Біль та радість Роберто Де Дзербі

Кілька днів тому Роберто Де Дзербі відкрито заявив про можливий швидкий відхід з посади головного тренера «Шахтаря». На відміну від двох своїх асистентів, котрі де-факто розірвали стосунки із «гірниками» одразу після початку російсько-української війни, Роберто практично до останнього намагався підтримати клуб, команду та вболівальників. Він прибув у розташування колективу для проведення благодійних матчів і навіть заявляв про готовність відпрацювати залишок за контрактом із «Шахтарем» безкоштовно, якщо тільки в Україну повернеться професійний футбол…

Проте говорити про повернення футболу в нинішніх реаліях навряд чи варто, хоча б тому, що це аж ніяк не першочергове завдання для суспільства навіть після закінчення війни, про що теж поки що говорити не доводиться. Тому Де Дзербі чітко усвідомив, що найближчим часом повернутися до звичної роботи у футболі він у «Шахтарі» навряд чи зможе, а залишатися «на узбіччі» він просто не може собі дозволити. Зрештою, давайте дивитися правді в очі і не будувати замків з піску: в Україну італієць приїжджав для того, щоб заробити гроші і показати свій професіоналізм. Не більше того…

***

Роберто Де Дзербі взагалі дуже здивував багатьох в Італії влітку минулого року. Тоді амбітний наставник вирішив залишити «Сассуоло», але не для того, щоб перебратися до якогось топ-клубу Європи чи рідної Італії, а щоб підписати контракт із «Шахтарем». Заради справедливості, у Де Дзербі на той момент не було конкретики від жодного з грандів Серії А, а тому шанс нарешті попрацювати з колективом рівня Ліги чемпіонів і дебютувати в такому турнірі був для Роберто першочерговим.

В Україні Де Дзербі насамперед довелося починати з кваліфікації Ліги чемпіонів. «Шахтар» чудово впорався із «Генком», а потім не без проблем, але таки пройшов «Монако», опинившись у груповій стадії. Це стало головною радістю для Роберто у стані «гірників», бо потім тріумфальний хід його команди в головному клубному турнірі континенту обірвався, і вперед себе «Шахтар» пропустив не лише «Реал» з «Інтером», але ще й «Шериф», чия стратегія виявилася цілковитим сюрпризом для Де Дзербі та його помічників.

В українській Прем'єр-лізі справи «Шахтаря» також йшли аж ніяк не настільки яскраво, як на те розраховувала більшість фанатів «гірників». «Динамо» під керівництвом Мірчі Луческу виявилося міцним опонентом для донецької команди, незважаючи на те, що влітку Де Дзербі отримав солідну суму на трансферному ринку на підсилення складу, підписавши низку дуже якісних виконавців.

Але до зимової паузи Де Дзербі та «Шахтар» таки змогли видертися на перший рядок у турнірній таблиці. Здавалося, що навесні на нас чекає феноменальний за рівнем інтриги змагальний відрізок, але буквально за день до відновлення турніру на українську землю ступив немитий каблук російського окупанта, який приніс смерть, кров, розруху та тотальний біль...

Немає сумнівів, що російсько-українська війна виявилася болісною і для Роберто Де Дзербі. Він до останнього залишався у Києві, і покинув столицю України лише після того, як це вдалося зробити всім легіонерам команди. Очевидно, італієць побажав би забрати у безпечне місце і всіх українських своїх підопічних, але ті мали свої обставини та обов'язки. Тим самим для іноземців, а особливо бразильців, Де Дзербі багато чого зробив, але ті «відплатили» наставнику зовсім не так, як той розраховував. На збір у Туреччині, де «Шахтар» перебував у цілковитій безпеці, не прибув жоден бразилець, окрім Марлона, давно знайомого з Де Дзербі та купленого «гірниками» на особливе прохання наставника. Але й тут Роберто залишився самим собою, давши чітко зрозуміти, що розчарований таким вибором і життєвою позицією бразильських легіонерів…

Очевидно, що Де Дзербі всерйоз вірив, що після звільнення Київської області та низки північних регіонів України від окупантів, військові дії досить швидко зійдуть нанівець і можна буде говорити про реальні терміни проведення нового футбольного сезону в УПЛ. Але реалії такі, що говорити про щось із упевненістю зараз не доводиться, а тому Роберто всерйоз замислився над питанням продовження кар'єри.

У «Шахтар» він приходив із чітким завданням – допомогти вивести команду на якісно новий рівень, принагідно заявивши про себе у Лізі чемпіонів. Це допомогло б Де Дзербі отримати нарешті приємну пропозицію від якогось з італійських грандів, після чого Роберто з почуттям виконаного обов'язку міг би покинути Україну та повернутися на улюблений Апеннінський півострів.

Але життя склалося інакше. Швидше за все, Де Дзербі покине «Шахтар» без жодних досягнень. Розіграш чемпіонату зупинено і чемпіона у сезоні-2021/22 визначено не буде (що справедливо, і на правильності саме такого рішення у своїх інтерв'ю акцентував увагу сам Де Дзербі), а дебют тренера у груповій стадії Ліги чемпіонів відверто не задався. Не можна сказати, що і розбудова «Шахтаря» вдалася Де Дзербі на повну. Швидше за все, команда була лише на пів дорозі до того, якою її хотів бачити головний тренер. Занадто амбітним наставником виявився Роберто, і надто серйозними – зміни, які він вважав за потрібне внести до ігрової моделі «гірників».

У результаті доведеться кидати все на пів дорозі. І за це навряд чи хтось засудить Де Дзербі. Йому всього 42 роки, а це ключовий період, коли тренер повинен заявляти про себе. Очевидно, що приїжджаючи в Україну, Роберто зовсім не таким уявляв життєвий досвід, якого він набуде у нашій країні. З іншого боку, італієць чітко усвідомив, хто є друг, а хто – справжнісінький ворог. Більше того, знайшов у собі сили та характер заявити про це публічно, хоча ми знаємо багатьох «легенд» українського футболу, які воліли відмовчатися, не бачачи нічого ганебного у фактично «танцях на кістках» власного народу…

У найближчий місяць-два, очевидно, доля Де Дзербі в «Шахтарі» вирішиться остаточно. Навряд чи сторони залишаться в контрактних зобов'язаннях, і такий трагічний від'їзд з України залишиться болем для Роберто. З іншого боку, все погане – лише тимчасовий відрізок на шляху до гарного, а отже, мине трохи часу і Де Дзербі знову отримає можливість повернутися до свого «Шахтаря». Нехай навіть просто у гості. Але обов'язково на «Донбас Арену» в український Донецьк, де Роберто так і не вдалося побувати. Поки що не вдалося.