Хитрощі Мілованова. Чи реально Україна може втратити топового захисника?

Кілька днів тому 26-річний правий захисник шведського «Сіріуса» Богдан Мілованов у спілкуванні з блогером Sport.ua Сергієм Тищенком зробив досить резонансну, як вважає автор цих рядків, заяву. Футболіст підкреслив, що збирається отримати іспанське громадянство, так і не дочекавшись виступів за збірну України.

«Збірна України? Коли був у Португалії, то писали, що за мною стежать. Тому я не брав іспанський паспорт. Сподівався на виклики до збірної. Нині вирішив вже брати іспанське громадянство. Гравцям потрібно заробляти. Це можна зробити у клубах, а не у збірній», – сказав Мілованов.

Відверто кажучи, слова Мілованова виглядають щонайменше дивними. І на те є низка причин…

Почнемо з того, що Мілованов, який народився у Луганську, мешкає в Іспанії з 5 років. На Піренеях Богдан й почав займатися футболом, згодом ставши професійним гравцем. Максимальною вершиною, яка поки що підкорилася Мілованову в Іспанії, є чотирирічний період у хіхонському «Спортінгу», де Богдан спершу виступав за резервістів, а потім зумів пробитися до основного складу головної команди та кілька сезонів провів на рівні Сегунди.

Влітку 2022-го Мілованов залишив «Спортінг» Хіхон, щоб перебратися до сусідньої Португалії, де два сезони провів в «Ароці», граючи на рівні Прімейри – елітарного дивізіону тамтешнього футболу. Коли у липні 2024-го український захисник отримав статус вільного агента, то одразу знайти клуб не зміг, й лише на початку лютого 2025-го зумів працевлаштуватися у шведському «Сіріусі» – команді, яка останні вісім сезонів провела у вищому дивізіоні, що має назву Аллсвенскан.

Це такий собі короткий опис професійної кар'єри Мілованова, який дасть читачеві, не знайомому із персоною футболіста, більше розуміння, про кого буде йти мова. Щоб ще краще зрозуміти, на що реально здатний Богдан на футбольному полі, пропонуємо ознайомитись із ключовою статистикою цього футболіста за останні чотири сезони – з 2020 року. Тут представлені середні показники захисника у поєдинках іспанської Сегунди за хіхонський «Спортінг» та португальської Прімейри за «Ароку».

Навіть побіжний аналіз цих показників говорить про те, що рівень Богдана Мілованова, відверто кажучи, не дотягує до того, який хочуть бачити у збірній України вболівальники та тренерський штаб. Футболіст, котрий на рівні другого дивізіону іспанського футболу не здатний демонструвати показник успішності дій вище 60%, аналізуючи об'єктивно, навряд чи може бути підсиленням для національної збірної України, яка ставить перед собою завдання брати участь у найбільших футбольних турнірах, якими є чемпіонат Європи та чемпіонат світу.

Також привертає увагу середній показник точності передач Мілованова, який не перевищує 75%, а в основному коливається довкола цифри у 70%. Про вкрай суттєву кількість втрат м'яча вже й мови вести не варто…

Аби дотримуватися об'єктивності, давайте порівняємо середню статистику Богдана Мілованова з аналогічними показниками тих, хто зараз претендує на місце на правому фланзі оборони «синьо-жовтих», а це Юхим Конопля із «Шахтаря», Олександр Тимчик з «Динамо» та Олексій Сич із «Руху».

У контексті вищезгаданої статистики одразу ж зазначимо, що стосується вона сезону-2023/24, причому якщо у випадку із Міловановим враховується лишень виступи фулбека в португальській Прімейрі, то для Коноплі, Тимчика та Сича наведено середні показники у всіх турнірах. Зокрема, для гравців «Шахтаря» та «Динамо» – це не лише ігри української Прем'єр-ліги, а й матчі єврокубків (Ліги чемпіонів, Ліги Європи та Ліги конференцій). Таким чином, якщо хтось скаже, що порівнювати виступи в португальській Прімейрі та українській Прем'єр-лізі максимально некоректно через вищий середній рівень чемпіонату піренейської країни, то включення у вибірку єврокубкових турнірів як мінімум врівноважує показники, роблячи їх максимально порівнянними настільки, наскільки це взагалі можливо.

Очевидно, що Конопля та Тимчик мають значно вищі показники за більшістю ігрових компонентів, що й дозволяє їм справедливо отримувати виклики до збірної України, представляючи країну на міжнародному рівні. Щодо Мілованова, то його статистика практично порівнянна із цифрами Олексія Сича – формально третього, а то й четвертого вибору на цю позицію для Сергія Реброва, враховуючи також ще наявність у резерві досвідченого Олександра Караваєва з «Динамо».

При цьому, Сичу у квітні виповниться 24 роки, а Мілованову – вже 27. Як ви вважаєте, кого при в середньому аналогічних показниках тренери національної збірної повинні награвати у складі, коли надається така можливість? Очевидно, що більш молодшого виконавця, який є апріорі й більш перспективним.

