Дмитро ЛИТВИН: «Розумію, що було моєю помилкою опинитися в росії»

Свого часу луганська «Зоря» знайшла його в резервному колективі португальської «Бенфіки». У команді Юрія Вернидуба центральний захисник Дмитро Литвин грав зі змінним успіхом, але дебютувати у складі молодіжної збірної України зумів. Пробував свої сили в донецькому «Олімпіку», а на початку 2021 року опинився у Росії.

— Дмитре, наша розмова може зв'язатися лише за однієї умови. Ти маєш задати напрямок російському кораблю.
— Упевнений, що цей курс зрозумілий кожному українцеві, — його чітко вказали наші моряки. Я можу лише повторити їхні слова.

— Для тебе війна почалася на зборах у Туреччині, де ти перебував разом із СКА Хабаровськ?
— Так, так і було. Приблизно о п'ятій ранку я прокинувся від телефонної розмови мого сусіда по кімнаті. Це Гліб Грачов, колишній захисник «Сталі» та «Чорноморця», спілкувався зі своєю ріднею з Попасної. Поговоривши з ними, він одразу сказав: «Литва, прокидайся. Дзвони додому, у нас війна почалася».

— Якими були твої подальші дії?
— Дочекався сніданку і одразу підійшов до керівництва із проханням розірвати контракт. Мені дали добро, але офіційна угода була розірвана 28-м числом. Весь цей час я з командою не тренувався і просто сидів на валізах. Розірвав контракт і Гліб Грачов.

— Тебе легко відпустили?
— Так, у цьому питанні не було жодних розбіжностей.

— Із одноклубниками як прощався?
— Усі пацани зайшли і висловили своє співчуття. Нормально розлучилися.

— Тобто там не всі футболісти остаточно пробиті, але всі бояться публічно висловлювати свою думку?
— Так, це виключено. Клуб — державний, його спонсорує губернатор, і якщо вони щось скажуть, то про кар'єру можна забути. Там взагалі без шансів.

— Де були твої батьки 24 лютого?
— У Києві, вони там і досі перебувають. У Маслівці, що під Миронівкою, де я народився, живуть бабуся та дідусь. Тато з мамою сказали, що їх не залишать і нікуди не поїдуть.

— Коли ти їхав на росію, думав, що футбол поза політикою?
— Напевно, я просто не аналізував ситуацію глобально. І, тим більше, не міг подумати, що таке може статися. Звичайно, зараз розумію, що це була моя помилка. Мені не легко про це говорити.

Я грав там рік, заробляв гроші, а вони рівняють мою країну із землею, вбивають людей. Поводяться, як виродки – це ще м'яко сказано.

— Як тебе занесло на Фарери?
— Такий варіант запропонував агент. Я довго не думав - головне було швидше звідти поїхати.

— На островах можна грати у футбол?
— Цілком. Я вам більше скажу: з організації, з тренувального процесу тут солідніше, ніж було в Хабаровську. Хороший тренерський штаб, все спілкування англійською. У нас у «Клаксвіку» шість збірників. Чотири футболісти поїхали до національної команди, а ще двоє — до молодіжки. Моя команда – чемпіон країни. Влітку стартує у кваліфікації Ліги чемпіонів.

Дай Боже, війна закінчиться на нашу користь, і сюди приїде молодіжна збірна України. Знаю, що в Запоріжжі вона обіграла фарерців лише з мінімальним рахунком, а французи взагалі зіграли з ними внічию. Тож зараз скрізь у футбол можна грати.

— З кимось із «Зорі» підтримуєш стосунки?
— Так, періодично спілкуюсь із хлопцями.

— Як тобі вчинок Юрія Вернидуба?
— Звичайно ж, він заслуговує на всіляке захоплення. Тут і казати нічого — справжній мужик.