Відштовхування від дна. Хіт-парад подій в українському хокеї-2022

12 лютого 2022-го в київському Палаці спорту був великий хокей. Вперше за останніх десять років на головній критій спортивній арені України грав найіменитіший хокейний клуб нашої держави – київський «Сокіл». Ця подія викликала неабиякий ажіотаж, навіть не дивлячись, що паралельно тривали баталії зимової Олімпіади в Пекіні. Люди, причетні до події хотіли вірити, що аншлаг у Палаці спорту – то справді символ відродження. Проте всього через 12 днів про хокей уже не згадував ніхто. Всі мирські турботи й утіхи відсунула на другий план війна. Хокей, як один із найдорожчих видів спорту, постав перед банальною проблемою виживання. Ковзанок і хокеїстів у країні мало й без того. Тепер ситуація стала ще складнішою.

• Стежте за новинами спорту у режимі Live у нашому Telegram-каналі Sport.ua

Але парадокс якраз у тому, що в критичних умовах були мобілізовані можливі і неможливі ресурси, що допомогло не забути про заняття хокеєм юним гравцям, а трьом національним збірним продемонструвати найкращий за останні роки виступ на чемпіонатах світу. Цей, поданий у хронографічному порядку своєрідний хіт-парад головних подій в українському хокеї демонструє, що попри безпрецедентні труднощі, 2022-й можна заносити до активу виду спорту в нашій державі.

Перший за 15 років Кубок

Початок 2022-го запам’ятався проведенням на льоду кременчуцької арени «Айсберг» першого за 15 років і другого в історії Кубка України. Турнірові дали ім’я першого президента Федерації хокею України Анатолія Хорозова. Сам трофей вражав габаритами і вагою. Щоб підняти майже 40-кілограмову чашу, капітан переможців покликав на допомогу асистентів. Трофей здобув «Сокіл», який переміг у фіналі 4:1 «Кременчук». Кияни повторили досягнення 15-річної давнини. Перший кубок у 2007-му взяли теж вони.

Аншлаг у Палаці спорту

У лютому палац спорту мав приймати інший хокей – турнір за участю чотирьох збірних, присвячений 30-річчю ФХУ. Втім, ближче до події гостьові команди одна за одною почали відмовлятися від приїзду до Києва. Загроза російського вторгнення на територію України ставала щораз реальнішою. Щоб не втрачати витрачених наперед за оренду Палацу спорту коштів, ФХУ вирішила провести на арені збори відразу для трьох збірних – національної, юнацької (U18) і кадетської (U16). Вінцем події став матч чемпіонату України за участю двох найсильніших команд внутрішньої першості – «Сокола» і «Кременчука». 5195 присутніх на трибунах вболівальників встановили абсолютний глядацький рекорд турніру в історії. «Сокіл» на радість місцевій публіці виграв матч 6:2, вкотре довівши невипадковість кубкового тріумфу. В кулуарах на емоціях почали вести мову про повернення команди до Палацу на регулярній основі. Однак завтра була війна, а матч 12 лютого виглядав немов лебединою піснею для нашого хокею.

Боротьба за право жити

Оговтавшись від першого, пов’язаного з початком війни шоку, офіс Федерації хокею України перейшов на особливі умови діяльності. Вся основна увага працівників ФХУ з цієї миті була зосереджена на допомозі юним хокеїстам і членам їхніх сімей, сприяння в їхній евакуації в безпечні країни і створення там умов для занять хокеєм при місцевих школах і клубах. Протягом весни за допомоги ФХУ Україну залишили близько тисячі юних гравців з мамами і сестрами. Вони прилаштувалися в різних куточках світу – від сусідніх Польщі, Чехії, Румунії, Словаччини і Угорщини, до Франції, Швейцарії, Німеччини і навіть Канади. Чимало з цих дітей змогли прижитися за кордоном і залишаються там, продовжуючи тренування, понині. Це була визначна робота в контексті збереження генофонду українського хокею. Ця робота була б неможливою без усілякої підтримки західних друзів України – від представників національних асоціацій до керівництва Міжнародної федерації хокею на чолі з Люком Тардіфом і Петром Бржизою.

Не було б щастя

За турботами про майбутнє дітей не залишилися на узбіччі й національні збірні України. Руку допомоги теж простягнули західні партнери. Скажімо, юнацька збірна України (U18) завдяки підтримці чеських і швейцарських меценатів мала змогу протягом двох місяців готуватися до чемпіонату світу в цих найхокейніших державах. У підсумку це дало результат: очолювана Олександром Бобкіним збірна посіла в дивізіоні 1В чемпіонату світу друге місце і піднялася в ешелон 1А.

Немалу допомогу національній збірній у той же час надала Угорська федерація хокею. Наша команда два місяці готувалася в сусідній країні зокрема й за гроші, зароблені створеним ФХУ фондом «Українська хокейна мрія», який має на меті збір коштів для повоєнного відродження українського хокею. У підсумку, якісно підготувавшись, збірна під керівництвом Вадима Шахрайчука виступила на чемпіонаті світу в дивізіоні 1В цілком пристойно. Наша команда вперше за тривалий час не боролася за виживання, а посіла третє місце. Українці мали всі шанси перемогти майбутніх переможців турніру поляків, але поступилися сусідам за підсумками серії післяматчевих булітів.

