Від Облака до Грізманна: символічна збірна мадридського Атлетико всіх часів

В українському футболі словосполучення «третя сила» нинішнього століття набуло якогось мало не сакрального значення. Багаторічна боротьба за чемпіонство суто між «Динамо» та «Шахтарем», що дещо настирила (влучнослови зазначали: «В чемпіонаті України перші два місця не розігруються»), змушувала спраглих до інтриги оглядачів і вболівальників вбачати третю силу в інших амбітних (а подеколи амбітних лише декларативно) проєктах. Так чи інак більшість із них спіткала не найкраща доля, а от в Іспанії, та, певно, і в глобальній футбольній історії є клуб, якому якнайкраще пасує визначення «третя сила», – мадридський «Атлетико».

Цей клуб є 3-м за чемпіонськими титулами на Піренеях, як, власне, 3-м за віцечемпіонствами, й, звісно, 1-м за кількістю здобутих «бронз» (таких в історії «матрацників» аж 18!), і найближчим часом ніщо не похитне цієї стабільності. В різні історичні періоди вагомішим у згаданому словосполученні були то слово «третя», то слово «сила». Пригадаймо тих, хто кував славу «кольчонерос».

Дитяча мрія збулася!

Воротар: Ян Облак (народився в 1993 р.).

Вибір кандидатури на голкіперську позицію очевидний. Ян Облак захищає ворота «Атлетіко» вже мало не десяток років, і за цей час дістав славу чи не найсильнішого воротаря світу. 5 разів (більше, ніж Тібо Куртуа чи, приміром, суперзірка 1980-х ванклабмен із Сан-Себастьяна Луїс Арконада) він ставав володарем Трофея Самори (цією відзнакою пошановують воротаря, який пересічно за матч пропускає найменше в іспанському футболі, в радянські часи, до речі, видатного іспанського кіпера прийнято було називати Заморою), в сезоні-2020/21 став MVP Ла Ліги, ну, й здобув кілька командних звитяг: іспанське чемпіонство, національний Суперкубок, тріумфи в Лізі Європи та Суперкубку УЄФА. Уродженець невеличкого містечка Шкофья-Лока, що в центральній частині Словенії, зізнавався, що з дитинства мріяв грати в Ла Лізі. Чи був саме «Атлеітко» клубом його дитячих бажань, історія не знає, навряд чи. Проте саме в складі «кольчонерос» він дістав достоту світову славу й виявив свої найкращі професійні ознаки: швидкість реакції, вміння керувати захисниками й передбачати дії форвардів команд-суперниць. Надто мені запам’ятався цього сезону матч Облака на виїзді проти «Жирони», коли Віктор Циганков із партнерами так і не змогли пробити словенця, хоча нагод мали предостатньо. А Облак водночас за ту гру дістав красномовну оцінку 7,86 від whoscorred.com. Ідеальний матч провів, одне слово! Й, сподіваюся, чимало таких в Яна попереду (має чинний контракт з «Атлетіко» до 30 червня 2028 р.)

А чи можуть бути якісь конкуренти в Облака за місце в складі символічній збірній? Ну, помітною постаттю в воротах «матрацників» свого часу був Мігель Рейна. Однак його помилка в фіналі Кубка чемпіонів в 1974 р. вартувала, зрештою, мадридцям почесного трофею. Хосе Франсіско Моліна? Фактично, суперово він провів лише один сезон в «Атлетіко». Тібо Куртуа? А хто вже згадає, що бельгієць грав за «індіанців»! Він уже міцно асоціюється з «Реалом», де його кар’єра сягнула розквіту. Отже, альтернатива Облаку тут аж ніяк не проглядається!

Адвокатський захист

Захисники: Ісасіо Кальєха (1936–2019), Хуан Карлос Артече (1957–2010), Дієго Годін (народився в 1986 р.), Томас Реньйонес (народився в 1960 р.).

Ліворуч у захисті – зірка 1960-х Ісасіо Кальєха. Впродовж своєї ігрової кар’єри він грав і на позиції лівого, й на позиції центрального оборонця. Втім, Кальєха невисокий на зріст – 172 см. Відтак доцільніше, як на мене, відрядити його на фланг. Без малого півтора десятки років він віддав «кольчонерос». Забивав нечасто, адже зосереджувався здебільшого на виконанні основних обов’язків. Чимало пограв і за національну збірну Іспанії, в складі якої доскочив континентального чемпіонства в 1964 р. Прикметно, що по закінченні спортивної кар’єри Ісасіо Кальєха тривалий час працював як адвокат. Захисник є захисник, чого там!

