«Потрійна корона» Погачара і загибель 18-річної швейцарки. Підсумки ЧС-2024

22 вересня – індивідуальна розділка

Програму чемпіонату світу за традицією (від якої, до слова, торік відійшли) у чоловіків відкривала індивідуальна розділка. Передстартові розклади в цій гонці раптово змінилися за день до старту: в останній момент Філіппо Ганна все ж таки вирішив взяти участь у чемпіонаті світу. Здавалося б, італієць був у відверто поганій формі: наприкінці серпня достроково зійшов з Renewi Tour, нічим не проявивши себе, і після цього в гонках не з'являвся, пропустивши, зокрема, і чемпіонат Європи.

Однак Ганна є Ганна. Він – роздільник такого класу, що, якщо він присутній у старт-листі гонки, то списувати з рахунків його точно не варто. І чемпіонат світу це вкотре підтвердив. Філіппо до останнього боровся за перемогу з Ремко Евенпулом, і в підсумку програв бельгійцю всього 6 секунд.

Їхня дуель була дуже красивою і багато в чому нелогічною. Після того, як Евенпул повіз італійцеві 10+ секунд на стартовому рівнинному відрізку, здавалося, що долю гонки уже вирішено, адже попереду два підйоми. І нехай вони не дуже довгі і важкі, але занадто різний рівень двох дуелянтів як гірників. Здавалося, що в підйомах Ремко остаточно вирішить долю гонки на свою користь.

Але, на загальний подив, Ганна пройшов підйоми в одні ноги з Евенпулом. З огляду на те, що попереду на гонщиків чекав спуск, а у бельгійця з керуванням велосипеда є проблеми, інтрига в гонці заграла новими фарбами. Але і на спуску сценарій виявився протилежним від того, який всі очікували побачити: замість того, щоб відігрувати, Ганна знову почав втрачати час.

Проте на фінішній рівнинній ділянці Філіппо дуже помітно додав (за рівнинні останні 10 км дистанції італієць відіграв 12 секунд), і на фініші програв Евенпулу всього шість секунд. До слова, не можна не помітити той очевидний факт, що Ганна дуже помітно змінив свою стратегію ведення гонки з роздільним стартом. Якщо раніше італієць їздив з явним акцентом на першу половину дистанції, то тепер почав дуже помітно додавати наприкінці – те ж саме було і на Олімпіаді в Парижі.

Getty Images/Global Images Ukraine. Ремко Евенпул

Ну а Евенпул завоював свій другий поспіль титул чемпіона світу в розділці, а також став першим в історії гонщиком, який в один рік завоював золото в розділці як на чемпіонаті світу, так і на Олімпіаді. Дуже високі шанси зробити це були у Фабіана Канчеллари у 2008 році, однак після завоювання золота Ігор у Пекіні «Спартак» вирішив пропустити чемпіонат світу. Склад учасників розділки на тому мундіалі у Варезе був досить скромним, і в підсумку золото сенсаційно виграв скромний за історичними мірками Берт Грабш. Людина, яку праймовий Канчеллара в розділці мав обігрувати навіть у напівсонному стані.

Зазначимо, що перед стартом на велосипеді Евенпула трапилася механічна поломка, і в підсумку йому довелося їхати розділку без велокомп'ютера з вимірювачем потужності. Ремко проїхав всю дистанцію чисто на відчуттях, як у старі-добрі часи. І впорався бельгієць на «відмінно».

Бронзу завоював ще один представник Італії, Едоардо Аффіні. Мало хто очікував, що «Скуадра Адзурра» слідом за чемпіонатом Європи візьме дві медалі і на чемпіонаті світу, нехай цього разу і без золота.

Залишити Аффіні без медалі цілком міг Джей Вайн, проте він дуже неприємно впав на спуску, вилетівши за межі траси на швидкості 50 км/год. Австралієць виклав свій файл з гонки на Strava, дані свідчать про те, що після падіння він залишався на місці протягом 35 секунд, за фактом же програв на цьому падінні ще більше. А підсумкове відставання Вайна від Аффіні склало всього 30 секунд...

