Гуру литовського баскетболу: топ-10 вихованців Владаса Гарастаса

8 лютого легендарному литовському баскетбольному тренеру Владасу Гарастасу виповнюється 90 років. Із нагоди цього славного ювілею блогер sport.ua виокремлює десятку найкращих учнів видатного наставника.

Для невеличкої балтійської країни баскетбол важлива складова національної самоідентифікації. Жарти щодо того, що на безлюдному острові литовцям потрібен лише баскетбольний м’яч, а кошик(и) вони змайструють самі, не видаються такими вже й жартами. Історичний факт: у сибірських таборах, у засланні після анексії Литви Радянським Союзом литовці грали в баскетбол! У документальному американо-литовському фільмі «Інша дрім-тім» Арвідас Сабоніс називає точну дату початку баскет-буму в своїй країні: домашній чемпіонат Європи 1939 р., де литовці здобули «золото». Тоді було зведено й нині вже оповиту легендами арену «Спортгалле» (першу, до речі, спеціалізовану саме баскетбольну арену в Європі). Звісно, людям мого покоління складно судити про той чи інший бум 80-річної давнини, а ось про шалену популярність баскетболу в Литві, починаючи з 1980-х рр. знаю не з чуток. Й архітектором (а дехто казав інак: «Добрим пастором») саме того буму (а також фундатором литовського ігрового стилю – командна гра, швидкі передачі, коли в суперників буквально голова йде обертом) є якраз нинішній ювіляр. «Усі грають у баскетбол. Це і є наша система!» – так каже Гарастас про теперішні литовські реалії. Чи складно виокремити з вихованців Гарастаса десятку най-най?.. Скажу так: п’ятірка простежується чітко, а далі можливі варіанти. Хай там як, а чудовий привід згадати литовських баскетбольних зірок і розташувати їх за ранжиром є.

1. Арвідас Сабоніс (народився в 1964 р.)

Звісно, кращим із кращих є Арвідас Сабоніс. Як писали в книжці «Баскетбол. Епоха В. Шаблінського» Зураб Хромаєв та Анатолій Волошин: «Сабоніс… вмів на майданчику все… Його передачі були ефективні та красиві… Дриблінгом міг обвести будь-якого захисника… Створював силу-силенну моментів для ураження кільця іншими». Додам, що Сабас володів і нечастою для центрового чеснотою – точним кидком із дальньої та середньої дистанції. Ця людина символізувала собою «Жальгіріс» 1980-х рр.: зарядженість на боротьбу, непоступливість, та було дещо, що вирізняло його з-поміж товаришів по команді. Як на мене, він був емоційнішим за інших гравців у біло-зелених майках. Центровий – таке ігрове амплуа, що ти просто не можеш не бути в центрі уваги всіх: суперників, суддів, глядачів, медіа. А це додаткове моральне навантаження, з яким, хай яким би ти був брутальним чоловіком, але ще слід впоратися. А якщо до того ж ти ще й чи не наймолодший у команді? Хай там як, а Сабас завжди підкреслює неабияку роль Гарастаса в своєму становленні як гравця світового класу. «Сабоніса нам послав Всевишній! Такі гравці народжуються однораз на сторіччя!» – відомі слова Гарастаса.

Безперечно, коли вже в 17-річному віці ти стаєш чемпіоном світу (а дебютував у вищій радянській лізі ти буквально за рік до того) й тебе охоплює полум’я слави, то складно не втратити ґрунт під ногами. Багато в чому завдяки Гарастасу Сабоніс витримав цю навалу й примножив свої здобутки. На його рахунку ще й «золото» чемпіонату Європи, й «золото» Олімпіади, 6 медалей менш цінної проби на великих турнірах («бронза» Олімпіади-92 – перша під литовським прапором, за висловом Сабаса, міститься «в нашій душі»), чемпіонські титули в СРСР, Іспанії та Литві, неодноразові особисті пошанування (зокрема Сабаса 4 рази визнавали спортсменом року в Литві й 6 разів визнавали найкращим гравцем Європи, між першим та останнім титулом пройшло півтора десятки років!). До речі, Сабоніс кількараз в інтерв’ю підкреслював, що олімпійські «бронзи» в складі збірної Литви для нього дорожчі за «золото» в складі збірної СРСР. Тим самим спричиняв, коли м’яко, не надто схвальні відгуки з Білокам’яної. У переможному фіналі Міжконтинентального кубка в 1986 р. Сабоніс зробив визначальний внесок в успіх біло-зелених (84:78), набравши 26 очок. Кар’єра в НБА? Так, Сабоніс пограв у «Портленд Трейл Блейзерс» у другій половині 1990-х – на початку 2000-х. На жаль, командних титулів за океаном Сабоніс собі не додав. Прикметно, що почав професійну кар’єру 16-річний Арвідас у «Жальгірісі» і закінчив її у 40-річному віці так само в «Жальгірісі».

