Схоже, з Луческу Динамо не має майбутнього, але зараз Суркіса це влаштовує

«Динамо» перед початком нового сезону в українській Прем'єр-лізі абсолютно всі фахівці і переважна більшість уболівальників називали явним фаворитом турніру. Щоб зробити такий прогноз, достатньо було сфокусуватися на одному головному факторі – «біло-синім» практично повністю вдалося зберегти свій склад, який як мінімум для успіху на внутрішній арені не потребував екстреного підсилення. Навіть проблемна позиція центрфорварда, на якій перманентно продовжують виконувати «багато роботи» Артем Бєсєдін із Денисом Гармашем, не здавалася ахіллесовою п'ятою цього «Динамо». Зрештою, у Мірчі Луческу і в кращі часи у «Шахтарі» не було топового голеадора з числа центрфорвардів, а попереду був потрібен, швидше, хтось, хто виконував маневри, що відволікають – Брандао, Луїс Адріано, Олександр Гладкий…

Але за фактом вже з перших матчів чемпіонату та основної сітки Ліги Європи «Динамо» зіштовхнулося з колосальними проблемами, подолати які поки що ніяк не може. В УПЛ потроху кияни виправляють становище, хоча дві мінімальні перемоги над записними аутсайдерами «Львовом» (1:0) та «Минаєм» (1:0) не порадували абсолютно нікого з числа тих, кому дороге «Динамо» і хто вболіває за цю команду всім серцем.

У Лізі Європи «біло-сині» зовсім несподівано є головним аутсайдером квартету, не зумівши в перших трьох матчах проти «Фенербахче», АЕКа з Ларнаки та «Ренна» набрати жодного очка. Напередодні у Франції «Динамо», здавалося б, було близьке до того, щоб зачепитися за нічию, але дитяча помилка Попова на останніх хвилинах відправила все в тартарари…

І сьогодні навряд чи має сенс розбирати конкретні ігрові епізоди, як той самий фатальний ляп центрбека «Динамо» наприкінці гри у Франції. Швидше, варто говорити про щось більш глобальне – про те, що за Луческу у «біло-синіх» не проглядається світлого майбутнього. Чому це так? Спробуємо структурувати лише кілька аргументів, що лежать на поверхні...

1. Луческу здивував мінімумом замін у матчі проти «Ренна». Логічніше припустити, що румуна банально влаштовував результат, хоча рахунок 1:1 після двох поразок на старті групового турніру Ліги Європи навряд чи можна було називати цілком задовільним для «Динамо». Першу зміну у складі Мірча вирішив зробити лише на 79-й хвилині, коли замість Кабаєва вийшов номінальний центрфорвард Ванат, а ще за сім хвилин румунський коуч зробив заміну за позицією, випустивши Караваєва замість Циганкова. Фінальний розмін Попова на Вівчаренка можна оцінити і як виховний момент для Дениса, що допустив помилку (про це прямо після гри заявив сам Луческу), але і як щось із розряду «після бійки кулаками не махають».

І це при тому, що раніше Мірчу Луческу вважали одним із тих, хто вміє займатися грамотною ротацією складу, знаходячи місце на полі для всіх, на кого він розраховує, причому навіть у складних ситуаціях. Коли коуч тільки переїжджав в Україну, за ним і взагалі була слава фахівця, котрий незмінно робив як мінімум одну заміну в інтервалі з 55-тої по 65-ту хвилини, незважаючи на рахунок на табло – такими були тодішні концепції Мірчі. Зараз румунський коуч з якихось причин вважає за краще менше ризикувати, тримаючись за синицю в руках, і не заглядаючись на журавля у небі. Хтось скаже, що це дається взнаки вік, інші заперечать, що в цьому проявляється мудрість. Але, маючи на руках козирі у вигляді невдач на старті сезону, поки в подібній суперечці краще виглядали б прихильники першої версії…

2. Після поразки від «Ренна» Луческу знову завів стару розмову про те, що його команда фактично позбавлена ​​можливостей для повноцінного відновлення. Про це ми вже говорили в рамках іншого матеріалу, коли ще на початку вересня зазначали, що Луческу можна вважати головним козирем «Динамо», але ж він може стати і ключовою його слабкістю.

