Хан і Брук нарешті побилися. І поєдинок вийшов супер

Амір Хан і Келл Брук все ж таки зустрілися. Через багато років (Келл каже про неймовірні сімнадцять), через сотні закидів, гучних слів і нестримних обіцянок британці прийшли в ринг один до одного.

Поєдинок на диво вийшов класним. Навіть фінальна крапка не засмутила. Бо тут уже були особисті розбірки, а спортивна спадщина йшла десь там позаду. І всі відчували себе спокійніше.

Хан та Брук влаштували дуже бадьорий поєдинок. Все склалося чудово

Деякі поєдинки потрібно робити лише вчасно чи ніколи. Особливо це стосується тих випадків, де зустрічаються два непереможені спортсмени, але один уже свій пік пройшов, а другий – ні. Виходить, не чесно, коли бій організовується не вчасно – в одного автоматично є перевага та відповіді на запитання фанати так і не отримують.

Деякі поєдинки взагалі не потрібно влаштовувати, хоч здається, що спортсмени – бійці одного покоління. Тому що насправді це не так. Коли один виходить на пік на сім-вісім років раніше за іншого, наприклад. Тоді вони взагалі не повинні битися, бо перший переміг усіх своїх, а другий має зустрітися зі своїм. Бої робити можна, але розраховувати, що хтось отримає відповіді на запитання, хто краще, не варто.

І є поєдинки, які навіть краще зробити пізніше, ніж раніше. Тому що обставини складаються в боксі так, що не завжди два непереможені топи – гарний бій. І не завжди два побиті життям бійці – поганий. Хан проти Брука – третій варіант.

Сімнадцять чи десять років тому Келл був би однозначним фаворитом, який мав знести суперника вкрай швидко. І тут був ризик, що обоє почнуть обережно – бо на кону дуже багато. На той час Амір був ще дуже перспективним малим з однією швидкою поразкою нокаутом і все. Брук був машиною, яка з'їдала будь-яку їжу, що її підкидали. В результаті, Хан міг спробувати просто перебігати візаві, протримавшись десь там на периметрі і загострюючи лише зрідка.

Цього разу все було зовсім по-іншому. І багато в чому завдяки тому, що обом уже нема чого втрачати. Хан падав у такі нокаути, що розмови про його підборіддя аж набридли. Бруку зламали лицьову кістку та щелепу, він програв двом головним топам свого дивізіону і одному – не свого. Бокс для задоволення і закриття особистих конфліктів - що може бути краще?

Насолода полилася з перших секунд. Амір почав пресингувати сильнішого і міцнішого суперника. Наближався, пробивав, йшов, повторював. Брук просто не встигав за таким темпом - надто швидко рухався суперник. Тільки наприкінці раунду Келл щось, здається, намацав. Правою рукою не дотягнувся, але продовжив комбінацію лівим боковим – точно прямо у підборіддя. Хан відразу почав свій танець, публіка загула в передчутті, але Амір швидко відновився. Та ще й показав супернику, мовляв: «Дивися, я в нормі».

Другий раунд вийшов таким же напруженим, тільки Келл влучив трохи більше разів – два. Хана знову повело, але, будемо відвертими, Амір був точно кращим за свого суперника багато в чому і точно кращим за ті записки, що рахував нейтральний суддя, записки якого виводилися на екран.

Останній по-справжньому конкурентний раунд – третій. Хан усе ще намагався протистояти супернику. Не давати зближуватися, зустрічати джебом, бити силові та бороти в клінчі, як тільки з'являється небезпека. Небезпеки ставало дедалі більше.

У четвертому раунді стало зрозуміло, чому. Просто Брук пристрілявся. Якщо попередні раунди дуже багато його силових летіло не туди, то тут розпочалися влучення. Голова Хана не була готовою до цього.

Аміра штормило, він намагався вижити і відповідати, але калібр був замалий, щоб протистояти Келлу. У п'ятому раунді все це продовжилося, а у шостому закінчилося.

Багато хто відразу заговорив про передчасну зупинку, але тут все здається очевидним – Амір взагалі не відбивався. Лише клінчував і йшов спиною вперед. Продовжувати заради жорстокого нокауту? Британець і так часто в них бував.

Рефері припинив бій, зафіксувавши перемогу Брука технічним нокаутом у шостому раунді. Результат очікуваний: Келл і Амір ті самі. Після бою, до речі, адекватно спілкувалися – сварки, певно, скінчилися.

Що далі?

Хану, можливо, настав час завершувати. Не тягне фізично бути постійно в русі, не може тримати удар, ну ось зовсім. Як з такими показниками битися – незрозуміло. Ніяк, хіба що із середняками.

Бруку про чемпіонські бої поки що не варто говорити. По-перше, він далеко від них у рейтингах. По-друге, там є свої справи і в одного, і в іншого, і третього чемпіона. А ще є надія, що до кінця року вони матимуть спільну справу.

Але напівсередня вага – одна з найцікавіших у боксі. Там реально є з ким боксувати. Денні Гарсія, Джарон Деніс – цікаві варіанти. Навіть силове протистояння проти Егідіуса Каваляускаса - супер.

Вибирати є з кого. Навіть два українці у топах – Шелестюк із гарною компанією та Чухаджян поки що лише з хорошим боксом. Брук ще в порядку, поки око не турбує і на нього все ще цікаво дивитись.