В постігровий період Сабас очолював Федерацію баскетболу Литви, виховав з дружиною Інгридою (до речі, «міс Вільнюс-1988») чотирьох дітей (найближчим часом, до речі, Арвідас має стати дідусем), а нині каже: «У кожної людини настає час, коли він має пожити для себе».

2. Вальдемарас Хомічюс (народився в 1959 р.)

«Ледь не 90% глядачів у Москві під час наших суперфіналів із ЦСКА в 1980-х рр. вболівали за «Жальгіріс», – розповідав мені Хомічюс в інтерв’ю років із сім тому, коли працював головним тренером «Дніпра». Та я й сам це добре пам’ятав. «Капітан великої команди» – так називається книга славнозвісного чемпіона, що побачила світ на початку нинішнього сторіччя. Справді, капітан в команді Гарастаса відігравав велику роль, і не лише на майданчику та в роздягальні. Партнери по команді всі навперебивки й з усмішками називають Хомічюса людиною, яка вміла діставати зиск від поїздок за кордон за радянських часів – мовляв, він знав, де взяти, як провезти та як збути апаратуру, дефіцитні для Союзу речі тощо. Хомічюс каже: «Знаю, що вони назвуть мене ватажком у цьому сенсі, та ми всі цим опікувалися, чого там». У складі радянської збірної Хомічюс ставав олімпійським чемпіоном, чемпіоном світу, двічі чемпіоном Європи, чемпіоном Європи серед юніорів, чемпіоном Універсіади тощо. З командами Гарастаса тричі здобував союзне «золото», однораз Міжконтинентальний кубок, а в 1992 р. олімпійську «бронзу». По закінченні ігрової кар’єри став вправним тренером. Крім «Дніпра», працював в Україні й із «Будівельником», хоча як зізнався мені в інтерв’ю, дотепер вважає несправедливою «кабінетну поразку» «Жальгіріса» від наших земляків у чемпіонаті СРСР 1989 р. Тут наші думки з капітаном великої команди розходяться.

3. Шарунас Марчюльоніс (народився в 1964 р.)

«Воїн!» – так Марчюльоніса кличе Йовайша. Як на мене, влучніше годі й казати! Атакувальний захисник, уродженець Каунаса ніколи не грав за «Жальгіріс», його команда – вільнюська «Статіба». Проте з Гарастасом Шарунас попрацював уже в збірній незалежної Литви, двічі спробував на смак олімпійську «бронзу», однораз – європейське «срібло», будучи вже гравцем НБА. Твердячи про свою кар’єру, Шарунас стверджує: «Дорога ніколи не була прямою!» Та її він пройшов достойно, вісім років відігравши в НБА. Це було би неможливо без твердого характеру. Свого часу широко розтиражували слова Марчюльоніса про те, що він не хоче бути «шаховим пішаком у партії між Держкомспортом СРСР і Тедом Тернером». Чотири рази Марчюльоніса визнавали кращим спортсменом Литви. По закінченні ігрової кар’єри його сфера інтересів – бізнес і політика, був депутатом Європарламенту, вклав душу й кошти у власну баскетбольну школу.

4. Сергеюс Йовайша (народився в 1954 р.)

«Найколоритнішою особистістю в литовській команді» називав Сергеюса журналіст Ігор Фейн у книзі «Арвідас Сабоніс». А які епітети для нього придумували газетярі 1980-х: «мозковий центр», «хитрий лис», «довгорука бестія», «вбивця фаворитів»! Сабоніс, відповідаючи на журналістське питання «з ким найкраще», був категоричним: «Із Сянасом» (так у команді звали Йовайшу). Йовайша розпочав свою ігрову кар’єру ще до того, як Гарастас очолив «Жальгіріс», та по-справжньому розкрився вже під орудою гуру литовського баскетболу. «Мені пощастило в тому, – казав Йовайша в інтерв’ю, – що в різні часи я грав із двома кращими баскетболістами Литви радянської доби – Модестасом Паулаускасом та Арвідасом Сабонісом». «Розумний і хитрий гравець, який чудово читав гру. Й у нього були залізні нерви», – так відгукується про Йовайшу Вальдемарас Хомічюс.

Справді, легкий форвард Йовайша ще до приходу Гарастаса на тренерський місток «Жальгіріса» став гравцем збірної СРСР, і в 1978 р. здобув в її складі «срібло» світового чемпіонату. А згодом він став і чемпіоном Європи (двічі), і чемпіоном світу. На жаль, олімпійського «золота» не здобув, прецінь у 1988 р. вже не викликався до збірної СРСР, та в 1992 р. допоміг своїй рідній Литві стати бронзовим призером Олімпіади в Барселоні. Ну, й, безперечно, чималий внесок зробив Сергеюс у чемпіонський хет-трік каунасців у чемпіонаті СРСР у половині 1980-х рр. та в завоювання Міжконтинентального кубка в 1986 р. Унікальність Йовайши ще й у тому, що він двічі ставав срібним призером Всесвітніх універсіад у складі студентської збірної СРСР (Сянас має, до речі, дві вищі освіти – дипломи Каунаського політехнічного та Литовського інституту фізкультури).

