Найгірший матч Петракова, або Чому Україна програла Шотландії

Напередодні матчу, прогнозуючи його підсумок, Sport.ua зазначав, що, з одного боку, поєдинок буде, як і пам'ятна гра у червні, взаємно важким, але з іншого – на порядок нижче в емоційному плані. Ми не помилилися у своїх прогнозах у цій частині. На жаль. Емоційно збірна України не налаштувалася на гру. На відміну від свого опонента. І з цієї причини теж змушена була танцювати під чужу дудку.

У будь-якої поразки, навіть розгромної – як у нашому випадку – знайдуться як суб'єктивні, так і об'єктивні «відмазки». У нашому випадку гірка правда полягає в тому, що логістика для збірної буде апріорі складною. Але, як чудово висловився з цього приводу капітан «синьо-жовтих» Андрій Ярмоленко, «я не чув, щоб ЗСУ скаржилися на труднощі». Тому зараз це просто винесемо за дужки. Нам поки що із цим жити.

Порівняно з останньою грою проти «скоттів» - тією пам'ятною за вихід у фінал плей-оф відбору на ЧС-2022 – у команді Петракова у грі 21 вересня було одразу шість замін. Вимушених замін. Чомусь я впевнений, що якби були здоровими Бущан, Шапаренко, Зінченко, Миколенко та дискваліфікований Забарний – саме вони б вийшли зі старту. Та й Яремчук вийшов би, якби був у формі. Але в основі вийшли інші шестеро. Напевно, не від хорошого життя. І це треба визнати.

Але треба визнати і ту обставину, що порівняно з тим же червневим матчем, і Стівен Кларк мав вагомі кадрові проблеми. Насамперед треба говорити про втрату через травму капітана Робертсона. Примітно, що у стартовому складі шотландців також, як і в України, виявилося шестеро нових гравців. Тож у цьому сенсі паритет.

Плюс за великого бажання можна згадати ранню заміну через травму основного захисника «тартанових» Паттерсона.

Тож, як бачимо, проблема не лише, точніше, не стільки у травмах. На мій погляд, проблема у підготовці та настрої на гру. У господарів вона виявилася на високому рівні, у нас же – нижче за плінтус.

Я розумію, що за два дні – а саме стільки за часом наша національна команда перебувала разом, у повному складі – дуже складно досягти синхронності та взаєморозуміння. Але в подібних випадках, на мій погляд, на перший план мають виходити інші якості: насамперед бійцівські. Ті, що наочно продемонстрували підопічні Кларка.

Підопічні ж Петракова цього дощового вересневого вечора не продемонстрували зовсім нічого. Таке враження, що практично всі наші гравці, окрім хіба що Мудрика, бігали з важкими гирями на ногах.

Але це ще не найстрашніше. «Синьо-жовті» банально не могли пов'язати більше трьох передач. І часто – непростимо, недозволено часто помилялися у простих, елементарних ігрових ситуаціях. Причому помилялися не тільки Бондар і товариші, тобто фактичні дебютанти першої збірної, а й ті, хто були в бувальцях і солі з'їли не один пуд - Ярмоленко і Маліновський.

Чесно кажучи, для мене стала неприємною несподіванкою гра нашого капітана та лідера. Він відверто розчинився на полі.

Замінити казна-чому «погаслого» лідера не вдалося нікому. Та й, склалося таке враження, ніхто й не прагнув цього зробити. Тому «пов'язати» розрізнені дії збірної України в щось, що нагадує малюнок гри, було нікому.

Ми елементарно не встояли, розсипалися під натиском не так грізного, як мотивованого і наполегливого опонента. Дуже закономірна поразка. І дуже болюча, як на мене.

Після матчу Олександр Петраков вину за поразку взяв на себе. Похвально. Його вина в такому ляпасі точно є: не вгадав, не налаштував, не вніс корективи. Але провину за розгром мають поділити і його підопічні. Насамперед – досвідчені гравці: Ярмоленко, Маліновський, Караваєв, Яремчук.

Адже з поразок, навіть розгромних, треба також виносити уроки. Правильні уроки. На поразках найпростіше вчитися. І найшвидше. Адже ми це зараз розуміємо, як ніхто. Тому дуже хотілося б, щоб на дві гри, що залишилися в рамках Ліги Націй – і в рамках цього року (проти Вірменії і цієї ж Шотландії) наша команда по-справжньому налаштувалася, зібралася. Щоб у її грі була, вибачте за тавтологію, гра. Була злість. Лише у такому разі буде результат.

Так, я десь погоджуся, що це «лише» Ліга Націй – незрозумілий турнір, фактично узаконений «товарняк». Тож там програвати можна. На відміну від матчів відбору на ЧС чи Євро.

Але давайте будемо до кінця об'єктивними. У наш складний та тривожний час дуже не хотілося б бачити безвольність, відсутність характеру в очах та діях українців. Української збірної. Тому що в очах іншої української «збірної» – ЗСУ – ми зараз бачимо абсолютно інші якості.

Та й з погляду суто ігрового, мені здається, що матчі проти умовної Італії чи Іспанії – все ж крутіші, ніж ті, що у нас зараз. За всієї глибокої поваги до гордих і гостинних шотландців.

До того ж перемога у групі дозволила б Україні «відбиратися» з другого кошика на жеребкуванні Євро-2024. На мій погляд, це непоганий аргумент та підмога. Та й, зрештою, за перемогу в матчах Ліги Націй УЄФА платить нормальні гроші. Вони б точно зараз не завадили Україні.

Тож сподіваюся, що в двох поєдинках, що залишилися цього року, національна команда України зіграє гідно. Як і личить команді з України.