Від Крощенка до Кучера: символічна збірна киян у Шахтарі

Київ – футбольне місто! Скільки разів чув я цю фразу та варіації на її тему від зовсім різних людей. Її промовляли Урмас Отт і Коте Махарадзе, Юрій Калитвинцев та Микола Старостін, чимальці з далеких палестин і корінні кияни. Природньо, що такий статус унеможливлений без розвитку масового футболу. Гасла радянської доби свого часу волали: «Від масовості – до майстерності!» Й справді, час від часу з подільских, печерських, чоколівських, куренівських, борщагівських, оболонських, березняківських двориків виходили футболісти високого рівня. Не всі з них зробили кар’єру в найпопулярнішому клубі столиці, хтось подався за кордон, хтось став улюбленцем уболівальників менш знаних українських клубів, хтось проклав шлях до прямих конкурентів «Динамо».

Немало киян залишило свій пам’ятний слід і в складі донецького «Шахтаря» – найпринциповішого суперника динамівців на внутрішньоукраїнській арені. Поставивши собі за мету зібрати символічний склад уродженців Золотоверхого в «Шахтарі», зіткнувся з вельми широким вибором, причому на всіх позиціях. Поміркувавши над розстановкою й тактичною схемою, зробив своє обрання, яким і хочу поділитися. Склад вийшов представницький, чого там!

Воротар: Олександр Рибка (народився в 1987 р.).

Як на мене, Олександр виграє конкуренцію в Богдана Сарнавського та Антона Каніболоцького. Хай у «Шахтарі» він і провів не так багато часу, але встиг долучитися до українського чемпіонства й зіграти в Лізі чемпіонів. Та надалі був відсторонений УЄФА на два роки від офіційних матчів через вживання забороненого препарату фуросемід. Опісля в кар’єрі Рибки було не надто вдале повернення до «Динамо», 4-річна зарубіжна одіссея, «Металіст»… Чи припустився він помилки, перейшовши свого часу в «Шахтар»? Думаю, вболівальники різних команд відповідають на це питання по-різному. Певно, неоднораз задавав його собі й сам Олександр… Хай там як, але «найнедоціненніший голкіпер України», як часто-густо називають його фахівці, ще не втратив шансів перезавантажити свою кар’єру. Вік у нього не критичний, воротарський хист наявний. Звичайно, про участь у Лізі чемпіонів не йдеться, та принаймні на вітчизняну прем’єр-лігу він розраховувати може. В усякому разі всі передумови для цього є.

Захисники: Віктор Кондратов (народився в 1952 р.), Олександр Кучер (народився в 1982 р.), Сергій Підпалий (народився в 1963 р.), Валентин Жуков (1950–2007).

Ліворуч поставлю видатного захисника «Шахтаря» медально-кришталевої пори другої половини 1970-х  – початку 1980-х рр. Віктора Кондратова. У складі «гірників» Віктор Іванович двічі ставав срібним й однораз бронзовим призером чемпіонату колишнього СРСР, здіймав над головою Кубок СРСР олімпійського 1980 р. й дістав справжні любов і шанування вболівальників. Феєричний фінішний спурт «Шахтаря» в сезоні-1975 запам’ятався вболівальникам команди надовго! Чотири з п’яти останніх матчів були виграні гірниками всуху, зокрема й проти московських спартаківців, і проти безпосереднього конкурента – єреванського «Арарата». Заслуга лівого захисника Віктора Кондратова в непрохідності донецької оборони вельми істотна. Його відмітна риса – мінімум попереджень за кар’єру, хоча незрідка він і дошкуляв персональною опікою найкращим форвардам тодішнього СРСР. Сам Віктор Іванович в давньому інтерв’ю згадав одне – за фол проти Олега Блохіна в матчі «Шахтар» – «Динамо» (Київ).

А от Олександр Кучер у 2015 р. дістав найшвидшу в історії Ліги чемпіонів червону картку – в матчі гірників проти «Баварії». Та, звісно, не лише тим запам’ятався нинішній тренер харківського «Металіста» як гравець. Він більше десятка років відіграв в центрі оборони помаранчево-чорних, в 2009 р. взяв участь у переможному для команди Мірчі Луческу фіналі Кубка УЄФА, а в 2012 р. відзначився дублем у воротах київського «Динамо» в принциповому українському класико.

