Сокіл. Відродження легенди

Десять днів тому легендарний київський хокейний клуб «Сокіл» став чемпіоном України. 14-й раз в історії. Ця подія могла б здатися буденною. Але лише на перший погляд. І не лише тому, що фінальна серія між «Соколом» і «Кременчуком» вийшла безпрецедентно драматичною. Є цілий ряд факторів, які роблять цей титул киян особливим. Прочитайте цю історію, в якій відтворений чемпіонський шлях команди і зрозумієте чому.

…12 лютого 2022-го. «Сокіл» вперше за десять років повернувся в київський Палац спорту, майже святе для команди місце, де здобувалися всі її найгучніші звитяги. І де ця команда не грала десять років. Шість років у цьому проміжку «Сокола» не було взагалі. Кинутий колишніми власниками на чолі з донецьким олігархом Сергієм Тарутою напризволяще клуб призупинив існування і був відроджений лише влітку 2020-го. Після відродження команда встигла зіграти в фіналі чемпіонату України-2021, де поступилася «Донбасу», а також здобула Кубок України-2022. Матч при заповнених понад п’ятьма тисячами вболівальників трибунами Палацу спорту став черговою віхою в новітній історії клубу. «Сокіл» тоді переміг найпринциповішого внутрішнього опонента «Кременчук» 6:2. І зробив заявку на переїзд у Палац на постійній основі.

Та через 12 днів усі плани зруйнувало вторгнення російських окупантів на українську землю. Повномасштабна війна відсунула будь-які натяки на цивільне життя, зокрема спорт на узбіччя. Національні чемпіонати були перервані. Федерація хокею України, на відміну від федерацій з інших ігрових видів, прийняла рішення визначити чемпіона на основі поточної турнірної таблиці. А в ній незадовго до завершення регулярного чемпіонату впевнено лідирував «Сокіл». Який автоматично й отримав чемпіонський кубок. То було чемпіонство, яке не подарувало жодних емоцій.

Згарище

Отямившись від першого шоку, керівництво київського клубу наприкінці літа 2022-го почало активні перемовини з Федерацією хокею Польщі щодо можливої участі «Сокола» в національному чемпіонаті сусідньої країни. Однієї миті польські ЗМІ оприлюднили інформацію, що виступ найкращої хокейної команди України в їхній першості – справа майже довершена, залишилося узгодити формальності. Та «формальності» впиралися у сплату заявочного внеску. На ту мить, коли наставав дедлайн, потрібної суми не знайшлося.

Питання існування «Сокола» знову підвисло в повітрі. Станом на початок осені гарантій, що команда зможе заявитися в чемпіонат України, не давав ніхто. Однак у підсумку зусиллями Костянтина Сімчука, який став новим головним тренером «Сокола» і віце-президента клубу В’ячеслава Лецкана клуб подала заявку на участь у турнірі першим. За сприяння Федерації хокею України команда отримала змогу виступати в Палаці спорту. Але при цьому «Сокіл» віддав право представляти Україну в Континентальному кубку «Кременчуку».

Сергій Соловей. Говорушко і Жеребко під час першого тренування «Сокола» у вересні 2022-го

Головна проблема полягала в комплектуванні складу. Майже всі найкращі чи найобдарованіші українські хокеїсти роз’їхалися по закордонних клубах. Вибір виконавців був відверто невеликий. З попереднього складу на перший день підготовки в «Соколі» залишалися лише воротар Дмитро Кубрицький, оборонець Іван Сисак та нападник Дмитро Німенко (він провів лише старт сезону і перейшов у французький «Бріасон»). Власне, то й не дивно, адже півкоманди в сезоні-2021/2022 складали легіонери – 10 росіян і білорус. То були реалії хокею до великої війни. До яких, хочеться вірити, не повернемося ніколи.

Ще один форвард Михайло Сімчук разом з народженим у 2006-му братом Гаврилом хоч і тренувалися з командою, але не приховували, що збираються продовжувати кар’єру за океаном. На вихованців власної школи, яка має статус найсильнішої в Україні, «Сокіл» теж не міг розраховувати, адже більшість представників команд, якими кияни в 2022-му стали чемпіонами України в Молодіжній лізі і серед команд 2006 року народження, роз’їхалися за кордон. Вдома залишилися лише воротар Назар Бойко, оборонець Денис Гайдук, нападники Володимир Костромітін і Максим Жеребко, котрий дебютував за основний склад ще незадовго до війни. Також Костянтин Сімчук і його помічник Артем Бондарєв порадили починати підготовку як гравцям Артемові Євсейчику та Ігореві Слюсарю, людям, які з часу відродження «Сокола» працювали на посадах масажиста і сервісмена команди, а кар’єри гравців позавершували в 2014-му і 2017-му.