І тут ситуація виглядає ще дивнішою, якщо повернутися до першого пункту цієї нашої розмови. Чому в момент, коли команді були потрібні свіжі гравці з кращими фізичними кондиціями, Луческу до останнього тягнув із замінами? Щоб потім розповідати про складнощі перельотів та відновлення? Але ж для цього в нього і є 26 футболістів, які, зокрема, полетіли до Франції. Або для чого наставнику дається така широка заявка: щоб на поле весь час виходили одні й ті самі, і вони грали по 90 хвилин? А решта 15 осіб – це просто туристи, які супроводжують Мірчу у закордонних поїздках та беруть участь у милих розмовах із наставником про життя-буття?

Звичайно, твердження про те, що масова ротація складу могла б допомогти «Динамо» виграти напередодні у «Ренна», та й взагалі стала б фундаментом для якісно кращих результатів цього сезону, не є категорично правильним. Але банальна логіка підказує, що якщо тренер так часто заводить мову про складнощі, пов'язані з далекими переїздами та перельотами, а також проблемами відновлення, то він як мінімум повинен робити видимі кроки у спробах вплинути на ситуацію. І заміни, так само як і ротація стартового складу – це ключовий фактор у подібній історії.

3. Не менш дивним виявилося і післяматчове висловлювання Луческу на адресу Дениса Попова, який припустився фатальної помилки. По суті, Мірча звично для себе у такій ситуації знайшов того, на кого можна було б «повісити усіх собак». Інакше подібну модель поведінки наставника називати неможливо, тому що ще у «Шахтарі» було гранично зрозуміло – коли команда програє, то винним може виявитися будь-який з українців у складі, так само як і абсолютно другорядні чинники, починаючи від роботи арбітрів й закінчуючи нерівностями поля, але не сам Мірча.

Що ж сказав Луческу після поразки від «Ренна»? Уважно читаємо: «Так [заміна Попова була виховним моментом]. Попов зробив помилки, які неприпустимі для професійного гравця. Він тричі намагався робити передачу на Сидорчука, якого накривав опонент. У цих моментах ми втрачали м'яч, і «Ренн» отримував можливості для дуже небезпечних контратак. Можна робити діагональ із центру поля на фланг, але діагональ з флангу в центр може призвести до перехоплення м'яча суперником та гольового моменту».

Вам теж впадає у вічі кількісний аналіз Мірчі, який каже, що Попов «ТРИЧІ намагався робити передачі на Сидорчука, якого накривав опонент»? Вибачте, а що у цій ситуації зробив тренерський штаб, якщо він чудово бачив і навіть настільки блискуче підрахував усі помилки центрбека прямо по ходу матчу? Може, було зроблено заміну, хоча б після другої такої помилки? Ні, Луческу та його помічники воліли дочекатися третьої, фатальної, після чого румунський наставник зробив Попова крайнім за невдачу.

І Луческу абсолютно правий у тому, що стосується невпевненої роботи Попова у поєдинку з «Ренном». Хоча Денис і виграв 78% єдиноборств у Франції, а також може похвалитися високим показником точності передач (91%), на його рахунку виявилося одразу 12 втрат м'яча, з яких 11 відбулися на власній половині поля, а 10 з них зовсім недалеко або безпосередньо у штрафному майданчику. Цей показник є ключовим, за яким Попова слід було замінити ще десь у середині другого тайму, і найгірше, що Мірча, як він згодом зізнався, чудово розумів, до чого може прийти ситуація. Але нічого не зробив, маючи в запасі і Вівчаренка, і Сироту, і Бурду…

4. Не менш цікавою виглядає й інша репліка Луческу, якою він відзначився після непростої перемоги у чемпіонаті над «Минаєм». Тоді журналісти поцікавилися у румунського фахівця, чи не боявся той випускати на поле за «слизького» рахунку (1:0) новачків-легіонерів «біло-синіх» Перріса та Лонвейка.