ФК Шахтар. Олександр Кучер

У союзні часи Сергій Підпалий більше мені запам’ятався по матчах за пітерський «Зеніт». Менше з тим, у 1989 р. зміг виявити свої чесноти в без малого півтора десятках матчів за «Шахтар». Зокрема забив переможний гол у Москві в ворота тамтешніх автозаводців – на день гри – другої команди чемпіонату.

Валентин Жуков дебютував у «Шахтарі» на початку сезону-1973, вийшовши на заміну хвилин за 15 до фінального свистка у матчі «Шахтар» – «Спартак». Донеччани на той момент вигравали 2:1, й потребували свіжої сили для втримання спартаківських нападників. Із завданням уродженець Києва впорався, «Шахтар» виграв, а надалі Жуков став більш-менш регулярно з’являтися в складі помаранчево-чорних. Провів у «Шахтарі» два сезони.

Інші київські гірники-захисники програють конкуренцію. Зокрема ані Микола Іщенко, ані В’ячеслав Свидерський не змогли свого часу закріпитися в основі «Шахтаря».

Півзахисники: Ігор Корнієць (народився в 1967 р.), Юрій Ванкевич (народився в 1946 р.), Сергій Герасимець (1965–2021).

Ігор Корнієць провів у «Шахтарі» сезон-1991 – останній для радянського футболу. Взяв участь у багатьох знакових матчах, зокрема в феєрії у Лужниках, коли «Шахтар» обіграв кращу радянську команду того сезону – ЦСКА – з рахунком 4:3. Хоча назагал той сезон для донеччан вийшов провальним. Останню перемогу гірники здобули на початку липня, а чемпіонат тривав до пізньої осені.

Вихованець ДЮСШ «Динамо» (Київ) Юрій Ванкевич був помітною фігурою у «Шахтарі» половини 1970-х рр. Здебільшого був орієнтований на захист, та є автором кількох пам’ятних голів. Зокрема, Ванкевич забив у 1975 р. в Києві у ворота «Динамо», подолавши перешкоду у вигляді чотирьох оборонців європейського гранда тогочасся та воротаря Євгена Рудакова. В тому таки пам’ятному й для «Динамо», й для «Шахтаря» сезоні Ванкевич зробив свій внесок у декласування «Зеніта», провівши один із п’яти м’ячів у ворота тодішніх ленінградців. Атака віялом, партнери розбігалися, увагу захисників відволікали, а Ванкевич вирішив пробити й не помилився.

Вихованець школи «Юний динамівець» Сергій Герасимець провів у «Шахтарі» три сезони в другій половині 1980-х рр. Запам’ятався великим обсягом роботи, справжньою жагою боротьби, встигав повсюдно, одне слово. Та все ж таки успішніше грав у мінському «Динамо» й в ізраїльському «Бней Єгуда». Мені запам’ятався переможний гол Герасимця в Москві у ворота ЦСКА в 1987 р.: флангова атака, яку Сергій Григорович майстерно завершив точним ударом.

Хто міг би замінити гравців основи? Сергій Ралюченко, який провів сезон-1987 у «Шахтарі», але повноцінним гравцем основи так і не став. Мені він куди більше запам’ятався у футболці «Металіста». Ігор Жабченко зіграв кілька матчів за «Шахтар» наприкінці 1990-х, та більшою мірою розкрився у «Чорноморці». Олександр Олексієнко лічені рази виходив на поле в формі першої команди «Шахтаря» й, природньо, конкуренцію в символічній збірній скласти не міг.

Нападники: Валерій Лобановський (1939–2002), Анатолій Крощенко (народився в 1937 р.), Олег Базилевич (1938–2018).

Валерій Васильович Лобановський відіграв два сезони за «Шахтар». Гра-бенефіс Валерія Васильовича – заключний акорд сезону-1967, коли Лобановський двічі розписався у воротах московських армійців. Відомий донецький спортивний журналіст Марко Левицький вважав, що саме в «Шахтарі» Лобановський-гравець розкрився якнайповніше. В донецькому клубі він був, на думку Марка Юрійовича, «господарем гри».