При цьому списувати це падіння Джея тільки на невезіння було б неправильно. Вайн є вихованцем «Zwift Academy» і колишнім чемпіоном світу з кібервелоспорту – дисципліни, в якій змагаються на велостанках, не виходячи зі своєї кімнати. Безумовно, такого роду змагання добре розвивають фізичні здібності спортсмена, але не дають можливості вдосконалити свої навички керування велосипедом. А їхня нестача дуже сильно відчувається в реальних гонках.

Getty Images/Global Images Ukraine. Джей Вайн

У Вайна з технікою керування велосипедом великі проблеми, він є одним із тих гонщиків, які найчастіше падають. Тому в тому, що австралієць впав і в розділці на чемпіонаті світу, частка закономірності набагато вища, ніж фактора невезіння.

Найприкріше, четверте місце, посів Джошуа Тарлінг. Британець є роздільником абсолютно «паркетним», і складності рельєфу на трасі ЧС-2024 стали для нього вироком у боротьбі за медалі. Тарлінг не катастрофічно багато програв у підйомах, але витратив на їхнє проходження занадто багато сил, після чого провалив рівнинний фінішний відрізок дистанції.

Дуже багато надій із розділкою пов'язували господарі, збірна Швейцарії. Однак дует Штефан Кюнг/Штефан Біссеггер гонку провалив. Кюнг після срібла чемпіонату Європи тут фінішував лише восьмим, а Біссеггер після невдачі на європейській першості (12-те місце) на ЧС узагалі провалився – 29-те місце з відставанням у понад чотири хвилини від Евенпула. Очевидно, що гонщик «EF Education EasyPost» потрапив у якусь глибоку функціональну яму, і, на жаль для швейцарських уболівальників, трапилося це дуже невчасно.

У прев'ю до чемпіонату світу ми критикували тренерський штаб збірної Бельгії, який у пару до Евенпула на розділку серед дорослих поставив Віктора Кампенартса, а не Алека Сегарта. Останній, нагадаємо, на чемпіонаті Європи виграв розділку серед андерів на ідентичній з елітою трасі, показавши при цьому кращий результат, ніж будь-який з учасників гонки серед еліти, зокрема й чемпіон, Едоардо Аффіні.

У серпні-вересні Сегарт був у чудовій формі, але дотримати її до чемпіонату світу не зумів, і в гонці серед андерів сенсаційно взагалі залишився без медалі – четверте місце. Хоча, варто сказати, що той факт, що Алек не виграв золото в розділці на ЧС серед андерів, можна якоюсь мірою називати навіть позитивною для нього подією. Річ у тім, що вже багато років титул чемпіона світу в розділці серед андерів є свого роду «чорною міткою»: після цієї перемоги гонщики не можуть повноцінно проявити себе на дорослому рівні, навіть якщо серед молоді вважалися великими талантами.

29 вересня – групова гонка

Вінцем програми чемпіонату світу за традицією була групова гонка серед чоловіків. Її цьогоріч очікували з неабияким нетерпінням, оскільки Тадей Погачар на ній міг укотре переписати історію велоспорту. Маршрут групової гонки в Цюриху був дуже складним за рельєфом і давав словенцю чудові шанси на перемогу, яка стала б історичною.

І вона відбулася. Багато хто очікував на відносно ранню атаку Погачара, але навряд чи хтось всерйоз міг подумати, що вона відбудеться аж за 100 км до фінішу. Але Тадей зважився на такий ризикований крок. Попереду у відриві дня в момент атаки перебував його партнер по збірній Словенії, Ян Тратнік. Незважаючи на відсутність радіозв'язку в гонці, до нього вдалося досить оперативно донести інформацію про те, що Погачар атакував і практично одразу втік від усіх суперників.

