольне сяйво на своїх теренах, створивши власні футбольні клуби.

Результатом цих міркувань стала поява численних нових футбольних одиниць, в яких на футболках значилася назва того чи іншого потужного агрохолдингу. Не став би використовувати в цьому контексті зазвичаєне-заяложене порівняння «як гриби після дощу», адже процес цей був більш поступовим. Однак, зрештою, ті футбольні колективи, які існували на аграрні кошти, стали торувати собі шлях нагору.

Кілька років тому чимало оглядачів виснувало: мовляв, в українському футболі після ери «металургів» настає ера «колосів». Передбачалося, що сільське господарство (й те, що обертається довкола нього) пануватиме в нашій економіці, а металургія відійде на другий план. Вал зернових, зібраний в Україні, стрімко пішов угору. Якщо попервах за щастя в нас були 35 млн т, то надалі цифра валового збору зернових і зернобобових культур сягнула 70 млн т, а в передвоєнний 2021-й рік відповідний показник й узагалі перевищив 85 млн т! Відтак у власників аграрного бізнесу можливості вкладання чималого кошту в таке соціальне явище, як футбол, відчутно розширилися. Ковалівський «Колос» став завсідником прем’єр-ліги й дебютував в єврокубках, «Інгулець» проторував собі шлях нагору (а президент цього клубу Олександр Поворознюк в одному з інтерв’ю якраз і пов’язав світові ціни на кукурудзу з можливістю вкладати й надалі кошти в футбол назагал і в новітній стадіон зокрема), та й «Олександрію» так само можна класифікувати як аграрний клуб. Якби не війна, то впевнений, що кількість аграрних клубів у нашій еліті стала би ще більшою. Однак непрохані сусіди зухвало заповзялися руйнувати нашу країну, хай їм грець! І як частина цих руйнівних зусиль – унеможливлення українського експорту (зокрема й сільськогосподарської продукції) морем. Родючі українські лани засмітили снарядні рештки. А значить, і доходи вітчизняних агрокомпаній поменшали. Так, опісля запрацював «зерновий коридор» за турецького посередництва, проте росіяни все погрожували припинити його роботу: мовляв, який нам сенс давати зелене світло для доходів української економіки? Однак про «систему коридорну», оспівану най і в іншому контексті ще радянським бардом, росіяни заговорили предметно й у напрямі продовження роботи зернової угоди одразу після повернення командирів «азовців» з Туреччини до України. Якщо не додержуватися домовленостей із рекордсменами з їх порушення, то ті стають куди згідливішими, чи не так? Й ось можлива пролонгація зернової угоди й відповідно роботи «зернового коридору» (а Туреччина, судячи з усього, ставить питання про 2-річний термін її чинності) здатна стабілізувати роботу українських аграріїв і забезпечити сталість, а інколи й розвиток того чи іншого ступеня бурхливості футбольних клубів з агровласниками.

Отже, маємо новачка прем’єр-ліги з Черкащини – ЛНЗ (щоправда, прийшов він певною мірою на заміну іншому аграрному клубу – «Інгульцю», та, ймовірно, то тимчасовий відступ дітища Олександра Поворознюка), амбіції цілої низки колективів нижчих ліг, власниками яких є агробізнесмени, й «аграрне» поповнення в списку команд майстрів. Працюватиме «зернова угода», а якщо взагалі повністю буде розблоковано морський експорт української продукції, то й поготів – процвітатимуть клуби з аграрними власниками. Й зверхність-пихатість наших традиційних грандів щодо «селюків» уже не виглядатиме такою аж переконливою. Хоча й топменеджмент того-таки ЛНЗ стверджує, що, мовляв, то не ми піднялися до рівня прем'єр-ліги, а вона опустилася до нашого. Виснуйте самі, чого в цій тезі більше: тверезої оцінки наших реалій, награного кокетування, підкресленої скромності новачків чи, може, меткості на хитрощі напередодні старту в еліті.

«Я більшою мірою за масовий футбол, полюбляю, попри пенсійний вік, й сам поганяти м’яча», – зізнався якось мені в інтерв’ю власник агрофірми з Уманщини. Розмова наша відбулася на новесенькому стадіоні, зведеному коштом агропідприємства. Хай як я випитував про вихід на інший порівняно з чемпіонатами району та області рівень команд, які репрезентують його агрофірму, він відмежовувався від цієї ідеї. А от у фермерському господарстві «Скорук» (Дніпропетровщина) свого часу я побачив більше футбольних амбіцій. І справді, ФК «Скорук» упевнено ввійшов до списку команд майстрів. Щоправда, не без деякого (переконаний, тимчасового) відступу з огляду на війну. Хай там як, а на народну гру агробізнесмени звертають дедалі більше уваги, й це конвертується в появу нових точок на футбольній мапі України.

Звернув увагу на цікаву деталь: амбітні «аграрні» футбольні клуби зазвичай базуються в Центральній Україні. Саме на таких, сказав би, традиційних українських теренах разом із житом-пшеницею густенько засівають і футбольне насіння. І натепер одержано чудові сходи. А новачку української футбольної еліти – черкаському ЛНЗ – побажаю не загубитися серед іменитих колективів нашої вишки. Як на мене, принаймні матеріальні передумови для цього в черкащан є. 83 тис. га – земельний банк агропідприємства, насіннєві заводи з якнаймодернішим обладнанням, дистрибуція насіння та засобів захисту рослин в Україні. Пам’ятаю як однією з чеснот керівництво компанії визначало прогнозованість, себто цей холдинг має довготермінову стратегію розвитку. Й щодо бізнесу неухильно її дотримується. Впевнений, що й у футбольній царині їм цілком до снаги реалізувати звитяжну стратегію розвитку, а відтак і подарувати вболівальникам Тарасового краю купу позитивних емоцій. Та й ефективно прорекламувати ще більше свій бізнес елітною футбольною командою-однойменкою можна, чого там!

Читайте також:

ЛНЗ: мільйонер зі списку Форбс, аграрний бізнес та тренер-новачок

…Років десь із 20 тому записував інтерв’ю з головою однієї з обласних федерацій футболу. Він дещо утрирувано, але вельми красномовно накреслив такі обриси футбольного розвитку України, себто джерел фінансування клубів: «На Заході править бал митниця, на Сході – металургія, на Півдні – курортний бізнес, у столиці – розмаїття бізнесових підходів». «А в Центрі, однак не в столиці?» – запитався в нього тоді. Співбесідник на хвилинку замислився і видав таке: «В ідеалі це має бути сільське господарство, та до цього ми прийдемо ще через добрий десяток років». Зрештою, той досвідчений футбольний управлінець виявився правим: подолавши певний сповнений тернами (жодних асоціацій зі славнозвісним шведським опорником 1990-х, призером чемпіонату світу Юнасом Терном) шлях, ми до того прийшли.

Олексій РИЖКОВ