Дмитро ЗАБІРЧЕНКО: «Будівельник точно гратиме в наступному сезоні»

«Будівельник» з українським ростером під керівництвом Дмитра Забірченка став чемпіоном України, пройшовши турнір лише з однією поразкою в пасиві.

В розмові з кореспондентом Sport.ua Дмитро Забірченко оцінив минулий сезон, розповів про свої тренерські принципи та висловив думку, чому «легіонерський» «Будівельник» не дограв сезон.

— Як оцінити цей сезон Суперліги?
— Важко оцінювати, тому що перед початком сезону взагалі не розуміли, як і що буде. Майже до жовтня ніхто не знав, скільки команд прийматиме участь в турнірі. Було важко готуватися. «Будівельник» почав підготовку майже в жовтні. З'їздили на турнір в Івано-Франківськ, де команда отруїлася. Хлопці грали в 5-6 людей. Там ми програли «Дніпру» багато. Взагалі, непросто було на початку. Тому сезон позитивно оцінюю. Ми змогли дограти його до завершення. Попри тривоги, переноси матчів, відключення світла. Тренувальний процес дуже сильно страждав від того. Ми призначали тренування на певний час - тривога. Або, команда зібралася - світла немає. Або ще щось.

— Чи був подальший перебіг чемпіонату легшим?
— По сезону здалося, що ми йшли легко, але такого не було. У «Будівельника» було дуже багато рівних матчів і сильних суперників, які давали нам бій. Рік важкий, але молоді баскетболісти отримали свій ігровий час. Якби була сильна Суперліга, багато гравців не потрапили б до неї. А так у молоді з’явився шанс і, я вважаю, дехто з них цим шансом скористався. І вони будуть на замітці у клубів, навіть коли з’являться легіонери.

— Які плани у «Будівельника» на наступний сезон? Команда існуватиме?
— Так, команда існуватиме. Але в якому форматі і де буде грати — поки що не відомо. «Будівельник» точно гратиме в чемпіонаті України. А далі — будемо дивитися по обставинах.

— Чи будуть знову два склади — «легіонерський» і «український», як це було цього сезону?
— Поки що нічого не відомо.

— Наприкінці січня, в розпал чемпіонату, ви заявили, що легіонерів у складі не буде. З чим це пов’язано? Не хотілося ламати український кістяк лідерів або легіонери були заслабкі?
— І те, й інше. Ті легіонери, які могли приїхати в Україну в той час, мали недостатній рівень кваліфікації. Якщо приїздить легіонер — він має бути на голову сильнішим за нашого гравця. Щоби не було такого, що грає легіонер, але поруч з ним приблизно такого ж рівня український баскетболіст. Тим паче, ми граємо чемпіонат України і ми маємо більше давати час українським виконавцям. Хіба якщо легіонер дійсно сильний і сильніший за нашого гравця.

Але у нас навіть не було планів по підписанню легіонерів. Який склад почав чемпіонат, так ми тим складом і зіграли всі матчі. У нас було 12 гравців і плюс один гравець з молодіжної команди разом з нами тренувався, даючи нам ширину складу. В нас вистачало баскетболістів. Серед яких були доволі висококваліфіковані гравці.

— Кого найбільше відзначите з поточного складу Будівельника?
— І Вова (Конєв) – MVP, і Максим (Сандул) – забрав «Центрового». Можливо, не всі відзнаки можна було би віддати гравцям «Будівельника», але більшість. Проте, в інших командах також були сильні гравці, які давали цьому чемпіонату якість. Але, думаю, якби була більша конкурентність у чемпіонаті, то цифри стартової п’ятірки гравців «Будівельника» могли бути значно більшими. Ми розподілили ігровий час так, що 27-28 хвилин — це найбільший показник в нашій команді по сезону — у Вови Конєва, у Саші Кольченка. Якщо би ці люди грали 32-33 хвилини, то на 2-3 підбирання було би більше у Макса Сандула, на 2-3 очки більше у Вови Конєва. Люди, які отримували відзнаки в інших командах, грали 30-35 хвилин. Але ті гравці з інших команд заслужили на ці нагороди: вони віддавалися на майданчику, вони давали ту якість і конкуренцію чемпіонату України, яка була.

БК Будівельник

— Чи свідоме було рішення саме таким чином розподіляти ігровий час баскетболістів «Будівельника»?
— Це було через те, що ми мали три матчі підряд без перерв. В таких умовах неможливо перебувати на майданчику по 30 хвилин кожну гру.

— Забірченко-гравець славився на паркеті, перш за все, своїм розумом, яким є Забірченко-тренер? Як гратиме «Будівельник» в наступного сезону?
— Якщо виходить зібрати команду під себе, під свій стиль, то це впливає на результат. Мені подобається швидкий перехід із оборони в напад, агресивний захист. Коли в тебе 5 гравців 30+, то в агресивний захист не пограєш багато. Але доводилося з хлопців вижимати десь більше, ніж вони хотіли, щоб я з них вижав. Особливо, по захисту.