Тратнік опустився за Тадеєм, виконав чималий обсяг роботи і допоміг капітану команди перекластися у відрив дня з якомога меншими витратами зусиль. Утім, після того, як Погачар опинився у відриві дня, ситуація для нього певний час здавалася не дуже райдужною. З учасників відриву охочих допомагати суперфавориту не знайшлося, а Тратнік після виконаного обсягу роботи здавався зовсім не свіжим.

У цей час у пелотоні збірна Бельгії зуміла оговтатися після такої неочікуваної та ранньої атаки топ-фаворита, і почала доволі ефективно його переслідувати. У певний момент розрив з однієї хвилини скоротився до 35 секунд, і в цей момент закрадалися думки про те, що Погачар переоцінив свої сили і пішов в атаку занадто рано. Чимось нагадувало сценарій Туру Фландрії-2011, коли топ-фаворит Фабіан Канчеллара був покараний зусиллями пелотону за те, що зважився на атаку на всі гроші занадто рано.

Однак на переслідування Погачара збірна Бельгії витрачала свої ресурси занадто інтенсивно, і трохи більше ніж за 70 км до фінішу Ремко Евенпул залишився практично без підтримки з боку партнерів по команді. Довелося йти в атаку і намагатися перекластися до Погачара самотужки. Однак момент для атаки був підібраний відверто невдало: Ремко намагався втекти на практично рівнинній ділянці, і відірватися від партнерів по групі йому не вдалося.

Ну а потім почалося те, що часто (та що там: практично завжди) трапляється на найбільших одноденках у той час, коли капітани залишаються сам на сам і змушені переслідувати лідерів гонки: криза лідерства. Ніхто не хотів працювати на своїх прямих конкурентів, кожен намагався зберегти зусилля. Періодично слідували боязкі і невдалі спроби атакувати, після яких – моменти, коли темп у групі падав практично до нуля. І такий рваний ритм ніколи не сприяє ефективному переслідуванню лідерів.

Getty Images/Global Images Ukraine. Тадей Погачар

У цей момент Погачар пішов у ще одну атаку з відриву дня, і зачепитися за нього зміг тільки Павєл Сіваков. Тадей міг би скинути і француза, але спеціально зменшив темп, щоб якийсь час попрацювати разом. Сіваков допомагав не дуже активно, але не через відсутність бажання, а просто тому, що вмикатися на рівних із таким монстром він просто не міг. Утім, певну вигоду від парної їзди з Сіваковим Погачар, безсумнівно, отримав. Безумовно, допоміг той факт, що вони є одноклубниками по «UAE Emirates»: навряд чи б представник якоїсь чужої команди погодився хоч якось допомагати словенцю.

Утім, за 52 км до фінішу Погачар остаточно скинув Сівакова та з того часу працював виключно самотужки. Перевага над основною групою продовжувала зростати, в той час як серед переслідувачів ніхто не зміг скинути своїх конкурентів і спробувати позмагатися в індивідуальному ході зі словенцем. Уся надія на інтригу в боротьбі за золото ґрунтувалася винятково на невеликій вірогідності того, що Погачар сам вимотає себе і встане на останньому колі дистанції.

Частково це таки сталося. На останніх 27 км дистанції перевага словенця в певний момент з 1 хвилини і 20 секунд скоротилася лише до 40 секунд над групою Евенпула, яка на той момент поїхала на повну потужність, попутно наздогнавши при цьому Томса Скуйінша і Бена Хілі, яким вдалося від'їхати раніше.

Але відіграти половину з 80-секундного відставання – цього занадто мало, тим більше, що приблизно за 13-14 км до фінішу перевага Погачара знову почала трохи зростати. Словенець дістався до своєї історичної перемоги, а друге місце пізньою атакою забрав Бен О'Коннор, який до цього вів абсолютно пасивну і непомітну гонку. Четверте місце на Джиро, друге – на Вуельті і тепер ще й срібло чемпіонату світу – нинішній сезон став беззаперечно найкращим у кар'єрі австралійця.