На це Луческу сказав наступне: «Складно робити трансфери по ходу чемпіонату, коли нові гравці мають одразу «включитися». Потрібен час, щоб притертися один до одного, потренуватися разом, зрозуміти, що від них вимагає тренер. У такій ситуації легше українським гравцям, які знають цей чемпіонат, його особливості. Іноземцям зараз складніше пристосуватися. Перріс та Лонвейк – це гравці для майбутнього, гравці на перспективу. І їм потрібен час на адаптацію, і нам».

В принципі, з Луческу варто погоджуватися, якби не одне «але». Наразі український футбол через війну переживає найскладніші часи, в яких навряд чи варто вдаватися до послуг футболістів, до аспектів адаптації яких можуть бути питання. По суті, Мірча на досвіді уникнув відповіді, відбувшись черговою банальщиною – мовляв, треба цим гравцям поступово давати практику, дивитися на них, а вже потім вони, можливо, нам допоможуть. Але скільки таких «потенційних помічників» пройшло через «Динамо» за останні роки, так і не зігравши значну роль у команді? Жерсон Родрігеш, Фран Соль, Вітіньо, Мохаммед Кадірі, Карлос Самбрано, Сідклей, Беніто, Ібрагім Каргбо та інші-інші-інші ще не переконали керівництво «Динамо» у тому, що підписувати легіонерів на перспективу – це не є правильним шляхом для «біло-синіх»? Іноземець потрібен київській команді лише в одному випадку – якщо він здатний тут і зараз допомогти її підсилити, а для перспективи «Динамо» має без перебільшення блискучу академію, яка дає просто цілу розсип талантів, на світле майбутнє яких і треба робити акценти.

Простіше кажучи, підписаннями Перріса та Лонвейка в «Динамо», схоже, вкотре хотіли заткнути якісь дірки чи проблемні позиції у складі. Це були трансфери у «пожежному порядку», а не щось із розряду планування. І Мірча не може цього не розуміти. Просто з якихось причин говорить про зовсім інше…

5. Зрештою, ще одним аспектом, який говорить не на користь Луческу та його стратегічного бачення перспектив «Динамо», є те, що влітку румунський тренер так і не наполіг на доцільності продажу кількох лідерів. Йдеться, зокрема, про Віктора Циганкова та Іллю Забарного. Обидва вже встигли заявити про себе в УПЛ, але в нинішніх реаліях значно більше ризикують скотитися до регресу, ніж показати ще більший прогрес та підвищити свою потенційну трансферну вартість.

Луческу не міг не бачити того, що Циганков та Забарний переросли нинішнє «Динамо» та нинішній рівень УПЛ, який однозначно впав через війну. І замінити цих гравців йому було ким – принаймні, для внутрішнього чемпіонату можна було б зробити ставку на двох-трьох гравців академії, як зробив «Шахтар», або знайти точкове підсилення за рахунок легіонерів, на що зробили ставку у «Дніпрі-1». Але Мірча вирішив зберегти всіх найсильніших, щоб йому було простіше вирішувати поточні завдання. У ситуації, коли на старті сезону «біло-сині» потрапили у чорну смугу невдалих результатів, румунському фахівцю навряд чи варто чекати, що його хтось похвалить за такі рішення.

Все це говорить про те, що «Динамо» з Мірчею Луческу на чолі, схоже, не має майбутнього. Можливо, варто вести мову лише про проблемне сьогодення, але ніяк не про майбутнє. Румунський наставник вирішує (і поки що далеко не блискуче!) виключно операційні завдання, але не працює на три, чотири або п'ять років уперед. Він повторює свої ж помилки, допущені раніше в кінцівці кар’єри у «Шахтарі», але все ще має кредит довіри від Ігоря Суркіса. І тут президента «Динамо» можна зрозуміти: у такий час проводити зміну головного тренера – це величезний ризик, на який якщо й варто було йти, то перед початком сезону, але ніяк не по ходу. Цей чемпіонат «біло-сині» однозначно дограють із нинішнім головним тренером, а вже потім, залежно від результатів, будуть зроблені ключові кадрові рішення. І як би Луческу не опинився заручником своєї ж тактики, коли йому пригадають усі без винятку проблеми, невдачі та помилки, здійснивши «виховну заміну» у компенсований час…