4 проти 1. Чому Марокко більш вигідне для Іспанії й Португалії, ніж Україна

10 березня авторитетне видання The Athletic вийшло із дуже резонансною для українського та, по суті, всього європейського футболу новиною про те, що Україна ризикує втратити місце у спільній з Іспанією та Португалією заявці на проведення фінальної частини чемпіонату світу у 2030 році. За даними джерела, наша країна нібито не має можливостей як слід підготуватися до такого відповідального спортивного заходу через жорстоку війну, розв'язану на українській території російською владою.

Саме тому Іспанія та Португалія можуть не заперечувати проти варіанта, за якого Україну замінить інша країна, здатна реально підсилити заявку на право проведення ЧС-2030. Називається навіть цілком конкретна альтернатива українській участі у проекті – Марокко.

Складно сказати, яким шляхом у підсумку піде цей «новинний слід», і чим все завершиться для наших бажань побачити найсильніші збірні планети на українських стадіонах у 2030 році, проте прямо зараз провідні європейські аналітики схиляються до думки, що Марокко дійсно може виявитися значно вигіднішим компаньйоном для Іспанії та Португалії, аніж проблемна Україна.

Ось основні аргументи, що висуваються на користь заявок Марокко та України, причому у першого їх набагато більше…

Плюси Марокко:

1. Інфраструктура та доведена спортивна спроможність. Саме Марокко стало місцем проведення клубного чемпіонату світу з футболу ФІФА-2022, розіграш якого відбувся з 1 по 11 лютого 2023 року. Участь у турнірі взяли клуби із семи різних країн, які представляють шість різних футбольних конфедерацій (УЄФА, КОНМЕБОЛ, КАФ, АФК, КОНКАКАФ, ОФК), й загалом змагання було проведене на високому рівні, не залишивши серйозних нарікань на адресу організаторів.

Матчі клубного чемпіонату світу-2022 у Марокко проходили на двох стадіонах: «Ібн Баттута» у Танжері та «Принц Мула Абдалла» у Рабаті. Місткість першого складає 65 тисяч глядачів, другого – 60 тисяч глядачів. Обидві арени відповідають усім вимогам ФІФА до стадіонів, які претендують на проведення матчів фінальної частини чемпіонату світу.

Наявність як мінімум двох стадіонів серйозного рівня, які буквально нещодавно пройшли тестування через проведення клубного чемпіонату світу та впоралися із цим завданням дуже добре, є величезним плюсом для Марокко на тлі України. Так, у 2018 році на київському НСК «Олімпійський» проходив розіграш фіналу Ліги чемпіонів УЄФА, і ця подія також відбулася на найвищому рівні, проте з того часу в нашій країні багато змінилося не на краще, особливо в аспекті безпеки та якості системи логістики.

Після низки іміджевих провалів, ФІФА змінила критерії до оцінок готовності тієї чи іншої країни претендувати, а в перспективі й приймати матчі фінальної частини чемпіонату світу. Зокрема, зараз явний пріоритет віддається готовим стадіонам та існуючій інфраструктурі, а не міфічним заявам про те, що все це буде швидко та якісно збудовано за найближчі кілька років. У цьому аспекті Марокко із його свіжим досвідом проведення КЧС-2022 на двох своїх стадіонах виглядає набагато вигідніше, аніж Україна. Крім того, африканська країна вже досить давно хоче здобути право на чемпіонат світу, і п'ять разів подавала заявки до цього, претендуючи на турніри 1994, 1998, 2006, 2010 та 2026 років. Але щоразу Марокко зрештою відступало, щоб у майбутньому підготуватися краще і зробити нову спробу…

2. Географічна близькість. На відміну від України, Марокко від Іспанії та Португалії відокремлює лише Гібралтарська протока. Якщо брати по прямій, то відстань від зазначених вище Танжера і Рабата до, наприклад, Севільї (великого центру на півдні Іспанії) становить 190 і 350 кілометрів, відповідно. Це значно ближче, аніж до України (від Барселони до Києва по прямій на карті – 2400 кілометрів), а тому полегшує масу організаційних питань, починаючи від логістики, й закінчуючи розкладом матчів та часом їх початку.

3. Синергія футбольних конфедерацій. Наявність Марокко у спільній заявці на право проведення фінальної частини ЧС-2030 з Іспанією та Португалією здатна значно посилити позиції цього проекту. У такому разі можна буде вести мову про синергію футбольних конфедерацій Європи та Африки, а це підсилює позиції на голосуванні, адже підвищує регіональне залучення зацікавлених сторін, змушуючи їх збільшувати активність під час роботи із голосуючими сторонами.

Важливо розуміти, що вибори господаря ЧС-2030 планується провести на 74-му Конгресі ФІФА, який намічений на 2024 рік. Там, як очікується, європейській заявці, флагманами якої є Іспанія та Португалія, доведеться витримати серйозну конкуренцію із представниками Південної Америки (КОНМЕБОЛ), де Аргентина, Уругвай, Парагвай та Чилі представили спільний проект на проведення турніру, який відбудеться якраз через 100 років після першого у історії чемпіонату світу з футболу. ЧС-1930, нагадаємо, відбувся саме в Південній Америці, а якщо точніше, то в Уругваї, а тому у вищому керівництві ФІФА є чимало людей, котрі дотримуються думки, що було б вкрай символічно через століття знову провести ключовий футбольний турнір планети у цьому регіоні (тим більше, що за регламентними нормами це можливо, оскільки останній Мундіаль у Південній Америці пройшов в 2014 році, коли країною-господаркою виступала Бразилія, після чого було аж три турніри поза цим континентом).

