Все під контролем. 10 думок про матч збірних України та Грузії
Просто непріоритетний турнір
Північна Ірландія виграла наш квартет. Була головним фаворитом на виліт – а у підсумку випередила взагалі всі 3 інших команди. Більш класні. Більш зіркові. Більш… Ну, ви зрозуміли. Причому не програла жодного матчу. Була вельми переконливою майже у кожному. А головне: все це за хорошої гри у футбол. Так, не надто технічної, але злагодженої, дисциплінованої, ефективної. Шок, але у Північної Ірландії була команда. Із відривом найкраща у нашому квартеті. І як же ці хлопці із нетопових ліг раділи кваліфікації до ліги А! Саме для таких команд проводять Лігу націй – тих, кому є, що доводити собі та світу. Ліга націй не турнір для щасливих збірних. Не турнір збірних, у яких усе добре. Вона про тих, кому погано та хочеться жити краще. Можливо, тому у команди України і не вийшло: ми просто ще не відстраждали своє.
Але вчора точно зробили крок у цьому напрямку: страждань на полі було достатньо. Про їхню природу та матч України проти Грузії загалом – в абзацах нижче.
1. Кадрові рішення Мальдери – зрозумілі. Раніше був страх перед оголошенням складу збірної: раптом там щось критично не так. Тепер такого нема. Все буде… правильно. Логічно. Буде запропонований, можливо, не найкращий – але один з найкращих варіантів. І всі зміни виглядатимуть зрозумілими. Ось зараз, наприклад, Назарина замість Очеретька після гри із провалами в опорній зоні – ок. Потрібен не ефективний, а ціпкий нападник – от вам Краснопір. У Кащука не вийшло – тримайте Синчука. А Різник у воротах – інвестиція у майбутнє, бо навесні важливо мати сильного воротаря, котрий впевнений у собі (якби не вийшов учора, останньою для нього грою була б та, у якій грубо помилився). Не те щоб у Мальдери багато опцій – але свій кадровий інструментарій він знає. До вибору складу вчора нуль питань.
2. Нинішня гібридна схема – те, що треба. У країні криза і крайніх оборонців, і крайніх нападників. Тому мінімізувати потребу у таких у складі – цілком закономірне рішення. Тренер збірної завжди має працювати із тим, що є. Має відштовхуватися від поточної кадрової ситуації. А вона зараз така, що у нас у країні під десяток сильних нападників – але лише приблизно півтора здатних дати якість вінгера. Згоден, що формація із парою форвардів для нас не дуже-то й працює. Але альтернатива станом на зараз – наприклад, грати із Кащуком та Синчуком на флангах одночасно. Так точно краще? Точно заб’ємо більше? Точно створимо багато шансів? Тренер обирає не серед хороших варіантів – радше між прийнятним та неприйнятними. Тому пара нападників. Тому без профільного правого захисника. Мальдера не зібрав щось непрацююче – він радше зібрав щось єдине, що хоча б у теорії може працювати.
3. Збірній не так важливо, хто її нападники. Центральні півзахисники не можуть регулярно доставляти м’яч у небезпечні зони. Загалом цей склад не здатний виконувати якісні кроси хоч трошки стабільно, хороша подача – радше виняток, аніж правило. Форварди відрізані від команди. Взагалі майже без моментів. Уявіть собі пару залежних нападників. Наприклад, Голанда та Дьокереша. Питання: скільки б голів максимум вони забили, граючи у парі у складі збірної України під час цієї міжнародної паузи? Максимум 1-2. Бо не отримували б м’яч біля чужих воріт. То чого ми вимагаємо від Ваната, Яремчука, Краснопіра, Сікана тощо? Вчора Данило забив єдиний гол збірної після того, як сам перехопив та розібрався. Молодець. Ідеальне виконання. А більше моментів не було. Ані у нього, ані в інших форвардів збірної.
От ми так завжди сперечаємося у коментарях, коли стає відомою лінія атаки у заявці збірної на міжнародну паузу… Не варто. У якійсь клубній команді між якістю, яку дає Ванат та Краснопір, може буде прірва, а тут – що один, що інший. Все одно жоден не отримуватиме м’яча, аби забивати голи. Все одно має сам знайти свій шанс, як учора Сікан. А це не про клас – про якесь відчуття епізоду, хижість тощо. А таке може бути навіть у форвардів середини таблиці УПЛ. Проблема збірної не у нападниках. Нападники тут – максимально залежні персонажі, майже всі 90 хвилин – NPC чи щось типу того. Тому можна викликати будь-яких. Міксувати будь-яким чином. Це завжди буде радше про «може, вгадаю?», аніж про будь-що інше. Вчора вгадали із Сіканом – чудово. Наступного разу гра в «угадайку» продовжиться.
4. Стандарти в обороні – наша слабкість. У першому таймі Грузія тільки після них і генерувала небезпеку. Раніше зі стандартів нам забивала Північна Ірландія. І, знаєте, головна проблема ж не у самому факті, що ми погано обороняємося на кутових, – радше у тому, що ми не можемо собі цього дозволити. Наша збірна не почувається комфортно, коли зустрічає суперника занадто високо. Наша збірна не має можливості не допускати стандарти біля власних воріт. У нашої збірної проблеми із контргрою. А коли все так, то ти маєш бути готовим якісно оборонятися на кутових. Ми не готові. Ми не обороняємося. Сильні кутові в обороні – необхідність для цієї команди на даному етапі. Інакше навіть у комфортному сценарії матчу, як учора, будемо ризикувати пропустити з нічого. Нема сенсу бути крутим у середньо-низькому блоці, якщо біля твоїх воріт пожежа після кожного кутового.
