Поттер у Челсі – це найбільш інтригуюче призначення в АПЛ з часів Венгера

Початок вересня став бентежним для «Челсі». Нове клубне керівництво не побажало церемонитися з Томасом Тухелем, і відправило німецького наставника у відставку після сенсаційної, але мінімальної поразки від загребського «Динамо» (0:1) у першому турі групового етапу Ліги чемпіонів. До цього «сині», що правда, також програли два поспіль виїзні матчі у Прем'єр-лізі: «Лідсу» (0:3) та «Саутгемптону» (1:2).

Новим головним тренером «Челсі» було призначено 47-річного Грема Поттера, який з травня 2019 року керував «Брайтоном». Мабуть, складно уявити два більш «полярні» клуби в рамках однієї ліги, ніж «чайки» та «сині». «Брайтон» за свою 121-річну історію так і не досягнув серйозних висот, тоді як «Челсі» лише за останні роки справно поповнював клубний музей різними трофеями, в тому числі вигравши у 2021-му вдруге в історії «вухастий» кубок Ліги чемпіонів.

Та й не лише у трофеях та кубках суть. «Брайтон» влітку нинішнього року заробив на трансферах 66 мільйонів євро, продавши своїх гравців більш ніж на 100 мільйонів. «Челсі» ж, навпаки, вкотре дозволив собі піти в «мінус», витративши на новачків на 223 мільйони євро більше, ніж отримав від продажу тих, кого вважав непотрібними.

По суті, відмінності в концептуальних моделях «Брайтона» та «Челсі» настільки очевидні, що деталізувати їх далі є марнуванням часу. І тут цікавіше зовсім інше: за останні пару десятиліть, якщо не за весь період існування англійської Прем'єр-ліги, у цьому турнірі була встановлена ​​своєрідна «скляна стеля», яка якраз і була пробита Гремом Поттером, котрий підписав п'ятирічний контракт із «Челсі».

Справа в тому, що у клубів АПЛ, що входять до так званої «великої шістки», існувало негласне правило щодо головних тренерів. Вони призначали на цю посаду фахівців або з великим клубним досвідом, або тих, хто до цього досягнув значних ​​успіхів за кордоном. Тренерських пересувань нагору всередині турніру було вкрай мало, а ті винятки, які відбувалися, лише підтверджують правило. Власне, їх було настільки мало, що для перерахування вистачить пальців на одній руці: Френк Лемпард з «Дербі» в «Челсі» (тут ключову роль відіграв фактор «клубного ДНК», а не багаторічні заслуги тренера перед англійським футболом на рівні нижчим за той, на який він перейшов), Нуну Ешпіріту Санту з «Вулверхемптона» в «Тоттенхем», Девід Моєс з «Евертона» в «Манчестер Юнайтед» та Маурісіо Почеттіно з «Саутгемптона» в «Тоттенхем». Примітно, що лише останній випадок став беззаперечно успішним…

Така стратегія елітних клубів пояснюється фактором ризику. Ні для кого не секрет, що управління командою топового рівня в АПЛ відрізняється від аналогічної роботи з колективом, де планка очікувань встановлена ​​набагато нижче. У першому випадку мається на увазі обов'язковість єврокубкових мід-віків, вміння працювати з готовими виконавцями, більшість з яких є зірками першої величини, а також готовність відповідати за результат у кожному матчі. Елітні команди повинні перемагати постійно, адже навіть кілька поразок можуть призвести до зневіри всередині колективу, спровокувати кризу та стати причиною відставки головного тренера, що в результаті й сталося в ситуації з Тухелем.

Як наслідок, «Челсі», як і інші клуби «великої шістки», зазвичай вважають за краще мінімізувати ризики за рахунок запрошення, як їм здається, більш маститих й готових до вирішення озвучених завдань тренерів. Як правило, це ті, хто вже має великий досвід участі у Лізі чемпіонів, а також безліч трофеїв у різних лігах та з різними командами.

Але навіть у цій когорті топ-клубів АПЛ «Челсі» тримається особняком. В «Манчестер Сіті» із самого початку звали Хосепа Гвардіолу, щоб вибудовувати під нього клубну структуру на роки вперед, і не звільняють наставника, навіть незважаючи на те, що тому ніяк не вдається привезти на «Етіхад» ключовий трофей – кубок Ліги чемпіонів. У «Ліверпулі» Юргену Клоппу відразу ж було віддано на відкуп один сезон, щоб наставник зміг провести повноцінне відновлення та переформатування команди. В «Арсеналі» повірили у здібності Мікеля Артети, і ось уже четвертий сезон цей іспанський фахівець намагається реалізувати всі свої задумки, не ходячи «по лезу ножа» і не думаючи всерйоз про відставку. Навіть у «Манчестер Юнайтед», схоже, зрозуміли, що після завершення епохи Алекса Фергюсона потрібно давати новому головному тренеру хоча б кілька років, щоб той продемонстрував якість своєї роботи та можливість боротьби за топові нагороди.