Ще ближчою до виходу в дивізіон 1А в грудні була молодіжна збірна України, яку теж очолює Бобкін. У польському Битомі українці виграли всі чотири стартових матчі. Але програли 4:7 останній – збірній Японії. І залишилися в ешелоні 1В ще мінімум на рік. Проте цей результат для молодіжної збірної України – теж найкращий за дуже тривалий час.

Літній табір

Оскільки ситуація на фронті залишалася складною, перед дорослими українськими хокеїстами, які не мають права в умовах воєнного стану залишати країну на тривалий час, постала проблема банальної змоги тренуватися. Її ФХУ вирішила, організувавши з 7 червня і протягом усього літа тренувальний табір під керівництвом тренерів національної збірної Шахрайчука і Костянтина Сімчука на столичній ковзанці ВДНГ. Там три місяці тричі на тиждень тренувалися понад три десятки гравців, окремі з яких отримали б змогу проявити себе перед тренерами головної команди країни нескоро. В підсумку частина гравців таки змогла влаштуватися в європейських лігах. Головно – в Польщі. Там, як і в Чехії, Румунії та Балтійській «Оптібет-лізі» українські хокеїсти на час війни не вважаються легіонерами.

Справді український чемпіонат

6 жовтня матчем «Сокіл» - «Кременчук» стартував 31-й чемпіонат України. Стартував попри те, що до останнього під питанням було як існування більшості команд, так і доцільність проведення турніру загалом. У підсумку не без допомоги коштів, залучених з допомогою «Української хокейної мрії», ФХУ отримала заявку від шести команд, які проводять матчі на трьох аренах – Палаці спорту в Києві, «Айсбергу» в Кременчуку і ковзанці імені Степана Бандери в Калуші на Івано-Франківщині. Палац ділять між собою «Сокіл» і «Київ», на «Айсбергу», крім господарів, виступають «Харківські Берсерки», а в Калуші грають місцевий «Легіон» і херсонський «Дніпро». За ці колективи не виступає жоден легіонер, а заборону на участь російських і білоруських хокеїстів, яких до початку великої війни було не менше десятка в кожній команді, ФХУ прописала в регламенті турніру.

Всі 52 запланованих згідно з календарем матчі відбулися. Хоча під загрозою ракетних обстрілів і відсутності електропостачання окремі поєдинки довелося переносити. Груднева зустріч «Київ» - «Легіон» у Палаці спорту стала першою, яка майже повністю була проведена з допомогою генераторного живлення.

У статусі зимового чемпіона на нетривалу перерву пішов «Сокіл». Команда Костянтина Сімчука має 42 очки. У «Кременчука» - на два пункти менше. «Дніпро» з 39-ма балами і двома матчами в запасі йде третім. Зону плей-оф замикає «Легіон» - 23 очки. Цей чемпіонат поміж іншого унікальний тим, що а майже в усіх командах є гравці, для яких виступ у чемпіонаті – не основний заробіток. Паралельно вони продовжують працювати на роботах, не пов’язаних зі спортом чи грою в хокей.

Рекорди Бабинця

Одним із таких хокеїстів є 35-річний нападник Сергій Бабинець. Ще до війни гравець оголосив, що змушений завершити кар’єру гравця через отриману восени в статусі хокеїста «Маріуполя» травму коліна. Сергій зосередився на роботі менеджера юнацької і молодіжної збірних України, мав багато офісної роботи в ФХУ, а грати продовжував лише на аматорському рівні. Проте враховуючи особливості комплектації команд у час війни, досвідом таких майстрів нехтувати було б гріх. У підсумку Бабинець пристав на пропозицію клубу, в якому робив перші кроки в хокеї. І відразу заявив: «Раз повертаюся, то хочу побити рекорди результативності чемпіонатів України, які належать нинішньому гравцеві польського «Заґлємбе» з Сосновця Микиті Буценку».

З завданням Сергій впорався на «відмінно». Ще до міжнародної паузи, на яку хокеїст відлучався як менеджер молодіжної збірної, Бабинець оновив всі три основних рекорди: став найрезультативнішим за системою «гол + пас» (станом на сьогодні Сергій має 475 очок), за кількістю голів (198) і результативних передач (277). Далі Бабинець ставить перед собою мету – стати першим хокеїстом, який закинув у нашому національному чемпіонаті 200 шайб і набрав 500 очок.

Go Canada!

Проводити 2022-й і зустріти 2023-й українським хокеїстам випало в зовсім незвичному місці: вперше в незалежній історії виду спорту наша збірна вирушила в турне Канадою. Тур із назвою «Hockey Can’t Stop» має подвійну мету: підготовка крізь чотири проведених матчі студентської збірної віком гравців не старших 25 років до участі у Всесвітній універсіаді в Лейк-Плесіді і змога поповнити скарбничку фонду «Українська хокейна мрія». Тренер команди Вадим Шахрайчук розраховує, що нагода пограти на батьківщині хокею стане для наших гравців тим досвідом, який сприятиме їхньому подальшому ігровому і кар’єрному прогресу. Однак і наставник, і хокеїсти розуміють, що без переможного миру в країні розраховувати на спортивний ріст важко. Навіть за умови, що фундамент у 2022-му закладений вельми непоганий.