Відома цитата Йовайши: «Ми голосно говоримо про те, що баскетбол у Литві – друга релігія. Через баскетбол ми могли показати свою силу!»

У постігровий період працював на телебаченні, в мерії міста Анікщяй, пробував себе в кіно, а з початку 2010-х рр. став на політичний шлях, неоднораз Йовайшу обирали депутатом Сейму Литовської республіки. А якнайкраще цю людину характеризує чи не найулюбленіша його фраза: «Життя навчило!»

5. Рімас Куртінайтіс (народився в 1960 р.)

Про тренерський стиль Гарастаса Куртійнайтіс каже: «Допоки він тебе 9 разів не перевірить, то не випустить». Різне було у взаєминах тренера й гравця, та психологічну допомогу Гарастаса в найскладніші часи кар’єри Курт цінує високо. На початку 1980-х Рімас став чемпіоном СРСР у складі… ЦСКА, й лише 1982 р. повноцінно дебютував у команді рідного міста – «Жальгірісі» («прийшов з іншого боку, мене взяли як чемпіона», як з усмішкою зазначав роки згодом сам Куртійнайтіс). Курт став одним із лідерів команди Гарастаса. Цей розігруючий захисник вирізнявся винятковою точністю дальніх кидків і вкрай непоступливою баскетбольною вдачею. Відіграв вагому роль у переможному хет-тріку «Жальгіріса» в половині 1980-х у чемпіонаті СРСР і в здобутті біло-зеленими Міжконтинентального кубка в 1986 р. У 1980-ті в складі збірної СРСР став чемпіоном Європи, олімпійським чемпіоном, віцечемпіоном світу, та найбільше емоцій у нього спричиняють спогади про олімпійську «бронзу»-1992 у складі збірної Литви. Під час інтерв’ю для фільму «Інша дрім-тім», згадуючи про той турнір, Курт ледь стримував сльози. Прикметно, що наприкінці своєї ігрової кар’єри Куртінайтіс пограв і в Україні – в складі БК «Київ». Надалі тривалий час працював тренером у різних країнах, обіймав посаду в урядових структурах Литви. «Якщо спортсмен прагне бути великим, він не має лякатися ризикувати в складних ситуаціях», – ці слова Курта з одного інтерв’ю, наче дороговказ для юних баскетболістів!

6. Артурас Карнішовас (народився в 1971 р.)

Цей легкий форвард дістав в Європі прізвисько «Мовчазний вбивця» за здатність у буцімто непоказному стилі набрати добрі два десятки очок за матч. Народився Артурас у Клайпеді в баскетбольній родині. Трошки застав радянський баскетбол, але не грав у «Жальгірісі», а захищав кольори вільнюської «Статиби». Надалі вступив до американського коледжу, не знаючи англійської мови. Проте в NCAA мав змогу відгострити свої суто баскетбольні чесноти. Під орудою Гарастаса Карнішовас двічі здобував олімпійську «бронзу» й став віцечемпіоном Старого Світу. В 1996 р. його було пошановано званням європейського гравця року ФІБА. На клубному рівні пограв у Франції, Іспанії, Греції та Італії. По закінченні ігрової кар’єри обіймав чимало менеджерських посад у НБА та в низці клубів цієї ліги. Нині проживає в Чикаго, та обіймає посаду віцепрезидента з баскетбольних операцій «Чикаго Буллз».

7. Гінтарас Ейнікіс (народився 1969 р.)

Уродженець Кретинги дебютував у «Жальгірісі» в 1987 р. Юний центровий мав прийти на заміну самому Сабонісу, й наполегливо працював задля високої мети. Чемпіоном СРСР йому стати так і не судилося (зокрема, в 1989 р. на заваді чемпіонським амбіціям став київський «Будівельник»), та олімпійських «бронз» Ейнікіс назбирав аж три в своїй колекції (дві з них – під орудою Гарастаса). Був важливою складовою й команди Гарастаса на чемпіонаті Європи-1995, де Литва посіла 2-ге місце. Під завісу ігрової кар’єри став фігурантом кількох скандалів (бійка в нічному клубі, алкоголь, наркотики, загроза вбивством своїй подрузі). Тренерська кар’єра в Гінтараса не склалася.

8. Гінтарас Крапікас (народився в 1961 р.)