Getty Images/Global Images Ukraine. Матьє Ван дер Пул

Бронзу в спринті з групи завоював Матьє Ван дер Пул. Чесно кажучи, перед гонкою статус фаворита №2, яким нагородили торішнього чемпіона букмекери, викликав багато запитань – здавалося, що маршрут для Ван дер Пула надто важкий. Але Матьє зумів осоромити скептиків і провів дуже гідну гонку – цілеспрямована підготовка до чемпіонату світу зі скиданням ваги принесла свої плоди. Здавалося б, саме час спробувати виграти Ломбардію, найбільш незручний для Матьє Монумент у плані маршруту. Тим паче, що цього року «Гонка опалого листя» буде найпростішою в плані рельєфу у своїй новітній історії. Але ні: Ван дер Пул вже заявив про те, що їхати Ломбардію цього року не планує.

Зазначимо, що від виступу Матьє залишився невеликий скандальний післясмак. Під час однієї зі своїх атак він порушив правила безпеки, виїхавши на тротуар, на якому стояли глядачі. Багато хто говорив навіть про те, що така дія нідерландця заслуговує на дискваліфікацію. І певна частка істини в цьому є. Так, найчастіше за такі проступки гонщики відбувалися грошовим штрафом, але траплялися й випадки дискваліфікації.

Ban Van Der Poel. He was riding on a pavement @UCI_media pic.twitter.com/CTg49141Uh

— Cycling Graphs (@CyclingGraphs) September 29, 2024

Ну а Ремко Евенпул, на якого багато хто (зокрема і ваш покірний слуга) приміряв роль головної і чи не єдиної реальної загрози Погачару, в підсумку залишився без медалі – лише п'яте місце. Бельгієць поводився дуже нервово протягом усієї гонки, особливо його дратував Маттео Йоргенсон – лідер збірної США, здавалося, персонально опікував Ремко і тільки його.

Втім, робив це не він один. Загалом, руки в Евенпула були трохи зв'язані, але це не привід заплющувати очі на два очевидні факти. Перший – це те, що Ремко цього дня суто фізично не був готовий всерйоз готовий боротися з Погачаром за перемогу і навіть не був «першим після Бога».

Другий – пиво без горілки, тобто, Евенпул без Ван Арта – гроші на вітер. Обидві великі перемоги Ремко у складі збірної Бельгії – ЧС-2022 та Олімпіада-2024 – були здобуті тоді, коли як співкапітан збірної з ним їхав Воут Ван Арт. Обидва рази вони дуже грамотно розіграли тактику двох капітанів, і Ремко вдавалося втекти в той час, як вся увага конкурентів була прикута до Ван Арта. Цього разу гонщика «Visma Lease a Bike» через травму в гонці не було, до Евенпула було прикуто занадто багато уваги суперників, і втекти від конкурентів він так і не зміг, незважаючи на кілька відчайдушних спроб.

Без медалі залишився і ще один передстартовий топ-фаворит, Марк Хірші. Господар швейцарського мундіалю довгий час вів дуже пасивну гонку, обмежуючись лише рідкісними і зовсім боязкими ривками, і лише на останньому колі, приблизно за 20 км до фінішу, зважився на повноцінну атаку, яка в підсумку ніяких дивідендів не принесла: шосте підсумкове місце.

Разом із Хірші за 20 км до фінішу атакував Енрік Мас, який у підсумку фінішував восьмим. Один із найсильніших виступів іспанця на найбільших одноденках за кар'єру, хоча тут, звісно, виділяється друге місце на Ломбардії-2022, коли він лише у фінішному спринті програв самому Погачару.

