Нездійсненна мрія Сі Цзіньпіна: Китай на вершині світового футболу

В останні місяці та дні увага світової спільноти все більше та більше прикута до Китаю. Там спочатку офіційно була запротокольована подія, у реалізацію якої ще якихось п'ять-сім років тому не міг би повірити ніхто – депутати всекитайських зборів народних представників одноголосно переобрали главою держави Сі Цзіньпіна, котрий таким чином став першим в історії країни головою, затвердженим на третій п'ятирічний термін.

Досвідченого китайського політика, який у червні відсвяткує 70-й день народження, вже називають найвпливовішою людиною КНР з часів Мао Цзедуна, і це викликає все більше та більше занепокоєння у демократичних державах, які трактують нинішню політику Сі Цзіньпіна як небезпечну, зокрема, для свободи Тайваню.

Плани нинішнього китайського керівництва загалом викликають серйозний резонанс у світі. Раніше КНР, нагадаємо, представила свій варіант плану та концепцію завершення російсько-української війни. Низка положень цього плану викликала нерозуміння та навіть критику в Україні і серед її західних союзників. Але у ході нещодавнього візиту президента Франції Емманюеля Макрона до Піднебесної, в процесі якого Сі Цзіньпін організував розкішний прийом для європейського гостя у своїй резиденції в місті Гуанчжоу, на світ з'явилося комюніке, де містилося чітке послання – КНР підтримує країни, які заявляють про недопущення використання ядерної зброї, особливо стосовно держав, які нею не володіють.

Чи виявляться успішними нинішні політичні плани та задуми Сі Цзіньпіна дасть зрозуміти лише хід історії, проте раніше китайський лідер мав досить серйозні прорахунки. Один із них, зокрема, пов'язаний із футболом, який лідер КНР у своїй країні пристрасно хотів вивести на абсолютно новий рівень…

***

У 2011 році, ще до першого обрання на посаду глави КНР, Сі Цзіньпін, котрий на той момент був заступником екс-глави держави Ху Цзіньтао, заявив про необхідність кардинальних змін у рамках розвитку національного футболу. Зокрема, за баченням Сі, Китай мав у середньостроковій перспективі перетворитися на футбольну наддержаву.

Для цього в Сі Цзіньпіна розробили план щодо покращення іміджу національної збірної. Він складався із трьох етапів, які передбачалося втілювати у життя поступово. Спочатку збірна Китаю мала вирішити завдання із виходу у фінальну частину одного з трьох найближчих чемпіонатів світу, потім передбачалося, що Піднебесна отримає можливість самостійно провести чемпіонат світу, а логічним фіналом усіх попередніх зусиль мала стати перемога на мундіалі.

Взявши на озброєння плани та погляди Сі Цзіньпіна щодо футболу, тамтешня асоціація встановила граничний термін реалізації всіх трьох етапів – 2050 рік. Передбачалося, що до цього моменту Піднебесна має стати беззаперечним футбольним лідером на планеті, а її національний чемпіонат – найкращою лігою, у якій прагнули б грати усі провідні професіонали світу.

Одним із способів досягнення мети, який видався босам Китайської футбольної асоціації найдієвішим, стало залучення інвесторів у процес розвитку національного чемпіонату. Простіше кажучи, держава хотіла, щоб приватні корпорації взяли шефство над клубами, інвестували великі гроші і за рахунок цього почали залучати до Піднебесної відомих іноземних футболістів, які прагнуть заробити на своєму таланті якомога більше.

Шанхай СІПГ. Оскар

Завдяки цьому стали можливими трансфери Алекса Тейшейри із «Шахтаря» до «Цзянсу Сунін» за 50 мільйонів євро, Халка з «зеніта» до «Шанхай СІПГ» за 56 мільйонів євро, Оскара з «Челсі» до того ж таки «Шанхай СІПГ» за 60 мільйонів євро.

Ці шалені трансфери зробили з китайської Суперліги реального конкурента на ринку для переважної більшості топових європейських чемпіонатів. Того ж таки Алекса Тейшейру з «Шахтаря» так і не зміг підписати «Ліверпуль», а ось китайцям це вдалося… В сезоні-2015/16 клуби з Піднебесної, за оцінками експертів, витратили на трансфери нових футболістів понад 400 мільйонів євро, і завдяки цьому китайська Суперліга увійшла до топ-5 футбольних чемпіонатів із найбільшими витратами.

Але високі зарплати для легіонерів не зробили китайський футбол успішним, а тамтешня національна збірна так і не пробилася ані на ЧС-2014, ані на ЧС-2018, ані на ЧС-2022. Команда, що має прізвисько «Велика стіна», виявилася неконкурентоспроможною не тільки для топових збірних світового футболу, а й для менш сильних колективів, які представляють безпосередньо азіатський регіон – Ірану, Японії, Саудівської Аравії, Південної Кореї.

З моменту, коли Сі Цзіньпін заявив про необхідність виведення футболу в КНР на якісно новий рівень, і до сьогодні найкращим досягненням в історії тамтешньої національної збірної все ще залишається друге місце на Кубку Азії-2004, а останній та єдиний раз, коли «Велика стіна» кваліфікувалася у фінальну частину чемпіонату світу, датований вже досить далеким 2002 роком...

