Не лише славою Вірер та Сіннера. Як Зюдтіроль прокладає шлях нагору

На прохання італійського колеги назвати клуб-сенсацію нинішнього футбольного сезону на Апеннінах я відповів не одразу. Проте, поміркувавши, видав, як зазначив мій співбесідник, слушну відповідь. Вона не одразу спадає на думку, навіть тим, хто уважно стежить за італійським футболом. Так і кортить назвати «Наполі», однак зазіхання партенопейців на чемпіонство в принципі передбачалося перед стартом сезону. Інша річ, що несподіванкою стала їх явна перевага над опонентами. «Удінезе»? Виявився, на жаль, каліфом на якусь нетривалу часину. «Монца»? Команда грає відповідно до своїх нинішніх амбіцій, перебуваючи посеред турнірної таблиці. Проте цілком може сподіватися на прогрес наступного сезону. Перелічені клуби помітні, звісно, в хіт-параді прогресу, однак тут хочу розповісти не про них. Справжнім відкриттям поточного сезону став клуб «Зюдтіроль», що репрезентує Трентіно Альто Адідже/Південний Тироль – регіон більше знаний високим відсотком німецькомовного населення та пошануванням біатлону, ніж любов’ю до футболу.

Південнотіролець, герой роману Лукі Д’Андреа «Сутність зла» зі сміхом каже: «У вісімдесят другому, коли Італія виграла світовий чемпіонат з футболу, в нас усі тут ходили з витягнутими пиками… Ми вболівали за Німеччину». Не знаю, як тоді, а зараз, за свідченнями багатьох із тих, хто спілкувався із жителями цього регіону, симпатії тутешніх тифозі все ж таки на боці збірної Італії. Однак із цього сезону місцевий фан-люд дістав привід для локальної гордості: тутешня команда «Зюдтіроль» (базується в 105-тисячному Больцано – столиці однойменної провінції), яка щойно вперше в своїй майже піввіковій історії піднялася до серії В, достоту розриває цей дивізіон, зручно влаштувавшись у групі лідерів і ведучи боротьбу за путівку до елітного італійського дивізіону. Зухвала турнірна хода «тіролезі» є сенсаційною, адже за сумарною вартістю складу вони впевнено посідають… останнє місце в серії В. А менше з тим…

Двоопорна архітектура

Звісно, якщо команда позбавлена зірок, натомість простує верхніми щаблями турнірної таблиці, то винятковою є роль тренера. П’єрпаоло Бізолі як гравець більшу частину своєї кар’єри провів у складі «Кальярі» в 1990-ті. Він був здебільшого правим півзахисником, зрідка опорником, але весь час тяжів до оборонного спрямування, в руйнуванні виявляв свої чесноти краще, ніж у креативі. Може, звідси і його увага вже як тренера до ретельної побудови захисної фортеці. Особливість цього алленаторе – укладання недовготермінових контрактів (нинішній, до речі, спливає в цьогорічному червні) та вибуховість характеру. Відтак має вилучення, зокрема й у домашньому двобої проти «Комо» (обурився призначенням пенальті у ворота своєї команди в самому епілозі матчу), через яке був відсутнім на тренерському містку під час виїзної гри проти «Козенци». В грі проти «Комо» трапився, до речі, й кумедний епізод, коли Бізолі перервав прохід нападника гостей Патріка Кутроне, відібравши в того м’яч, мотивувавши це тим, що гравець «Комо» вже випустив м’яч за поле. Кутроне довго обурювався, та зрештою епізод закінчився аутом на користь «альтоалезіні».