Хуан Карлос Артече перейшов до «Атлетіко» в 21-річному віці й провів у складі «матрацників» 11 сезонів. Лише кількома матчами за «індейців» у загальному заліку він поступається Кальєсі. Брав участь у невдалому для «кольчонерос» фіналі Кубка кубків-86 проти команди Валерія Лобановського. Пішов з команди, та й назагал із футболу Артече внаслідок конфлікту з ексцентричним президентом мадридців Хесусом Хілем. Хоча й мав спромогу виступати далі. У підсумку він став 7-м за загальною кількістю матчів за «Атлетіко». А міг би, якби не сварився з босом, піднятися в цьому списку клубних легенд куди вище. На жаль, післяфутбольна доля Артече склалася трагічно: він пішов із життя в 53-річному віці, програвши боротьбу з підступною хворобою – раком крові.

Уругваєць Дієго Годін, або Ель Фараон – стовп оборони «Атлетіко» 2010-х рр. Не знаю, як у вас, а в мене «Атлетіко» минулого десятиріччя асоціюється саме з цією монументальною фігурою. 187-сантиметровий гренадер чи не головна одиниця в тактичних побудовах Дієго Сімеоне. Зважаючи на підкреслено захисну манеру гри «кольчонерос» проти фаворитів (і паперових, і не зовсім), його роль в успіхах клубу того періоду (чемпіонство, завоювання національного кубка й Суперкубка Іспанії, дві звитяги в Лізі Європи) визначальна. Жорсткий, непоступливий, вміє читати гру. Його місце в символічній збірній «Атлетіко» всіх часів не підлягає сумніву.

Невисокий (171 см), але міцний, витривалий і швидкий Томас Реньйонес – праворуч у захисті. Грав за «матрацників» у 1980-х (переїхав до Мадрида з «Компостели» 21-річним спраглим до перемог юнаком) – першій половині 1990-х рр. Став у складі столичного клубу чемпіоном країни, 4-разовим володарем Кубка Іспанії, однораз здобув із командою і національний суперкубок. А доскочити Реньйонесу європейського успіху – здобути Кубок кубків в 1986 р. – завадило київське «Динамо», яке вщент розбило мадридців у ліонському фіналі – 3:0. У післяігровій кар’єрі Томас був ув’язнений на кілька років за хабарництво та шахрайство.

І рекордсмен, і Легенда

Півзахисники: Коке (народився в 1992 р.), Енріке Кольяр (народився в 1934 р.), Аделардо (народився в 1939 р.), Хуан Карлос Агілера (народився в 1969 р.).

Хто сказав, що кращі часи нинішнього капітана «матрацників» Коке позаду! Так, свого часу (п’ять років тому) ринкова ціна на цього півзахисника, орієнтованого на оборону, сягала 70 млн євро. Однак і нині вихованець «Атлетіко» й ванклабмен продовжує тішити публіку своєю майстерністю. Вона має вияв, насамперед, у непоступливості на футбольному полі. Водночас його не можна назвати брудним гравцем, Жорсткий, та не жорстокий, хоча коли-не-коли трапляються ґерці на футбольних полях, чого там. За березневий матч проти «Севільї» Коке дістав оцінку 7,21 від whoscorred.com. Рекордсмен «Атлетіко» за кількістю проведених матчів має всі шанси встановити рекорд, до якого навіть наблизитися буде складнувато. Власне, йому лише 31.

Хоча рідна позиція Енріке Кольяра (шпаркий, вигадливий, технічний гравець «Атлетіко» кінця 1950-х – 1960-х рр.) в лінії нападу, поставлю його на лівий фланг півзахисту. Зі зростом 165 см і вибуховою швидкістю він там, як на мене, виглядатиме органічно.

Чемпіон Європи 1964 р. Аделардо є 2-м в історії за кількістю проведених матчів гравцем «кольчонерос» після Коке й одним із найрезультативніших півзахисників в історії клубу. Уявити собі склад «Атлетіко» в 1960-ті – першу половину 1970-х рр. без цього системотвірного півзахисника було складно. Прикметно, що Аделардо в складі «Атлетіко» став у 1974 р. володарем Міжконтинентального кубка (й першим як капітан команди здійняв жаданий трофей над головою), водночас не вигравши тогоріч жодного єврокубка. Річ у тім, що чинний володар Кубка чемпіонів «Баварія» від участі в протиборстві з кращою командою того сезону в Південній Америці – аргентинським «Індепендьєте» – відмовилася. Розташую Аделардо під нападниками, й додам, що абикому прізвисько «Легенда» не дають.

А номінального правого оборонця Хуана Карлоса Агілеру розташую на правому фланзі півзахисту. Кінець ХХ – початок ХХІ сторіччя з невеличкою перервою він провів у складі «Атлетіко». Навіть здобув із «рохі-бланкос» титул переможця Сегунди (sic, є і такий трофей у колекції «індейців») в сезоні-2001/02.

Як варіант, замість Коке можна задіяти Габі – зірку 2010-х. Однак Габі істотно програє колезі за кількістю матчів і за часом, проведеним у клубі. Хоча, ніде правди діти, навигравав з «Атлетіко» Габі чималезно.