5. Футбол від рахунку та за рахунком – правильне рішення. Щонайменше з урахуванням усіх учорашніх контекстів. Нагадаю: суперник забив 0 (нуль!) голів у 5 перших турах Ліги націй. Грає без свого найкращого футболіста. А тут ще й задля порятунку має забивати аж двічі! Раціонально у таких умовах зіграти на збереження результату. Бо його реально зберегти. Це найкраще рішення у моменті. Ну і… вдалося: у суперника лише 0.47 xG за 90 хвилин, причому середня «ціна» удару – чисто символічні 0.04. Жодного явного гольового моменту. З гри – трохи більше, аніж нічого. План спрацював. Після раннього забитого голу Україні і не треба було щось створювати, щось ініціювати та пропонувати. Ні, навпаки – тільки відповідати на те, що пропонує суперник. Суперник нічого не запропонував – відповідати не довелося. Тому і так нудно.
6. Синчук поки що не готовий. Як на мене, проблема у середовищі, де він грає. МЛС – ліга, де дають думати. Багато думати. Із м’ячем у ногах. У топ-футболі по-іншому. Тут треба ухвалювати рішення швидко… А з цим біда. Отримав м’яч, подумав – суперник уже повернувся у захист. Отримав м’яч, подумав – опонент уже готовий блокувати твій удар. І нехай би ці паузи на ухвалення рішення оберталися для команди креативними діями, але ж ні – просто ті самі, які варто було виконати секунду-півтори тому. Якість у цьому аспекті прийде або пізніше, або після від’їзду зі США. У будь-якому випадку, просто зараз Синчук не готовий грати в основі збірної. Можливо, виходити на останні хвилини замість Циганкова під суперників, які вже не вивозять реагувати моментально… Але це максимум. У перспективі це кращий варіант за Кащука. Зараз – опція, до якої тривожно звертатися.
7. Ми здатні захищатися через володіння. Мабуть, головне відкриття цієї осені для нашої збірної. У нас достатньо технічні оборонці та центральні півзахисники, аби не припускатися геть дурних втрат на етапі розіграшу. У другому таймі заспокоїти гру вчора вдалося саме завдяки контролю. Так, такого, котрий нічого не давав в атаці – але крав у грузинів час. Декілька днів тому збірна легко віддавала по 10+ пасів поспіль у розіграші проти Північної Ірландії. Тож захищатися таким чином – дієва опція для нас. Ми на це здатні. У поточній кампанії така навичка особливо не була потрібна (бо ми мали замало хвилин, коли вели у рахунку), але проти опонентів хорошого рівня у кваліфікації точно стане у нагоді: легше буде не пропустити від умовної Бельгії, якщо та не буде атакувати нас щохвилини. Тому оці розіграші без просування – привід не тільки для критики. Радше фіча, аніж баг.
8. Нам пощастило із Грузією у квартеті. Жахливий турнір від суперника. Впродовж нього збірна не забивала пенальті, привозила голи у свої ворота, жодного разу не відзначилася, втратила лідера через травму. Навіть тренера між турами змінила цієї осені! Збірна без сильних сторін узагалі. От ми вміємо тримати круглий у ногах. Вміємо непогано захищатися позиційно у середньо-низькому блоці. У найкращий день можемо небезпечно контратакувати. А Грузія без Хвічі? Команда ніби взагалі без інструментів. Може грати у футбол, але не претендувати на результат. Учора могла забити хіба що за рахунок бажання та наших провалів на стандартах. Усе. Збірна України не заслужила вилітати у лігу С, не заслужила боротися за збереження прописки аж до останнього туру – але їй пощастило, що у квартеті була саме Грузія. Інакше це справді були б стики.
9. Нормальний виступ у непріоритетному турнірі. Мальдера ще перед цією парою матчів казав, що ціль – зберегти прописку. Раніше жодного разу не окреслював необхідність вигравати цей квартет. Можна було б покритикувати за відсутність амбіцій… Але така ж риторика була від Реброва. І від Петракова. Тож переадресовуємо питання до УАФ: а як так виходить, що Ліга націй для нас завжди не є пріоритетним турніром? Та сама Ліга націй, від якої залежить посів кошиків у жеребкуванні відбору до ЧЄ. Та сама Ліга націй, яка настільки «товариський турнір», що саме вона дала можливість шведам зіграти на попередньому мундіалі. Не може такого бути, що кожен новий наш тренер ставиться до цього змагання настільки байдуже. Ні, не так: імовірно, просто отримує «відмашку», що так можна, навіть треба. А якщо нам було все одно на турнір, то збереження прописки у ньому – це норма.
10. Тривожно йти у відбір. Осінь підкреслила багато проблем збірної. Недоліків у неї значно більше, аніж переваг. Ситуація зі складом не катастрофічна, але заганяє тренера у жорсткі рамки. А для повного щастя – ще й третій кошик у кваліфікації. Себто доведеться випередити когось вищого за нас класом, аби поїхати на Євро. Нема відчуття приреченості цієї команди, але і впевненості у ній нема теж. Важко уявити собі матч із сильним суперником, де Україна перемагає, бо… а як узагалі це буде? За рахунок чого? Хороша новина: ця збірна у Лізі націй провела 6 матчів приблизно (!) одного рівня. Без жахливих. Без винятково чудових. Жодних «гойдалок» (хіба що трохи за результатами). Було рівно. І це з новим тренером та шаленою ротацією під час попереднього збору. Результати та гра збірної більше не рандомні. Це радує, бо дає відчуття, що тренерський штаб контролює ситуацію.
Ситуація так собі (і це ще дуже м’яко кажучи) – але контрольована. Мабуть. Щонайменше поки що у це вдається вірити.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Венглинський також залишив клуб
З Північною Ірландією, схоже, доведеться зіграти ще двічі