Якщо нам треба зупинитися, то ми будемо грати в позиційний баскетбол. Але в цьому чемпіонаті, я вважаю, це було не потрібно. Адже з нашою ротацією ми могли грати швидко і результативно. І дуже часто у нас це виходило.

— Чи був ростер «Будівельника» найсильнішим в чемпіонаті України, або перемоги здобувалися за рахунок інших якостей?
— Я можу бути суб’єктивним у цьому. Об'єктивну оцінку можуть дати журналісти і вболівальники. Я не завжди дивився всі ігри суперників. Але, судячи з результату, мабуть, був.

Дуже важлива командна хімія. Ми розуміли, що сезон буде важкий і кожна гра — дуже важлива. З тим же «Дніпром» ми доволі важко три гри перемогли і одну програли. З «Київ-Баскетом» були важкі протистояння. У нас було сім баскетболістів основних і три молодих, які давали ротацію. Також досвід гравців вплинув. Особливо, коли потрібно було витягувати четверті чверті.

— А як щодо характеру?
— Я вважаю, що чемпіонські команди взагалі не можуть бути без характеру, командної хімії і достойного складу. Буває таке, що є склад, але хімії немає і результат не приходить. Є люди, які можуть зіпсувати командну хімію, командний настрій, тренувальний процес зіпсувати. У нас жодного такого гравця не було. Всі працювали на результат. Гравці десь закрили рот і працювали. Десь мені доводилося закривати рот. По-іншому не можна, бо інакше не досягнути результату. Треба закривати рот і працювати. Це і є характер, відданість баскетболу, тій справі, яку робиш. Мені здається, що великих гравців без характеру - немає.

— Хто в команді був лідером? Хто був здатен повести за собою?
— Мені подобалося, що в команді було п’ять вікових гравців і кожен з них був по своєму лідером. Хтось заводив в роздягальні, хтось — на майданчику. Хтось — взагалі, поза майданчиком і роздягальнею. Кожен знайшов свою роль в команді. І якщо у одного щось не виходило, це міг дати інший, міг додати команді всі ці емоції і завести команду - дати настанови для всіх інших.

— Головний тренер приймав участь у мотивуванні баскетболістів?
— Звісно. Не може такого бути, щоб головний тренер не приймав в цьому участі. Десь —словами, десь — стусанами. Іноді допомагали вправи: човниковий біг, фізичне навантаження, вранішнє тренування. Але вранішніх тренувань не було, тому що команда грала і перемагала. Отже, я не бачив сенсу в цьому. Здебільшого, були короткі настанови. Якщо щось не виходило, або втрачалася концентрація, хлопці могли човниковий біг провести, невеликі фізичні навантаження. Вони відразу включалися після цього, розуміли, що десь вони не допрацьовують, і працювали далі. Було легко працювати з командою.

— Наприклад, на початку сезону це були більше слова чи фізичні вправи?
— Це комплексна підготовка. До першого матчу з «Дніпром» — це відео, скаутинг, тренування останній тиждень — підготовка до конкретного суперника. Тим паче, ми були після отруєння. Ми розуміли, що нам буде важко. Паша Буренко був травмований, на зборах вивихнув палець. І він не міг грати. Залікував палець і каже: «Тренер, я одну гру зіграю». Одну гру зіграв - і зламав руку. І на місяць вилетів. Коли вже грали в Дніпрі - Хохоник падає на спину, ламає собі відростки в хребті і каже: «Тренере, я взагалі рухатися не можу». Погані думки виникали в той час. І тоді - Макс Сафонов - основний перший номер. І, в принципі, він замінив травмованих гравців.

— Сезон випробувань?
— Так і було. Це не просто, як воно виглядало по телевізору або з трибуни. До кожної гри ми готувалися показати свій максимум, але ми навіть не знали, чи відбудеться ця гра і що в ній може трапитися.

— Володимир Драбіковський сказав раніше, що наступний сезон буде ще більш важчим. Які ваші думки на цей рахунок?
— Він більше мав на увазі національні збірні команди, тому що нашій федерації допомагають європейські федерації: грошима, тренувальними майданчиками, аренами для проведення офіційних матчів. Це хоч якісь гроші. Без цієї допомоги у нас грошей не збільшиться.

— Це вас скоро теж торкнеться, адже ви тепер тренер збірної України U-20?
— Так, і мені повідомили, що збори відбудуться десь за кордоном, але де саме - поки що, невідомо.

— Чи будете викликати баскетболістів, які зараз грають в Європі і Америці? Особливо, на проблемну позицію першого номеру?
— З перших номерів у збірній буде Сафонов з «Будівельника», він в мене грав. Кошеватський з «Київ-Баскета». Колдомасов з «Дніпра» мав бути, але у нього травма, операція планується. Тому його не буде. А в Європі в нас є хороші другі номери, треті, бігмени. З розігруючих в Європі майже нікого немає.

— Тобто, ви вже маєте уявлення про майбутній склад збірної України U-20?
— Так, з асистентами формуємо склад на збори, спілкуємося з українською федерацією. Намагаюся знайти оптимальний склад, тому що хочеться показати максимальний результат. Для того треба підібрати ростер і за хімією, і за силою - найоптимальніший. Щоби мати шанс підвищитися у класі.

