До ювілею Легенди: 10 дуплетів Леоніда Буряка

10 липня наш видатний плеймейкер Леонід Буряк відзначає 70-річне круглодаття. Футбольна доля щедротно пошанувала його розмаїттям командних досягнень. Як не позаздрити медально-кубковим нажиткам Леоніда Йосиповича! Він є 5-разовим чемпіоном колишнього СРСР (винятково в складі київського «Динамо») і 5-разовим володарем Кубку країни (причому в складах трьох різних клубів!), має вдосталь срібних й одну бронзову нагороду союзних чемпіонатів, олімпійську «бронзу», здіймав над головою Кубок кубків і Суперкубок УЄФА, а як тренер пару разів приводив своїх підопічних («Чорноморець») до віцечемпіонства вже в незалежній Україні. Як там казали про Буряка-футболіста: «Він з’являвся на полі обов’язково в тому місці, де був найпотрібнішим». Та й інші визначення мовби змагаються одне з одним: «чудовий диспетчер», «перший плеймейкер у СРСР», «майстер виконання пенальті, кутових і штрафних ударів» і водночас «стрункий хлопець із золотистою зачіскою», «містер Елегантність», «футбольний аристократ». Автор літературного запису книжки Леоніда Буряка «Гарячі точки поля» журналіст Михайло Михайлов у передмові до видання 1985 р. пише: «Леонід Буряк не намагався висунутися на перші ролі – він мовби добровільно перебував у затінку». Та таке буцімто «перебування в затінку» зрештою зробило з Леоніда Йосиповича улюбленця вкрай вибагливої київської публіки (хоча були й часи, коли київська торсида закидувала новоспеченого московського торпедівця сніжками) й справжню європейську зірку. Результативність для гравця його амплуа, здавалося б, не найголовніша чеснота. Однак, хай там що, а глядач цінує результативні удари навіть не номінальних форвардів.

І сьогодні я вихоплюю з тенет спогадів мультирезультативні матчі Буряка – ті, в яких він відзначався дублями. Пригадую десяток таких.

1. 19.09.1972. Одеса. Чемпіонат СРСР. 1-ша ліга. «Чорноморець» (Одеса) – «Спартак» (Орджонікідзе) – 4:1. Голи Буряка: 23 (1:1), 74 (3:1).

19-річний Леонід двічі вразив ворота гостей із Північної Осетії. Тогоріч команда, яка буде більше відома під назвами «Спартак» та «Аланія», мала «автомобільну» назву в перших турах, та під час чемпіонату повернулася до спартаківської звичності. У її складі вже виблискував юний Валерій Газзаєв, та й майбутній торпедівець, який уже встиг до того часу дебютувати в складі національної збірної, – Ніколай Худієв, так само був помітною постаттю. Гості навіть відкрили рахунок, та натхненна гра одеситів назагал і Буряка зокрема звела нанівець їхні намагання. Після перемоги одесити затвердилися на 2-му місці, випередивши, до слова, донецький «Шахтар».

2. 14.05.1974. Одеса. Чемпіонат СРСР. Вища ліга. «Чорноморець» (Одеса) – «Динамо» (Київ) – 3:3. Голи Буряка: 7 (0:1), 45 (2:2).

Поново Леонід відзначився дублем у рідному місті. Щоправда, цього разу вже в складі київського «Динамо» забивав рідній команді. Ту гру московська преса розкритикувала вщент: мовляв, українські клуби відкатали відвертий договірняк. Хай там як, а за дуплетним пострілом Буряка спостерігала емоційна та вибаглива 50-тисячна одеська торсида.

3. 22.10.1975. Київ. Кубок чемпіонів. «Динамо» (Київ) – «Акранес» (Ісландія) – 3:0. Голи Буряка: 28 (1:0), 67 (3:0).

Чинні володарі Суперкубка УЄФА впевнено подолали скромний ісландський клуб, а Леонід Буряк знову забив 1-й и 3-й голи своєї команди. Два якнайпотужніші удари правою ногою застукали зненацька голкіпера-бідачиська «Жовтих і щасливих» (оригінальне прізвисько в ісландського клубу!). Причому в першому разі Буряк самотужки вийшов на ударну позицію, створив для себе нагоду власносиллям, а в другому разі ідеально прочитав ситуацію та опинився в потрібному місці в потрібну мить.

