До 125-річчя легендарного клубу: символічна збірна Ювентуса всіх часів

З нагоди славного ювілею блогер sport.ua склав символічну збірну «б’янко-нері» всіх часів.

Ой, яка ж сила-силенна зірок світової величини пройшла в різночасся загартування в складі «Старой Синьйори»! Тут тобі й мультиволодар «Золотого м’яча», й лідери «Скуадри Адзурри», й найкращі воротарі на Апеннінах, й улюбленці італійської нації, й іноземці, які свого часу дошкулили збірній Італії, і навіть українець родом із Луганська. Природньо, що скласти збірну із най-най-най – завдання не з легких, адже так чи інак до одинадцятки не ввійдуть чиїсь улюбленці, які, втім, залишили в історії «Зебр» куди менший слід, ніж відданіші «Синьйорі» особистості. Та спробую.

Отже, попряму ймо разом біло-чорною туринською дорогою часу й згадаймо ковалів слави «Старої Синьйори».

В епіцентрі шторму!

Воротар: Джанлуїджі Буффон (народився в 1978 р.).

Вибір голкіпера, власне, зводиться до питання: Буффон чи Дзофф. Поміркувавши, зробив свій вибір на користь чинного воротаря «Парми». Джанлуїджі захищав кольори «Юве» два десятки років, зігравши в складі цієї команди заледве чи не 700 матчів. Власне, за цим показником він поступається лише рекордсмену всіх часів «ювентіні» Алессандро Дель П’єро. 10 чемпіонських титулів завоював Буффон у складі «Старої Синьйори». Що два роки туринської кар’єри на нього чатувало чемпіонство! Із десяток разів за ювентійської каденції його визнавали кращим воротарем року в Італії, а тричі – в Європі. Міжнародна федерація футбольної історії і статистики визнала Джанлуїджі кращим воротарем ХХІ століття, а також кращим стражем воріт першого десятиліття нашого сторіччя. І ще невеличкий штрих: у багатій нагородній колекції Джанлуїджі є медаль за перемогу в серії В з «Ювентусом» – справжній раритет, адже топголкіпери нечасто грають у других за силою національних дивізіонах. «Мені цікаво бути в епіцентрі шторму!» – наголошує Ель Буфф у своїй автобіографічній книзі «№1». Влучно, годі й казати!

Звісно, й Діно Дзофф заслуговує на доброслів’я. І він є чемпіоном світу, як Буффон (та, на відміну від того, має ще золоту медаль чемпіона Європи). Проте грав Папа Діно за «Юве» впродовж 11-ти років (близько пів тисячі разів виходив на поле в формі цього клубу), а національних чемпіонств має 6. Хай там як, а будь-який тренер світу був би щасливий від вибору між Буффоном і Дзоффом (йдеться, звісно, про їх найкращу форму). Головним болем цю дилему я би не назвав, хіба що додав би перед цим словосполученням слово «приємним».

Викладачі оборони в Гарварді

Захисники: Антоніо Кабріні (народився в 1957 р.), Джорджо К’єлліні (народився в 1984 р.), Гаетано Ширеа (1953–1989), Леонардо Бонуччі (народився в 1987 р.).

Розмірковуючи щодо позиції на полі для Антоніо Кабріні, все ж таки вирішив не обмежитися суто захисними функціями. Уродженець Кремони зчаста закривав весь лівий фланг, граючи більшою мірою в півзахисті, ніж у захисті. Обсяг роботи, виконуваний Антоніо, колосальний. Вельми результативний, як для номінального захисника: забивав трохи частіше, ніж у кожній десятій грі за «Юве». Ну, й безперечно, не так багато футболістів у світі можуть похизуватися повною колекцією клубних євронагород, адже Антоніо в складі «Юве» вигравав і Кубок чемпіонів, і Кубок Кубків, і Кубок УЄФА, й Суперкубок УЄФА, й Міжконтинентальний кубок. До того ж, у чорно-білій смугастій формі Кабріні 6 разів ставав чемпіоном Італії. А назагал «Ювентусу» Антоніо віддав 13 років. Все склалося в Кабріні й у національній збірній: зокрема він став кращим молодим гравцем мундіалю-1978 і чемпіоном світу-1982! Неоднораз, до речі, виводив «Скуадру Адзурру» на поле з капітанською пов’язкою (вперше її приміряв у 1983 р., а частіше надягав уже в другій половині 1980-х).

