Продовжуючи переглядати SPORT.UA, Ви підтверджуєте, що ознайомилися з Політикою конфіденційності
Хокей
| Оновлено 29 сiчня 2022, 16:46
6941
4

Олексій ЖИТНИК: «Олімпійське золото Альбервілля здавалося пригодою»

Олімпійський чемпіон Альбервілля-1992 через 30 років згадав про тріумф на Олімпіаді

| Оновлено 29 сiчня 2022, 16:46
6941
4
Олексій ЖИТНИК: «Олімпійське золото Альбервілля здавалося пригодою»
Фото Івана Вербицького. Олексій Житник

Тоді йому було 19 і він став першим і досі єдиним вихованцем українського хокею, котрий здіймався на олімпійський п’єдестал. На той момент Олексій Житник представляв московське ЦСКА, але всі добре пам’ятали, що хокейне становлення він пройшов у київському «Соколі» Анатолія Богданова. В цьому інтерв’ю Sport.ua легендарний хокеїст пригадав, події 30-річної давнини, але спогадами про шлях до олімпійської вершини в Альбервіллі-1992 не обмежився і поділився думками про майбутні зимові Ігри в Пекіні.

– Олексію, на Олімпіаді-1992 ви були одним із наймолодших у складі Об’єднаної команди. Дуже нервували перед стартом?
– Не скажу, що аж надто сильно. До Олімпіади готуєшся не протягом якогось невеликого відрізку, а все життя. Комусь щастить вперше потрапити на ці змагання 30-річним а я у 19 став чемпіоном. Це було моєю мрією з перших кроків у хокеї. Я готував себе морально до таких поєдинків щоденно, відколи став на ковзани. Для мене з дитинства існувало лише перше місце. Друге вважалося провалом. В Альбервілль ми поїхали впевненими в своїх силах. Нас не бентежило те, що чимало великих гравців калібру Фетісова, Ларіонова, Буре, Федорова чи Могильного вже виступали в НХЛ і відповідно допомогти збірній на Олімпіаді не могли. Ми знали, що здатні виграти навіть без їхньої допомоги. Тобто, тими силами, які виступали в останньому чемпіонаті СССР. З легіонерів у нас тоді були лише В’ячеслав Биков і Андрєй Хомутов зі швейцарського «Фрібура». До Олімпіади ми підійшли в ідеальній фізичній формі. То був розпал клубного сезону. Впродовж місяця зборів у лавах збірної ми попрацювали суто над тактикою, над більшістю й меншістю.

– У ЦСКА з «Сокола» за рік до того ви переходили саме для того, щоб пробитися до складу олімпійської команди?
– Ні. Мене в збірну викликали і з «Сокола». А з молодіжкою я встиг виграти срібло на чемпіонаті світу в Канаді і золото – в Німеччині. В ЦСКА мене забрали служити. Такі були часи.

– Погодьтеся, потрапити в число 23-х обраних із «Сокола» вам було б набагато складніше. Особливо з урахуванням, що ви тоді ще не були на провідних ролях.
– Можливо. Проте не став би недооцінювати того «Сокола». За першу команду киян я вже встиг відіграти два сезони. Дякую Анатолієві Богданову, що довіряв тоді молодим гравцям, що ми не сиділи на лавці, а мали багато ігрової практики. Так, питали з нас на рівні з досвідченими хокеїстами. Але хто мав бажання, той міг себе проявити. Я своїм шансом скористався. Показово, що на Кубок Канади в 1990-му Віктор Тіхонов кликав мене ще з «Сокола». Розумієте, грати в одній команді з такими майстрами як Валерій Ширяєв, Сергій Горбушин, Анатолій Степанищев, Юрій Шундров безцінно. Того досвіду, який допоміг мені безболісно влитися в збірну СССР, я набрався в Києві. В цьому аспекті мені дуже пощастило. Не дарма ж кажуть, що мало бути талановитим – треба опинитися в потрібному місці з правильними людьми.

– Хто вимогливіший – Тіхонов чи Богданов?
– Це два різних тренери. Обоє вимогливі, жорсткі, але то вимога нашого виду спорту. Дисципліна була залізна. При цьому той і інший тренери давали змогу себе проявити. Вони не боялися довіряти молодим гравцям. Навантаження в «Соколі» були, можливо, навіть вищими, ніж у ЦСКА. Можу про це говорити ствердно, адже пройшов з киянами дві передсезонки, а з москвичами одну. Після «Сокола» в ЦСКА мене в хокейному аспекті не дивувало вже нічого. Важко попервах було через те, що вперше в житті поїхав надовго з батьківського дому, весь рік прожив на базі один. Допомогло те, що колектив у ЦСКА був чудовий, ми вподовж року виграли чимало турнірів. Пощастило також і в тому, що весь сезон вдалося уникати травм. Так, у ЦСКА на тлі розпаду СССР були фінансові проблеми. Але ми тоді хотіли грати в хокей і не звертали уваги на труднощі. Бо розуміли, що шанс виступити на Олімпіаді може випасти раз у житті.