4. 20.10.1976. Київ. Кубок чемпіонів. «Динамо» (Київ) – ПАОК (Греція) – 4:0. Голи Буряка: 14 (1:0), 22 (2:0).

У цьому матчі Буряк забив два перші голи своєї команди. Вони виявилися схожими: щоразу Леонід виявлявся спритнішим і кмітливішим за оборонців і кіпера у боротьбі в штрафному майданчику грецького клубу. А далі товариші по команді довели справу до погрому. Зазначу, що більш як половину 2-го тайму гості грали вдесятьох, проте всі свої голи кияни забили за рівних складів.

5. 16.04.1978. Київ. Кубок СРСР. «Динамо» (Київ) – «Чорноморець» (Одеса) – 4:0. Голи Буряка: 4 (1:0), 68, з пенальті (3:0).

І наново Буряк забиває в складі «Динамо» у ворота одеситів, і знов на його рахунку – перший і третій голи в матчі. Та цього разу голи різняться: перший – ударом головою після пасу Олега Блохіна, другий – із пенальті за фол проти Віктора Колотова. Зазначу, що й в останньому голі в цій зустрічі Леонід Йосипович взяв безпосередню участь: він майстерно подав кутовий, після якого Михайло Фоменко забив, вигравши в одеситів боротьбу на 2-му поверсі.

6. 20.10.1979. Москва. Чемпіонат СРСР. «Торпедо» (Москва) – «Динамо» (Київ) – 0:4. Голи Буряка: 45, з пенальті (0:1), 72 (0:3).

Знову в активі Буряка перший і третій голи в матчі. Спершу він реалізував пенальті, призначений за фол на Володимирі Веремєєві, а надалі ударом із гострокуття перетворив на гол вправну передачу Анатолія Дем’яненка. Між цими двома гольовими здобутками Буряк відзначився й асистом, вивівши Олександра Бережного на побачення з голкіпером автозаводців В’ячеславом Чановим.

7. 15.03.1980. Ужгород. Кубок СРСР. «Динамо» (Київ) – «Кайрат» (Алма-Ата) – 2:0. Голи Буряка: 55 (1:0), 73, з пенальті (2:0).

А в цій грі на самому старті того пам’ятного сезону забивав винятково нинішній ювіляр. Спершу він майстерно поставив крапку в довгій комбінації, в якій, крім нього, брали участь Анатолій Коньков, Олександр Бойко та Володимир Безсонов. Опісля чітко реалізував пенальті, призначене за фол на Олександрі Хапсалісі. 10-тисячна авдиторія ужгородського стадіону «Авангард» була в захваті! Зазначу, що незабаром після другого забитого голу динамівського диспетчера поміняли на Олега Серебрянського (так, справді, чемпіон СРСР-83 в складі «Дніпра» за три роки до того виходив на поле й у динамівській футболці), й публіка влаштувала улюбленцю овацію, стоячи.

8. 31.10.1980. Київ. Чемпіонат СРСР. «Динамо» (Київ) – «Спартак» (Москва) – 2:0. Голи Буряка: 4 (1:0), 73 (2:0).

О, цей оповитий легендами матч! Справдешній Гелловін для «Спартака» за 100-тисячної авдиторії у столиці України та мокросніжної погоди. Помилки Ріната Дасаєва та оборонців червоно-білих, наполегливість Буряка – й шлях динамівцям до жаданого чемпіонства відкрито! Хтось скаже: автоголи, принаймні в другому разі. Й на табло, й в офіційному протоколі авторство голів віддано динамівському плеймейкеру. Не сперечатимемося з офіціозом, а просто згадаймо той незабутній вечір. І, до речі, вперше Буряк відзначився двома дублями впродовж одного сезону!

9. 06.06.1981. Ленінград. Чемпіонат СРСР. «Зеніт» (Ленінград) – «Динамо» (Київ) – 1:3. Голи Буряка: 2, з пенальті (0:1), 11 (0:2).

