Історична перемога Хіндлі, невдача Карапаса. Підсумки Джиро д’Італія-2022

Джиро-2022 вийшла посередньою. Чому?

Джиро д’Італія-2022 відійшла в історію. Багато веловболівальників залишилися незадоволеними «Корса роза-2022», і їх можна зрозуміти. Справді, надто закрита боротьба в горах між грандами загального заліку розчарувала, але цьому були цілком об'єктивні причини.

Так, неймовірна щільність у загальному заліку та зміна лідера за день до фінішу у Вероні врятували Джиро-2022 від того, щоб опинитися серед найгірших у 21-му столітті поряд з виданнями 2004 та 2012 років, але все одно феєричним те видовище, яке ми спостерігали, назвати складно. Так, був фантастичний 14-й етап до Туріна та гідна розв'язка на 20-му, які й скрашують загальні враження від гонки, але загалом Джиро-2022, звичайно, розчарувала.

У таких ситуаціях завжди найпростіше списати низький рівень видовищності на невдалий маршрут: найбанальніша причина, що лежить на самій поверхні. Але, на нашу думку, це хибний шлях – з маршрутом цього року був повний порядок. Гонку творять гонщики, а не маршрут, і цього року склад грандів загального заліку підібрався максимально сприятливий для такої закритої та невидовищної боротьби.

Почати варто, насамперед, із масових сходів топ-фаворитів. Так, без втрат серед претендентів на найвищі місця не обходиться жоден Гран тур, але далеко не завжди ці втрати настільки великі. Перед стартом Джиро до топ-6 лідерів входили Річард Карапас, Мікель Ланда, Мігель Анхель Лопес, Саймон Єйтс, Жоау Алмейда та Ромен Барде. 4 з 6 до фінішу у Вероні не дісталися – промовистий факт.

У результаті «велику трійцю» претендентів на перемогу в нинішній Джиро склали Карапас, Ланда та Джей Хіндлі. Всі вони – по суті, чисті гірники з досить слабким індивідуальним ходом. Для таких людей ранні атаки – витівка, прямо скажемо, сумнівна. Погіршувало ситуацію те, що кожен з них мав досить сильну команду, здатну колективними зусиллями нейтралізувати ранню атаку суперника. Саме це і сталося на 14-му етапі: Річард Карапас зважився на сміливу ранню атаку на Суперзі, але «Bora Hansgrohe» його не відпустила, і жодних дивідендів ця атака еквадорцю не принесла.

Ще один важливий фактор - те, що «велика трійця» за своїми силами в горах аж до останнього етапу виглядала абсолютно рівною. Адже насправді атаки робив кожен з них, але закінчувалося все тим, що вони втікали від з усіх інших, але не могли нічого зробити один з одним.

Практично повна рівність була між ними не лише на трасі, а й у загальному заліку. І мінімальні розриви щоразу дозволяли відкладати вирішальну битву на завтра. У результаті відбулася вона на останній великій горі нинішньої Джиро, на Пассо Федайя на 20-му етапі, і найважчої фінальної 5-кілометрової ділянки цього підйому виявилося достатньо для того, щоб визначити найкращого на цій Джиро.

Ну і, звичайно, не можна не відзначити, що фанати з самого початку вимагали від нинішньої Джиро занадто багато - вони завжди знайдуть за що покритикувати гонку. Специфіка Гран турів у тому, що тут інтрига у боротьбі за перемогу та видовищність кожного окремого етапу – найчастіше взаємовиключні речі. Випадки, коли обидва компоненти присутні у гонці – рідкісне щастя, яке на Гран турах у 21-му столітті траплялося лічені рази. На нинішній Джиро, звісно, ​​із видовищністю окремих етапів проблеми були, але з інтригою у загальному заліку – повний порядок. Не так уже й погано.

Хіндлі пише історію

У результаті ці розборки «великої трійці» завершилися перемогою Джея Хіндлі. Перемогою історичною: гонщик «Bora Hansgrohe» став першим в історії австралійським переможцем Джиро. До цього на рахунку Австралії була лише одна перемога на Гран-турах – Кедел Еванс виграв Тур де Франс-2011. Причому рівно 20 років тому, в 2002 році той самий Еванс на Джиро став першим в історії австралійцем, який взагалі приміряв майку лідера на Гран турі. Чудовий символ того, який шлях глобалізації пройшов велоспорт за ці 20 років.

Довгий час Хіндлі йшов другим в загальному заліку, відстаючи від Річарда Карапаса на лічені секунди, відіграти які можна було за допомогою боніфікації. З'являлися навіть конспірологічні розмови про те, що капітан «Ineos Grenadiers» спеціально віддасть рожеву майку перед фінальною розділкою Хіндлі, щоб вийти на старт заключного етапу в рідному комбінезоні своєї команди. А звичайні комбінезони за своїми аеродинамічними характеристиками завжди перевершують лідерські майки, які завжди доводиться підганяти під гонщика безпосередньо перед етапом.

У результаті Карапас рожеву майку Хіндлі на 20-му етапі таки віддав, але запрограмованою цю подію назвати не можна. Австралієць привіз своєму супернику більше хвилини і відіграти таке відставання за 17 км у Вероні було практично неможливо.

Зазначимо, що у схожій ситуації Хіндлі вже був два роки тому, і теж у протистоянні з гонщиком «Ineos Grenadiers» - тоді це був Тао Геогеган Харт. Тоді Джей вийшов на фінальну розділку в рожевій майці з мінімальною перевагою над британцем, проте фінішував лише другим. Цього разу історія не повторилася – запас Хіндлі був надто великим, та й у розділці за ці два роки він, очевидно, додав.