– Тіхонов спілкувався з вами віч-на-віч?
– Бувало. Поза межами ковзанки Віктор Васильович був звичайною людиною. Міг спокійно поговорити на будь-які теми, порозпитувати про життя, послухати, подискутувати. В роботі все було по-іншому. Це й не дивно, адже в разі невдачі найперше летить тренерська голова. Тіхонов знав, як вигравати Олімпіади й чемпіонати світу. Він вимагав дуже суворо і це приносило результат.

– На Олімпіаді тренер знайшов вам місце в ланці, де не було жодного гравця ЦСКА.
– Виступав у «динамівській» п’ятірці. З Дімою Юшкевичем, з яким грав у парі в захисті, ми діяли разом ще в складі молодіжки. Трійка нападників Ковальов – Жамнов – Петренко теж була стовідсотково з московського «Динамо». Здебільшого я грав проти цих хлопців, спершу в чемпіонаті СССР, а потім і в НХЛ. Але в Альбервіллі ми змогли знайти спільну мову і виконали те, що від нас вимагав тренерський штаб. За умови, що в нас була, можна сказати, молодіжна п’ятірка. Льоші Ковальову тоді взагалі було лише 18.

У принципі, в олімпійській команді зразка 1992 року не було базового клубу і поділу на ланки за клубною ознакою. Були гравці з московських «Спартака», «Динамо», ЦСКА і «Крильєв Совєтов». А п’ять-сім представників «Сокола» в той час, до слова, регулярно викликалися до лав другої збірної Союзу.

– Сьогодні прийнято говорити, що єдиним вихованцем українського хокею, який ставав олімпійським чемпіоном, був Житник. Але в ланці з вами грав уродженець Харкова Сергій Петренко.
– Сергій є вихованцем харківського «Динамо», за яке, власне, й розпочинав професійну кар’єру. Але він виїжджав з рідного міста зовсім дитиною, потім 18-річним переїхав у московське «Динамо» і більше в Україну начебто не повертався. Давно ми з Петренком не спілкувалися. Років 10 чи 15 тому востаннє. Бачив, що зараз Сергій працює тренером у Твері.


Фото з відкритих джерел. Сергій Петренко

– «Динамівська» ланка була четвертою в чемпіонській команді Альбервілля. Відповідно функції були здебільшого руйнівними?
– Ні. То нині в НХЛ і провідних європейських чемпіонатах існує поділ – дві п’ятірки атакувального штибу, а дві інших руйнівні. Атакувальні п’ятірки виходять на більшість і мають завдання робити результат. На початку 90-х усі чотири п’ятірки поділяли обов’язки рівномірно, зокрема виходячи на більшість і меншість.

– У Мерібелі, де відбувався олімпійський хокейний турнір Ігор-1992, ви закинули одну шайбу.
– Французам кидком від синьої лінії. Більше не забивав, бо в атаку підключався нечасто. Тоді це не сильно віталося.

– Найрезультативнішими в складі ОК тоді стали Андрєй Хомутов (14 очок), В’ячеслав Биков (11) і Юрій Хмильов (10). Їх можна назвати лідерами команди?
– Вони й грали в одній трійці нападників. Першій. А другу складали спартаківці Борщевський, Болдін і Прохоров. Все це – досвідчені хлопці, чемпіони світу. Вони вже мали досвід ігор на такому рівні і робили результат.

– Єдиної поразки у восьми матчах на тій Олімпіаді Об’єднана команда зазнала від команди Чехословаччини.
– Чехи завжди були небезпечними своїм неприємним стилем. Він далеко не енхаелівський. Команда грає від оборони, в’яже гру. З ними важко грати. Вовтузишся попереду, а суперник поставив стінку і пробити її неможливо. Проте цей стиль допоміг Чехословаччині перемогти в окремо взятому матчі, а не на турнірі загалом. Це головне. Основні матчі починаються зі стадії плей-оф, де одна помилка може означати завершення турніру. Якщо в НХЛ переможець визначається за підсумками серій і, відповідно, випадковості мало реальні, то в турнірах на кшталт Олімпіад чи чемпіонатів світу в іграх на вибування треба бути максимально зібраними від першої секунди й до заключної.

