Зупинка (не)обов'язкова. Шевченку варто взяти паузу у тренерській кар'єрі

Трохи більше ніж два місяці колишній головний тренер збірної України Андрій Шевченко пропрацював в італійській Серії А наставником «Дженоа». Його звільнення зі стану «грифонів» не стало сюрпризом – команда не демонструвала ані гри, ані результату, хоча наскільки серйозна у цьому всьому провина саме українського фахівця, можна сперечатися до хрипоти у голосі.

Як би там не було, але боси «Дженоа» виявилися неймовірно короткозорими та нетерплячими, щоб дати Шевченку стільки часу на побудову нової команди, як той отримав раніше у національній команді України. Хоча звільнення з генуезького клубу навряд чи стало серйозним ударом для фахівця – за неофіційними даними, Андрій Миколайович зберіг контрактні зобов'язання із «Дженоа», за умовами яких продовжуватиме отримувати обумовлену на самому початку суму винагороди аж до літа 2024 року.

Непогано влаштувався? Безумовно, хоч Шевченко у «Дженоа» не один такий, адже просто зараз «грифони» також продовжують справно виконувати договірні зобов'язання перед двома іншими екс-наставниками команди Давіде Баллардіні та Роландо Мараном. Так просто не доведеться виплачувати неустойку одним платежем, а можна розбити виплати за періодами, значно знизивши стресове навантаження на клубний бюджет.

За експертними оцінками, озвученими в італійській пресі, особистий контракт із «Дженоа» принесе Андрію Шевченку близько 6 мільйонів євро чистими. Це цілком пристойні гроші, щоб дозволити собі комфортне життя в Італії, Англії, Україні, або де ще забажається. Але екс-коучу «синьо-жовтих», мабуть, не надто хочеться затримуватись без роботи. Недивно, що ще до офіційної відставки із «Дженоа» довкола персони Шевченка почали інтенсивно поширюватися чутки про інтерес до українця з боку інших футбольних суб'єктів – не лише клубів, а й національних асоціацій.

Наприклад, прямо зараз Шевченка завзято сватають на посаду головного тренера збірної Польщі, якій у березні належить зіграти у плей-оф кваліфікації до ЧС-2022 проти команди Росії. Трохи раніше пост коуча «біло-червоних» залишив португалець Паулу Соуза, котрий відбув на «соковитішу» з фінансової точки зору пропозицію з бразильського «Фламенго».

Неофіційні джерела стверджували, що зарплата Паулу Соузи у збірній Польщі після сплати податків становила 850 тисяч євро. Але представники Шевченка у переговорах з керівництвом Польського футбольного союзу назвали просто астрономічну суму, яку бажає мати екс-коуч збірної України, - 3 мільйони євро на рік. Через непомірні апетити українця боси польського футболу вирішили звернутися до екс-наставника «біло-червоних» Адама Навалки, але і з ним в останній момент виникли розбіжності в умовах контракту.

Цікаво, що приблизно в цей же час на Шевченка виходили боси «Галатасарая», який вкрай невдало виступає у поточному розіграші турецької Суперліги і вже відправив у відставку свою легенду Фатіха Теріма. Але українського коуча перспектива попрацювати зі стамбульцями не вразила, і він відповів на пропозицію відмовою. А незабаром ще й португальська «Бенфіка» вирішила офіційно відрапортувати, що не має інтересу до співпраці із Шевченком, хоча особливих чуток із цього приводу у ЗМІ навіть не виникало.

Таке активне мусування в журналістських колах різних варіантів щодо майбутнього Шевченка змушує замислитися про єдиний логічний у цій ситуації висновок – ця хвиля просто штучно генерується агентами та представниками екс-коуча збірної України, які хочуть у максимально короткі терміни і на гребені слави від поки що незабутого успіху коуча з «синьо-жовтими» на Євро-2020 знайти для свого клієнта ще один «хлібний варіант».