Річард Карапас: пониження у класі?

Протягом практично всієї нинішньої Джиро д'Італія Річард Карапас виглядав найсильнішим гонщиком у пелотоні і не подавав жодної ознаки слабкості. Однак на останніх кілометрах важкого підйому на Пассо Федайю Карапас досить несподівано не зміг підтримати ритм, який ставив Леннард Кемна, і відстав від Хіндлі.

І такі проблеми олімпійського чемпіона Токіо під кінець третього тижня справді стали несподіванкою. За останні роки за Карапасом міцно закріпилося реноме багатоденника з дуже гарним відновленням, проте саме цей компонент підвів капітана «Ineos Grenadiers» у вирішальний момент.

За попередні три роки Карапас досяг на Гран турах дуже великих успіхів: перемога на Джиро-2019, подіуми Вуельти-2020 та Тур де Франс-2021. На те, що ці успіхи досягалися при значному збігу обставин, багато хто заплющував очі, і в рейтингу найсильніших багатоденників світу ставили Річарда дуже високо. Багато хто навіть у топ-3, вище за партнера по команді Егана Берналя. Проте після нинішньої Джиро становище Карапаса у цьому віртуальному рейтингу, схоже, доведеться переглянути.

Ну а що «Ineos Grenadiers»? Для команди Дейва Брейлсфорда Джиро довгий час вважалася мало не проклятою гонкою, де капітани команди рік у рік зазнавали невдачі. Зламати це прокляття в драматичному стилі зумів Кріс Фрум – його перемога у 2018 році запустила для «Ineos Grenadiers» цілий успішний цикл, в рамках якого британці виграли «Корса роза» тричі за попередні чотири роки. Розірвати гегемонію «Ineos Grenadiers» вдалося тільки Карапасу в 2019 році - еквадорець тоді ще виступав за «Movistar». Тепер своїм другим місцем Карапас знову перервав цю успішну серію, але вже в статусі гонщика «Ineos Grenadiers».

Ланда нарешті дістався подіуму

Зірка Мікеля Ланди як супербагатоденника народилася у 2015 році саме на Джиро. Тоді баск у статусі помічника Фабіо Ару в «Астані» сенсаційно фінішував другим, вигравши два етапи. Той виступ Ланди змусив говорити про нього, як про потенційно одного з найсильніших багатоденників світу.

Проте в результаті наступного подіуму в загальному заліку Гран туру іспанцю довелося чекати цілих 7 років. За цей період Ланда цілих три рази фінішував на найобразливішому четвертому місці, і складалося враження, що над ним нависло якесь прокляття. Можливості Мікеля ніколи не співпадали з обставинами: на тих Гран турах, де він був готовий ідеально, він або сходив, або був змушений працювати на іншого капітана команди. А тоді, коли отримував повну свободу дій, завжди не дотягував до подіуму за рівнем готовності.

На нинішній Джиро Ланда довгий час виглядав рівноцінним суперником для Хіндлі та Карапаса у великих горах. По суті, майже все відставання, яке він отримав, було наслідком не надто переконливого виступу на середньогірському етапі до Турина. Здавалося, що секунди, втрачені того дня, в результаті не дозволять капітанові «Bahrain Victorious» дотягтися до рожевої майки.

Проте вирішальний етап до Пассо Федайї розставив усе по своїх місцяї. Ланда відстав від Хіндлі та Карапаса і заїхав на своє законне підсумкове третє місце. Припущення щодо того, що Мікель був гідний чогось більшого, не підтвердилися. Через 7 років Ланда повертається на подіум Гран туру. Але будемо відвертими: за ці 7 років було досить супербагатоденок, на яких 32-річний баск був готовий краще, ніж цього разу.

Нібалі прощається з високо піднятою головою

Блискучий виступ Вінченцо Нібалі під кінець другого тижня на найвидовищнішому етапі нинішньої Джиро до Турину, здавалося б, повернув гонщика «Астани» до числа претендентів на подіум нинішньої Джиро: за такої динаміки форми на третьому тижні від нього чекали дуже багато.

У підсумку Нібалі на своїй прощальній Джиро фінішував четвертим – лише за крок від подіуму. Але сказати, що легендарний італієць реально боровся за топ-3, не можна. Той виступ на 14-му етапі так і залишився найкращим для Нібалі на нинішній Джиро.

На третьому тижні він не був готовий на рівних боротися в горах з великою трійцею і їхав від оборони, намагаючись мінімізувати свої втрати. Ні, безумовно, Вінченцо дуже хотів би на прощальній Джіро поборотися за перемогу на етапі, але такої можливості не було. Для того, щоб виграти з пелотона у очній боротьбі з іншими грандами, він був недостатньо сильний, а у відриви четверту людину загального заліку ніхто б не відпустив.

Будемо відверті, четверте місце Нібалі в загальному заліку - це в тому числі й наслідок сходу чотирьох топ-фаворитів, як мінімум двоє з яких були готові дійсно краще, ніж «Мессінська акула». Так чи інакше, четверте місце у загальному заліку, нехай навіть без перемоги на етапі, – гідне прощання для Нібалі з Джиро д’Італія.

Тепер Вінченцо бере невелику паузу і готується до другої половини свого прощального сезону, який передбачає участь у Вуельті та осінньому італійському класичному сезоні, вінцем якого стане Ломбардія – одна з улюблених гонок Нібалі, яка, найімовірніше, і стане прощальною у його кар'єрі. Враховуючи дуже сильний виступ «Акули» на схожому за маршрутом етапі до Турина, можна помріяти навіть про переможне прощання з велоспортом у середині жовтня.