Чому можливе проведення УПЛ за межами України – неправильне рішення

Російське військове вторгнення на суверенну територію України призвело до масштабних бід та катастроф. На їхньому тлі неможливість дограти регулярний сезон в українській Прем'єр-лізі виявилася річчю абсолютно дріб'язковою. Те, що було б неймовірним форс-мажором за звичайних умов життя, зараз, коли в Україні триває війна, має розцінюватися виключно як дрібниця.

Рішення УПЛ та УАФ зупинити розіграш сезону та фактично залишити чемпіонський титул нерозіграним – абсолютно правильне, якщо не сказати, єдине правильне. Однак у найближчому майбутньому керівництву нашого футболу належить відшукати відповіді на, мабуть, більш складні питання. Одне із таких – що робити з наступним сезоном у вітчизняному професійному футболі.

Неофіційно зараз обговорюється низка можливостей, найрезонанснішою з яких є, звичайно ж, проведення УПЛ-2022/23 за межами України. Серед локацій називаються Польща та Туреччина, причому друга бачиться навіть кращою через м'який клімат і неймовірно розвинену цільову інфраструктуру. Прихильники старту нового сезону за межами України виступають за те, щоб наші повпреди у єврокубках (насамперед, «Шахтар» та «Динамо») поділилися частиною коштів, які поступлять їм від УЄФА, з іншими клубами, що теоретично дозволило б останнім оплатити оренду житла, тренувальних потужностей та стадіонів у тій же Туреччині, а також забезпечити виконання мінімально можливих контрактних умов перед футболістами та персоналом.

Але у зв'язку з цим потрібно все-таки розділяти фантазії від реальності. Наприклад, президент «Колоса» Андрій Засуха чітко розуміє ситуацію, про що встиг висловитися. Він заявив, що на поточний момент Україні, перш за все, потрібно дбати про розвиток військової інфраструктури, а не інвестувати «вільні» гроші у футбол. Більше того, треба розуміти, що подібні інвестиції де-факто відбуватимуться в економіку та розвиток іншої країни (Туреччини/Польщі/…), що ніяк не сприятиме становленню на ноги вітчизняної інфраструктури, підприємств, сфери послуг тощо.

Читайте також

Кар'єрна географія Андрія Ярмоленка. Де опиниться українець після Вест Хема

Виходить, що виїзд до умовної Туреччини для проведення осінньої (а за нею може зайти мова і про весняну, бо безглуздо починати, не розуміючи, як усе потім можна буде закінчити) частини сезону УПЛ теоретично зіграє на руку виключно п'яти українським клубам, які мають зіграти в єврокубках. Хоча б тим, що забезпечить «Шахтарю», «Динамо», «Дніпру-1», «Зорі» та «Ворсклі» хоч якийсь рівень змагальної практики перед зустрічами із континентальними опонентами. В іншому поспішати саме наприкінці літа або на початку осені зі стартом нового сезону в УПЛ немає жодного сенсу. У країни та суспільства зараз зовсім інші пріоритети.

Якщо до війни в УПЛ існувала проблема із вигідним продажем телевізійних прав, яку часто зав'язували навколо єдиного телепулу, то зараз піднімати це питання навряд чи варто взагалі. Якщо до війни українські стадіони збирали на матчах без участі грандів по 2-3 тисячі глядачів максимум, а на ігри з «Шахтарем» та «Динамо» вибиралося до 10 тисяч на трибуни, то в умовній Туреччині арени будуть порожні, як на зборах. Більше того, неважко припустити, що телетрансляції матчів УПЛ також не матимуть популярності, і причин для цього маса. Ключові – падіння доходів населення, необхідність періодично спускатися в укриття, коли звучать сигнали повітряної тривоги, а також концентрація людей на більш нагальних питаннях. Банально, але інтерес до професійного футболу в Україні, який і раніше не можна було зіставляти з ключовими лігами Європи, з початком війни відкотився до другого-третього, якщо не далі, десятка у величезному списку суспільних пріоритетів. І це логічно. А ось витрачати, як раніше, мільйони гривень на організацію телетрансляцій, які будуть фактично незатребуваними або малозатребуваними – навпаки, зовсім нелогічно.

Стверджувати, що проведення осінньої частини УПЛ в умовній Туреччині допоможе вітчизняному футболу зберегти максимальну кількість професійних клубів, навряд чи доводиться. Бо як тоді вчиняти із командами з Першої ліги? З Другої ліги? Їх теж треба забирати до Туреччини чи Польщі, щоб сезон мав хоч якусь подобу змагального принципу? Якщо так, то за чиї гроші? Якщо так, то як бути з військовим становищем та забороною на виїзд військовозобов'язаних у віці від 18 до 60? Переписувати «на колінці» закони лише під професійний футбол? Хм, але ж у країні є значно значущіші для суспільства з точки зору економіки професії, безперешкодний виїзд за кордон представників яких може послужити Україні кращу службу, ніж величезна кількість футболістів і персоналу, що їх супроводжує. Та й взагалі вводити якісь винятки в нинішній ситуації – питання вкрай болісне та складне…

Виходить, що старт УПЛ наприкінці літа або на початку осені – це, перш за все, своєрідна допомога для наших учасників у єврокубках, яким, до речі, знову-таки, доведеться отримувати спецдозволи від уряду на виїзд за кордон для проведення цих матчів, згідно чинного законодавства. А це лише п'ять команд. І від сили кілька десятків матчів. У такому разі куди простіше, якщо всі наші єврокубкові повпреди спочатку відпросяться на якийсь час у закордонний вояж, де організують свого роду «міжсобойчик» в один або кілька кіл, підтримуючи форму подібним чином.

Всім іншим зараз потрібно максимальну кількість часу, коштів та сил присвячувати зміцненню обороноздатності України та відновленню її економіки. Це є ключовим, що має нині значення. А професійний футбол, як і багато з того, що вже було пошкоджено або втрачено державою та її громадянами, суспільство обов'язково й дуже швидко відновить. Після перемоги. Адже головне зараз для кожного українця – це життя та свобода, а час подумати про інтереси та забави ще обов'язково настане. Ось тоді й робитимемо це з максимальною серйозністю та фокусуванням. На своїй землі, у своїй країні та за своїми правилами!