Що казати, якщо за майже два десятки років тренерської кар’єри Бізолі змінив добрячу чортову дюжину клубів, а особистим рекордом тривалості перебування на тренерському містку для нього є робота в «Чезені» в 2012–2014 рр. Протривала тоді сумлінна праця на «морських коників» аж 2 роки й 3 місяці. Достоту вічний пілігрим! Найуспішнішою була його каденція в клубі «Фоліньйо» в сезоні-2007/08. Там відсоток перемог його підопічних був найбільшим, але все одно не дотягував до половини – 47,62%. Мені здається, що саме в Больцано Бізолі знайшов себе як наставник. Він запропонував своїм підопічним тактичну схему 4–4–2 з двома опорниками (періодично вона трансформується в 4–3–3), й це себе виправдовує! Прийшов до ідеї двоопорникової побудови Бізолі, очоливши команду після невдалого початку сезону. Три поразки на старті від «Брешії», «Венеції» та «Реджини» (ця витріпала больцанців аж надто нещадно – 4:0!) разом із вильотом із Кубка Італії коштували посади головного тренера Леандро Греко – попереднику Бізолі. До слова, він залишився в клубі, працює помічником головного, й керував діями «альтоалезіні» в Козенці через дискваліфікацію П’єрпаоло.

Хто ж ті два опорники, які покликані втілювати в життя тактичну родзинку Бізолі? Це, так би мовити, варіативна складова. Коли-не-коли Лука Белардінеллі та Марко Помпетті – правоногий високорослий атлет і невисокий лівоногий кремез відповідно, часом Ханс Ніколуссі й капітан команди Фабіан Тайт (справжній койдим-верховода, душа колективу!). Та незалежно від складу опорної зони «Зюдтіроля», вона виявляє себе як вперта, непоступлива ланка, здатна вигризти м’яч у найкмітливіших плеймейкерів супротивника.

Креатив «тіролезі» уособлюють міцний досвідчений центрфорвард Рафаель Одогву (веде перед серед бомбардирів «б’янко-россі», забивши 8 голів), а також атакувальний півзахисник на прізвисько «Маленький принц» Даніеле Казірагі (лідер команди за асистами – назбирав їх цього сезону вже 6). Одогву чіпкий, потужний, тактично грамотний нападник, який чудово прикриває м’яч корпусом і не позбавлений гольового чуття. Прикметно, що всі свої переходи впродовж кар’єри цей 32-річний нападник здійснив як вільний агент. Та, зрештою, схоже, знайшов себе! Надто в нього вийшов матч проти очолюваної Філіппо Індзагі амбітної «Реджини» вже в 2-му колі, де Одогву відзначився дублем і мав усі підстави розраховувати й на пенальті після імовірного фолу на собі в штрафному суперників. А Казірагі – це елегантний, креативний, метикуватий треквартиста. Футбольний кумир Казірагі – Алессандро Дель П'єро. Красномовно, чи не так?

Важливу роль у колективі відіграє воротар Джакомо Полуцці. У минулий вікенд він грав неперевершено в матчі проти «Козенци» (дістав від sofascore.com шалену оцінку 9,3!): ліквідував загрозу після виходу віч-на-віч, відбив і пенальті, й добивання після нього. Ідеальна робота кіпера! Полуцці відіграв надихальну роль для своїх партнерів, яким було вкрай складно в останні хвилини матчу, коли через вилучення новачка команди лівого півзахисника Габріеля Лунетти «б’янко-россі» змушені були відчайдушно оборонятися від настирливих атак «вовків». Вистояли, зрештою! Показово, що незадовго до вилучення на 88-й хвилині статистика володіння м’ячем була 50/50, а загальна за матч – 61:39 на користь «Козенци».

Звернув увагу на те, що, попри перебування нагорі таблиці, різниця м’ячів у больцанців лише «+1». Особливість команди в тому, що свої звитяги (здебільша мінімальні) вона здобуває, що називається на жилах. Натомість, якщо гра не йде, то бувало кількараз, що команда, пропустивши в дебюті, надалі вже не чинила вагомого спротиву. Відтак у пасиві одного з лідерів серії В – аж три немінімальні поразки. Чимало в грі «тіролезі» залежить від настрою, хоча, наче, й вікова команда (зазвичай, середній вік стартової одинадцятки істотно перебільшує число 29). Був у сезоні період, коли «зюдтіролезі» в чемпіонаті тричі поспіль грали з рахунком 2:2. Аналогів такій стабільності ще пошукати в футбольній історії! Утім, ті веселощі-дурійку було вчасно припинено.

