Пабло Аймар: сльози кумира Мессі на шляху до футбольної вершини у Катарі

Пабло Аймар – постать вкрай непублічна, незважаючи на те, що він з літа 2018 року є асистентом головного тренера однієї з найсильніших та найпопулярніших національних збірних світу – Аргентини. Справедливість цієї тези підкреслюється тим, що лише два тижні тому на сторінці Аймара у соціальній мережі з'явився перший пост, в якому Пабло публічно дав зрозуміти про пережиті емоції від досягнення головної футбольної вершини у кар'єрі – перемоги на чемпіонаті світу-2022 у Катарі.

Катарські сльози

Екс-футболіст «Рівер Плейта», «Бенфіки» та «Валенсії» має 230 тисяч фоловерів в Instagram, незважаючи на те, що за останні два роки опублікував лише 5 постів.

Останній із них датований 30 грудня 2022 року й став своєрідним посланням та висловом подяки усім, хто допоміг аргентинцям здійснити мрію, ставши найкращою командою планети за підсумками мундіалю у Катарі.

«Величезне та сердечне спасибі всім, завдяки кому це безумство перестало бути сном... А якщо воно й було ним, то прошу – не будіть нас більше. Дякую всім, хто терпів, переживав та підтримував...» - написав Аймар.

View this post on Instagram

A post shared by Pablo Aimar (@pabloaimarok)

Перемога на чемпіонаті світу була для Аймара мрією, у якій він хотів би жити вічно. Мало хто знає, що колишньому хавбеку «Валенсії» довелося пережити величезний шок, коли його мати померла у жовтні минулого року, всього за місяць до старту мундіалю в Катарі.

18 жовтня 2022 року не стало Мері Джордано, матері Аймара. Асистент Ліонеля Скалоні прибув разом зі своїм босом та підопічними у Катар з великою скорботою в серці, тому що він завжди був і залишається дуже емоційною людиною, яка відчувала неймовірну прив’язаність до матері. На чемпіонаті світу Пабло пережив змішані емоції – від сліз до божевільного святкування. Останнє стало невеликим полегшенням для Аймара в, очевидно, найважчий момент його життя.

Рікардо Аймар, батько Пабло, в інтерв'ю журналістам розповів історію, що підтверджує солідарність, дух товариства та гарну атмосферу, які виникли між членами тренерського штабу збірної Аргентини, коли в його родині сталося горе.

«Вони дуже близькі друзі й складають дуже талановиту та гарну тренерську команду. Коли померла моя дружина, весь тренерський штаб збірної Аргентини приїхав двома машинами, вони зупинилися в готелі, а деякі залишилися у Пабло вдома. Були всі, окрім Скалоні, бо він змушений був їхати на Мальорку. Тоді я сказав Пабло: здається, вони тебе дуже люблять!» – згадує Рікардо Аймар.

На чемпіонаті світу у Катарі Пабло Аймар кілька разів плакав. Один із таких випадків став широковідомим, коли асистент Скалоні та сам головний тренер «біло-блакитних» потрапили в об'єктиви камер, коли буквально ридали у матчі проти збірної Мексики. В той момент Аргентина перебувала під великим тиском після дебютної поразки від Саудівської Аравії, і їй потрібна була лише перемога, щоб продовжувати боротьбу за путівку до плей-оф. Коли на 64-й хвилині Ліонель Мессі відкрив рахунок, що послабило тиск на «біло-блакитних», камери вихопили Аймара, котрий розплакався, і ці кадри облетіли, мабуть, усю планету…

«Я був дуже зворушений, коли побачив сина, що плакав по телевізору. Після цієї гри я зателефонував, щоб дізнатися, як він. Він сказав: «У той момент це просто спало мені на думку, тату!» – розповідав Рікардо Аймар.

Перші кроки у великий футбол

Рікардо Аймар з дитинства просив сина більше уваги приділяти навчанню, а на футболу. Чоловік дуже любив футбол, але чудово розумів, що його син має надто мало шансів і можливостей проявити себе на хорошому рівні. Коли Пабло було 13 років, його батько прямо сказав, що в сім'ї хотіли б, щоб хлопчик зосередився на вивченні різних дисциплін, а футбол залишив виключно на вільний час.