Джорджо К’єлліні та Леонардо Бонуччі, на думку Жозе Моуріньйу, могли би «викладати оборону в Гарварді». Ті слова славнозвісного тренера як оцінка ігрових чеснот цих двох бійців, лавреатів Euro-2021 (2020) й до того ж віцечемпіонів Euro-2012. 9 разів (поспіль!) К’єлліні тріумфував із «Старою Синьйорою» в серії А (і що важливо: ще однораз – у серії В). Тричі його визнавали кращим захисником Італії. Бонуччі виграв 8 чемпіонств у «Юве» (повторенню досягнення К’єлліні завадило короткотермінове відрядження Лео до «Мілану»). А в 2016 р. 191-сантиметровий уродженець Вітербо став гравцем року в серії А. Розташую К’єлліні в центрі захисту лівіше, адже він шульга, а Бонуччі правіше. А починав футбольну кар’єру свого часу Бонуччі, до речі, на позиції атакувального півзахисника, інколи грав і чистого форварда. Та було це задовго до того, як він уподобав біло-чорне «ювентійське» вбрання. Бонуччі в складі символічної збірної бодай якась реабілітація для сьогодення – не надто вдалого періоду для «Зебр».

Додам, що К’єлліні ледь не першим із зіркових футболістів публічно підтримав Україну, вранці 24 лютого написавши в своєму Інстаграмі: «Мої думки та моя солідарність з українським народом!»

Чистильник – традиційна роль на полі для чемпіона світу-1982 Гаетано Ширеа. Та, на відміну, від багатьох колег по амплуа, він не вирізнявся агресією, надміром жорстокості на полі, через що дістав прізвисько «чарівного чистильника». Й у нього, як й у Кабрін, в колекції містяться всі можливі міжнародні клубні висоти з «Юве», а чемпіонств навіть більше – 7. На жаль, доля Ширеа склалася трагічно: легендарний оборонець загинув у 36-річному віці в Польщі внаслідок автокатастрофи. В пам’ять про нього було засновано премію, якою пошановують гравців, старших від 30 років та яких можна назвати взірцем достойної поведінки та чесної гри. К’єлліні, до речі, став лавреатом такої у 2019 р., а Алессандро Дель П’єро в 2008 р.

Хто міг би ще претендувати на місце в захисті символічної збірної «Юве»? Фабіо Каннаваро, звісно, одразу спадає на думку. Чи не головний архітектор тріумфу «Скуадри Адзурри» на мундіалі-2006 (футболку з усміхненим Каннаваро, що тримає в руках чемпіонський кубок, придбану тогоріч у США, я коли-не-коли надягаю і досі), володар «Золотого м’яча»-2006, менше з тим, не зробив великого внеску в звитяги саме «Ювентуса». В складі «б’янко-нері» він провів лише чотири роки, а головною клубною командою для Фабіо була все ж таки зіркова «Парма» кінця 1990-х – початку 2000-х. Та й у мадридському «Реалі» Канна зіграв цілком зіставну з іграми за «Юве» кількість матчів. Чиро Феррара (його всі звали Неаполітанцем за місцем народження), Андреа Барцальї (на прізвисько Скеля, або просто Барц), Клаудіо Джентіле (в нього нікі достоту зловісні – Каддафі, або Вбивця) зробили вагомий внесок в історію «Ювентуса». Та все ж жоден із них не зміг сягнути позначки в 300 матчів за «Синьйору», на відміну від тих, хто ввійшов до мого варіанта «символічних збірників». Помітним на поле був і височенний центрдеф Серджо Бріо на прізвисько Сталь, який – парадокс – був незамінним в «Юве» в 1980-ті, та водночас практично не грав за національну збірну.

Кращі рими для Платіні

Півзахисники: Джузеппе Фуріно (народився в 1946 р.), Павел Недвед (народився в 1972 р.), Мішель Платіні (народився в 1955 р.).

На місці опорника розташую Джузеппе Фуріно. Ця легенда «б’янко-нері» на прізвисько «Капітан Лють», або просто Фурія, як на мене, незаслужено мало згадується в контексті успіхів «Старої Синьйори» в 1970-х – 1980-х рр. Можливо, через те, що він не надто багато матчів зіграв за національну збірну. Натомість відданість «Синьйорі» Фуріно зберігав цілих 15 років, вигравши за цей час 8 чемпіонських титулів, Кубок УЄФА та Кубок Кубків. Фуріно – 5-й у списку гравців, що провели найбільше матчів у складі туринського гранда. Маючи зріст лише 167 см, Беппе вмів передбачувати дії суперників, зчаста стаючи на їх шляху й беручи своє завдяки швидкості ухвалення рішень та ігровому інтелекту. Про значущість цього гравця для «Зебр» свідчить промовистий факт: у першій половині 1980-х лише Фуріно й Платіні на клубній базі жили в окремих номерах, інших «ювентіні» того часу селили по двоє в номері.