Дотепники зазначають: мовляв, представники прохолодного гірськолижно-біатлонного Південного Тіролю почуваються добре взимі, тому й зробили найпрохолоднішої пори року крок нагору, а от потеплішає, і їх сподівання розтануть, мов та Снігуронька погожої весняної днини. Справді, в Козенці під час виїзного матчу «тіролезі» стовпчик термометра піднявся аж до 14 градусів (хоч поки й лютий!), і гості виглядали не надто переконливо. Та все ж таки, підопічним Бізолі, як на мене, цілком до снаги засвідчити свій хист і за потепління надворі.

Глядацька складова

«Б’янко-россі» неабияк вправні на своєму полі. Малесенький «Стадіо Друзо» здатен прийняти лише трохи більш як 5500 глядачів. Скажімо, домашня арена хокейного клубу «Больцано», що має назву «Палаонда», може вмістити 7220 глядачів. Хокеїсти з Больцано куди успішніше за футболістів-земляків: 19 італійських чемпіонств, дві звитяги в Австрійській лізі. Що казати, якщо свого часу за ХК «Больцано» грали такі легенди, як Яромір Ягр, Скотт Янг, Сільвен Тарджон, олімпійський чемпіон-80 Марк Павеліч! Та цього сезону футбол складає достойну конкуренцію хокею у битві за глядача в Больцано, хоч у ньому й немає таких зіркославних заброд-чужинців. В усякому разі, аншлаги на «Стадіо Друзо» – часте явище. Середня відвідуваність домашніх матчів больцанців перевищила 3800 глядачів. Зауважу, що ніколи перед цим не було такого інтересу до футболу в Больцано!

Попередні рекорди середньосезонної відвідуваності спричиняють посмішку: на початку 2010-х рр. «тіролезі» пару разів перетнули межу в 1500 осіб, і зчаста більшість із них були пасивними обсерваторами-споглядальниками, а не палкими тифозі. Зазначу, що не останньою чергою на відвідуваність вплинула й реконструкція арени, яка завершилася торік. А архітектурне бюро Dejaco&Partner, яке спроєктувало це оновлення «Стадіо Друзо», підготувало й проєкт розширення арени до 15 000 місць на випадок, як казали пару років тому, «гіпотетичного дебюту в серії А». Нині, в лютому 2023 р., зважаючи на очковий доробок, дебют «б’янко-россі» в серії А не виглядає аж таким уже гіпотетичним. Додам, що в грудні минулого року муніципалітет Больцано оголосив європейський тендер на передачу управління стадіоном приватній особі в рамках 20-річної концесії вартістю 46 млн євро, з обумовленим зобов’язанням завершити будівельні роботи й обладнати внутрішнє оздоблення стадіону. Зазначу, що вартість квитків на домашні матчі «Зюдтіролю» якнайдемократичніша: до найкращого так званого сектору Голд можна потрапити, сплативши суму в 45 євро, а перепустка до фанатського сектору 5, або «Градинати Норд» обійдеться Вам лише в 15 євро, пільгова ціна (якщо маєте до 16 років) – 11 євро. Для порівняння: вартість квитків на домашні матчі «Дженоа», що конкурує з «тіролезі» за найвищі місця в серії В, сягає 60 євро, а на ігри в рідній місцині єврогранда 1990-х «Парми», яка нині також веде боротьбу за право повернутися до серії А, ціна перепусток сягає сотні євро!