«Ти занадто молодий, щоб бути далеко від дому і так багато грати у футбол, зосередься краще на гарному навчанні», - сказав кілька десятиліть тому своєму синові Рікардо Аймар. Йому було невтямки, що у долі зовсім інші плани на його сина…

Пабло Аймар дійсно багато чого перейняв у свого батька: перш за все, мова про скромність, працьовитість та чесність. Тільки в одному він категорично не погоджувався зі своїм батьком – у необхідності ставити питання руба: «футбол чи нічого».

Усього після двох тренувань із молодіжною командою «Рівер Плейта» Пабло попросив клубну легенду Даніеля Пассареллу, котрий був вражений здібностями хлопчика, особисто поговорити із його батьком та переконати того відпустити сина до академії «мільйонерів». Цей прийом спрацював блискуче, й містеру Рікардо нічого не залишалося робити, окрім як поступитися своєму впертому синові.

Як і багато хто з великих аргентинських футболістів, Аймар народився не в Буенос-Айресі. Він родом із центрального міста Ріо-Куарто й більшу частину часу проводив із хлопчиками, отримуючи безцінні уроки вуличного футболу. В якийсь момент Пабло потрапив на очі тренеру молодіжної команди місцевого клубу «Естудіантес Ріо-Куарто» Альфі Меркадо, який особливо відзначив унікальний стиль дріблінгу Аймара. Здобувши можливість вступити до академії без пробного іспиту, Пабло тренувався тричі на тиждень у клубі четвертого аргентинського дивізіону, який традиційно служить транзитним вузлом для багатьох великих місцевих команд, таких як «Бельграно» і «Тальєрес».

Однак Пабло Аймар вирішив піти іншим шляхом. Він ризикнув прийняти запрошення від могутнього «Рівер Плейта», подавшись у ранньому віці до столиці, і вже в 16 ​​років дебютувавши за першу команду «мільйонерів». Дуже швидко Аймар справив незабутнє враження на всіх, хто спостерігав за його виступами. Фанати на трибунах навіть почали сперечатися на тему, що Пабло кращий, аніж Енцо Франческолі – уругвайська легенда «Рівер Плейта», нападник цієї команди з 1983 по 1986 і з 1994 по 1997 роки.

Лише чотирьох років гри за «Рівер Плейт» виявилося достатньо, щоб світ дізнався про талант Пабло Аймара. Гінці з Європи масово прилітали до Аргентини, щоб підписати у свої лави таланта, якого Дієго Марадона назвав якось своїм «найприроднішим спадкоємцем». Після 21 голу та 28 результативних передач у 82 іграх за «мільйонерів» Аймар попрощався з «Монументалем», запевнивши фанатів у тому, що одного разу він обов'язково повернеться до клубу, який дав йому так багато. Пабло дотримався обіцянки, нехай для цього і знадобилося майже 15 років, наповнених злетами та падіннями у Європі та за її межами…

На європейській землі

«Я був приголомшений кількістю пропозицій, які я отримав. Приїхали представники клубів з Англії, Іспанії, Італії… Але, зрештою, це було легке рішення». Саме так Пабло Аймар охарактеризував свій трансфер до «Валенсії», який відбувся у січні 2001 року й обійшовся «кажанам» у рекордні для клубу 24 мільйони доларів.

Миттєво опинившись у центрі уваги завдяки феноменальній сумі відступних, Аймар приєднався до команди, яка впевнено рухалася у напрямку фіналу Ліги чемпіонів. «Валенсія» тоді двічі виграла свої квартети на групових стадіях, а у плей-оф вибила англійські «Арсенал» та «Лідс». Фінал відбувся на міланському «Сан-Сіро», й у ньому «Валенсії», яку очолював Ектор Купер, а у складі грали такі відомі особи, як Гаїска Менд'єта, Златко Захович, Кілі Гонсалес, Дідьє Дешам, Рубен Бараха, Адріан Іліе, Сантьяго Каньїсарес, Маурісіо Пеллегріно, Роберто Айяла та Джон Кар'ю, довелося зійтися з мюнхенською «Баварією».

