Шляхом легендарного МЮ. Як Челсі виростив своє золоте покоління молоді

Прийнято вважати, що успіхи «Манчестер Юнайтед» наприкінці «дев'яностих» та на початку «нульових» багато в чому пов'язані з чудовим поколінням молодих талантів, яких випустила академія манкуніанців. Так званий «Клас 92» на тривалий час став обличчям команди Алекса Фергюсона, яка на внутрішній арені штампувала трофеї один за одним.

Втім, все починалося вже й не так безхмарно. У першому турі розіграшу АПЛ-1995/96 «Манчестер Юнайтед», у стартовому складі якого вийшли чотири представники «Класу 92» (Гарі та Філ Невілли, Пол Скоулз та Нікі Батт), а на заміну з'явився ще один (Девід Бекхем), на виїзді програв «Астон Віллі» (1:3), після чого відомий британський експерт Алан Хансен в ефірі одного з телеканалів виголосив відому фразу: «З дітьми у складі ви ніколи нічого не виграєте». Після 38 туру діти з «Манчестер Юнайтед» святкували завоювання титулу чемпіона англійської Прем'єр-ліги, випередивши на фініші «Ньюкасл» на чотири очки. Крім цього, трофейний зал свого клубу «червоні дияволи» у 1996-му поповнили Кубком та Суперкубком Англії.

З того часу будь-який аналіз епохи Алекса Фергюсона в «Манчестер Юнайтед» не обходиться без згадки про «Клас 92» – настільки значним стало це покоління «академіків» манкуніанського клубу для історії британського та світового футболу.

Читайте також: Топ-11 найдорожчих футболістів Кубка Африки

Нині вболівальники «Манчестер Юнайтед» можуть лише тішити себе спогадами, адже в їхньому клубі немає такого визначного покоління власної молоді. Здавалося, що такими можуть стати випускники 2011 року, де виділялися Поль Погба, Джессі Лінгард та Равель Моррісон, проте з тієї пори минуло вже десятиліття, і лише француз вийшов на топ-рівень, але стабільності його виступам явно не вистачає, через що Поля нерідко критикують вболівальники та експерти.

Доки в «Юнайтед» сумують за колишньою величчю і намагаються здувати порошинки із одиночних талантів-випускників академії на кшталт Маркуса Рашфорда та Мейсона Грінвуда, статус кращої клубної академії англійського футболу несподівано перехопив «Челсі» - клуб, котрий після приходу туди російського олігарха Романа Абрамовича здебільшого асоціювався із великими витратами на трансферному ринку на підписання чужих талантів, але не з вихованням власних.

Нині у першій команді «синіх» абсолютно не чужими почуваються одразу п'ять «академіків» - Ріс Джеймс, Трево Чалоба, Мейсон Маунт, Каллум Хадсон-Одої та Рубен Лофтус-Чік. Їхня сукупна оціночна трансферна вартість вже дорівнює 200 мільйонам євро, хоча навряд чи у плани клубу входить продаж хоч когось із перерахованих, навіть незважаючи на те, що деякі з них поки що відверто задовольняються статусом «найближчого резервіста».

Абсолютно інакше поглянути на вихованців «Челсі» змусив матч команди Тухеля в п'ятому турі групового раунду Ліги чемпіонів проти «Ювентуса». У Лондоні господарі поля не залишили шансів італійцям, розбивши їх із рахунком 4:0. У стартовому складі «синіх» вийшли Чалоба, Джеймс та Хадсон-Одої, а на заміну з'явилися Маунт та Лофтус-Чік. Причому до трьох перших м'ячів «Челсі» у цьому матчі свої безпосередні зусилля доклали саме «академіки» - перший забив Чалоба, другий в актив записав Джеймс, а автором третього з передачі Лофтуса-Чіка став Хадсон-Одої.

Оцінюючи фантастичну перемогу над «Ювентусом», колишній гравець «Челсі» Джо Коул виділив Трево Чалобу як приклад нинішньої системи роботи академії клубу: «Він яскравий приклад роботи академії «Челсі». Клуб вірить у футболістів із наймолодших років. У міру того, як вони дорослішають, їх віддають в оренду, щоб вони могли пройти школу у таких командах, як, наприклад, «Іпсвіч» або «Лор'ян», а потім із більшою впевненістю повернутися до свого клубу. Топ-клубу, де потрібно вміти відповідати очікуванням».

Дійсно, перед тим, як заграти у першій команді «Челсі» Ріс Джеймс на правах оренди виступав за «Віган», Чалоба, як уже згадувалося вище, – за «Іпсвіч», «Хаддерсфілд» та «Лор'ян», Маунт – за «Вітесс» та «Дербі», Лофтус-Чік – за «Крістал Пелас» та «Фулхем». Лише одному Хадсону-Одої пощастило одразу з юнацької команди «Челсі» потрапити до головної. Але виняток, як відомо, лише підтверджує правило!

В англійській пресі без особливих зусиль можна натрапити на критику «Челсі», яка полягає в тому, що аналітикам та експертам не подобається прагнення босів «синіх» награвати своїх молодих футболістів в інших клубах, а потім продавати їх на сторону. Виручені кошти лондонці часто пускали на підписання гравців, котрі вже відбулися, з інших клубів, чим втрачали певну частку самобутності. Можна навіть сказати, що академія була одним із джерел доходів для «Челсі», чиї інвестиції у новачків на трансферному ринку обмежувалися побажаннями власника, а також вимогами фінансового фейр-плей.

Але серйозні зміни відбулися із приходом на тренерський місток «синіх» Френка Лемпарда, а також забороною на реєстрацію нових гравців «Челсі», яка стала наслідком численних порушень, допущених клубом, при оформленні переходів неповнолітніх футболістів.

Лемпард, який зумів пройти шлях від вихованця академії «Вест Хема» до гравця першої команди «молотобійців», а потім – лідера «Челсі» та національної збірної Англії, недовго пробув на чолі команди, але чудово розумів цінність молодих талантів для клубу. При ньому колосальна увага стала приділятися розвитку найкращих гравців академії, кожен з яких був під пильним наглядом тренерського штабу першої команди та особисто Лемпарда. Саме за Френка у Прем'єр-лізі у складі «Челсі» дебютували Ріс Джеймс та Мейсон Маунт, які станом на сьогодні входять до п'ятірки найдорожчих гравців першої команди «синіх».

На щастя для «Челсі» та його шанувальників, Томас Тухель, який прийшов на місце Лемпарда, продовжив політику довіри молодим талантам клубної академії. За німця у Прем'єр-лізі за «синіх» дебютував Чалоба, а незабаром не виникає сумнівів, що клуб почне довіряти місце у першій команді й Конору Галлахеру, котрий нині чудово проявляє себе в оренді в «Крістал Пелас» під крилом у Патріка Вієйра.

Звичайно, до успіхів та величі легендарного манчестерського «Класу 92» перерахованим вихованцям «Челсі» ще далеко, проте зараз лондонці, здається, вийшли на правильний шлях. Принаймні, з кожним новим «академіком» у лавах першої команди цей клуб все інтенсивніше та інтенсивніше просуватиметься на доріжку сталого розвитку, щоб забезпечувати довгострокові успіхи, а не сидіти на шиї в інвестора у прагненні стати сильнішим, як це було на початку шляху…