До ювілею великого шахіста: відомі й невідомі прізвиська Каспарова

«Я не звик уникати ускладнень, чи то на шахівниці, чи то в житті» – ці рядки були написані Каспаровим десь зо 35 років тому. Й вони цілком можуть слугувати за дороговказ. Прізвиська шахістів зазвичай пов’язані з манерою їхньої гри, поведінки за шахівницею, в шаховому середовищі, а інколи й за його межами. В Каспарова їх було безліч упродовж спортивної кар’єри, з’являються вони й дотепер завдяки позашаховій діяльності Гаррі Кімовича. Показово, що, як зізнається сам Гаррі, якраз перед своїм арештом за участь у марші за демократію в столиці щедрої на порожні слова імперії, він почув зі змопівської рації чіткий наказ: «Не упустіть Каспарова!» Й вже після короткого ув’язнення Каспаров виснував: «І це точно не були шахи з їхніми холоднокровними розрахунками».

Звір із Баку

Прийнято вважати це прізвисько найпершим для шахіста Каспарова. Найпопулярніша версія його походження – після партії 15-річного Гаріка проти Марка Тайманова в 1978 р. 14 ходів вистачило юнаку, аби перемогти уславленого гросмейстера. А 7-й хід, яким Каспаров сміливо забрав пішака на b7, ймовірно, і є свідоцтвом того, як «хлопчик» перетворюється на «звіра». Достоту звірине відчуття позиції юним Каспаровим!

Довгограючий програвач

Це прізвисько є вельми образливим, адже під час найпершого матчу проти Анатолія Карпова за світову шахову корону, який згідно з регламентом мав тривати до 6-ти перемог одного із суперників, Гаррі доволі швидко програв чотири партії, граючи у вельми гострому стилі. Та надалі максимально спростив гру, не йшов на гострі варіанти, програв ще одну партію, проте опісля максимально ускладнив завдання Карпову, застосувавши тактику вичікування. Несимпатики Каспарова одразу назвали бакінця довгограючим програвачем. Мовляв, все одно програє, а хоче розтягнути цю процедуру. Однак Каспаров, зрештою, матч не програв. Двобій було перервано за рахунку 5:3 на користь Карпова після 48-ми партій. Власне, саме тоді, коли Каспаров виграв дві партії поспіль, а Карпов виглядав знеможеним. Пішли нескінченні затягування, переноси. Зрештою, було призначено новий матч із рахунку 0:0 й не безлімітний, а з 24 партій, в якому сильнішим виявився Гаррі Кімович. І хто після того є довгограючим програвачем!

Дитя перемін

Автобіографічна книжка Каспарова вийшла в роки радянської перебудови на Заході саме під такою назвою. Й одразу шістьма європейськими мовами! Влучна назва дала змогу непогано продати цю літературну працю чемпіона світу з шахів. Справді, «дитя перемін»: наймолодший на той час чемпіон світу дістався вершини тоді, коли в СРСР почалися демократичні процеси, хай і хода в демократизації була попервах вельми стишеною. А Каспаров у багатьох людей на Заході асоціювався з тими перемінами. Як на мене, шахи тогочасся та громадянське суспільство однієї шостої частини суші відчували знадобу саме в такій постаті: молодий, привабливий, талановитий, сміливий, шпаркий до діла. Справжня біла ворона серед безміру кривоприсяжництва!

А от у СРСР було організовано потужну газетну кампанію проти цієї книжки. Абсурд у тому, що книжка, видана за кордоном й аж ніяк не російською (себто практично ніхто з радянських любителів шахів її не читав!), спричинила таку негативну хвилю: мовляв, не читав, та засуджую. Парадокс ще й у тім, що приблизно в ті часи в СРСР вийшла книжка нового чемпіона світу з шахів «Два матчі». Й проти неї жодної кампанії із засудження не було, хоча там Каспаров так само розставив деякі акценти. Й зокрема наголосив: «Шахи потребують законів, що не принижують їх до рівня нескінченного й безликого спортивного шоу, а, навпаки, захищають їхній статус високого шляхетного мистецтва, що покликане дарувати людям радість і насолоду».

…А російське видання книжки фактично стало новою літературною працею і дістало символічну назву «Безлімітний двобій». Побачила світ вона в 1989 р., коли СРСР уже подавав певні ознаки прийдешнього карколомного падіння.

Кальмаров

Популярний жарт 1985 р. авторства Костянтина Меліхана з рубрики «Спортивне оборзення»: «У 196-й партії на першість світу гросмейстери Крабов і Кальмаров погодилися на нічию на першому ході, позаяк обидва прострочили час». Було й кілька інших з тієї самої серії.

