Від Сенни до Жерара Морено: символічна збірна Вільярреала ХХІ століття

10 березня минає 100 років від дня заснування «Вільярреала». Попри вже чималеньку історію, цей клуб можна назвати неоєврограндом, адже на провідні ролі в Іспанії та й назагал на європейському континенті він висунувся вже в ХХІ ст. (а там і без нього накреслилося цілезне стовпище!). Відтак і з’явилися в переліку «субмаринових» досягнень і віцечемпіонство в прімері, й два півфінали Ліги чемпіонів, й звитяга в Лізі Європи. Кидаючи око на історичний шлях «Жовтої субмарини», спіймав себе на думці, що, якщо твердити про кращих із кращих, то в її контексті достатньо охопити лише період від 2000 р. У ХХ ст. цей клуб не вабив зірок і не надто плекав свою футбольну школу (амбітні наміри були занадто дискретними), а дебютував у Прімері лише в 1998 р. Його випадок є унікальним: це – новий гранд, натомість уже віковий клуб.

Отже, збірна зірок «Вільярреала» ХХІ сторіччя – низка вправних виконавців у різних лініях. Відмітна риса – не суперзірковість (хоча й були суперзірки на кшталт Хуана Романа Рікельме або Дієго Форлана в складі «Субмарини»), проте добротність.

Від Паленсії до Зубанчика

Воротар: Серхіо Асенхо (народився в 1989 р.).

Цей титулований кіпер приєднався до «Вільярреала» в 24-річному віці вже в ореолі 2-разового переможця Ліги Європи й 2-разового володаря Суперкубка УЄФА (цими здобутками розжився під час каденції у мадридському «Атлетіко»). Й можна сказати, що уродженець Паленсії і вихованець футбольної школи «Вальядоліда» привніс у «Вільярреал» переможну ментальність. Та й клуб посприяв розвитку його талантів. Саме у «Вільярреалі» його вартість сягнула 12 млн євро. Це було 4–5 років тому. Серхіо Асенхо відіграв неабияку роль у позаторішній звитязі «Субмарини» в Лізі Європи, бодай тому, що надихнув колегу Херонімо Рульї на виконання вирішального пенальті в післяматчевій серії у фіналі проти «Манчестер Юнайтед». Більш як дві з половиною сотні матчів відіграв у складі «жовтавих» Серхіо Асенхо (жоден воротар клубу не сягав такої кількості!). А надалі, зробивши свою справу, пішов до рідного «Вальядоліда». Хто запитував, куди можна податися з підводного човна? У разі з Асенхо – до клубу, яким опікується Роналдо – Зубанчик. Нині, певно, кращі роки кар’єри голкіпера позаду, та своє ім’я в історію і «Вільярреала», і єврокубків він вписав.

Аргентинці на підводному човні

Захисники: Хауме Коста (народився в 1988 р.), Гонсало Родрігес (народився в 1984 р.), Матео Мусаккіо (народився в 1990 р.), Маріо Гаспар (народився в 1990 р.).

Ліворуч у захисті символічної збірної – Хауме Коста. ВІн народився у Валенсії й наприкінці 2000-х добре виявив свої ігрові чесноти в складі кантери «Валенсії». У молодіжці «Вільярреала» з’явився в 2010 р., перед тим діставши ігрову практику в складі «Кадіса». Поступово здобув собі місце в старті «Субмарини», застовбивши за собою лівий фланг захисту. До речі, не такий уже й частий випадок: цей гравець за всю ігрову кар’єру жодного разу не змінював ігрове амплуа – лише лівий захисник. Ця позиція, певно, природня для шульги. Фактично всі 2010-ті рр. провів на «Стадіо де ла Сераміка». Невисокий, прудкий, витривалий, він запам’ятався тим, що, попри сумлінне виконання захисних функцій, жодного разу не був вилучений із поля. Неабияке ігрове удогіднення Хауме Кости – вміння читати гру, або тактична грамотність. Передбачати дії супротивників він уміє якнайкраще. Із початком 2020-х покинув ряди «жовтавих», нині захищає кольори «Мальйорки».

Для аргентинця Гонсало Родрігеса «Вільярреал» став першим європейським клубом. Захищав жовті кольори в 2004–2012 рр. Кількість зіграних ним матчів у складі «Вільярреала» ледь не сягнула двох сотень. Та, ймовірно, вона була би ще більшою, якби не травми, які переслідували Гонсало впродовж ледь не всієї вільярреальської кар’єри. То розрив хрестоподібних зв’язок лівого коліна, то перелом малогомілкової кістки. Втім, у центрі оборони «підводників», коли мав змогу, виглядав упевнено, надто в парі з Дієго Годіном. Однак уругвайця не став би включати до лав символічної збірної, все ж таки, Годін більшою мірою асоціюється з мадридським «Атлетіко», ніж із «Вільярреалом». Натомість аргентинець Матео Мусаккіо куди більше запам’ятався в складі «Вільярреала», ніж, приміром, «Мілана», куди він перейшов у 2017 р. за 18 млн євро. А коли уродженець Росаріо починав свою кар’єру в «Жовтій субмарині», його вартість ледь сягала 1 млн євро. Клуб надав йому всі можливості для прогресу, й своєю чергою сам Мусаккіо віддячив клубу надійною грою.