Каркас

Першими дійсно гучними за українськими мірками підсиленнями стало запрошення трьох гравців: центрфорварда першої ланки збірної України на чемпіонаті світу-2022 Вадима Мазура, одного з найрезультативніших гравців за історію національних чемпіонатів Володимира Чердака і чемпіона України-2020 у складі «Кременчука» оборонця Олександра Горлушка.

Паралельно Костянтин Сімчук повів перемовини про можливе повернення в команду 35-річних Романа Благого і Сергія Бабинця. З Благим у підсумку вдалося домовитися на умовах, що він братиме участь у матчах, а тренуватиметься лише тоді, коли буде змога відірватися від іншої роботи, пов’язаної зі сферою послуг. З Бабинцем ситуація складніша. Один із найобдарованіших українських гравців останнього десятиріччя минулої осені отримав травму коліна, яка змусила Сергія зробити заяву про завершення кар’єри. Він припинив тренування і почав роботу на посаді менеджера юнацької і молодіжних збірних України. Проте після тривалих вагань і вмовлянь з уст Сімчука Бабинець таки погодився повернутися на лід. І відразу заявив, що збирається в ході регулярного чемпіонату побити всі рекорди результативності за історію національних чемпіонатів.

Денис Носов. Вадим Мазур і Василь-Юрій Качан

Не отримавши дозволу на виїзд за кордон, у «Сокіл» після 12-річної відсутності повернувся ровесник Бабинця і Благого, оборонець Володимир Алексюк. Поряд із ним після чотирирічної паузи у виступах відновив кар’єру на два роки молодший брат Валентин Алексюк. Гарним підсиленням стало й запрошення 29-річного нападника Олексія Янішевського, а також перспективного воротаря Савви Сердюка. Непогано проявивши себе під час літнього табору національної збірної України, в «Соколі» опинилися також оборонець Олександр Воронін і нападник Євген Говорушко. Перший, щоправда, в команді не затримався і невдовзі перебрався спершу до Польщі, а потім і в Литву. З молодих гравців, які були на перегляді, у «Соколі» залишилися вихованець харківського хокею Микита Полоницький і нападник Дмитро Утукін. За лічені дні до старту чемпіонату Сімчук після певних вагань прийняв рішення брати в команду також 24-річного нападника Василя-Юрія Качана. Час покаже, що це рішення було не просто не хибним, а одним із визначальних.

Важкий старт

У сезон ця нехай і строката, але загалом дуже досвідчена компанія входила болісно. Матч-відкриття у Палаці спорту тому ж «Кременчуку» «Сокіл» програв вчисту – 0:3. Відчувалося, що одні гравці ще далекі від оптимальних кондицій з огляду на паузи у виступах та тренуваннях, а інші виглядають сирувато. Цікаво, що перший гол «Сокола» в сезоні в день свого 16-річчя закинув Гаврило Сімчук, котрий невдовзі після того разом із братом та воротарем Кубрицьким перебереться в Канаду.

На тлі «Сокола» «Кременчук» і херсонський «Дніпро», котрі провели повноцінну підготовку і мали в складі таких майстрів як Віталій Лялька, Гліб Кривошапкін, Едуард Захарченко, Артем Гребеник, Денис Бородай, виглядали набагато переконливіше. Щоб якось врятувати ситуацію, Сімчук уже в ході чемпіонату зміг домовитися про перехід одного з найкращих українських оборонців Андрія Григор’єва, котрий пропустив вісім місяців через травму. Захисна ланка виглядала в «Соколі» найпроблемнішою не лише через ігрові недоліки, а банально через недостатню кількість представників цього амплуа. Григор’єв, навіть не дивлячись на відсутність ігрової практики, сходу дав ту якість, якої бракувало. Ось лишень грав за «Сокіл» Андрій недовго, провівши лише вісім матчів. Три поєдинки він пропустив у зв’язку з дискваліфікацією за поштовх судді, а потім у ході заокеанського турне студентської збірної України спробував працевлаштуватися у США. Григор’єву це не вдалося, але в «Сокіл» він не повернувся.