Чемпіонське представництво

Нападники: Фернандо Торрес (народився в 1984 р.), Антуан Грізманн (народився в 1991 р.).

Фернандо Торрес, або Ель Ніньйо справді нагадував славнозвісний ураган. Зчаста він ставав автором достотних шедеврів на футбольному полі. Торрес – корінний «атлетіст». За цей клуб вболівав ще його дідусь. Він, власне, й прищепив онуку цю пристрасть. І хай Торрес (цей усе ж таки не ванклабмен, а більшою мірою зайдисвіт) мав щастя пограти за чимало топ-клубів (й «Ліверпуль», й «Челсі», й меншою мірою «Мілан»), саме «Атлетіко» був по-справжньому його командою.

Чемпіон світу-2018 Антуан Грізманн так само в пересічного вболівальника асоціюється з «рохі-бланкос». Грізманн є 3-м бомбардиром клубу в історії, однак є чинним гравцем «Атлетіко», відтак має всі шанси вийти з часом на 1-й рядок цього історичного змагу. Показово, що в минулий вікенд на «Камп Ноу», коли його команда мінімально поступалася «Барсі», на 5-й компенсованій хвилині (із 4-х доданих, до слова) саме рожевоволосий нападник гостей бив по воротах суперників. Та удар заблокували, й принаймні не програти до ювілейної дати в «атлетів» не вийшло.

Альтернатива? Ну, власне, два найкращі бомбардири «Атлетіко» в історії: Луїс Арагонес та Адріан Ескудеро. «Мудрій з Орталеси» більше запам’ятався мені як тренер (повісив бутси на цвях він тоді, коли я перебував у ніжному віці, та і як забути ентренадора команди, яку київське «Динамо» здолало в фіналі Кубка кубків-86!)), а як футболіст все ж таки за великим рахунком, крім національних титулів, нічого не вигравав, хоча забивав чимало. Знаним бомбардиром був корінний мадридець Адріан Ескудеро, однак його гольові здобутки припали на романтичні часи повоєння після Другої світової, коли іспанські команди не надто переймалися захисною роботою, і в форвардів була фактично «зелена вулиця». Те саме стосується і голеадора 1940-х Пако Кампоса. Вічний футбольний пілігрим Дієго Форлан? Так, він упродовж чотирьох років регулярно забивав за «Атлетіко» й зробив внесок у здобуття клубом трофею Ліги Європи та Суперкубка УЄФА. Однак його аж ніяк не ванклабменівська вдача опісля повела його надалі волочитися футбольними світами. Цей вправний форвард і водночас справжній футбольний обходисвіт надовго в жодному клубі не затримувався. Й чотири роки в «Атлетіко» – особистий європейський рекорд уругвайця.

Третя сила

Своєю появою на світ 26 квітня 1903 р. «Атлетіко» зобов’язаний трьом баскським студентам, і попервах був чимось на кшталт філії більбаїнського «Атлетика». Звідси й назва, й колір футболок (від самого першу й в «Атлетіко», й у «Атлетіка» вони, щоправда, були в біло-блакитну смужку, та за трохи перефврбувалися). Згодом він набув самостійності. До еліти «атлети» входили не нахрапом, а поступово. Й нині це – шанована в Європі футбольна одиниця, яка має набір першокласних зірок в усіх лініях, амбітного й вигадливого тренера, модерний стадіон і пристойну фінансову базу. Й зверніть увагу: в збірній клубу всіх часів яскравіють і теперішні зірки!

Кількість фанатів? Може, прихильників «Атлетіко» інколи й беруть завидки на чужі пожитки, та, власне, і їм є чим пишатися! Торік найбільше угруповання фанатів цього мадридського клубу Frente Atletico гучно відзначило своє 40-річчя! Відпочиваючи кілька років тому на каталонському курорті Калелья неподалік Барселони. звернув увагу, що серед відпочивальників-іспанців зчаста траплялися хлопці й дівчата (а також сивочолі пенсіонери) в футболках «Атлетіко». Звісно, конкуренцію «Барсі» на пляжах Каталонії у цьому сенсі скласти нелегко, та, певно, з-поміж реплік інших футбольних клубів «матрацні» були найпопулярнішими. Хоча на бульварі Рамбла в середмісті Барселони фан-шоп «Реала» почувався вельми затишно (більшість його відвідувачів все ж таки – іноземці, та їх там – тьма-тьменна!), а от аналогічних закладів «Атлетіко» я в столиці Каталонії не побачив. Може, погано шукав, хтозна. А, може, якщо доля ще приведе мене в каталонську столицю через деякий час, знайти фан-шоп «Атлетіко» й не буде таким уже надзавданням (й люду там буде загусто!). З ювілейною датою, справдешня третя сила!

Олексій РИЖКОВ