Серед такого розсипу зірок Пабло Аймару вдалося з ходу отримати місце у стартовому складі, але у фіналі його замінили вже після першого тайму. «Валенсія» поступилася трофеєм лише у серії пенальті, а Ектор Купер давав співвітчизникові можливість та свободу грати так, як він хоче, не обмежуючи себе надмірно оборонними обов'язками чи високим пресингом.

У вирішальному матчі за «вухатий» кубок Ліги чемпіонів Аймара, котрий дуже непогано показав себе в перші півроку у «Валенсії», геть-чисто закрив молодий та перспективний талант мюнхенського клубу Оуен Харгрівз, якого «Баварія» згодом вчасно продала у «Манчестер Юнайтед» за 25 мільйонів євро. Англійський опорник був на два роки молодший за аргентинця, але це не завадило йому видати приголомшливий фінал, відсунувши Аймара глибоко у тінь інших дійових осіб…

Після сезону-2000/01 Ектор Купер змінив «Валенсію» на «Інтер», а новим керманичем на «Местальї» став екс-коуч «Тенеріфе» Рафаель Бенітес. Саме цей фахівець визначив, що мадридський «Реал» вкрай слабко виглядає в обороні, а «Барселона» буквально загрузла у кризі, не будучи реальним претендентом на чемпіонство.

Застосувавши прагматичний підхід, Бенітесу вдалося у дебютному сезоні зробити «Валенсію» чемпіоном Ла Ліги, привізши на «Месталью» цей титул уперше з 1971 року. Роль Пабло Аймара у цей момент також зазнала змін. Він став набагато більш командним гравцем, фокусуючи увагу на контролі м'яча та частіше відходячи вглиб поля.

Бенітесу вдалося розкрити свій потенціал у «Валенсії» ще більше, коли у сезоні-2003/04 він знову привів «кажанів» до перемоги в Ла Лізі, до якої додав тріумф команди в Кубку УЄФА. Після цього наставник розійшовся у поглядах щодо роботи на трансферному ринку з одним із керівників клубу Хесусом Гарсією Пітарчем, і залишив «Месталью», прийнявши запрошення від «Ліверпуля». Цей момент став поворотним не тільки у кар'єрі іспанського коуча, а й для Пабло Аймара.

Італієць Клаудіо Раньєрі, який прийшов на зміну Бенітесу у «Валенсії», бачив в Аймарі флангового півзахисника. Бути ефективним у цій ролі Пабло вдавалося насилу, через що він втратив статус гравця основного складу, а невдовзі Раньєрі зрозумів, що команда більше не може покладатися на натхнення та осяяння такого нестабільного виконавця, яким став за нього у стані «кажанів» Аймар.

У цей же час Аймару почали докучати травми, а його результативність покотилася вниз, хоча асистувати партнерам аргентинець, навпаки, став набагато частіше. Незабаром Пабло, про якого Марадона колись захоплено сказав, що «це був єдиний гравець, за можливість побачити гру якого я готовий заплатити за квиток», зрозумів, що його час на «Местальї» добігає кінця, а найкращим виходом є пошук нового притулку.

Пабло отримав запрошення від Бенітеса перебратися до «Ліверпуля», але відмовився на користь варіанта із «Сарагосою», оскільки не хотів залишати Іспанію. В арагонців тоді підібрався непоганий склад, в якому, окрім Аймара, виділялися постаті орендованого у «Манчестер Юнайтед» молодого центрбека Жерара Піке, співвітчизника нашого героя Андреса Д'Алессандро, а також братів Габріеля та Дієго Міліто, які мають італійсько-аргентинське громадянство.

У підсумку в сезоні-2006/07 «Сарагоса» фінішувала в зоні Кубка УЄФА - на шостому місці, всього на дві позиції нижче, ніж «Валенсія», яка все-таки змогла пробитися до Ліги чемпіонів. Тодішній наставник арагонців Віктор Фернандес, як і колись Ектор Купер, дозволяв Аймару більше свободи на полі, й аргентинець відплатив босу за довіру 5 забитими м'ячами та 11 асистами у 31 матчі чемпіонату. Незважаючи на те, що Пабло продовжували переслідувати травми, його перший сезон у «Сарагосі» цілком можна охарактеризувати як повернення до найкращих років.