На правому фланзі оборони – Маріо Гаспар. Це трохи інший тип гравця, ніж його лівофланговий колега – Хауме Коста. Гаспар має доволі високий зріст і, сказав, би жорстку вдачу. У боротьбі не шкодує ані себе, ані опонента. У сезоні-2018/2019 зібрав справжню колекцію з 15-ти жовтих карток, одна з яких стала другою в матчі, перетворившись на червону! Прикметно, що саме тоді його ринкова вартість була найвищою, сягаючи 20 млн євро. До речі, цікаво, що свій перший гол у складі національної збірної цей орієнтований більше на руйнування, аніж на креатив гравець забив у своєму дебютному матчі у ворота збірної України в 2015 р. Майже півтора десятки років вірою та правдою служив «Жовтій субмарині» й дістав, зрештою, позаторік заслужену нагороду – командний тріумф у Лізі Європи. Гаспар є без перебільшення легендою «Вільярреала», адже посідає 3-тє місце за кількістю матчів у жовтій футболці клубу. Певно, його ігрові скіли давали змогу уродженцю невеличкої Новельди, що в провінції Аліканте, претендувати на те, щоб грати в англійській прем’єр-лізі. Та в ній він так поки що й не зіграв. Натомість цей сезон проводить у чемпіоншипі в складі «Уотфорда». Із «Жовтої субмарини» попрямував до «Жовтої армії».

І «канонірам», і за «канонірів»

Півзахисники: Бруно Соріано (народився в 1984 р.), Маркос Сенна (народився в 1976 р.), Санті Касорла (народився в 1984 р.), Ману Трігерос (народився в 1991 р.).

«Ванклабмен» Бруно Соріано є 2-м гравцем в історії «Вільярреала» за кількістю зіграних за команду матчів. Опорник від Бога, здатний віддати точнісінький довгий пас (мав чудове бачення поля) і перервати в зародку атакувальні спромоги суперників. Жорсткий, сказав би, такий собі тятий непоступливець, зчаста бував пошанований картками різних кольорів. У сезоні-2009/2010 мав аж 10 попереджень у Ла Лізі впродовж сезону. Траплялося мені таке визначення Бруно Соріано: «серце» ігрової стилістики «Вільярреала». Слушна характеристика, та мене не покидає думка про його перехід до «Барси», який так і не відбувся (активно подейкували про його ймовірність у 2014 р.). Може, в складі каталонського гранда його гра засяяла би ще більшим різнобарв’ям? Хай там як, а Бруно Соріано залишився у «Вільярреалі» до кінця ігрової кар’єри, завершив її, на жаль, акурат перед завоюванням «Субмариною» єврокубка, однак став без перебільшення легендою «Естадіо де ла Сераміка».

У розпал своєї кар’єри у «Вільярреалі» бразилець Маркос Сенна дістав іспанське громадянство. Розташую його трохи вище за Бруно Соріано. Сенна дещо більше орієнтований на атаку, бразилець за походженням, зрештою. Пам’ятаю цього хлопця й зокрема за матчами київського «Динамо» проти «підводників» у 2005 р. Тоді Сенна був таким собі стрижнем у тактичній побудові Мануеля Пелегріні, через якого багато в чому йшла гра «Вільярреала» в центрі поля.

А от, хто тоді, в 2005 р. забив киянам, так це Санті Касорла. Його зона відповідальності – правий фланг півзахисту. Невисокий, меткий, винахідливий, технічний, він, будучи гравцем «Вільярреала», оцінювався в 18 млн євро. Більшою його вартість стала вже згодом, у Лондоні, під час «канонірського» етапу кар’єри. Прикметно, що по завершенні англійської одіссеї, наприкінці 2010-х рр. він повернувся до «Жовтої субмарини». Зрештою, є 4-м бомбардиром в історії клубу й кращим серед неномінальних нападників. Крім того, історичний рекордсмен клубу за кількістю асистів.

Ліворуч у півзахисті розташую Ману Трігероса. Хоча насправді Трігерос – універсальний солдат, і може зіграти в півзахисті на будь-якому з флангів, ба навіть у центрі під нападниками. Він є важливим складником команди-зірки, яка здобула позаторік звитягу в Лізі Європи. Саме швидкий гол Трігероса в півфіналі у ворота лондонського «Арсенала» задав тон усьому протистоянню. Відпрацював на повну він й у фіналі проти МЮ. Є рекордсменом «Вільярреала» за кількістю проведених матчів і 10-м бомбардиром клубу в історії, а також 4-й за кількістю асистів. Нині кар’єра у «Вільярреалі» уродженця Талавери-де-ла-Рейни триває, і йому цілком до снаги істотно поліпшити ці показники, адже його контракт із клубом є чинним до 30 червня 2025 р.