Що сказати про Павела Недведа? Коли в тебе конкурент за місце в команді, хай і символічній, сам Зінедін Зідан, то аргументи на свою користь слід підшукувати надто ретельно. Отже, чому саме Недвед? Топовий Зідан – «реаліст», натомість топовий Недвед – «ювентіно». Так, Зідан – володар «Золотого мяча»-1998 – «ювентіно». Однак найпочеснішу футбольну особисту відзнаку він дістав більшою мірою за гру в збірній Франції і світове чемпіонство. Натомість «Золотий м’яч» Недведа-2003 – це все ж таки визнання його успіхів саме в клубі. Між Зіданом і Недведом в «Юве» – різниця в сотню матчів на користь чеха. Та й командою свого життя Зідан завжди вважав «Реал» (не «Бордо» й не «Ювентус»), а Недвед якраз «Юве» (не «Лаціо»). Формально й у Недведа, й у Зідана по два чемпіонства з туринцями. Та все ж фактично Недвед провів чотири чемпіонські сезони, а два скудетто «Юве» позбавили через скандал Кальчополі. Ну, й чех залишився працювати в «Ювентусі» й по закінченні ігрової кар’єри. Проте нині в Італії дедалі частіше твердять про фініш топменеджерської кар’єри Недведа у «Старій Синьйорі». Й ніяк не йде в мене з голови фраза, кинута під час переходу Зідана з «Юве» до «Реалу» босом «б’янко-нері» Джанні Аньєллі: «Він більше розважав нас, ніж приносив користі». Сперечатися, звісно, можна, та ось про Недведа-гравця подібного з вуст «ювентійських» наднамників не лунало. Й ще: мій символічний варіант потребує гравця саме для правого флангу півзахисту, а в Недведа, на відміну від Зідана, досвід гри на цій позиції є. Зінедін натомість інколи грав на позиції лівого півзахисника.

Якщо й Недвед, і Зідан одноразово здобували «Золотий м’яч», будучи гравцями «Ювентуса», то Мішель Платіні як «ювентіно» тричі поспіль ставав лавреатом почесної відзнаки! Саме тому на цій позиції я надав перевагу французу над Роберто Баджо (один «Золотий м’яч» у Хвостика під час туринської каденції, та більшою мірою Робі є легендою не одного клубу, а всього італійського футболу, адже, крім «Юве», захищав кольори ще 6-ти апеннінських клубів). Як писав Платіні в своїй автобіографічній книзі «Життя як матч», «прізвище Платіні краще римується з Кабріні чи Россі, аніж із таким прізвищем, як Далгліш». А Джованні Трапаттоні, відзначаючи гру свого підопічного в одному з туринських дербі, казав: «Саме такий Платіні нам і потрібен. Більш гострий, більш всюдисущий, проте винахідливий, як Платіні». Майбутній президент УЄФА виграв у складі «Ювентуса» Кубок чемпіонів, Кубок Кубків, Суперкубок УЄФА, Міжконтинентальний кубок і два скудетто. Кубка УЄФА не вистачає до повного комплекту! Однак характеризував себе як футболіста вельми скромно: «Я – простий гравець, що перебуває на службі в команди… Трудівник футболу». Багато що про значення, яке надавали в Турині трансферу Платіні, й про зацікавленість в якнайкращих гравцях для свого клубу президента й водночас легенди клубу на футбольному полі Джамп’єро Боніперті свідчить такий факт: напередодні трансферу під час приватного візиту Мішеля до Турина особисто Боніперті кермував Ferrari, відвозячи француза з аеропорту до клубного офісу. Он як!

Охоплені пристрастю

Нападники: Джамп’єро Боніперті (1928–2021), Роберто Беттега (народився в 1950 р.), Алессандро Дель П’єро (народився в 1974 р.).

Пропоноване мною тріо для нападу здатне, як на мене, завдати гарту будь-яким захисним мурам супротивників.

Роберто Беттега – третій бомбардир «Юве» всіх часів, і саме йому я віддаю перевагу перед Паоло Россі, якщо ми твердимо саме про «б’янко-нері». Зірка чемпіонату світу-1982 феєрив у збірній на двох мундіалях, однак за «Ювентус» пограв лише впродовж чотирьох сезонів (навіть у «Віченці» Паоло зіграв більше матчів). А от Беттега за 14 років виборов у складі «Ювентуса» 7 скудетто, Кубок УЄФА та однораз титул кращого бомбардира серії А. Двічі посідав заохочувальне 4-те місце в голосуванні за «Золотий м’яч». Як функціонер цей корінний туринець є вельми суперечливим персонажем, проте збірна, хай і символічна, складається все ж таки з гравців, а не з функціонерів. Ігровими (та аж ніяк не людськими, адже конкуренти «Ювентуса» зчаста звинувачували Беттегу в бажанні важитися на чуже добро!) чеснотами Беттега заслужив у ній місце.