Але чи потрібно Шевченку прямо зараз повертатися до тренерської роботи? Якщо стоїть завдання заробити якнайбільше і, як-то кажуть, не відходячи від каси, тоді, мабуть, безумовно. Проте якщо Андрій Миколайович справді хоче вибудувати якісну кар'єру тренера, то йому краще взяти невелику паузу, зупинитися та замислитися над стратегією для подальшого зростання та розвитку.

Посередині сезону Шевченко реально може отримати нехай навіть і дуже вигідний з фінансової точки зору, проте вкрай проблемний, виходячи зі спортивних результатів, проект. Перераховані «Бенфіка» та «Галатасарай», так само як і «Дженоа», з якою у Шеви не склалося – ланки саме цього ланцюга. Прихід до збірної Польщі, незважаючи на присутність у цій команді найкращого гравця минулого року за версією ФІФА та безлічі пересічних уболівальників Роберта Левандовськи, також не стане «солодкою булочкою» для будь-якого тренера, адже вже з першого ж матчу новому коучу доведеться здобувати результат і відповідати за нього за всією суворістю. Потенційна поразка від Росії у першому матчі плей-оф кваліфікації на ЧС-2022 буде справжнім фіаско для «біло-червоних», оговтатися від якого буде вкрай непросто.

Звичайно, якщо Шевченко хоче й надалі, за аналогією з досвідом роботи у «Дженоа», продовжувати заробляти на футболі, відводячи результати на другий план, то і збірна Польщі, і нинішній «Галатасарай» і тим паче «Бенфіка» будуть для нього прийнятними варіантами. Навіть якщо звідти за пів року звільнять, то правильний розмір компенсації згладить усі негативні враження. Але хочеться вірити, що Андрій Миколайович не дивиться на справу всього його життя, якою є футбол, виключно через призму фінансової складової.

Якщо остання здогадка правильна, то Шевченко не повернеться до тренерського ремесла як мінімум до найближчого літа. Він вичікуватиме пропозицію від клубу, де зможе із самого початку впливати на більшість факторів – починаючи від формування повноцінного тренерського штабу, вибору місця для проведення зборів та закінчуючи впливом на трансферну політику. Тільки тоді від Шевченка можна буде чекати на результати, котрі здатні виявитися порівнянними із тими, що останніми роками роботи коуч давав у збірній України.

Не можна забувати, що Шевченко, на відміну від, наприклад, свого попередника у збірній України Михайла Фоменка чи послідовника Олександра Петракова, ніколи не мав статусу так званого кризового менеджера. Він прийшов у стан «синьо-жовтих» після провалу на Євро-2016, коли практично будь-який результат сприймався б суспільством як успіх, але в першому циклі, яким став відбір на ЧС-2018, для Шеви ще й «соломки підстелили», коли із самого початку заявляли, що збірна України може і не поїхати на фінальну частину турніру до Росії, навіть якщо кваліфікується туди за спортивним принципом. У «Дженоа» подібної вільності Шевченко не відчув, і після 11 матчів у всіх турнірах, в яких була здобута лише одна перемога, був відправлений у відставку.

Стратегія «працювати в довгу» - це тренерська преференція, яку потрібно заслужити, вистраждати чи дочекатися. Поки що у Шевченка не така велика практика роботи коучем, щоб зрозуміти, за яким варіантом воліє йти Андрій Миколайович. Але чого точно не хочеться бачити, так це банальної «торгівлі» своїм ім'ям та колишніми заслугами. На цьому, звичайно, можна заробити навіть більше (передусім, за рахунок неустойок), ніж на стабільній тренерській практиці на одному робочому місці, але навряд чи подібна стратегія допоможе Шевченку увійти в історію ще й як топовому тренеру. Зрештою, Шева має чудову нагоду зробити правильні висновки на чужих помилках, не повторивши їх і не скатившись до обміну «люб’язностями» із колишніми роботодавцями, як це сталося в кар'єрі іншого легендарного в минулому українського футболіста та успішного з точки зору роботи зі збірною України тренера – Олега Блохіна…