Це – найшвидший із дублів Буряка, який дав змогу киянам зміцнити лідерство в турнірній таблиці, а ленінградців відкинув від єврокубкової зони на добрячу відстань. Перший гол – чітка реалізація пенальті, призначеного за порушення правил на Олександрові Бойку. Другий гол – точний удар головою після ювелірного пасу Володимира Веремєєва. Зазначу, що Буряк не грав у попередньому турі в Мінську, а перед тим, у двобої проти чинних володарів Кубка кубків – динамівців Тбілісі – вийшов на заміну на половину 2-го тайму. Певно, цей чинник вплинув на його жагу до боротьби, адже динамівський плеймейкер ввімкнувся в гру з перших хвилин і практично одразу втамував спрагу забитими голами.

10. 29.09.1982. Київ. Кубок чемпіонів. «Динамо» (Київ) – «Грассхопперс» (Швейцарія) – 3:0. Голи Буряка: 17 (1:0), 90 (3:0).

Й учергове на рахунку диспетчера київського клубу перший і третій голи його команди. Це – найпізніший дубль Леоніда Йосиповича: 29-річний півзахисник провів 2-й свій гол і водночас 3-й гол «Динамо» в матчі на 90-й хвилині. Як скромно зазначає Буряк у своїй книжці «Гарячі точки поля», розповідаючи про ту гру, «в цій зустрічі, на яку прийшли без малого 100 тисяч киян, мені пощастило забити два м’ячі». Щастіння – результат наполегливої праці! Перший гол – потужним ударом із гри з 20-метрової відстані, а другий – зі штрафного мало не з 30 метрів. А літературний співавтор Буряка журналіст Михайло Михайлов підсумував свій звіт про цю гру для тижневика «Футбол – Хокей» напрочуд влучно: «Годі й казати, Буряк – це Буряк!»

***

Незрідка на Леоніда Буряка під час його ігрової кар’єри чатували підступні травми. В цьому контексті мені пригадуються його повернення після відновлення та реакція київських трибун на вихід динамівського диспетчера на поле. Бурхлива овація супроводжувала його, щойно півзахисника підкликав Валерій Васильович Лобановський перед заміною. Ба більше, колись був свідком того, як екзальтований динамівський вболівальник, який нарешті дочекався виходу улюбленця на поле, заледве чи не цілував екран під час масового перегляду футболу на одній із баз відпочинку під Києвом! От яка залюбленість була в динамівського плеймейкера! Та від любові до ненависті… Його перехід насторонь, до московського «Торпедо» в 1985 р.? Звісно, в Києві такий крок не вітали й влаштували справжню обструкцію неоавтозаводцю під час очного двобою між динамівцями й торпедівцями на Республіканському стадіоні столиці України. Хай там як, а зрештою певна недомовленість в ігровій кар’єрі Буряка в Києві залишилася. Цілком міг він стати, як й Олег Блохін, 2-разовим володарем Кубка кубків, проте пішов іншим шляхом. Та звідтоді спливло чимало часу, а ознаки змирщини між динамівською торсидою та Буряком накреслилися вже 1987-го, коли легендарний плеймейкер перебрався до «Металіста». Й тоді, в травневому Києві більш як 50-тисячна київська авдиторія під час представлення команди гостей оплескувала «сімці» харків’ян. А сам Буряк, до речі, провів непогану гру й за рахунку 1:2 цілком міг зрівняти шанси команд, проте поцілив у поперечину…

«…О, Льонєчка!» – сивочолий чолов’яга в парку біля київського стадіону «Динамо» ім. Валерія Лобановського помітив знайому струнку постать і привітав кумира. Це було вже через багато років по закінченні Буряком ігрової кар’єри. Та він, хай там що, здійснював пробіжку центром Києва. Жодної зайвої ваги, як і раніше підтягнутий, спортивний, цілеспрямований. Й недарма «й Молдаванка, й Пересип обожнюють Льоню Буряка!». Під кого ще перероблять славнозвісний хіт! Щирі вітання з ювілеєм, Легендо! Зичу побачити справжнє відродження українського футболу! Щоб «щасливий футбольний час» (як визначене наше футбольне славноліття в назві ще однієї книжки за авторством Леоніда Буряка) повернувся!

Олексій РИЖКОВ