Алессандро Дель П’єро й Джамп’єро Боніперті – два рекордсмени «Зебр» на всі часи за кількістю забитих голів за «Юве». Алекс до того ж зіграв більше за всіх матчів у біло-чорній футболці! Боніперті – ванклабмен, який віддав «Ювентусу» 15 років як гравець і майже 20 років як президент. За часів його президентства «Стара Синьйора» стала законодавцем футбольних мод як на Апеннінах, так і в Європі. Не дивно, що під час скандалу Кальчополі вже в ХХІ ст. тифозі «Юве» вимагали «повернення до старих-добрих часів президентства Боніперті». Боніперті 5 разів ставав чемпіоном Італії, ще однораз кращим бомбардиром серії А. Дель П’єро скудетто вигравав 6 разів, здіймав над головою Кубок чемпіонів, однораз став кращим бомбардиром серії А. І ще: в Пінтуріккьо є на перший погляд малозначущий, натомість красномовний титул – кращого бомбардира серії В. Він свідчить, може, не стільки про ігрові чесноти форварда (справді, захисники в серії В не такі майстровиті, як дивізіоном вище), скільки про його людські якості й відданість «Зебрам»: у біло-чорних кольорах хоч до серії В! Ну, й Дель П’єро ще й чемпіон світу, про що так само не варто забувати.

«Подейкують, що достотний чемпіон – це геніальність і нехтування правилами. Я вважаю себе спортсменом, який поважає правила. Водночас не заперечуватиму, що кілька геніальних голів я забив», – пише Дель П’єро в своїй автобіографії «Моє життя на футбольному полі й поза ним». Ці слова, як на мене, якнайкраща самохарактеристика Пінтуріккьо. Водночас й іронічна, й влучна-влучнісінька, як його удари зі стандартів.

«Футбол – це пристрасть, мрія… щось більше, ніж гра…» – виснує Дель П’єро в своїй книжці. Й справді, пристрасть завжди вирізняла найкращих форвардів «Юве». Й Паоло Россі (як писали про нього: «Його темперамент дорівнював його жаданню перемоги»), й Давід Трезеге (забив найбільше голів серед іноземців «Юве»), й володар «Золотого м’яча»-1961 Омар Сіворі, й чемпіон світу-1934 Феліче Борель, що набив свого часу впродовж лише одного сезону більш як 30 голів за «Ювентус», й П’єтро Анастазі, або Петруццо, або Білий Пеле, й малюк-технар Франко Каузіо – всі вони з пристрастю атакували ворота суперників, раз по раз вигадували якісь головоломки для захисників і наколотили силу-силенну голів у ворота опонентів «Старої Синьйори».

Де починаються великі історії?

Головний тренер: Джованні Трапаттоні (народився в 1939 р.)

А очолити таку зіркову команду, як на мене, міг би Джованні Трапаттоні. Саме його на Апеннінах кличуть «архітектором історичної величі «Юве»». Трап здобув для «Синьйори» всі можливі єврокубки й Міжконтинентальний кубок, а також шість скудетто й два національні кубки.

Наведу ще одну цитату з книжки Дель П’єро: «Великі історії починаються повсюдно, навіть там, де ти їх не чекаєш». 125 років тому батьки-засновники «Ювентуса», студенти з ліцею Massimo d’Azeglio, певно, й у найсміливіших мріях не уявляли, чим стане через роки їхнє дітище. «Нареченою Італії» абикого не назвуть. Так, справи в нинішнього «Юве» не найкращі як у національному чемпіонаті, так і в єврокубках. Та потенціал гравців, тренерський хист Массиміліано Аллегрі, шалена пристрасть галасливих численних тифозі, зрештою, мають вилитися в прогрес і на футбольному полі. Хай які чисті голи анульовувала би ВАР-Феміда (скандальний матч із «Салернітаною», коли судді наВАРили, не зарахувавши гол через те, що один із захисників команди, що оборонялася, чомусь не потрапив до кадру), та все одно «б’янко-нері» лупатимуть сю скалу.

Із круглодаттям, «Синьйоро»! Повертайся на звитяжні стежини!

Олексій РИЖКОВ