Getty Images/Global Images Ukraine. Енрік Мас і Марк Хірші

Не можна не відзначити й дев'яте місце Квінна Сіммонса. Американець разом з Андреа Баджолі був одним із двох сміливців, які спробували зачепитися за Погачара ще під час першої атаки словенця з пелотону за 100 км до фінішу. При чому, Баджолі провисів на колесі у Тадея набагато довше, в той час як Сіммонс доволі швидко та різко відстав. Здавалося, у Квінна настав повний колапс, і він зараз зійде з гонки, але американець зумів відновитися на ходу і показав дуже гідний результат. А ось Баджолі якраз за свою сміливість поплатився і в підсумку до фінішу дістатися не зміг.

Абсолютно безлику гонку провів другий капітан збірної Словенії, Прімож Рогліч. Зрозуміло, що рання атака Погачара дозволяла (або навіть змушувала) діяти його пасивно. Але Рогліч не цьому міг заощадити багато сил на розв'язку в боротьбі за решту місць на подіумі. Але сил цих, як виявилося, не було взагалі: 64-те підсумкове місце і понад 12 хвилин відставання від партнера по збірній. Вочевидь, після перемоги на Вуельті на чемпіонат світу Рогліч приїхав уже на спаді форми – це було зрозуміло вже зі скромного 12-го місця в розділці.

До числа іменитих невдах також віднесемо Жуліана Алафіліппа. 2-разовий чемпіон світу вже на стартовому відрізку гонки неприємно впав, вибив плече і зійшов з дистанції. Том Підкок, якому, здавалося, такий маршрут підходив ідеально, падінь та інших форс-мажорів уникнути зумів, але в підсумку фінішував 57-м, в одній групі з Роглічем.

Відверто слабку гонку провела збірна Італії. «Скуадра Адзурра» запам'яталася хіба що сміливою спробою Баджолі зачепитися за Погачара, боязкою спробою атакувати від Джуліо Чікконе і участю Маттіа Каттанео в другому відриві дня. На фініші найкращим з італійців став все той же Чікконе – скромне 25-те місце з більш ніж 6-хвилинним відставанням від переможця. Надії на Антоніо Тібері як на одноденника себе зовсім не виправдали: він фінішував аж 69-м з відставанням у понад 17 хвилин.

Ну а Погачар знову вписав своє ім'я в історію велоспорту золотими літерами. Словенець став третім в історії гонщиком, який завоював «потрійну корону» – перемогу на Джиро, Турі та в груповій гонці чемпіонату світу в один сезон. До нього це вдавалося тільки Едді Мерксу в 1974 році і Стівену Рочу в 1987-му.

Сумарно для Погачара це вже 23-тя перемога в нинішньому сезоні – стільки ж було у великого Марка Кевендіша в його найкращому в кар'єрі 2009 році. Більше перемог у сезоні в 21-му столітті було тільки у Алессандро Петаккі в 2003 і 2005 роках. Але у Погачара ще є час побити рекорд легендарного італійського спринтера.

📊🏆Most pro-wins in a single season, since 2000:

25 | 🇮🇹Petacchi (‘05)
24 | 🇮🇹Petacchi (‘03)
23 | 🇸🇮Pogacar (‘24*), 🇬🇧Cavendish (‘09)
22 | 🇸🇰Sagan (‘13)
21 | 🇩🇪Greipel (‘10), 🇧🇪Boonen (‘06), 🇮🇹Petacchi (‘04)
20 | 🇳🇴Kristoff (‘15), 🇩🇪Greipel (‘09), 🇩🇪Zabel (‘01)

— Cycling Statistics 📊 (@StatsOnCycling) September 29, 2024

Чи є нинішній сезон у виконанні Погачара найсильнішим в історії велоспорту? Цілком ймовірно, так. Принаймні, про це говорять цифри. Безумовно, за часів розквіту Едді Меркса Світового туру в його нинішньому вигляді і з його системою нарахування очок тоді ще не було й близько. Однак на просторах інтернету є чимало ресурсів, які намагаються привести результати давніх епох до спільного знаменника з нинішніми реаліями.

Наприклад, займається таким данський ресурс Prestigelisten. І, за його версією, за нинішній сезон Погачар уже набрав більше очок, ніж будь-який інший гонщик в історії. І це при тому, що попереду у словенця ще ціла ціла серія осінніх італійських класик на чолі з Ломбардією, на якій він останніми роками просто непереможний.