Денис Носов. Богдан Дьяченко відбиває кидок Богдана Середницького в третьому періоді п'ятого фінального матчу

Понад місячна пауза, пов’язана з участю студентської збірної України в турне Канадою і участю у Всесвітній універсіаді, вплинула на «Сокіл» надзвичайно позитивно. І то навіть за умови, що окрім Григор’єва, команду в цьому відрізку покинули воротар Сердюк і оборонець Володимир Алексюк. Артем Бондарєв і В’ячеслав Тимченко, котрий замінив у тренерському штабі на час відлучення в збірну Костянтина Сімчука, провели якісну підготовчу роботу, під час якої був закладений фундамент тактичної і фізичної готовності на рештку сезону. Окрім того, в січні кияни гарно підсилилися, взявши в оренду з «Харківських Берсерків» воротаря збірної України Богдана Дьяченка, запросивши нападника «Києва» Владислава Куцевича і досвідченого оборонця Всеволода Толстушка, котрий повернувся в Україну, не закріпившись в угорському «Дунайвароші» і польському «Сяноку». Окрім того, прийняв рішення про відновлення кар’єри 39-річний тренер Артем Бондарєв. Роль цього квартету в здобутті чемпіонства виявилася дуже вагомою. І то м’яко кажучи.

Плей-оф

Враховуючи всі труднощі, піднятися вище третього місця за підсумками регулярного чемпіонату «Сокіл» не зумів. Хоча й боровся за лідерство практично до останнього матчу. Найбільше насторожувало прихильників киян, що «Кременчуку», який вважався основним суперником до старту чемпіонату, команда програла п’ять матчів з шести. Проте з «Кременчуком» «Сокіл» міг зустрітися лише в фіналі. Щоб туди потрапити, потрібно було перемагати херсонський «Дніпро». Чимало хокейних людей вважали фаворитом до старту півфінальної серії якраз молоду та надзвичайно бойовиту команду Олександра Бобкіна.

Хокеїсти – люди дуже забобонні і вірять у різні знаки. Особливо коли мова заходить про плей-оф. Моду не голитися в цей період підхопили більшість українських гравців. Проте був до старту серії «Дніпро» - «Сокіл» ще один епізод, який ті, хто його побачив, сприйняли, як добрий знак.

Іван Вербицький. Ігор Слюсар і Олександр Сазонов по дорозі в Калуш

Ви часто зустрічали в дикій природі сокола? Так, того самого птаха-хижака, який має сакральне значення у віруваннях і традиціях багатьох народів, зокрема українського. По дорозі до Калуша на перших два матчі півфінальної серії, десь на Львівщині сокіл злетів з дерева на очах у водія команди Олександра Сазонова, нападника Ігоря Слюсаря та мене, прес-аташе команди, автора цих рядків.

Місце для подвигу

Однак після прибуття в Калуш і першого тренування на льоду арени імені Степана Бандери за добу до матчу в лавах «Сокола» панувала тривога. Річ у тім, що ледь тренування почалося, як воротар Богдан Дьяченко, ловлячи шайбу після кидка Валентина Алексюка, зламав мізинця правої руки. Богдан покинув лід. Решту тренування команда провела з одним голкіпером – 16-річним Назаром Бойком. То був шок, адже поява Дьяченка дуже підсилила «Сокіл». В 11-ти матчах регулярного чемпіонату в складі киян він записав до активу чотири шатаути, зокрема в поєдинках проти «Дніпра» і «Кременчука». В підсумку всі видихнули з полегшенням, коли лікар Володимир Секретний запевнив, що з допомогою ортеза, який захищав палець, Богдан грати зможе. «Сподіваюся, психологічно ця травма на Дячика не тиснутиме», - додав медик.

Звісно, в публічному просторі про пошкодження Дьяченка не говорив ніхто. Як таємницею донині залишалася ще одна історія, пов’язана з Сергієм Бабинцем. Відправившись на початку лютого у статусі менеджера на збір юнацької збірної, на ту мить уже повноцінний власник усіх можливих рекордів результативності чемпіонатів України, взяв із собою до Будапешта баул із ігровою амуніцією. Щоб не розгубити напередодні плей-оф форми і тренуватися на льоду Хокейної академії Обуди поряд із юними збірниками. Та за годину до першого тренування трапилося лихо: Сергій випадково вилив на стопу каву, серйозно ошпаривши ногу. Опік виглядав жахливо, біль не давав ходити. Бабинець, накульгуючи і продовжуючи вирішувати поточні організаційні питання, виглядав найзасмученішою людиною в світі. Мови про вихід на лід не було й наступного дня. Але надалі, попри застереження лікаря Андрія Купріяна, Сергій вирішив, що попри все тренуватиметься. Благо, в ковзані нога знаходиться в непорушному стані і, відповідно, тих больових відчуттів, що при ходьбі, немає.