Вистрілив Крапікас ще на юнацькому чемпіонаті Європи 1980 р. – переможному для збірної СРСР. Литовець став другим за результативністю в радянській команді. Уродженець Кретинги всі 1980-ті провів у «Жальгірісі». Роки його виступів за цей клуб абсолютно точно повторюють роки роботи Гарастаса там. Крапікаса-гравця цілком можна вважати креатурою Гарастаса. Й майже всі свої ігрові титули (три союзні чемпіонства, звитягу в Міжконтинентальному кубку, олімпійську «бронзу», «срібло» європейського чемпіонату) Крапікас завоював під орудою нинішнього ювіляра. «Він грамотно шикував нас, спрямовуючи нашу енергію в правильне гирло», – так казав Крапікас про свого наставника. Перейшовши на тренерську роботу, Крапікас застосував своє глибоке розуміння баскетболу на користь національній збірній. Входив до тренерського штабу литовців на «бронзовій» Оліміпаді-2000 та на переможному чемпіонаті Європи-2003. Має й українську сторінку в тренерській біографії, адже на початку 2010-х рр. впродовж нетривалого часу попрацював на тренерській посаді в маріупольському «Азовмаші». «Залишайтеся в баскетболі якнайтриваліший час, а опісля самі ставайте тренерами!» – такі поради дає Крапікас своїм теперішнім вихованцям.

9. Альгірдас Бразіс (народився в 1962 р.)

За свою ігрову кар’єру Бразіс пограв лише в двох клубах: «Літкабелісі» з Паневежиса та каунаському «Жальгірісі». Причому в складі каунаського гранда цей невисокий за баскетбольними мірками (190 см) розігруючий провів 13 років! Був важливою складовою золотої команди Гарастаса половини 1980-х рр., проте, на відміну від багатьох гравців того «Жальгіріса», не поїхав грати за кордон, а залишився вдома. Відтак до трьох радянських чемпіонських титулів додав і два титули чемпіона Литви. Як і більшість вихованців Гарастаса, Бразіс став тренером. Мав тренерський стосунок до перемоги «Жальгіріса» в Євролізі в 1999 р., працював свого часу й в українському «Азовмаші».

10. Раймундас Чивіліс (1959–2000)

Уродженець Паневежиса, типовий «ванклабмен», у «Жальгірісі» грав із 1977 р. Проте сповна розкрив свій талант лише з приходом на тренерський місток у 1979 р. Гарастаса. Новий тренер одразу повірив у цього енергійного бороданя та знайшов йому місце в старті. Володимир Гомельський у своїй книзі «Як грати в баскетбол» характеризує Чивіліса як гравця «неабиякої фізичної сили, проте слабкого технічно». Ба більше: називає його навіть «напівфабрикатом»! Хай там як, але саме Гарастас зробив із нього справжню зірку. Важливу роль у зростанні індивідуальної майстерності Раймундаса відіграв Сабоніс. Сабас відволікав на себе гравця, який мав тримати Чивіліса, відтак Раймундас мав змогу поцілити м’яч у кошика майже безперешкодно. Ця тактична знахідка Гарастаса зумовила те, що, приміром, у сезоні-1984/85 Чивіліс подвоїв середню кількість набраних очок за матч. Мовчазний «Борода» перетворився на одного з лідерів команди Гарастаса. «Технічне оснащення одного гравця допомогло розкритися іншому», – виснує Володимир Гомельський. На жаль, постігрова доля Раймундаса склалася трагічно, й він пішов із життя від туберкульозу в 41-річному віці.

***

«У нас, як і в Литві, гарна баскетбольна генетика» – ці слова славнозвісного латвійського баскетболіста Валдіса Валтерса, безперечно, відповідають дійсності. Показово, до речі, що,  говорячи про свою батьківщину, у відповідному контексті він згадав і сусідів-конкурентів. Менше з тим… Хоч Сабоніс і вважає, що Литва захворіла баскетболом ще з 1939 р., ризикну стверджувати, що без сумлінної праці Гарастаса в 1980-ті рр. на релігію в цій балтійській країні баскетбол би не перетворився. «Жальгіріс» завжди був сильним саме своїм духом» – стверджував баскетбольний оглядач Ігор Фейн. Проте дух не виникає сам собою, має бути людина, яка плекатиме духовитість команди. «Ви граєте для народу Литви. Забудьте про персональні амбіції. Люди забувають про сон, дивляться з надією на вас!» – так налаштовував Гарастас своїх підопічних на бій за 3-тє місце на Олімпіаді-92 проти збірної, яка мала якусь дивну назву та складалася з пострадянських гравців. Шалена популярність «восьмого дива світу» (пам’ятаєте художній фільм із такою назвою – чудову рекламу баскетболу?) в Литві з часів тренерської роботи Гарастаса не вщухає. А система, про яку йшлося на початку матеріалу, повсякчас дає свої плоди! Відтак і народжуються «інші дрім-тім».

Олексій РИЖКОВ