За будь-яку ціну. Маневри навколо тренера збірної з боротьби тривають

17 грудня Sport.ua опублікував новину про зміни на посаді тренерів національної збірної України з жіночої та вільної боротьби. З припискою, що кандидатури, за які проголосувала конкурсна комісія Міністерства молоді і спорту, має затвердити своїм підписом особисто міністр молоді і спорту Матвій Бідний. Найчастіше ця процедура є формальністю, адже керівник лише підтверджує думку членів комісії. Але не у випадку з боротьбою.

Заслухавши програми трьох претендентів на посаду наставника збірної з вільної боротьби, члени конкурсної комісії винесли свою оцінку, віддавши тренерові юнацької збірної України Віктору Білокопитому п’ять голосів, Руслану Савлохову, який очолював збірну до 2016-го – два, чинному головному тренерові збірної Василеві Федоришину – один. Це голосування було реакцією фахівців на результати української вільної боротьби, колись одного з найбільш медалеємких видів, протягом останніх двох олімпійських циклів.

У цей період національну команду України з вільної боротьби очолював Василь Федоришин, одіозна постать, яка втратила олімпійську медаль Пекіна-2008 через позитивний допінг-тест. Зрештою, тренера, навіть із найтемнішим минулим, оцінюють за реальною роботою. Збірна України під керівництвом Федоришина провалила Олімпіаду в Токіо, яка відбулася в 2021-му. Тоді українські вільники були представлені двома борцями – Василем Михайловим і Олександром Хоцянівським – які вибули зі змагань, поступившись після перших сутичок. І кількісно, і якісно це був найгірший виступ українських вільників за всю історію їх участі на Іграх.

Та посаду Федоришин зберіг і на наступний олімпійський цикл. Наслідок такого рішення – безпрецедентний провал, аналогів якому не було. Українські борці вільного стилю не здобули жодної ліцензії на Олімпіаду-2024. Крах, якого вдалося уникнути завдяки тому, що зусиллями Мінмолодьспорту, Національного олімпійського комітету, журналістів та активістів від участі в іграх останньої миті були усунені російські та білоруські борці, помічені в пропаганді путінського режиму. Завдяки тому, що їх прибрали, три ліцензії отримали українці.

Попри попередні повали, тренерський штаб збірної вирішив довірити місце в олімпійській команді тим же людям, що й три роки тому – Михайлову (вагова категорія до 86 кг) та Хоцянівському (до 125 кг). Ще в одній вазі – до 97 кг – Україну представив Муразі Мчедлідзе, борець, який був переведений у нижчу категорію з найважчої. Правильне рішення тренерів чи ні – питання дискусійне. Важливо, що на Олімпіаді в Парижі Михайлов знову вибув після першої сутички, поступившись борцю з Сан-Марино. Хоцянівський цього разу провів два поєдинки: спочатку без варіантів поступився майбутньому чемпіонові Ґено Петріашвілі з Грузії, а потім у втішному турнірі програв полякові Роберту Барану. Мчедлідзе натомість зміг перемогти у першій сутичці турка Ібрагіма Чіфтчі, але потім поступився 0:11 майбутньому фіналістові – Ґіві Мачарашвілі з Грузії. У втішному турнірі Муразі дійшов до сутички за третє місце, де теж без варіантів, достроково, 0:10 програв азербайджанцеві Маґомедхану Маґомедову.

Взагалі, в 2024 році команда України з вільної боротьби сягнула історичного дна: вперше в історії не здобула жодної медалі ні на чемпіонаті Європи, ні на чемпіонаті світу, ні на Олімпійських іграх. То за умови, що в планах на рік тренер Федоришин прописував по дві медалі чемпіонатів Європи і світу і дві-три ліцензії на Олімпіаду. Яких теж не здобув, але отримав завдяки відстороненню представників країн-агресорок. Це був наслідок тривалої непрозорої діяльності, коли при формуванні складу збірної ігнорувався спортивний принцип, а іноді навіть здоровий ґлузд.

Втім, попри очевидний провал Федоришин не просто не подає у відставку, а продовжує чіплятися за посаду навіть після голосування конкурсної комісії. Підтримує Василеві зусилля його друг дитинства і кум, а нині народний депутат від «Слуги народу» і віце-президент Асоціації спортивної боротьби України Едуард Прощук. Попри відсутність результатів, Асоціація одначе рекомендувала Мінмолодьспорту кандидатуру Федоришина. Коли конкурсна комісія її відхилила, пан Прощук змінив тактику. За інформацією Sport.ua, кандидатура Федоришина віднедавна подається під трохи іншим соусом. Мовляв, у Василевому штабі працюватиме фахівець зі США Трой Стейнер, який змінить систему підготовки українських борців докорінно.

Ось тільки чи готовий заокеанський спеціаліст, який навряд чи збирається працювати в Україні на постійній основі, варіювати підготовку спортовців у залежності від реалій війни, коли борці замість відпочивати вночі нерідко перебувають у бомбосховищах?

Білокопитий, кандидатуру якого підтримала конкурсна комісія Мінмолодьспорту, зробив великий вклад у збереження генофонду української боротьби, коли в статусі тренера ЦСК ЗСУ на початку повномасштабної війни взяв під опіку добру половину залишених тренерським штабом національної збірної борців напризволяще під свою опіку. За активної участі старшого тренера клубу ЦСК ЗСУ Євгена Хавелова і завдяки сприянню начальника військової частини Вадима Височина, вдалося обладнати борцівський і тренажерний зал, де хлопці тренувалися в той час, поки умов для роботи не було взагалі. В команді Білокопитого – імениті українські тренери та титуловані борці.

Підтримують тренерський штаб збірної саме в такому складі і особисті наставники найуспішніших за останній рік молодих борців – братів Микити і Владислава Абрамових, які на цьогорічному чемпіонаті Європи U23 здобули срібло і бронзу в легких вагових категоріях, Вадима Цуркана, який став чемпіоном Європи-2024 U20 у вазі до 74 кг, Івана Примаченка, який здобув срібло торішнього чемпіонату світу U20 у вазі до 97 кг. Ці хлопці – надія нашої боротьби на найближчий олімпійський цикл.

Фактично, зараз майбутнє української вільної боротьби вирішується в кабінетах на Еспланадній. Від міністра Бідного залежить, або в цьому виді спорту щось зміниться, чи тренер, під керівництвом якого українська боротьба сягнула найнижчої точки падіння, залишиться при посаді ще на чотири роки.