Сергій Бабинець з обпеченою ногою в роздягальні Хокейної академії Обуди

Плей-оф виграють найстійкіші і найнезламніші. Дьяченко, Бабинець… А в ході першого матчу півфінальної серії до них долучився ще й Роман Благий. Під час бійки з воротарем суперників Едуардом Захарченком Роман зламав зап’ястя. Першого матчу він закінчити не зміг, а на наступний вийшов, ще не усвідомлюючи складності травми, грати через біль. Благий у тому матчі в основному штовхався, відволікав на себе увагу, але при цьому навіть закинув одну з шайб і допоміг «Соколу» виграти 4:1. Перший київський матч проти «Дніпра», вже маючи на руках повноцінний діагноз, Роман пропустив. А божевільну фінальну серію проти «Кременчука» відіграв повністю з допомогою виготовленої сервісменом Анатолієм Шкурою спеціальної рукавички, яка дозволяла залишати непорушними три загіпсованих пальці, а незагіпсованим мізинцем тримати ключку. Знову ж: у публічному просторі, аби в суперників не було додаткової спокуси докалічити досвідченого нападника, про деталі травми ніхто не говорив.

Герої

…Найскладнішим у серії з «Дніпром» виявився якраз перший матч. Той, якого не зміг дограти Благий. Херсонці завдяки шайбі Дмитра Кобильника тоді навіть повели в рахунку. Але потім «Сокіл» продемонстрував неймовірну волю і виграв 3:2. Лідером себе тоді проявив Бабинець, котрий взяв участь у всіх трьох результативних атаках – закинув сам і двічі асистував партнерам.

«Хочу сказати велике дякую трьом хлопцям на трибунах, фанатам, - сказав після матчу автор однієї з шайб, капітан команди Вадим Мазур. – Своїми зарядами і піснями вони запалили трибуни. За ними «Сокіл» почали підтримувати більшість присутніх. Це було неймовірно і додало нам наснаги. З часів ковіду, а потім і великої війни ми якось уже й відвикли грати за такої атмосфери».

На жаль, у реаліях життя в час війни спортивні заходи відвідувати заборонено. Театри, торговельно-розважальні центри, кафе й ресторани можуть бути забиті людьми, а дозволу відвідувати спортивні поєдинки немає. Зрештою, хокеїсти «Сокола» ніколи не забували про своїх прихильників. Тих, кому іноді вдавалося потрапляти на трибуни. І тих, завдяки кому українським хокеїстам вдалося відіграти сезон-2022/2023.

Дуже символічно, що перше вкидання напередодні стартового матчу чемпіонату між «Соколом» і «Кременчуком» здійснював ультрас «Сокола», а нині командир третьої роти другого загону ССО «Азов-Київ» Віталій «Бочка» Самойленко. Шайбу, яка допомогла йому стати лідером в історичному списку бомбардирів чемпіонатів України, Сергій Бабинець присвятив фанатам «Сокола», які захищають Україну на передовій. Крім того, в лютому «Сокіл» і «Кременчук» провели в рамках національного чемпіонату Матч пам’яті. Обидві команди грали в спеціально зшитих для події джерсі, з позивними загиблих ультрас різних українських команд на спині. А ще у роздягальні «Сокола» впродовж сезону була спеціальна скарбничка, в яку кожен хокеїст залишав якусь суму грошей на власний розсуд. Ці кошти спрямовувалися для хокеїстів, які зараз борються за Україну.

Фінал

Фінальна серія «Сокіл» - «Кременчук» стала, безперечно, найбільш захоплюючою за історію чемпіонатів України:

- божевільна гольова перестрілка в першому матчі, коли кияни на зламі другого й третього періодів не використали п’ятихвилинну більшість, а потім програли 4:5 в овертаймі;

- триллер у другому кременчуцькому поєдинку, долю якого вирішив шатаут Дьяченка і шайба Олексія Янішевського на початку третього періоду (1:0);

- яскравий третій поєдинок, у якому дублем відзначився Куцевич, а ще два голи провели представники третьої і четвертої ланок Жеребко і Говорушко (4:2);

- камбек «Кременчука» на льоду Палацу спорту з аналогічним рахунком 2:4 в четвертій грі.