Анатолій Крощенко провів у «Шахтарі» сезон-1960. Відзначився кількома важливими голами: зокрема, відкрив рахунок у вдалому для гірників домашньому матчі з «Кайратом» (2:0), незадовго до фінального свистка забив переможний гол у Мінську в ворота «Бєларусі» (загальний рахунок – 3:2), провів переможний м’яч у ворота «Зеніта» на виїзді тощо.

Олег Петрович Базилевич грав за «Шахтар» водночас із Лобановським. У 1967 р. він буквально розірвав оборону київського «Динамо» в Донецьку. Завдяки його дублю гірники здолали опір чемпіона країни – 2:1. Перший гол у тій грі Базилевич забив після корнера у виконанні Лобановського. Показово, що Лобановський із Базилевичем, за багатьма свідоцтвами, запропонували тодішньому наставнику «Шахтаря» Олегу Ошенкову тактичний план нейтралізації динамівського півзахисту, зокрема Йожефа Сабо та Володимира Мунтяна. І він спрацював! За підсумками тієї гри Олег Петрович виснував: «Ми з Лобановським вже можемо самостійно генерувати продуктивний тренерський задум». Цілком можливо, що саме тоді й певною мірою народився славний тренерський тандем. А вже згадуваний Марко Левицький про їх ігровий тандем у «Шахтарі» казав так: «Вони уособлювали футбольну культуру».

Хто міг би розраховувати на місце в моїй символічній збірній у лінії нападу? Насамперед, Анатолій Пилипчук – гравець, який мав два заходи в «Шахтар» в другій половині 1960-х (з перервою, до речі, на київське «Динамо»). Та за всієї поваги його не можна було назвати забивним форвардом: кількість забитих ним голів за шість сезонів зіставна із кількістю голів, забитих Крощенком за один сезон. Міг би він зіграти на позиції під нападниками, та в пропонованій мною розстановці місця для нього на полі я не знайшов. Віктор Кащей? Грав за «Шахтар» у сезоні-1972, який донецька команда провела в другому за силою радянському дивізіоні. Забивав небагато, сповна виявивши свій бомбардирський хист лише в останньому матчі сезону. В 4-градусний мороз Кащей двічі відзначився голами в ворота ярославського «Шинника». Замало цього, аби претендувати на місце в символічній збірній киян у «Шахтарі».

***

А що там на тренерському містку? Обирати слід між Олегом Базилевичем та Анатолієм Бишовцем. Загальновідомо, що в тренера Лобановського футболіст Лобановський не грав би в складі. А от як відповісти на питання: чи грали би в Базилевича-тренера в команді й Базилевич-гравець, і Лобановський-гравець? Зважаючи на те, що як тренери Валерій Васильович та Олег Петрович були однодумцями, то негативна відповідь наче ближче до правди. Відтак буцімто логічно віддати тренерське керівництво Анатолію Федоровичу? Проте Бишовець-тренер у «Шахтарі» успіхів не сягнув, та й на інше цікаве питання – чи грав би дует Лобановський – Базилевич у Бишовця-тренера – однозначно не відповіси. Ой, відчуваю, і задали би гарту згадані тренери згаданим вихованцям! І водночас аж ніяк не факт, що це не дало би позитивного результату… Хай там як, а обрання тренера цієї команди залишаю за читачем.

Осібно підкреслити хотів би таке. Чи помітили ви, що з мого варіанта збірної киян у «Шахтарі» вийшло чимало вправних тренерів? І тих, хто вдало працює з молоддю, піддаючи огранці молоді таланти, й тих, хто сягнув європейських вершин, і таких, хто добре виявляє свої тренерські чесноти нині, очолюючи амбітний проєкт. Так що, маємо готовий рецепт: якщо ти уроджений киянин і мрієш по закінченні ігрової кар’єри підкорити тренерські вершини, то маєш пограти, принаймні деякий час у «Шахтарі»? Звісно, все не так просто. Проте симбіоз закладеної змалечку столичної футбольної школи й досвіду гри в історично другому за досягненнями амбітному українському клубі дає неабияку міць. Так викристалізовується знаття, яким просто несила не поділитися з молодшими від себе поколіннями. Результат – народження справжніх тренерів-звитяжців!

Олексій РИЖКОВ