Але «Челсі» - це зовсім інша історія. За часів Романа Абрамовича цей клуб став символом вкрай безцеремонного ставлення до персони головного тренера. «Сині» часом демонстрували відверту безжалісність, змінюючи наставників, наче рукавички. Виникало відчуття: у «Челсі» вирішили, що якщо одного разу ця стратегія спрацювала, то лояльність до головного тренера є марною надмірністю. Але зараз раптово лондонський клуб найняв ледве не найбільш «проектного» наставника у всій англійській Прем'єр-лізі…

Читайте також:

Закон сансари: чому Абрамович не церемониться з тренерами Челсі

Прості цифри свідчать, що Поттер – це не кандидатура для команд «великої шістки». Навіть на трансферах за всю свою тренерську кар'єру екс-наставник «Брайтона» витратив менше (93 мільйони євро), ніж «Челсі» тільки на повернення одного нападника, котрий знову так і не зміг проявити себе на «Стемфорд Брідж» (угода по переходу Ромелу Лукаку з «Інтера» обійшлася «синім» літом минулого року у 113 мільйонів євро).

Але це не єдина обставина, яка дає зрозуміти, що призначення Поттера в «Челсі» було вельми незвичайним. З того часу, як Алан Пардью перейшов з «Ньюкасла» до «Крістал Пелас» у грудні 2014 року, клуби Прем'єр-ліги призначили 80 менеджерів. Ніхто з них не переходив з одного клубу АПЛ до іншого у середині сезону.

Клуби ліги – як «великі», так і «маленькі» – вважають за краще давати своїм новим головним тренерам повне літо та передсезонку, щоб ті могли налагодити процеси, які дозволять досягати успіху. Коли надзвичайні обставини диктують необхідність внесення змін, клуби зазвичай вдаються до послуг «пожежника», а не «архітектора».

Безумовно, нинішнє призначення Поттера в «Челсі» дозволяє розвинути теорію про те, що якщо Грем зумів досить швидко зробити з Мойсеса Кайседо та Інока Мвепу непоганих за мірками АПЛ футболістів, то якою може виявитися «стеля» прогресу для куди більш талановитих й здібних Мейсона Маунта та Рахіма Стерлінга. Не кажучи вже про те, що у разі успіху, Поттер здатен стати лідером нового руху в АПЛ для тренерів, давши решті надію на те, що людина завдяки старанній та якісній праці може за десятиліття пройти шлях від четвертого ешелону шведського футболу до одного з найкращих клубів АПЛ та всього світового футболу.

Втім, не можна забувати, що у «Брайтоні» Поттеру дозволялося значно більше, ніж буде дозволено в «Челсі». Тренер цілком міг фінішувати з «чайками» на 15-му чи 16-му місці, і це не оцінювалося як тотальний провал. По ходу сезону йому прощалися деякі «шторми» в результатах, бо керівництво припускало й вірило, що наприкінці для «Брайтона» все завершиться вдало. Під ідеї Поттера була побудована і система скаутингу, яка дозволяла максимізувати сильні сторони тренера під час роботи з футболістами. Фактично в таборі «чайок» у Грема було ледве не ідеальне для нього середовище, але чи забажають створити щось подібне для Поттера боси «Челсі»?

Як мінімум, на словах все виглядає непогано. В «Челсі» нібито готові перетерпіти потенційні стартові невдачі, щоб у майбутньому створити масштабний та успішний новий проект. Пишуть, що Поттера навіть не буде звільнено, якщо за підсумками сезону-2022/23 «сині» опиняться поза топ-4 і, як наслідок, не кваліфікуються до Ліги чемпіонів. Однак це лише на словах, причому не від офіційних осіб, а із засобів масової інформації…

Але сам Поттер, погодившись перейти до «Челсі», вчинив абсолютно правильно. Кожен успішний тренер повинен прагнути конкурувати за місце серед найкращих. Зростання репутації Поттера у «Брайтоні» просто мало завершитися переходом наставника в якийсь топовий клуб, а тому вихід із зони комфорту був необхідним рішенням для Грема, навіть незважаючи на обставини, за яких на новому місці роботи наставнику доведеться набагато складніше.

Ймовірно, «Челсі» – це не ідеальне місце роботи для Грема Поттера. Як і сам Поттер – мабуть, не ідеальний кандидат для «Челсі». Але іноді треба йти на ризик, щоб мати шанс побачити світле майбутнє. Якщо «сині» реально націлені стати довгостроковим проектом, то їхня віра у здібності Поттера виглядає цілком логічною, так само як і віра самого тренера у початкові обіцянки своїх нових роботодавців.

Чим і коли завершиться ця авантюра – побачимо з часом, але прямо зараз можна сміливо констатувати наступне: нинішній прихід Поттера у «Челсі» є, мабуть, найбільш інтригуючим тренерським призначенням в англійській Прем'єр-лізі з часів, коли дружина заступника голови «Арсенала» Девіда Дейна Барбара запросила Арсена Венгера у гості на чай в січні 1989 року. Через кілька років «каноніри» покликали француза на посаду головного тренера, причому їх не збентежило, що на той момент коуч працював у Японії з клубом «Нагоя Грампус». Про те, як багато Венгер зробив згодом для «Арсенала», навряд чи має сенс переказувати прямо зараз, але з точки зору успіхів та «проектності» робота француза може стати чи не головним орієнтиром для Грема Поттера в «Челсі»…