Добре пам’ятаю слова окремих хокеїстів, сказані на виході з роздягальні після четвертого матчу.

Володимир Чердак: «Може, навіть добре, що так. 31-го в Кременчуку буде атомна гра, яку всі ми запам’ятаємо надовго».

Василь-Юрій Качан: «Якби ми сьогодні виграли і стали чемпіонами, це було б банально. Значно цікавіше забрати в них кубок на їхньому полі, в п’ятому матчі».

Сергій Бабинець: «Я одначе не сумніваюся, що ми виграємо».

Однак розв’язка виявилася ще скаженішою, ніж кожен із перерахованих, усіх причетних і не дуже могли передбачити. Майже п’ять періодів граничної напруги і єдиним у матчі голом саме в ту мить, коли диктор над ареною «Айсберг» почав повідомляти, що у зв’язку з комендантською годиною гра о 22:15 буде перервана і продовжена наступної доби, починаючи з 13:00. Саме тоді Чердак з останніх сил кинув по воротах, Кирило Кучер цей кидок відбив, а Сергій Бабинець, підхопивши шайбу на дальній стійці, спрямував її у ворота. Виглядало, мов у казці: хокеїст, який завжди говорив про своє особливе ставлення до «Сокола» як команди, в якій був вихований, але в якій не грав понад десятиліття, який повернувся на лід з великої любові до гри і побив на завершення ще й рекорд чемпіонатів України за кількістю проведених матчів, закидає золотий гол. Гол, який згадуватимуть роками.

Замість епілогу

…Впродовж усього сезону згадувалися слова, сказані Володимиром Чердаком ще до старту чемпіонату: «Найголовніше, щоб ми повірили одне в одного і стали єдиним цілим. Щоб тренери вірили гравцям і навпаки, щоб думками про чемпіонство жила прес-служба, медики, адміністратори, просто всі».

Нині, коли можна сміливо озиратися назад, слова Володимира виглядають віщими. Бо важко уявити колектив ще згуртованіший, ніж був цьогоріч у «Соколі». На льоду і в роздягальні. Дуже показовий момент трапився наприкінці регулярного чемпіонату, коли «Сокіл» грав з «Берсерками». Юний оборонець Денис Гайдук тоді зробив дубль, закинувши дві перших шайби в дорослій кар’єрі. У третьому періоді Бабинець і Чердак, бомбардирські апетити яких відомі всім, заробили по буліту. Однак ні один, ні інший, не виконували штрафного кидка. Бо досвідчені хокеїсти віддали це право 19-річному Гайдуку. Щоб той зробив хет-трик. З другої спроби Денисові закинути вдалося. І то була радість для всієї команди.

Протягом цього сезону свій вклад у чемпіонство «Сокола» зробили всі причетні. Про Костянтина Сімчука з помічниками Бондарєвим і Тимченком, які зібрали і підготували цей колектив, про Дьяченка з двома шатаутами в фіналі, про Благого, про тріо Чердак – Мазур – Бабинець, яке принесло команді 25 очок на трьох у восьми матчах плей-оф годі й говорити. А були ще дивовижної стійкості і терплячості боєць Куцевич, Янішевський з його трьома голами у найвідповідальніші миті півфінальної і фінальної серій, Качан з важливими голами і яскравими силовими прийомами проти Захарова та Кривошапкіна, стійкі й незламні Слюсар і Євсейчик, котрий склав першу пару оборонців з Бондарєвим. Універсалом проявив себе також Валентин Алексюк. Прекрасний плей-оф провели Олександр Горлушко та Іван Сисак, єдиний з гравців, хто пройшов з «Соколом» шлях з часу відродження й понині. Лідером у вирішальний момент проявив себе досвідчений Толстушко. Вражаюче додали молоді гравці – Гайдук, Говорушко, Жеребко. А Микиту Полоницького тренери юнацької збірної України за підсумками фінальної серії навіть викликали до табору команди, яка готується до чемпіонату світу в дивізіоні 1А.

З 1 квітня «Сокіл», як і решта хокейних команд України, вирушив у відпустку. Відразу після повернення з чемпіонським кубком до Києва Костянтин Сімчук сказав, що розраховує майже на всіх представників цього складу в новому сезоні. А отже, Show must go on!