Те, що сталося із «Сарагосою» потім, було поза зоною відповідальності Аймара. Проблеми з фінансуванням призвели до того, що команда почала втрачати ключових гравців й опустилася з 6-го на 18-те місце за підсумками сезону-2007/08. Виліт у Сегунду, а також проблеми зі здоров'ям, що загострилися (Пабло зіграв лишень у 22 поєдинках в рамках чемпіонату, перманентно перебуваючи в лазареті), змусили аргентинця задуматися про чергову зміну прописки.

Влітку 2008 року Аймар вирішив перейти до «Бенфіки», щоб повернутися у великий футбол. Але в черговий раз у нього на шляху стали травми, через які вже у дебютному сезоні за лісабонців Пабло був змушений пропустити близько десятка поєдинків. Тим не менш, кар'єра Аймара на «Ештадіу да Луш» видалася досить продуктивною – 179 матчів, 17 голів та 42 результативні передачі, а також чотири перемоги у Кубку португальської ліги та заповітне чемпіонство за підсумками сезону-2009/10, який став першим у Лісабоні для співвітчизника Аймара та екс-зірки «Барселони» Хав'єра Савіоли.

У чемпіонському сезоні в «Бенфіки» справді підібрався чудовий склад. У центрі оборони грали бразильці Давід Луїс та Луїзао, ліворуч у захисті – португалець Фабіу Коентрау, в опорній зоні – бразилець Рамірес, який згодом поїхав до «Челсі», а на атаку працювали Пабло Аймар, Анхель Ді Марія, Хав'єр Савіола, Оскар Кардосо і ветеран португальського футболу Нуну Гомеш.

Після цього Аймар провів ще два сезони в «Бенфіці» на пристойному рівні, а потім його гра та показники результативності стрімко почали погіршуватися. Влітку 2013 року настав час розлучатися, але Пабло, незважаючи на те, що вболівальники «Рівер Плейта» чекали на його обіцяне повернення, прийняв пропозицію від малазійського клубу «Джохор», де провів рік, але потім достроково розірвав контракт, і після піврічної паузи на правах вільного агента таки повернувся до табору аргентинських «мільйонерів».

Закінчення та новий початок

У січні 2015 року Пабло Аймар дотримався слова, підписавши трудову угоду з «Рівер Плейтом». На той момент травми фактично зруйнували його тіло, і продовжувати виступати на високому рівні хавбек просто не мав фізичних можливостей.

31 травня 2015 року тодішній наставник «мільйонерів» Марсело Гальярдо випустив Аймара на останні 15 хвилин у матчі проти «Росаріо Сентраль». «Рівер Плейт» виграв із рахунком 2:0, а Пабло отримав можливість тепло попрощатися з уболівальниками, виконавши свою обіцянку ще обов'язково зіграти для них у футболці рідної команди.

Після того, як Аймар завершив кар'єру, в пресі та серед уболівальників звично розпочалося обговорення статусу цього хавбека в історії аргентинського футболу. Хтось згадував слова Ліонеля Мессі, який стверджував, що Аймар був тим самим гравцем, діями якого він найбільше захоплювався у дитинстві. Але, відверто кажучи, спадщину Пабло не можна порівнювати із тим, що залишив після себе Дієго Марадона, і що залишає Мессі.

Втім, Аймар однозначно залишив незриму спадщину, що проявилася у його безмежній любові до футболу. Пабло з самого дитинства вирішив, що буде вірний Грі, яка приносить йому задоволення та азарт. Він багато разів надихав уболівальників своїми чудовими фінтами, витонченими передачами та вправними голами. Найголовніше, що дав Аймар аргентинському футболу – це натхнення для багатьох тамтешніх хлопчаків, одним із яких й виявився Ліонель Андрес Мессі Куччіттіні з Росаріо, котрий згодом допоміг «біло-блакитним» стати найкращою командою планети за підсумками ЧС-2022. Мабуть, всього цього цілком достатньо, щоб зарахувати Пабло Аймара до числа найбільш талановитих футболістів в історії аргентинського футболу…