Ігор ДЕНІСОВ: «Готовий стати на коліна перед путіним, щоб зупинити війну»

Екс-футболіст «Зеніта» та національної збірної росії Ігор Денисов висловився про війну, яку його країна розв'язала в Україні.

– Де ти був 24 лютого?
– Вдома. Спав. 25-го я був, м'яко скажемо, шокований. Я думав, що це все зупиниться, як нам всім говорили, на входженні туди... Не знаю, Донбас і фініш. Але коли через два дні я дізнався, що ми пішли далі, то для мене це був вже не шок, а жах.

Я дуже вразлива людина. Я муху, якщо можна так сказати, вбити не можу. Але для мене ця війна - катастрофа. Повний жах. Не знаю, може, мене за ці слова посадять або вб'ють, але я говорю як є. Сприйняття взагалі всього у мене змінилося різко. Я не спав. Напевно, чотири дні точно я спав години по три. Я був просто шокований. Я не розумію, чому в 2022 році... І мені ніхто не може цього пояснити. Може, тому, що я мало начитаний, може, тому, що я погано знаю історію, але я не знаю. Я проти війни. Я проти, коли люди вмирають.

Читайте також

Екс-капітан збірної росії: Не можу зрозуміти Тимощука. Ми причетні до війни

– У перші дні після 24 лютого у тебе була ідея, бажання...
– Так, звичайно, не ідея і бажання... Моє міні-звернення до нашого великого відправив. Розумів, звичайно, що хто на мене дивитися там буде. Але я відправив. Я дав послухати своєму юристу, ми хотіли на ютуб скинути, але всі медіа відмовилися.

– У тебе було звернення до путіна?
– Так.

– Що в ньому було?
– Щоб це все зупинилося. Я навіть сказав так: «Готовий встати на коліна перед вами». Я, гордий хлопець, готовий був встати на коліна перед ним, щоб він це все зупинив. Що таке життя однієї людини - якогось Денисова? Гордості вже не було, тому що я вже уявляв, до чого це все йде. Але, на жаль, ніхто не виставив.

– Тобі не було боляче, що відмовилися?
– Так було, звичайно. Але потім вони приймають цей закон, коли садять тебе до в'язниці. Звичайно, я ж проста людина. Мені навіть зараз страшнувато. Але я не можу не сказати. Я ніде не ховаюся, нікуди не збираюся їхати - мені це нафіг не треба. Що буде, то буде. Але як можна не сказати, якщо я відчуваю так?