Ультрас-угруповання «Зюдтіролю» ніколи не мали завелику кількість членів. Й Gradinata Nord Bolzano («серце тифозі Південного Тіроля»), й Eagles Supporters (створено в 2013 р.), й Ultras Centurie, й Centurie Biancorosse (відзначаються широким використанням зображень центуріонів на своїх банерах, а також підкресленою проіталійськістю), й Forever Alto (відгалуження Ultras Centurie) налічували кількадесят осіб кожна. Лічені рази, й на не надто дальні виїзди больцанські вболівальники збирали більше сотні осіб під час гостьових двобоїв своїх улюбленців. Зазвичай, за командою прямувало лише кількадесят осіб. Однак цього сезону спостерігається справжній підйом, і кількість виїзних тифозі «зюдтіролезі» зчаста сягає двох сотень осіб, кожному виїзду передує заклична реклама з текстом: «Всі – до…». Замість трикрапки варто підставити назву міста, куди прямують тифозі «б’янко-россі». Є всі підстави вважати, що футбольний бум у Больцано надовго! Хокею – достойну конкуренцію!

Під орудою прагматичного менеджменту

«Італійська творчість плюс німецька дисципліна», – так колись сформулював у бесіді зі мною формулу успіху італійський топменеджер великого німецького хімічного концерну (його прізвище, до слова, перекладалося з італійської як «німець»). Півтора роки тому президентом «Зюдтіролю» став вельми схожий зовні на Лотара Матеуса Герхард Компер, змінивши на посаді Вальтера Баумгартнера, який очолював клуб упродовж 13-ти років. Нового президента називають «власником італійського паспорта та носієм німецької ментальності». Звитяжна суміш, чи не так? Цікавою є вся управлінська команда «тіролезі». Віцепрезидент Вальтер Пардашер є топменеджером італійської автомагістралі А22 й консорціуму сільськогосподарських кооперативів (налічує 77-річну історію, 4600 виробників, 12 кооперативів), слоганом якого є такі слова: «Домівка яблук» (до слова, всім капітанам гостьових команд на «Стадіо Друзо» перед початком матчу капітан «б’янко-россі» вручає коробку яблук). Показове й інше гасло цього об’єднання: «Те, що одному не до снаги зробити самотужки, ми зробимо разом!» Цікавою особистістю є і член Адміністративної ради клубу Федеріко Мерола, директор інвестиційної компанії у сфері інфраструктури, яку засновано трьома найбільшими пенсійними фондами Італії. Свого часу, наприкінці 1990-х рр. він входив до групи ділових людей, які опікувалися переглядом державного боргу колишнього СРСР перед приватними інвесторами. Й Рада директорів «Зюдтіролю» назагал помережана німецькими та італійськими прізвищами на користь німецьких у невеличкій пропорції. Недруги зловтішаються: мовляв, це ідеальне поєднання, щоб не витрачатися на трансфери гравців. Однак якщо й без супервитрат є результат, то чи не свідчення це слушності такого прагматичного підходу й вміння вести справи?

До вершин!

Ізольде Костнер, Кароліна Костнер, Доротея Вірер, Яннік Сіннер – видатні спортсмени з Південного Тіролю. Щоправда, успіхів вони здебільшого доскочили в зимових та в індивідуальних видах спорту (не без винятків, звісно). А ось футбольна слава цього своєрідного регіону, за великим рахунком, лише тепер починає куватися. Футбол – літній вид спорту й аж ніяк не індивідуальний. Менше з тим, італійська футбольна тактична грамотність разом із німецькою організованістю можуть на виході дати потрібний ефект. В усякому разі багато із завсідників серії В, та навіть із титулованців, які спустилися до цього нижчого дивізіону з еліти, вже відчули на собі впертість, незламність і вправність больцанського футбольного механізму. «Зюдтіролю» до снаги підвищення в класі! Практично всю територію Трентіно-Альто-Адідже займають гори, цей регіон є визнаним світовим центром альпінізму (славнозвісний Райнгольд Андреас Месснер, людина, яка першою в світі підкорила абсолютно всі «восьмитисячники», родом саме звідси). А знач, місцевий люд розуміється на тому, як діставатися вершин. Чому футболісти мають бути винятком!

Олексій РИЖКОВ