Андрій ЛЕВЧЕНКО: «Ми раді, що увійшли до історії волейболу Дніпра»

Влітку минулого року тоді ще 37-річний Андрій Левченко вирішив остаточно завершити свою кар'єру волейболіста та повністю зосередитися на тренерській роботі. Тим більше, що на той час Андрій Сергійович вже поєднував деякі посади. Незважаючи на те, що ще минулого сезону він продовжував виступати за харківську «Юракадемію», Левченко був наставником юнацької збірної України вікової категорії до 20 років і був помічником Угіса Крастіньша у чоловічій національній збірній країни.

І тут надійшла пропозиція від президента волейбольного клубу «Прометей» із Дніпра Володимира Дубинського очолити цю команду. Андрій Левченко погодився і, як виявилося, не помилився. У своєму дебютному клубному тренерському сезоні він одразу ж привів своїх нових підопічних до золотих медалей чоловічої Суперліги.

- Чи могли собі уявити тоді у серпні, що «Прометей» разом із Вами завоює золоті медалі? – питаю у наставника.
- Те, що ми станемо чемпіонами України, мабуть, ні. Хоча йшлося про призове місце. Нам вдалося добре зміцнити команду як досвідченими гравцями, так і молодими та амбітними. В результаті вийшов хороший боєздатний колектив, перед яким були поставлені завдання боротися за медалі.

- Деякі волейболісти прийшли з Вами із харківської «Юракадемії». Вірно?
- Так все правильно. Я запросив із Харкова до «Прометея» хлопців, з якими ще нещодавно разом виходив на майданчик. Це ліберо Олександр Бойко, зв’язуючий Сергій Рябов, догравальник Іван Кривобок. Крім того, майже всіх інших гравців я знав особисто, оскільки часто перетинався з ними або на турах, або у складі збірних команд.

- Але, наскільки я пам'ятаю, Ви не одразу розпочали роботу у клубі, бо разом із національною збірною готувалися до чемпіонату світу. Це не завадило тренувальному процесу?
- Відразу хочу зазначити, що у тренерському штабі працює не одна людина, а ціла група фахівців, де кожен відповідає за свою ділянку роботи. І якщо з якихось причин хтось відсутній, то його обов'язки тимчасово виконують інші. До того ж, незважаючи на те, що я тоді постійно перебував у збірній, майже щодня зв'язувався зі своїми помічниками Ігорем Тартаковським та Владиславом Богатирьовим. Все, що ми планували, команда виконала повністю. А ось капітан «Прометея» та основний наш зв’язуючий Віталій Щитков був постійно зі мною у збірній, так би мовити, під особистим наглядом. Тому я вважаю, що моя відсутність у команді на початковому етапі підготовки до чемпіонату ніяк не позначилася на її грі.

– «Прометей» одразу стартував дуже вдало, і довгий час взагалі йшов без поразок. В той період вже було відчуття, що можна поборотися і за перше місце?
- У регулярному чемпіонаті ми зазнали всього трьох поразок і всі від «Епіцентра-Подоляни». Те, що ми здатні піднятися на п'єдестал пошани, я вже розумів. А ось діючим на той момент чемпіонам країни волейболістам з Городка «Прометей» тоді поступався не лише за результатом, а й за багатьма іншими компонентами. По-перше, були і в мене деякі помилки під час підготовки до матчів з нашими найголовнішими конкурентами. Я це зараз вже точно розумію. По-друге, склад подолян загалом був значно досвідченішим, ніж наш, адже в ньому виступали багато гравців, які пройшли через збірну України. І, по-третє, нам ніяк не вдавалося зламати психологічний бар'єр, через який наші гравці не могли повірити, що можна перемагати і такого грізного суперника.

- Як Вам вдалося змінити ситуацію у фінальних матчах, де ви тричі вигравали у «Епіцентра-Подоляні» з однаковим рахунком 3:2?
- Перш за все хочу звернути увагу на те, що ще в заключних турах групового етапу нашу команду підсилив дуже досвідчений гравець Ян Єрещенко, з яким я разом виступав ще в середині нульових років у харківському «Локомотиві». Він не тільки сам став демонструвати стабільну гру хорошого рівня, а й дуже допомагав хлопцям емоційно, підтримував їх. Ближче до фінальних матчів остаточно відновився після травми Іван Кривобок, котрий наприкінці сезону став виходити в основному складі. Та й взагалі команда помітно додала. Особливо це стосується зв’язуючого Віталія Щиткова, діагонального Дмитра Шаповала, центральних блокуючих Георгія Клепка та Олександра Гладенка, ліберо Олександра Бойка. І ми вже розуміли, що цілком можемо досягти підсумкового успіху. А ключовим, на мою думку, звичайно ж, став другий фінальний поєдинок, коли нам вперше вдалося перемогти у чемпіонаті подолян на тай-брейку. Після цього у гравців з'явилася впевненість в своїх силах і спалахували очі, коли мова заходила про чемпіонські амбіції.

– Ви вже назвали деяких гравців, хто у складі «Прометея» став володарем золотих нагород. Кого ще можете додати?
- Скажу так, всі, хто був у заявці на цей сезон, зробили свій внесок у загальний успіх. І ті, хто частіше виходив зі стартових хвилин, і ті, хто був готовий будь-якої миті їх замінити. Тому, окрім тих гравців, про яких вже йшлося, додам також – центральних блокуючих Дениса Велецького, Едуарда Штерика, діагонального Тараса Олексюка, догравальників Олександра Томіліна та Дмитра Янчука, зв'язуючого Сергія Рябова, ліберо Вадима Патратія. Ми дуже раді, що саме цим складом увійшли до історії волейболу Дніпра, оскільки ще жодна команда з цього міста до нас не ставала чемпіоном України.

- Прийміть ще раз наші вітання із перемогою у Суперлізі. Для «Прометея» сезон вже завершено, а у Вас, напевно, цей волейбольний рік, якщо ще не в розпалі, то вже близький до цього. Чи не так?
- Абсолютно вірно. На початку травня вирушаю разом із національною збірною на навчально-тренувальний збір до Польщі, де ми готуватимемося до «Золотої Євроліги». Матчі пройдуть у травні та червні. Потім у липні вже з молодіжною збірною U-22 готуватимемося і виступатимемо у відбірному турнірі до чемпіонату Європи 2024 року. З серпня по жовтень – знову національна збірна. На нас чекають ігри фінального етапу чемпіонату Європи та відбірковий турнір до майбутніх Олімпійських ігор. А згодом вже новий чемпіонат України, де треба буде підтверджувати звання чемпіонів країни. Отже, особливо розслаблятися ніколи (посміхається).

Зі свого боку хочу подякувати нашим вболівальникам за підтримку. Хоча ми грали далеко від Дніпра, постійно відчували, що люди за нас вболівали та переживали. І, звичайно ж, величезна подяка та низький уклін Збройним Силам України, які захищають нашу Батьківщину від загарбників. Віримо і сподіваємося на якнайшвидшу перемогу над ворогом та мир на нашій землі.
Слава Україні!