У Китаї вважається, що одним із головних ударів по амбітних планах з виходу футболу Піднебесної на лідируючі позиції у світі стала пандемія Covid-19. Вона серйозно підкосила економіку країни, а дуже динамічний та відверто перенасичений фінансами ринок нерухомості просто заглух. В результаті кошти у державних компаній та забудовників вичерпалися, а водночас і припинилося щедре фінансування клубів.

Крім цього, Китай став однією з країн, де щодо пандемії Covid-19 було введено максимально суворі правила, що передбачають тотальний карантин цілих регіонів, навіть за мінімальної епідеміологічної загрози для них. Через це про жодних глядачів на трибунах навіть і не йшлося, і у клубів стрімко знизилися доходи, в тому числі й від спонсорів.

У цих умовах клуби щосили намагалися продовжувати платити зарплату, проте багато іноземних футболістів і тренерів, залучених раніше для підвищення рівня китайського футболу, відмовилися продовжувати своє перебування у Піднебесній. Більшість легіонерів в короткий термін залишили Китай, щоб мати можливість бути ближчими до своїх родин і не перебувати у перманентному карантині.

Цікаво, що низка західних оглядачів дивляться на ситуацію зовсім не так, як це роблять їхні китайські колеги, яких легко можна запідозрити в ангажованості. Зокрема, спортивний консультант Вільям Бі висловив думку про те, що провал проекту розвитку китайської Суперліги значно більшою мірою пов'язаний із неправильними фінансовими рішеннями клубів та корупцією на високому рівні, ніж безпосередньо із пандемією Covid-19. Остання лише прискорила процеси, що намітилися за кілька років до її початку…

Гостра криза, що виникла навколо Evergrande Group – колишнього генерального спонсора найуспішнішого футбольного клубу Китаю «Гуанчжоу Евергранд», - спровокувала справжню катастрофу на ринку нерухомості в КНР. В результаті 7-разовий чемпіон Китаю, а також 2-разовий переможець Ліги чемпіонів АФК «Гуанчжоу Евергранд» не зміг повністю виплатити заробітну плату своїм футболістам, і за підсумками сезону-2022 вилетів з Суперліги.

«Китайський футбол змінюється, багато команд переживають гостру фінансову кризу. Навіть «Гуанчжоу», одна із найкращих команд КНР, зіткнулася зі скрутною ситуацією. Вона справді складна», - заявляв на початку минулого року перуанський легіонер «Гуанчжоу» Роберто Сьючо, котрий згодом після цього був змушений розірвати контракт із клубом з Піднебесної, і більше року перебував без клубу, перш ніж повернувся на батьківщину до лав «Університаріо».

Персона Сьючо цікава тим, що він став одним із футболістів, які взяли участь у проекті натуралізації в китайському футболі. Роберто отримав китайське громадянство ще у 2019 році, завдяки тому, що у його покійного діда нібито були родичі з Піднебесної.

Не зумівши досягти швидких результатів через запрошення легіонерів до національного чемпіонату, які мали б сприяти конкурентному зростанню якостей у місцевих гравців, боси Китайської футбольної асоціації вирішили піти шляхом натуралізації. Роберто Сьючо став одним із тих, хто отримав паспорт КНР, але так і не зіграв за «Велику стіну». А ось деяким іншим заїжджим гравцям у цьому аспекті пощастило більше – вихованець «Арсенала» та екс-англієць Ніко Єннаріс має на власному рахунку 6 матчів за збірну Китаю, а його екс-співвітчизник та вихованець «Евертона» Тайас Браунінг – 14. Також у збірну Піднебесної було залучено чимало бразильців – Елкесон зіграв 13 поєдинків за КНР (4 голи), Алан – 10 (3), Алоїзіо – 5 (1). Рікардо Гуларт встиг отримати китайське громадянство, але за тамтешню збірну так і не зіграв, а навколо персони Алекса Тейшейри ходило багато чуток, але фінансові проблеми в Суперлізі завадили екс-лідеру «Шахтаря» стати новоспеченим китайцем та гравцем «Великої стіни».

Читайте також:

80 млн за паспорт. Алекс Тейшейра може озолотитися, ставши громадянином КНР

Зрештою, ставка на натуралізованих легіонерів, які не мають, по правді кажучи, ані краплі китайської крові, теж провалилася. Усі вони готові були грати за КНР через гроші, а коли із цим виникли проблеми, більшість просто зібрали валізи та поїхали. Вже згаданий вище Рікардо Гуларт навіть ініціював процедуру відмови від китайського громадянства, образившись на те, що «Гуанчжоу» так і не погасив борги перед ним по зарплаті.

Тому, через дванадцять років з того моменту, як Сі Цзіньпін озвучив свою мрію про сильний китайський футбол, можна сміливо констатувати – вона все ще залишається нездійсненою й ризикує назавжди виявитися нездійсненною. Додаткову інтригу ситуації додає той факт, що на момент заяви нинішнього лідера КНР у 2011 році збірна Китаю посідала 69-те місце у рейтингу ФІФА, а нині, після проходження тривалого процесу реформ та інвестицій, перебуває на 81-му. Таке ось «покращення вже сьогодні» по-китайськи…