Шахтар – Лейпциг: коли запам'ятовується останнє

Напевно, не тільки я мав відчуття дикого дежавю після перегляду матчу «Шахтар» – «Лейпциг». Ну ось майже один до одного ця гра, як пам'ятне протистояння дворічної давності «Шахтаря» проти гладбахської «Боруссії». Тоді, як ми всі пам'ятаємо, команда з Менхенгладбаха, яку вів нинішній тренер «Лейпцига» Марко Розе, розбила «Шахтар» Луїша Каштру за сумою двох матчів 10:0. Той самий «Шахтар», який тоді двічі обіграв «Реал».

І на цей раз «гірники» дуже гідно змогли зіграти проти «королівського клубу». Але проти команди Розе – знову ступор.

Гру донеччан проти «Лейпцига» як тільки не називали. Найчастіше – «матч життя». Очевидне перебільшення. Бо навіть після поразки життя буде. Для обох суперників. Але однозначно і те, що від поєдинку у Варшаві очікували драйв, нерв і бій. На жаль, нічого подібного не вийшло. З нашого боку.

Те, що цей «Лейпциг» вищий за класом за цей «Шахтар», було очевидно ще напередодні їхнього першого матчу. Але тоді «бики» були «розібраними». Тедеско дуже невчасно для себе та дуже вчасно для українського чемпіона затіяв тактичну революцію. І опинився біля розбитого корита. І без роботи.

Зараз командою керує прагматик і романтик в одній «склянці». Дуже високий пресинг із наступним тиском через фланги, дуже швидкі контратаки – все це й багато іншого команда Розе наочно показала у грі проти команди Йовічевича.

І знову, як і два роки тому, «Шахтар» нічого не зміг протиставити такій тактиці. Як кажуть, проти лому немає прийому.

Хоча, задля справедливості, треба визнати, що, на відміну від команди Каштру, яка здалася на милість «Боруссії», команда Йовічевича до останнього не викидала білий прапор, сподіваючись хоча б на гол престижу.

Але ні гола, ні престижу не вийшло. «Шахтар» програв, програв закономірно, програв розгромно, програв всуху. Мені здається, ось це головний «математичний» підсумок поєдинку. Наша команда виявилася явно слабшою за німецьку команду. Ось, власне, і все.

Вона виявилася слабшою і за «Реал». Але завдяки збігу обставин у першому турі, і геройству в «домашньому» поєдинку проти «Мадрида», наш чемпіон виявився вищим за чемпіона Шотландії, з яким поділив очки.

Однак, на мій погляд, у цьому випадку можна і потрібно вести мову і про емоційну складову. Емоції та все, що навколо них, супроводжували «гірників» упродовж усієї нинішньої лігочемпіонської кампанії. Цьогорічну «помаранчево-чорну» команду найчастіше порівнювали з командою Де Дзербі – рік тому було кинуто в «котел» десятки мільйонів євро, але «Шахтар» виглядав у кращому разі нейтрально. І посів у результаті останнє місце у групі.

«Шахтарю» Йовічевича теж прогнозували подібну турнірну долю. І не тільки скептики, а й реалісти: дуже сильно змінилася команда в порівнянні з минулим сезоном. Помінялася не на краще, втративши майже весь свій легіонерський лоск.

Але на честь нинішнього «Шахтаря», нальоту «нейтральності» на ньому не було взагалі. То була дуже жива команда. Дуже справжня. Вона, ця команда, закохала в себе всю нашу країну.

Дуже прикро, що в потрібний момент ця команда виявилася вразливою. Казка закінчилася, розбившись об жорстоку реальність. Попелюшка залишилася з гарбузом, не перетворившись на прекрасну принцесу.

Що б хто не говорив, але фініш «Шахтаря» у групі Ліги чемпіонів 2022/2023 вийшов зім'ятим. Ми не забудемо геройства команди у перших п'яти матчах, але й відвертий провал на фініші ми також довго не забудемо. Адже запам'ятовується останнє.

Цей результат потрібно просто прийняти. Таким, як він є. І рухатись далі. Можливо, в плей-оф Ліги Європи «Шахтарю» пощастить більше, і він пройде далі. Все може бути.

Водночас, за Лігу чемпіонів «гірникам» теж треба подякувати: вони зробили практично все, що могли. Не можна на одному запалі вигравати війну. Нам хіба цього не знати.

А головне в даному контексті, як на мене, таке. Після вильоту з ЛЧ «Шахтар» навряд чи менше любитимуть. Швидше, навіть навпаки, адже мелодраматичні сюжети часом зачіпають сильніше, ніж невразливі герої бойовиків.

«Шахтар» і в Лізі Європи буде «живою» командою. У цьому я анітрохи не сумніваюся. Він навряд чи дійде до фіналу з огляду на рівень суперників. Але ми його все одно плекатимемо і підтримуватимемо, як молодшого брата. І не журитимемо за хворобу зростання.

Бо старший брат, котрий зараз на фронті, інакше не може. І саме на фронті зараз відбувається наш головний «матч життя».

А футбол – лише гра. Хоч і крута.