Крім того, існує можливість, при якій за право прийняти ЧС-2030 об'єднаються Греція (УЄФА), Саудівська Аравія (АФК) та Єгипет (КАФ), і з футбольно-геополітичної точки зору така заявка може виявитися чи не найпривабливішим варіантом для тих, хто голосує. Тому розширення географії заявки за рахунок залучення претендентів з іншої футбольної конфедерації може бути дуже вигідним рішенням для Іспанії та Португалії, за якими стоїть УЄФА. Україна, як член Союзу європейських футбольних асоціацій, у цьому аспекті не може залучити додатковий інтерес до спільної заявки із іншими європейцями, що під силу тому ж таки Марокко.

4. Відсутність гучних скандалів у футбольній владі. Серйозно та досить боляче вдарити по спільній заявці Іспанії, Португалії та України на право прийняти ЧС-2030 з футболу може скандал, який виник на Піренеях навколо «Барселони». Ця історія, на думку ряду джерел, здатна взагалі призвести до ануляції заявки з боку представників УЄФА, хоча поки про це базікають виключно на неофіційному рівні.

В Україні, яка була покликана іміджево посилити іспано-португальську заявку, також спалахує неймовірний корупційний скандал, у який безпосередньо залучене найвище футбольне керівництво країни. Зокрема, у лютому з'явилася інформація про усунення рішенням суду від виконання своїх обов’язків президента УАФ Андрія Павелка. Вітчизняна асоціація, у свою чергу, відрапортувала, що негайно повідомила ФІФА та УЄФА про події, що відбуваються, які «є прямим втручанням у діяльність Громадського союзу у розумінні встановлених правил».

Маючи цілу низку скандальних історій навколо Іспанії та України, спільна заявка трьох європейських країн може виглядати надмірно проблемною, особливо якщо події розвиватимуться за наростаючою, і це призведе до ще більшого поглиблення кризи у кожному із суб'єктів футбольного господарювання. В цьому випадку Марокко, навколо футбольних органів якого немає жодних серйозних скандалів, здатне стати своєрідним «рятувальним колом» для піренейських партнерів, замінивши Україну.

Плюси України:

1. Покращення впізнаваності та морально-етичного аспекту. Ні для кого не секрет, що Україна зараз з’являється у більшості засобів масової інформації різних країн світу в основному у аспекті великої війни, яку проти нашої держави розв'язала кровожерна сусідка росія. Переважна більшість країн західного світу та тих, хто цивілізаційно близький до них, розуміють, що відбувається в Україні, хто винуватець цих подій, і наскільки важлива для країни та українського народу у такий складний момент міжнародна допомога.

Звичайно, Україна, навіть якщо війна завершиться цього року, навряд чи встигне підготуватися до ЧС-2030 на одному рівні з Іспанією та Португалією, а тому із самого початку йдеться про те, щоб віддати нашій країні поєдинки в одній із груп, і цей символічний жест позитивно сприймається у переважній більшості європейських країн.

Зокрема, Федерація футболу Португалії дала зрозуміти, що включення України до заявки «спрямоване на те, щоб за допомогою сили футболу зробити внесок у відновлення країни та її реконструкцію». Не менш позитивно сприйняв новину про українську участь і президент УЄФА Александер Чеферін, котрий зазначив, що «Україна зробить свій внесок».

Але, говорячи максимально прагматично, Україна цікава Іспанії та Португалії у спільному проекті, насамперед тим, що покращить впізнаваність та підвищить інтерес до заявки, що здатне збільшити підтримку за межами УЄФА. Крім того, українська участь – це насамперед підвищення морально-етичного аспекту прийняття рішень у сучасному світовому футболі. Після скандальних виборів, на яких країнами-господарками ЧС-2018 та ЧС-2022 стали росія та Катар, ФІФА все ще не може відмитися від звинувачень у корупції та хабарництві, що панують на вищих посадах цієї організації.

Включення України в заявку із Іспанією та Португалією з подальшим виграшем цього проекту в інших, здатне довести всім, що моральний аспект все ще важливий для ФІФА, причому не лише на словах, а й на ділі. Принаймні, союзники України, яких чимало, про що свідчать останні голосування Генеральної Асамблеї ООН, ще й через футбол зможуть показати впевненість у світлому майбутньому нашої країни після закінчення війни, а також продемонструвати підтримку на шляху до повного відновлення та процвітання.

Глобально кажучи, це все, що зараз здатна запропонувати Україна Іспанії та Португалії у спільній боротьбі за право провести ЧС-2030. Здається, що не так вже й багато? Хто знає, хто знає… Зрештою, авторитетні західні аналітики на початку 2022-го також давали Україні лише кілька днів чи максимум тижнів у повномасштабній військовій кампанії проти росії, але минув уже рік, як увесь український народ героїчно б'ється за власне майбутнє, доводячи , що ніякі попередні викладки не здатні повною мірою врахувати дух та прагнення до перемоги, і що кількісна вигода далеко не завжди здатна конвертуватися у якісну перевагу.