📊🇸🇮Pogačar 2024 is the best season in male pro-cycling ever according to @prestigelisten.

589 | 🇸🇮Pogačar’24*
585 | 🇧🇪Merckx’72
576 | 🇧🇪Merckx’73
548 | 🇧🇪Merckx’70
540 | 🇧🇪Merckx’71
511 | 🇧🇪Merckx’69
507 | 🇧🇪Merckx’74
440 | 🇮🇹Coppi’49
384 | 🇮🇪Roche’87

— Cycling Statistics 📊 (@StatsOnCycling) September 29, 2024

Чесно кажучи, ще років 5 тому ваш покірний слуга був абсолютно впевнений у тому, що ніколи не побачить на власні очі домінування зразка пікового Меркса. Але на наших очах народився новий «Канібал», хоча здавалося, що за сучасного рівня конкуренції та поділу гонщиків на вузькі спеціалізації таке вже просто неможливо. What a time to live!

При цьому, Погачар не став нудним домінатором, який перемагає в обережному та економному режимі. Тадей діє сміливо, ризиковано, про що свідчать, зокрема, й цифри. Переможне соло словенця почалося за 51,7 км до фінішу. Це найтриваліший переможний рейд у групових гонках чемпіонату світу з 1968 року, коли італієць Вітторіо Адорні втік від усіх аж за 90 км до фінішу.

Ремко Евенпул після фінішу заявив, що атака Погачара за 100 км до фінішу здавалася йому самовбивчою. І частково він має рацію: вона саме такою і була б для будь-якого простого смертного гонщика. Але Погачар – іншопланетянин, він перебуває в зовсім іншому вимірі сили і величі.

Чемпіонат світу був затьмарений трагедією

Усі спортивні перипетії чемпіонату світу-2024 відійшли на другий план через трагічну подію, яка сталася в четвер під час групової гонки юніорок. 18-річна швейцарка Муріель Фуррер важко впала на одному зі спусків, полетіла в ліс і дістала важку травму голови. Спортсменку евакуювали на гелікоптері до лікарні Цюриха, лікарі майже добу боролися за життя спортсменки, але в п'ятницю, 27 вересня були змушені констатувати її смерть.

Чергова трагічна випадковість, але є дуже багато запитань до організаторів і їхньої вини в трагічному результаті цього інциденту. У момент фатального падіння Фуррер їхала наодинці, через що ніхто не побачив самого падіння швейцарки. Через це далеко не відразу всі зрозуміли, що Муріель кудись зникла. Оскільки полетіла вона в ліс, на пошуки велогонщиці пішло понад годину часу.

Getty Images/Global Images Ukraine

На цьому проблеми з рятувальною операцією не закінчилися. Через лісисту місцевість рятувальний вертоліт довго не міг приземлитися для оперативної евакуації спортсменки в лікарню. У підсумку з моменту падіння Фуррер до моменту її доправлення в лікарню минуло понад три години. Складно судити, не будучи лікарем і не маючи докладної інформації щодо характеру травм спортсменки, але не виключено, що саме ця 3-годинна затримка і коштувала життя 18-річній дівчині.

За інформацією швейцарського видання Blick, організатори чемпіонату світу суворо заборонили всім своїм підлеглим (особливо – службі охорони) говорити про цей інцидент. Один із фотографів, який працював на гонці, заявив, що здивований, що падіння Фуррер ніхто не помітив, адже на тій ділянці траси одразу після її падіння проїхало безліч технічок і мотоциклів супроводу. Зараз швейцарська поліція займається розслідуванням інциденту, і не виключено, що найближчим часом на цю історію буде пролито більше світла. Драматизму ситуації додає і той факт, що фатальне падіння Фуррер сталося буквально за 10 хвилин їзди від її будинку, на дорогах, які гонщиця прекрасно знала...