Надалі ці прізвиська трохи популяризувалися. Новомир Северський за підтримки Алмая Жусупалієва написав у 1987 р. сценарій короткометражки, де шахісти з прізвищами Крабов і Кальмаров грають між собою матч. Уривок: «Метушня вулиць. Людина бігає в справах (магазини, пральня…). Нарешті, опиняється біля величезної афіші: «Матч на першість світу з шахів. Крабов – Кальмаров». На касі висить табличка «Всі квитки продані». Людина запитує в натовпі зайвий квиток, їй пропонують, але, почувши ціну, вона зітхає і, піднявши комір плаща, повільно йде».

Газза

Це прізвисько пішло від суперників Каспарова за супертурнірами наприкінці 1980-х рр. Гаррі називали так само, як й англійського футболіста Пола Гаскойна, через те, що знаходили подібність в невичерпній енергії, яку випромінювали Гаскойн на футбольному полі та Каспаров під час шахових баталій і навіть під час рядових бесід-полілогів. Актор Армен Джагарханян підкреслював, що від Каспарова йде такий енергетичний заряд, що після розмови з ним ти почуваєшся ніби витиснутий лимон.

Більшовик

На початку 1990-х на світовий шаховий рух очікував розкол. За аналогією з боксом у мудрій грі чемпіонів стали визначати за різними версіями. Зокрема, за версією Професіональної шахової асоціації та за версією ФІДЕ. Ініціатором таких змін став Каспаров, відтак ексчемпіон світу Борис Спаський назвав молодшого колегу «більшовиком».

Шаховий Мохаммед Алі

Так Каспарова назвав Віталій Кличко після одного із сеансів одночасної гри в Лейпцигу. Сам сеанс Каспаров виграв із рахунком 16:0. Серед переможених сеансером опинилися й брати Клички, які з дитинства дуже шанують мудру гру. Віталій, як і належить старшому брату, протримався триваліший час, десь на 10 ходів більше, ніж Володимир, і щиро пишався тим, що зміг оголосити… шах легендарному гросмейстеру.

***

Було й багато іншого: «бунтівник», «революціонер», «комп’ютер із душею», «Брудний Гаррі» (натяк на героя фільму 1971 р. з Клінтом Іствудом у головній ролі), «великий і жахливий» тощо. Свого часу Михайло Ботвинник назвав 13-річного Каспарова «дослідником», адже хлопець спростував відомий аналіз не абикого, а Боббі Фішера. Згодом той таки Ботвинник уже звав Гаррі «справжнім шаховим науковим працівником». А вже в новочасся нинішнє заболоття назвало видатного шахіста «американським агентом», «іноземним агентом» (як громадянин Хорватії, яким, власне, є Каспаров, може бути «іноземним агентом» (!), таким «епітетом»-ніком, якщо я правильно розуміюся на російському так званому «законодавстві», можуть бути пошановані лише росіяни, хоча…), а Ілон Маск, певно, щиро переконаний у тому, що розуміється на російсько-українських взаєминах краще від людини, яка виросла в СРСР, дозволив собі навіть назвати Гаррі Кімовича «ідіотом». Втім, ці «епітети» так і не стали прізвиськами 13-го чемпіона світу з шахів.

Каспаров свого часу розворушив болото ФІДЕ, увірвавшись метеором на шахову вершину. З його приходом інтерес до шахів у світі істотно зріс. Власне, хіба можна порівняти ажіотаж перед матчами Каспарова проти Карпова з увагою до нинішнього двобою за світову шахову корону між «під-прапором-ФІДЕ» Яном Непомнящим (автором чудернацької фрази: «Я підтримую свою країну, але я проти війни») і китайцем Діном Ліженем?

Політична діяльність Гаррі Кімовича? Власне, путінську вакханалію він передбачав за багато років до повномасштабної війни, написавши книжку-пророцтво «Зима наближається: чому слід зупинити владіміра путіна та ворогів вільного світу?» Й вельми цікаво чути нині від колишніх зірок радянського спорту, а нині обтяжених депутатством, російськими регаліями, захватом від диктатора й водночас не обтяжених критичним мисленням Z-патріотів якесь лихослів’я на адресу Гаррі Кімовича. Ця людина першою наважилася виступити свого часу під триколором, який ви нині оспівуєте, а тоді шпетили, віддаючи перевагу серпасто-молоткастому червонявому знамену. Та якщо мета – дістатися владного корита й харчуватися з нього, хай які стяги здіймають над кремлем (яка різниця, справді, аби привілеї та товстий гаманець), то можна й погавкати на легендарного чемпіона, чого там. Владна верхівка це цінуватиме, ще б пак!

Та ось стати справжнім «громадянином світу», яким є Каспаров, усіляким тихоновим-вяльбе (та й іншим медаленосним поціновувачам радянського стародення та сучасного російського лиходійства) не до снаги.

Олексій РИЖКОВ