– Натомість Канаду ви тоді перемогли двічі – у групі і в фіналі.
– У них тоді була потужна команда. Майже всі хлопці вже були задрафтовані в НХЛ чи задрафтувалися в майбутньому. Звісно, головні зірки – воротар Шон Бурк і нападник Ерік Ліндрос. Фінал був дуже напруженим. Усі чотири шайби були закинуті в третьому періоді. Остаточно зламали ми суперників лише за хвилину до завершення основного часу, коли забив Биков. Так само важкою була й гра групового турніру, яку ми виграли 5:4. Взагалі, за останніх 30 років олімпійські турніри з хокею стали дуже непередбачуваними. Майже щоразу маємо нового чемпіона: 1992 – Об’єднана команда, 1994 – Швеція, 1998 – Чехія, 2002 – Канада, 2006 – Швеція, 2010 і 2014 – Канада, 2018 – ОКР. При цьому не треба забувати, як важко далася росіянам перемога над німцями в фіналі попередніх Ігор у Пхьончхані. Вони врятувалися за секунду до завершення основного часу. Якби не врятувалися, була б сенсація гучніша, ніж американське «Диво на льоду» у 1980-му.


Getty Images/Global Images Ukraine

– Олімпіада – то, по суті, не просто змагання, а фестиваль спорту. Ця подія запам’ятовується не лише перемогами чи поразками, а атмосферою.
– В Альбервіллі це відчувалося не так сильно, оскільки єдиного олімпійського селища тоді не було. Спортовці з різних видів були розкидні по різних населених пунктах. Ми разом з рештою хокейних команд жили в готелі гірськолижного комплексу, у горах, далеко від міста. З біатлоністами, бобслеїстами і лижниками не перетиналися. В нас у Мерібелі був лише хокей. Приїхав у готель, поїв, поспав, поїхав на ковзанку, відіграв чи потренувався – все. Рутинна робота. Це тільки з телекартинки Олімпіада виглядає фестивалем. То коли вже відзмагався і ще залишаєшся на кілька днів, тоді є змога подивитися місто, відвідати якісь змагання в статусі глядача, поспілкуватися. Але хокеїсти зайняті з першого дня й до останнього. Часу на перепочинок немає.

Ось, приміром, до мене в Альбервіллі олімпійським чемпіоном став інший українець, фігурист Віктор Петренко. Я знав про це, але виступів його не бачив. А познайомилися ми взагалі минулого тижня, через 30 років після того, як стали олімпійськими чемпіонами.

Читайте також: Віктор ПЕТРЕНКО: «В Альбервіллі відчували, що представляємо Україну»

– Хокеїсти славляться вмінням святкувати перемоги. Як відсвяткували золото представники Об’єднаної команди?
– Не повірите, скромно, без пригод. Тобто всю ніч гуляли, але в межах розумного, ніхто нічого резонансного не наробив. Червоної лінії не переходили. А вранці поїхали в аеропорт і повернулися в Москву. Ми розуміли, що через лічені дні – продовження внутрішнього чемпіонату, а незадовго після того мали готуватися до чемпіонату світу. До того ж, ми всі були молодими, мріяли про кар’єри в НХЛ. Розуміли, що олімпійською перемогою все тільки починається, тому сильно впадати у відчуття ейфорії не варто.

– На наступну свою Олімпіаду ви поїхали через шість років і вже в зовсім іншому статусі. Ігри-1998 у Наґано були для хокею особливими, адже в них вперше брали участь представники НХЛ.
– Досі прикро, що ми тоді провели такий сильний турнір, але програли у фіналі. Долю олімпійського золота вирішив мій добрий друг, воротар збірної Чехії Домінік Гашек. У чвертьфіналі він ледь не самотужки переміг американців, у півфіналі – канадців, а в фіналі збірну Росії. Кажуть, що воротар – півкоманди. Так Гашек був для Чехії відсотками восьмидесятьма. Він потягнув просто все.

То за умови, що грав проти найкращих. За Канаду тоді грали Вейн Ґрецкі, Джо Сакік, Стів Айзерман, Роб Блейк, той же Ліндрос, у воротах Патрік Руа і Мартін Бродо. В американців були Кріс Челіос, Браян Ліч, Бред Галл, воротар Майк Ріхтер. Павєл Буре в Наґано проводив видатний турнір, закинув у півфіналі фінам п’ять шайб. А в фіналі переграти Гашека не зміг. Взагалі, вже після першого періоду було очевидно, що золото виграє той, хто закине першим. Гра була закритою, обидві команди притримувалися європейського стилю, який особисто мені не дуже подобається. Звісно, не будь у воротах Чехії Гашека, все склалося б по-іншому. Але він не пропустив жодного разу, а інший мій товариш Петр Свобода, з яким теж встиг трохи пограти за «Баффало Сейбрз», після виграного чехами вкидання кинув сходу від синьої. Воротар Міша Шталенков був закритий і шайба влетіла у верхній кут. Так і програли 0:1.