Численні скіли визнаних бомбардирів

Нападники: Жерар Морено (народився в 1992 р.) , Джузеппе Россі (народився в 1987 р.).

Найкращий форвард в історії «Вільярреала» – Жерар Морено. Він, як на мене, відіграв провідну роль у завоюванні «Субмариною» Кубка Ліги Європи, забивавши по ходу того розіграшу чимало (із сімома голами розділив бомбардирську першість у тому турнірі) й зі смаком. Є в його нагородній колекції і два так званих трофеї Сарри. Ним у прімері та сегунді пошановують кращого бомбардира саме серед іспанців. Назагал кількість забитих Жераром голів у складі «Вільярреала» істотно перевищила сотню. Не бачу перешкод для того, щоб він примножив свій гольовий здобуток, адже має чинний контракт із «Вільярреалом» до 30 червня 2027 р. і безліч ігрових скілів, які зарадять на цьому голеадорському шляху. Серед чинних гравців команди Морено є 2-м за вартістю (35 млн євро), поступаючись лише талановитому 20-річному правому вінгеру Йеремі Піно (його ціна сягає 38 млн євро). Нині Жерар Морено повним погоном продовжує творити історію!

Уродженець США, але італієць за національністю, володар достоту футбольного прізвища Джузеппе Россі ази футбольної майстерності опановував уже в Італії, куди переїхав у 12-річному віці. У футбольній академії «Парми» виплекали талант бомбардира. А продовжив свою футбольну освіту талановитий юнак у «Манчестер Юнайтед» і «Ньюкаслі». Зрештою, в 2007 р. опинився у «Вільярреалі», й одразу став виявляти свій бомбардирській хист. За шість років у складі «підводників» наколотив більш як 80 голів, ставши спершу 1-м, а, зрештою, все ж таки 2-м снайпером в історії клубу після Жерара Морено. Відчуття голу, італійський темперамент, вишукана техніка (подеколи якась витончена рафінованість), шалена самовіддача, працелюбність дали змогу Іль Бамбіно («Дітлахом» його звуть за відносно невисокий зріст – 173 см) стати улюбленцем трибун «Естадіо де ла Сераміка».

Чи смакуватиме «підводникам» багатошаровий бутерброд?

Звісно, не можна не згадати про внесок у розбудову «Вільярреала» Карлоса Бакки та Пепе Рейни, Віктора Фернадеса та Уче Ікечукву, Хаві Венти й Родольфо Арруабаррени, Рубена Грасії і Дані Парехо. Доклалися до створення європейського імені клубу, безумовно, й Форлан із Рікельме. Однак усі перелічені гравці мали й славну кар’єру поза межами «Естадіо де ла Сераміка». Дієго більше запам’ятався в футболці «Інтера», а Хуан Роман упродовж більшої частини кар’єри виблискував на батьківщині, в складі клубу «Бока Хуніорс». Натомість ті, хто ввійшов до мого варіанта символічної збірної, найкращі роки провели саме в «Жовтій субмарині».

Нинішній «Вільярреал» напередодні славнодаття дещо поліпшив свої справи в національному чемпіонаті, потроху вибираючись із прірви лютневої кризи. Дві перемоги поспіль дали змогу здійнятися на 6-те місце в турнірці. Втім, до зони Ліги чемпіонів поки що далеченько. Багато в чому визначальним стане матч найближчого туру проти прямого конкурента – «Бетіса». Севільці випереджають «Жовту субмарину» на 4 очки, й підопічним Кіке Сетьєна конче потрібно вигравати в цій домашній грі, аби не позбавити себе сподівань зачепитися за Лігу чемпіонів. Ситуація дещо ускладнюється тим, що гра проти «бетікос» (очолюваних, до речі, колишнім наставником «підводників» Мануелем Пеллегріні) потрапила в такий собі бутерброд з ігор «Вільярреала» в Лізі конференцій проти досвідченого євротурнірного бійця – бельгійського «Андерлехта». Втім, оздобити цю страву смачними приправами «Вільярреалу» цілком до снаги.

Зазвичай, під час ювілейних урочистостей ветерани того чи іншого клубу, хай який панує святково-поблажливий настрій, не можуть втриматися від докірливого: «А ось у нашочасся». Тут дещо інший випадок. Гострослови-кумедники жартували, що в ХХ ст. той човен був занадто вже підводним, і на поверхні не з’являвся. А от якраз нині «Вільярреал» пише найславетніші сторінки своєї історії. Й, певно, аж ніяк не всі «золоті» її розділи вже вийшли з-під пера «підводників». Далі обов’язково буде. Й буде промовисто!

Олексій РИЖКОВ