— Чи пропонували ви залишитися комусь з гравців розформованого «легіонерського» складу «Будівельника»?
— Там, певно, у них в контрактах не було такої опції. У нас не було жодних розмов з клубом, щоб хтось із гравців того складу може приїхати сюди. У нас був ростер, який працював у чемпіонаті України. Ми один міжнародний матч зіграли в Польщі. Нам дали на той матч Тиртишника та Грицака. Ми там добре грали, але Люблін - непогана команда з сильними легіонерами. Ні у мене, ні у клубу не було думок, щоби «легіонерів» запрошувати для чемпіонату України.

— Чому розформували «легіонерський» «Будівельник»?
— Я не володію інформацією на 100%. Але вони вилетіли з Єврокубку, з ENBL, лишалася тільки Балканська ліга, де команда заявлялася, щоби мати додаткові матчі для підготовки в ФІБА-Кап. Звідти вилетіли, і участь у Балканській лізі вже була не потрібна.

— Що ви відчували, коли вас запросили до «Будівельника»?»
— Мені було дуже приємно отримати це запрошення. Валерій Миколайович Плеханов зробив великий крок до того, щоб я став тренером «Будівельника». Я розумів, що перед командою ставитимуться найвищі цілі і мені завжди хотілося тренувати таку команду. Навіть у БК «Тернопіль» перед нами ставили максимальні цілі, коли ми брали Вищу лігу. В мене ніколи не було цілей не вигравати, не бути першим чи не бути другим. Я розумів, що за ростером у Тернополі ми не завжди дотягували, але завжди перед командою я ставив найвищі цілі.

Навіть коли попередні мої сезони в Тернополі складалися не дуже вдало, ми ставили цілі вигравати ті матчі, які ми можемо, і йти поступово. Коли отримав запрошення до «Будівельника», я розумів, що цей клуб ставитиме перед собою найвищі завдання. Це не буде так, що «просто щось пограти». І такий підхід мені подобається.

Десь за місяць ми розуміли, що станемо чемпіонами України і хотіли завершити сезон не на поразці, а з перемогою. Для того, щоби відчути ті емоції, які відчувають гравці, котрі виграють плей-офф.

— Чи маєте ви останнє слово при формуванні ростеру?
— Все одно, основне слово за тренером при підборі ростеру, але іноді так є, що клуб і гравець не можуть домовитися по контракту. Наприклад, візьмемо Тиртишника: я кажу, що він має отримувати 1.5 грн, а клуб каже, що більше 1 гривні дати не може. А Тиртишник каже, що за гривню не поїде. Розумієте, бувають такі ситуації, коли треба знайти цей консенсус між клубом і гравцем, тренером так, щоб все зрослося. Але майже всі позиції, які були по складу «Будівельника» - клуб мене завжди підтримував, підписував тих гравців, про яких ми домовлялися.

fbu. Дмитро Забірченко

— Чи є зараз слабкі позиції в складі команди, які потребують підсилення?
— Всі. Зараз жодного гравця на контракті в нас немає. Отже, всі позиції слабкі. Поки чекаємо і, я думаю, що найближчими тижнями ми почнемо розмовляти з хлопцями, з тими, хто грав у цьому сезоні. І будемо розмовляти про наступний. Так що, можна сказати, що кожна позиція в «Будівельнику» - сильна, тому що ми візьмемо найкращого гравця на цю позицію.

У нас немає контрактів на 3, 5, 7 років. Тобто, їх дуже мало. Максимум 1+1, 2+1, і то, дуже рідко це. Навіть в мене лише раз був контракт на два роки. Це був «Азовмаш». І мені тоді було 28-30 років. Все інше - річні контракти.

— По яким критеріям будете формувати ростер?
— Якість гравця — в першу чергу. Треба дивитися на його скіли, що він має. Потім - дивитися, чи підходить він нам за характером. Або ж, будемо ламати характер і підстроювати його під команду.

— Де мрієте себе бачити за п’ять років?
— Важке питання. Мрії? Національна збірна. Команда Ліги чемпіонів або Єврокубка. Кожен тренер бажає рости, розвиватися. Зараз я ставлю перед собою цілі - розвиватися з «Будівельником». Хотілося би взяти участь у єврокубках. Якщо їх не буде, то все одно, вигравати з командою в чемпіонаті України. Кожен рік ставитиму перед собою нові задачі і вище підійматися. Сподіваюся, разом з «Будівельником».

Але треба розуміти, що потрапити до клубу Євроліги, якщо взяти, навіть асистентом тренера - це дуже важка праця. Там здатна працювати обмежена кількість людей. Тому зараз у мене є лише одне бажання - вигравати з «Будівельником». І щоб Збройні Сили України перемогли у війні. Зараз баскетбол - це другий план. У нас є ЗСУ, які роблять все можливе для того, щоби ми взагалі могли мріяти.

В’ячеслав ШЕВЧЕНКО