Тому об'єктивно заява Мілованова про його бажання отримати іспанське громадянство, оскільки йому не дають шансів у збірній України виглядає як хитрощі з боку футболіста. Тим самим Богдан, мабуть, вирішив звернути на свою персону додаткову увагу, яка, як він вважає, можливо, допоможе йому все ж таки пробитися до національної команди. При цьому, аналіз виступів Мілованова та його конкурентів доводить, що дотепер кадрові рішення тренерського штабу «синьо-жовтих» стосовно позиції правого фулбека є більш ніж логічними.

Цікавою є й інша фраза Мілованова: «Гравцям потрібно заробляти. Це можна зробити у клубах, а не у збірній». Такі слова можна розглядати як пряму спробу маніпулювання, адже насправді професійний футболіст, яким є Богдан, не може не усвідомлювати, що виступи за національну збірну позначаються на капіталізації гравця, допомагаючи при трансферах до більш сильних та багатих клубів, при торгах щодо зарплати із нинішнім чи потенційно новим роботодавцем. Зрештою, футболіст національної збірної з топ-25 рейтингу ФІФА («синьо-жовті» нині якраз займають 25-й рядок) навряд чи півроку сидітиме у статусі вільного агента, не маючи хороших варіантів працевлаштування…

Втім, стоп. Тут давайте звернемо увагу на інші слова Мілованова, які нібито пояснюють причину багатомісячного перебування футболіста «на узбіччі» професійного футболу в статусі вільного агента: «Я деякий час був без команди. Була проблема із агентом. Вони мені говорили одне, обіцяли, але нічого не виходило. Зміг із ними завершити контракт 15 серпня. Були варіанти під кінець трансферного вікна, але не такі, що мені подобалися. Тож вирішив чекати до січня на кращу пропозицію. Вийшло. «Сіріус» – гарний варіант для мене. Підписав на три роки контракт. Сподіваюся, що допоможу команді».

Про те, наскільки «Сіріус» – гарний варіант для Мілованова, безперечно, сперечатися не варто. Самому футболісту видніше. Але пояснення на кшталт «були варіанти під кінець трансферного вікна, але не такі, які подобалися, тому вирішив чекати до січня на кращу пропозицію» виглядають знову ж таки чимось на кшталт спроб маніпулювання громадською думкою. Справа в тому, що вільний агент, а Мілованов був таким із липня 2024 року, може вести переговори з будь-яким клубом, який зацікавлений у його послугах, і бути підписаним ним також абсолютно в будь-який момент. Для підписання та подальшої реєстрації вільного агента не потрібно обов'язково чекати на відкриття трансферних вікон. Тож навіщо Мілованов чекав січня залишається незрозумілим. Точніше, швидше за все, у нього просто не було реальних та гідних варіантів, от і все. І іспанське громадянство в цій ситуації Богдану навряд чи сильно б допомогло, а ось наявність матчів за збірну України та статус гравця цієї команди – дуже навіть…

Але й це ще не все. Саме по собі отримання іспанського громадянства не призведе до того, що для Мілованова двері до збірної України на майбутнє зачиняться. Раніше Богдан грав за молодіжну команду нашої країни (7 матчів, 1 гол; остання зустріч датована 13 листопада 2020 року), тому у футбольній площині він має повне право грати і за головну команду, якщо туди його колись вирішать запросити. Реальний «шлагбаум» на шляху Мілованова до збірної України може виникнути лише тоді, коли футболіст зіграє офіційний матч за національну команду іншої країни, а щоб шлях був відрізаний вже фактично назавжди, це має бути ще й поєдинок фінальної стадії якогось міжнародного турніру (на кшталт чемпіонату Європи чи чемпіонату світу), аби згодом не можна було отримати дозвіл від ФІФА на зміну «футбольного громадянства», або ж витребувати таке через суд.

Враховуючи ту обставину, що в ситуації із Міловановим йдеться про отримання футболістом іспанського громадянства, складно собі навіть уявити, щоб Богдан в найближчому майбутньому опинився в стані «червоної фурії», вигравши конкуренцію у 45-мільйонного Педро Порро з «Тоттенхема» чи капітана «Реала» Дані Карвахаля, який нехай зараз і перебуває на лікарняному ліжку, але все ж таки, вочевидь, ще далеко не сказав свого останнього слова на міжнародній арені.

Тому Мілованову не варто пов'язувати отримання іспанського паспорта із можливістю виступів за збірну України. У футбольному плані ця юридична процедура нічого не змінить: щоб все ж таки опинитися у стані «синьо-жовтих» Богдану потрібно стрімко прогресувати, покращуватися та виглядати як мінімум на рівні із Коноплею та Тимчиком, а щоб висувати якісь вимоги до УАФ та тренерського штабу національної команди, так і зовсім перевершувати їх.