Getty Images/Global Images Ukraine. Олексей Житнік та Домінік Гашек захищаються проти Андрєя Ніколішина

Звісно, розчарування після поразки було величезним. То на першій Олімпіаді все здавалося пригодою і виглядало, що таких фіналів у житті буде ще багато. Так само думав, коли разом із «Лос-Анджелес Кінґз» у 1993-му програв у фіналі Кубка Стенлі «Монреаль Канадієнс». Вагу таких матчів, їхню виключність відчуваєш лише з роками, з досвідом. У підсумку в фіналі Кубка Стенлі в своєму житті я після того грав лише раз, у 1999-му, коли ми дійшли до вирішальної стадії разом із «Баффало» завдяки тому ж Гашеку і поступилися там «Далласу». А змоги ще раз виступити на Олімпіаді після 1998-го взагалі більше не мав. Попри те, не дивлячись на поразку в фіналі, пишаюся, що взяв участь на Іграх у Наґано-1998. Думаю, то був найсильніший олімпійський хокейний турнір в історії за якістю гри і підбором гравців.

– Фаворитів майбутнього олімпійського турніру в Пекіні для себе визначили?
– Дуже шкода, що не буде там представників НХЛ. То був би зовсім інший хокей. Але суті справи це не змінює. Гра на Олімпіаді одначе не може бути низькосортною. Просто переможця передбачити майже неможливо. Певен, шанси на золото мають сім-вісім збірних. Може, по людях переконливіше виглядають Фінляндія чи Росія. Але це дуже умовно, бо велику роль відіграватиме поточна готовність команд до такого швидкоплинного турніру. Фіни цим складом грали в фіналах двох останніх чемпіонатів світу, але в них одна з найдоросліших команд Олімпіади, середній вік, якщо не помиляюся, 36 років. Подивимося, як вони впораються з навантаженнями. У будь-якому разі, на золото претендуватимуть обидві скандинавські команди – Фінляндія і Швеція. Навіть не дивлячись на те, що склад у шведів виглядає не таким зірковим, як у їхніх суперників. Я не здивуюся, якщо чемпіонами стануть Швейцарія чи Німеччина, збірні, в яких сильні внутрішні першості.

Іван Вербицький
Оцініть матеріал
(25)
Повідомити про помилку

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

ФОТО. Арсенал презентував нову домашню форму
Футбол | 19 травня 2022, 11:25 3
ФОТО. Арсенал презентував нову домашню форму

«Каноніри» не зраджують традиційним кольорам

Українські партизани підірвали російський бронепоїзд у Мелітополі
Війна | 18 травня 2022, 17:33 3
Українські партизани підірвали російський бронепоїзд у Мелітополі

Був підірваний вагон з особовим складом

Новини партнерів
Коментарі 4
Введіть коментар
Ви не авторизовані
Якщо ви хочете залишати коментарі, будь ласка, авторизуйтесь.
SergRV
Житник - ватник. Семья с ватными взглядами. То, что ты родился в Киеве, не делает тебя автоматом украинцем. Всю жизнь играл где то, только не за сборную Украины.
Нужна реклама и узнаваемость, чтобы стать на старости лет функционером в спорте Украины вот и появляются подобные репортажи. Едь в наРФию, в США где ты провел свои лучшие годы.
euro2012_za_2012euro
Были ещё герои с Украины или из ХК Сокола.
/
На международной арене до 1991 года украинцы выступали в составе сборной команды СССР. В разное время в сборную СССР призывались киевляне Александр Альметов, Алексей Житник и Дмитрий Христич, харьковчанин Сергей Петренко, краматорчанин Виктор Жлуктов, а также игроки киевского «Сокола» разных лет — Анатолий Белоножкин, Сергей Земченко (укр.)рус., Виталий Самойлов, Михаил Татаринов, Валерий Ширяев, Юрий Шундров, Рамиль Юлдашев. Чемпионами мира в составе команды Советского Союза стали Александр Альметов (1963, 1965, 1966, 1967), Виктор Жлуктов (1978, 1979, 1981, 1982, 1983), Михаил Татаринов (1990), Дмитрий Христич (1990), Валерий Ширяев (1989). Кроме того, Виктор Жлутков является обладателем серебра чемпионата мира 1976 и бронзы чемпионата мира 1977, а Александр Альметов — бронзовый призер чемпионата мира 1961
Олимпийские медали в составе сборной СССР завоевали: Александр Альметов (1960 — бронза, 1964 — золото), Виктор Жлутков (1976 — золото, 1980 — серебро), Виталий Самойлов (1988 — золото).
euro2012_za_2012euro
Теперь только останется мечтать.
Хотя бы , чтобы попасть на ОИ.
inspekcha85
Когда хоккей будет в Украине?Стыдно жить лишь воспоминаниями заслуг из истории исчезнувшей страны.